"Про вас знайдуть усе". Марина Стародубська про cancel culture, інститут репутації в Україні та менталітет українців

Ще декілька місяців тому майже ніхто не думав про поїздку до Криму співачки Аліни Паш та її достойність представляти Україну на "Євробаченні".

Та вже два тижні в українців "палає" через ймовірний незаконний перетин кордону співачкою.

Скандал невдовзі затихне, але Паш точно зникне з плейлистів деяких українців. Її "кенсельнуть", скасують. Викинуть зі свого життя. На місяць-другий або назавжди.

Аліна Паш – лише один з незліченної кількості прикладів скасування в українському середовищі.

Пам’ятаєте, як українців розлютила невістка Кернеса своїм селфі в Москві та анекдотом про "бандерівців"? Тоді її бренд цукерок Yaro також "потрапив під роздачу".

Сьогодні "закенселити" можуть будь-кого. Інколи виправдано, інколи ні.

"Українська правда. Життя" поговорила із керуючою партнеркою консалтингової компанії TLFRD, викладачкою kmbs Мариною Стародубською про:

• явище cancel culture,
• які бувають наслідки скасування,
• як жити так, щоб вас "не закенсилили"
• та як працює інститут репутації в Україні.

Керуюча партнерка консалтингової компанії TLFRD, викладачка kmbs Марина Стародубська

– Розберімося для початку – що таке культура скасування і як вона з'явилася?

– Культура скасування – це феномен, коли велика кількість людей, зазвичай поєднаних певними цінностями чи особливостями світогляду, вирішують "викинути" з особистого чи професійного життя людину, компанію чи продукт – не споживати, не говорити, не взаємодіяти, не купувати.

Цей рух походить з розвинених країн, де ціннісно чутливі аудиторії складають велику кількість ринків, де домінують відомі компанії – адже щоб бути об’єктом скасування, треба бути знаним та пізнаваним.

Що таке ціннісно-чутлива аудиторія? Це аудиторія, яка у купівельному рішенні керується не лише ціною продукту чи послуги, а й низкою дотичних факторів, як-от підходом компанії до ведення бізнесу, відповідальності тощо.

В Україні ціннісно-чутлива авдиторія серед споживачів продуктів та послуг массового вжитку – відносно невелика. Складно сказати, чи істотно впали продажі російських продуктів з 2014 року, але на полицях вони є, а тому їх купують.

А скільки випадків закриття чи істотного зменшення відвідування ресторану, який, припустимо, "зашкварився" тим, що не платитив людям зарплату?

Cancel culture відчутно і боляче працює на ринках, де ціннісно-чутливий прошарок аудиторії достатньо великий та економічно активний. В такому випадку "тригер", який негативно зачіпає цінності таких споживачів, змушує їх одночасно відмовлятися від купівлі продукту чи користування послугою, що призводить до збитків компанії.

До речі, на ринку праці в Україні cancel culture працює дуже добре, адже у нас ринок кандидата, а не роботодавця, галузевих меж (окрім рідкісних професій) немає, тому за велику кількість професій конкурують десятки компаній з різних ринків.

– Наприклад?

– В Україні на ринку праці наразі демографічна дірка. У 90-х роках через складні економічно-політичні та соціальні умови велика кількість сімей вирішила не мати дітей або мати менше дітей, ніж хотіли.

Сьогодні ці діти були б працездатного віку та брали участь у ринку праці. Натомість за кандидатів на поширені професії можуть змагатися ІТ-компанія, банк, представництво міжнародної корпорації та роздрібна мережа.

Наприклад, якщо на ринок України заходить нова компанія з технологічної індустрії (IT, game development тощо), вона "пилососить" ключових фахівців з усіх кластерів ринку праці, аби був досвід.

Якщо ж у компанії-роботодавця є проблеми з репутацією або культурою, вимоги кандидатів до бонусів за переманювання та компенсації зростають експоненційно і можуть перевищувати ринкову медіану у 2, 3 та більше разів.

На конкурентних ринках з багатьма співставними за масштабом гравцями очікування по зарплаті – на середньо ринковому рівні. І кореляція така: чим гірша репутація, тим вище очікування по зарплаті, щоб "компенсувати незручності" роботи на таку компанію. І навпаки – чим краща репутація та "престижніше" сприйняття компанії, тим ближче до ринкової медіани будуть очікування кандидатів.

– Якщо говорити саме про особистості, а не про компанії, наскільки cancel culture розвинута у світі і в Україні зокрема?

– Тут потрібен компактний екскурс в український менталітет. Україна за системою Льюїса ближча до блоку мультиактивних культур.

Мультиактивна культура – це культура, у фокусі якої не продуктивність, планування та результат, а людські стосунки та збереження взаємин зі значущими людьми. До прикладу, українець скаже колезі про проблему так, щоб не зіпсувати стосунки, навіть якщо масштаб проблеми доведеться применшити.

