Розберемось із Давидом Чичканом. Про що виставка художника, яка спричинила напад на мистецький центр у Львові?

У Львівському муніципальному мистецькому центрі відновила роботу виставка Давида Чичкана "Стрічки та трикутники".

Призупинити її в дні розпалу напруги на кордонах України, коли світові лідери і ЗМІ називали конкретні дати можливого масштабного вторгнення російських військ, керівництво центру змусила провокація.

Група агресивних чоловіків пошкодила майно відвідувачів та центру. Мистецький осередок вони звинуватили в тому, що "за гроші львівських платників податків у ньому проводиться політична пропаганда лівих поглядів і популяризується людина, причетна до очорнення Майдану і української армії".

Національна поліція Львівщини розпочала кримінальне провадження за статтею "хуліганство" та проводить досудове розслідування.

"За час перерви в роботі виставки ми покращили систему охорони і далі продовжуємо працювати у режимі звичному. Для кримінальної справи є поліція. А статутним завданням центру є забезпечення майданчика для свободи висловлювання і робота над культурою спілкування.

У будь-який час інституції культури мають працювати для забезпечення здорової атмосфери у містах", – коментує інцидент директорка центру Ляна Мицько.

Детальніше про виставку Давида Чичкана "Стрічки та трикутники"

Давид Чичкан в експозиції виставки "Стрічки та трикутники"

Давид Чичкан вважає себе анархо-синдикалістом. Його мистецьку практику порівнюють із плакатом, проте вона більше споріднена з українською іконою, що з ХVІ ст. поєднує композиційну схематчиіність і чіткий символізм із побутовістю та навіть іронією народної естетики.

"Життєві спостереження, фольклорні елементи, особисті уподобання та прояви фантазії майстрів, – все те, що протипоказане іконописові, що руйнує його статичне єство, саме і визначає з цієї пори своєрідність українського іконопису", – писав Платон Білецький.

Подібна стилістика важлива для Давида як доступна для сприйняття глядача будь-якого рівня освіти. Художник є послідовним противником елітарності.

Звертаючи своїми роботами увагу на ідеї соціальної рівності, самоврядування і пошуку справедливості, Чичкан поєднує штучність площинного зображення, сухість лозунгів і абревіатур із життєвою конкретикою, змальовуючи власних друзів, товаришів або історичні постаті.

"Стрічки та трикутники" – пропозиція Давида Чичкана збагатити нашу національну символіку кольорами, що несуть соціальне навантаження та повертають пам’ять про джерела українських визвольних змагань.

Адже українська національна ідея з витоків поєднувалася з лівими соціальними пошуками: бути українцем в Австро-Угорській, а особливо – Російській імперії, зазвичай означало належати до експлуатованих верств населення. Представники привілейованих класів переважно асоціювали себе з імперською культурою.

Стрічки Давида Чичкана

Нагадуючи про анархістські уподобання Михайла Драгоманова, соціалістичні погляди Івана Франка та феміністичну позицію Лесі Українки, Давид Чичкан додає до української жовтоблакиті кольори, відповідні цим політичним рухам – чорний, рожевий та фіолетовий. Реалізовану, повнокровну Україну митець бачить не лише незалежною і самостійною, але антиавторитарною, феміністичною, соціальною, соціалістичною.

Прирівнювати ліві ідеї до більшовизму – хвороба понівеченого останнім українського суспільства. Але поза ленінсько-сталінською перверзією ліві ідеї мають геть інше втілення. Приклад цього – результати майже столітнього правління соціал-демократів у Швеції або успіхи соціалістів, які витягли Іспанію з фашистської відсталості режиму Франко до стандартів Євросоюзу.

Загалом кожен з нас сьогодні користується досягненнями лівих рухів: унормованим робочим днем і тижнем, правом на обідню перерву, відпустку і лікарняний, загальну шкільну освіту, пенсії тощо.

У серії "Гривні альтернативні", частина робіт з якої демонструється на виставці "Стрічки і трикутники", Давид Чичкан подає поряд із портретами українських класиків на національній валюті цитати з їхніх робіт, присвячених лівим ідеям.

Особливе місце в пантеоні художника займає Леся Українка як приклад виняткової чесності в думках і проявах, не лише інтелектуальних, суспільних, але й особистісних. Сукню на портреті поетки, просвітниці і соціальної критикині митець прикрашає стрічками усіх ідеологічно важливих для себе кольорів.

Давид Чичкан. "Леся Українка"

Жовто-блакитний, чорний, рожевий і фіолетовий Давид Чичкан складає у візерунки з трикутників, що відсилають до української вишивки, графіки Георгія Нарбута, унікального та бездоганного герба Києва, створеного Флоріаном Юр’євим і Борисом Довганем 1969 року. Ця візуальна, мистецька спадкоємність – аргумент на користь уважного ставлення до історичної інтелектуальної спадкоємності України.