Скажімо, в Німеччині культура інша, бо ця країна належить до лінійно-активних культур, з фокусом на планованості, результаті та правилах. Тож німець скаже колезі про проблему як є – без "прикрас", адже лінійно-активна культура чітко розділяє життя і роботу, тому ображатися за прямолінійне зауваження ніхто не буде.

У мультиактивної культури немає ментального поділу на роботу і життя. Тому українцям складно приймати зворотний зв’язок нейтрально – ми сприймаємо такі зауваження особисто: "про мене, не про роботу".

Чому я про це говорю? В українському менталітеті роль особистості в управлінських, ділових, та будь-яких відносинах – гіпертрофована. За даними World Values Survey за 2020-й рік (а також усіх попередніх подібних досліджень за період незалежності України), українці радше не довіряють інституціям, ніж довіряють їм і, відповідно, надмірно довіряють людям.

Соціологічні дослідження вже 30 років показують, що "людина як я" – найдовіреніше джерело інформації в Україні. Тому персоналії з великим кредитом довіри у нашій країні можуть мати дуже великий вплив на суспільні процеси та поведінку інших людей.

Крім того, через постійну турбулентність та стрімкі й складні зміни протягом всього існування України і земель, з яких складалася її територія до набуття наявних кордонів, нашому менталітету притаманний short-termism – короткий горизонт планування. Так, за різними дослідженнями, у середньостатистичного українця горизонт планування складає півтора місяця, і так було навіть у 2007-му році, коли економіка росла.

Відтак ми швидко "закохуємося" у певну персону, точніше в її / його ідеальну (надуману нами) версію, і так само швидко розчаровуємося і "кенселимо". І так рік за роком, хвиля за хвилею, "герой" за "героєм".

– Тобто cancel culture на особистостях в Україні дуже розповсюджена?

– З одного боку, cancel culture найгостріше відчувають популярні особистості – бо їх часто бачать і швидко впізнають. Ти не можеш жбурнути метафоричний помідор в того, кого ти не знаєш.

З іншого боку, реальна здатність цієї cancel culture припинити неціннісну поведінку – під великим питанням. Ще мусить набратися критична маса кейсів, щоб стало зрозуміло: ми "побухтіли і забули" чи "побухтіли і популярна персона отримала негативні наслідки від певної поведінки"?

Наприклад, шеф з якогось ресторану обізвав клієнтку в коментарях під її дописом у Facebook. Чи власники компанії-виробника популярного продукту зневажливо висловлювалися на теми, які "зачіпають" їхніх потенційних покупців. Тепер цікаво, чи зменшилися посадка у тому ресторані чи кількість покупців того товару після публічного розголосу таких випадків?

– Напевно, ні.

– Ймовірно, що неістотно зменшилися. Однак у сферах B2B (бі́знес для бі́знесу – ред.) ситуація дещо інакша. Адже де є взаємодія юросіб, там є чіткий ланцюг відносин: бізнес-влада-партнери-інвестори-працівники-кандидати. Наприклад, у випадку, коли Софійську площу попсували шинами після сумнозвісного дрифту, cancel culture від неклієнтських авдиторій спрацювала миттєво.

У В2В ефект від репутації бізнесу пряміший та швидший, оскільки проблеми в однієї ланки цього ланцюга автоматично стають проблемами решти його ланок.

Коли ж компанія на В2С-ринку (бізнес для споживача – ред.), ще й чутливому до ціни, вдається до неціннісної поведінки, репутаційний ефект у продажах може не настати, бо серед покупців такого бізнесу ціннісно-чутливих – меншість.

Марина Стародубська: "Культура скасування – це публічне покарання за те, що ти "зрадив" свою аудиторію"

– Особистісна cancel culture в Україні – це лише хейт без результатів? Як це працює?

– По-різному, залежно від того, які інституційні B2B зв’язки має ця персона. Пам’ятаєте коли блогери у роковини Голодомору чийсь день народження публічно святкували і назвали це святкування "голона туса"?

Я з дослідницького інтересу спостерігала за розвитком подій – в який момент компанії почнуть (і чи почнуть) розторгати договори з цими блогерами. Тому що це не просто відомі особистості – це "люди-канали", які мали контрактні зобов’язання з відомими брендами.

І от я з сумом побачила, що відправною точкою для "скасувкання" блогера-ініціатора "голодної туси" стала не неціннісна поведінка та зухвалі спроби "викрутитися" замість вибачення, а адресні звернення кількох відомих блогерів до компаній, які мали з "тусувальниками" контракти. Кілька публічних людей тегали великі бренди із запитаннями, чи припинятимуть вони співпрацю з блогерами.

– Вони їм вказали на це.

– Так. Тобто якщо би зазначені компанії не "штурхнули" відомі люди, невідомо, скільки з них відмовилися б від співпраці з тими блогерами добровільно.