Трикутники Давида Чичкана

Окремий акцент виставки – робота "Захисники України" – портрет учасників АТО і територіальної оборони львів’янки Анастасії Вінславської, членкині лівої націоналістичної організації "Автономний опір" і киянина Євгена Лешана, марксиста, автора нарисів про пережиті ним події в АТО 2014-2015 років. Давид Чичкан, який був активним учасником Майдану, звертає увагу, що незалежність України боронять і представники політичної лівиці.

Давид Чичкан. "Захисники України". Портрет Анастасії Вінславської та Євгена Лешана

Ідею про відсутність розуміння лівими, хто є хто в російсько-українській війні, спростовує і нещодавна заява "Ні війні – руки Росії геть від України!", підтримана низкою міжнародних лівих діячів та організацій. Серед яких "Альянс за свободу робітників", Профспілка пекарів і робітників харчової промисловості, "Антикапіталістичний опір" з Великої Британії, "Марксистсько-гуманістична ініціатива" зі США, "Аргументи соціальної боротьби" з Франції та інші.

"Ми, соціалісти, профспілки, науковці, борці за права людини, соціальну справедливість і мир, солідарні з народом України проти російського імперіалізму. Міжнародні ліві та робітничий рух повинні рішуче протистояти загрозам Росії проти України", – так починається їхнє звернення.

Давид Чичкан. "Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко"

Львівська виставка Давида Чичкана не перша, на яку напали невідомі, які, ховаючи обличчя за балаклавами й масками, претендують на виключне право виступати від імені патріотичних сил і цензурувати мистецтво.

Найгучнішим серед інших став інцидент 2017 року на виставці художника "Втрачена можливість" у Центрі візуальної культури в Києві.

Класична цензура відбувається зверху від влади, що дозволяє собі забороняти або змінювати деталі й акценти мистецького висловлення.

Святенницькі законодавчі ініціативи, реалізовані в Україні за часів президентства Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка, спровокували тенденцію до грубого втручання в мистецький процес будь-кого.

Одіозна Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі буквально заохочувала обивателів до доносів, які ставали основою для цькування письменників, художників, кураторів, інституцій. Ці зерна проросли будяками – радикальні угруповання нині обходяться без комісій, на розсуд своїх ватажків вчиняючи акти вандальства. Цензура натовпу – це погром.

Реалії анексії, війни, гібридної провокаційної діяльності Росії проти України підтримують у нашому суспільстві перманентну напругу. Аби триматися здорового глузду і не працювати на користь ворога, маємо постійно собі нагадувати, що Майдан вийшов за європейський вибір, прогресивні цивілізаційні цінності, проти поглинення України антимодерною імперією скреп.

Агресивні "патентовані патріоти", як називав їх Іван Франко, зривом культурних подій демонструють лише жагу до насильства і кримінальні нахили родом з радянської зони. Репродукують порядки тюрми народів, звільнення з котрої Україна сьогодні щодня оплачує людськими втратами.

Крім того, що мистецтво є територією репрезентації будь-яких людських думок і станів, чого після Другої світової тримається європейська спільнота, виставки, книжки, навіть вітчизняне кино сьогодні насправді мають мізерний вплив на загал українського населення. На відміну від телепродукту та інтернет-спаму. Це робить нападки на культуру тим більш очевидним внутрішнім розхитуванням країни.

У важливому для нашого сьогодення романі "Там, де вітер" Любко Дереш глибоко, іноді нестерпно у відвертості зображення людських станів та проявів, розкриває конфлікт між намаганням особистості осмислити навколишнє і навалою масової емоції.

В часи розгортання у світі "культури скасування" письменник наполягає, що кожен "має право бути таким, який він є. Має право любити Україну так, як любить її тільки він. Бути щирим настільки, наскільки здатен. Має право творити Батьківщину по-своєму, бачити її такою, якою бачить тільки він, з усіма її бідами і війною, з її людом і нелюдами, турбуватися про них і омріювати свою країну так, як йому підказує серце".

Про це і "Стрічки та трикутники" Давида Чичкана. Він свідомий цього права для себе і інших. І запрошує глядача скористатися ним. Пропонує наповнити поняття любові до України особистою, осмисленою глибиною.

Костянтин Дорошенко, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Це треба бачити! 10 мистецьких виставок, на які варто сходити в лютому

Виставковий простір "Джерело": мистецтво, яке говорить про місто

Дівчина відтворює у вбранні твори мистецтва, щоб привернути до них увагу. ФОТО

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.