Це означає, щоб cancel culture в Україні спрацювала, компанія чи персона мусять перебувати у прозорих відносинах із зобов’язаннями. Нікому не вигідно працювати у "поганій компанії", давати дозволи "сумнівному непрозорому" бізнесу або укладати партнерства, від яких ставлення до тебе погіршиться, а не покращиться.

Відтак, чим ціннісно-чутливіша авдиторія бізнесу і чим вона більша за розміром, тим свідоміше компанії треба ставитися до своїх публічних висловлювань та поведінки, щоб не стати об’єктом cancel culture.

– Коли "начудить" менш відома людина, її просто "закенселять" у Facebook, і все затихне?

– Якщо людина не сильно відома, вона не є об’єктом інтересу, а тому не має достатньої пізнаваності і впливу, щоб підпадати під cancel culture. Та якщо відома людина публічно вчинила, на думку її авдиторій, негідно, це може негативно вплинути на ухвалення рішень, зокрема про майбутні колаборації з нею.

Адже за даними останнього опитування Reuters, ~80% українців використовують Google-видачу для пошуку та перевірки актуальної інформації, а ~70% використовують для цього соціальну мережу, в якій "сидять". Тому негатив, який легко знаходиться, фактично не має "терміну придатності" і може шкодити людині чи компанії роками.

Цього в Україні багато хто не розуміє. А потім інфлюенсер дивується – чому мені колаби ніхто не пропонує? Або компанія – а що це до мене фахівці якісні не йдуть? Так іди перевір свою Google-видачу і відгуки про компанію на ринку.

– Чому це не завжди працює з міжнародними компаніями і українськими особистостями, які зашкварилися? Коли хейтили Дорна, Puma все одно з ним не відмовилася співпрацювати. Чому так відбувається?

– Тому що їхня аудиторія не сильно чутлива до такої поведінки.

Виробники кросівок загалом схильні до провокативного маркетингу, а тому менш чутливі до негативних відгуків про селебрітіз, яких беруть у рекламу. До того ж Дорн – співак, а не спортсмен, тобто прояв і слабший зв’язок між його діяльністю та спортивним взуттям – ситуативний. Якби Дорн був бігуном – тоді реакція могла би бути.

– Які можуть бути наслідки cancel culture? Це цензура, обмеження, чи навпаки – виявлення свободи?

– Є кілька філософських позицій, з яких ми можемо дивитися на створення сенсів. Одна з них називається "позитивізм" та, згрубша, обумовлює, що реальність і предмети в ній незалежні від того, як ми їх сприймаємо і як ставимося до них. У цій парадигмі реальність – незалежна від її сприйняття людьми.

Інша філософська позиція – social constructionism (від слова construct – будувати) характеризує нашу епоху точніше. Постулат social constructionism у тому, що немає однієї реальності, а є зіштовхнення реальностей всіх учасників взаємодії: вашої з моєю, наприклад. І таке зіштовхнення впливає на всі ці реальності.

І сancel culture найбільш часто виникає там, де погляди на одну подію з різних "реальностей" істотно не збігаються. А соцмережі тепер дають "платформу" всім цим світоглядним проявам одночасно. Раніше реальності "зіштовхувалися" на кухні: гуркали по столу, жбурлялися склянками, але цього ніхто не бачив. А тепер це відбувається публічно. Отже, повністю уникнути cancel culture неможливо, зокрема, коли йдеться про складні й багатогранні теми: вакцинація, свобода слова, висловлювання про болючі історичні події тощо.

Фактично, культура скасування – це публічне покарання за те, що ти "зрадив" свою аудиторію. І нікуди вона не зникне, і забороняти тут нема чого. Адже у метасвіті смисли і фізична реальність живуть окремо. Однак cancel culture накладає додаткову відповідальність на всіх учасників публічного діалогу, бо змінює сприйняття меж публічного простору.

– Тобто потрібно думати над кожним словом в пості, який ти пишеш?

– Якщо ти публічна персона – однозначно. Я бачила кілька разів коментарі відомих публічних особистостей під їхніми дописами у Faceebook, що це, мовляв, моя особиста сторінка, а не сторінка мого роботодавця, відтак – що хочу, те й пишу.

Ні, не твоя особиста сторінка. Якщо подивитися, наприклад, у редакційні кодекси провідних міжнародних медіа, там написано: штатний журналіст не має права оціночно коментувати свої статті, зокрема, якщо така оцінка суперечить цінностям редакції.

В Україні публічні люди, на жаль, ще не звикли думати над тим, що пишуть і говорять, попри те, що їх видно, і вони асоціюються з певними організаціями.

Якщо ти консультант, журналіст, декан бізнес-школи, відомий лікар тощо, у тебе немає "приватного простору" на сторінках соцмереж. Ну, добре, закрий свій профайл, тоді він буде приватний. Якщо твої дописи всі бачать, вони не приватні.

Примітно, що за даними World Values Survey-2020, ~64% українців вважають, що свобода важливіша за рівність, а ~67% – що безпека важливіша за свободу. Тобто ми інакше трактуємо поняття "свободи", ніж розвинені демократії.

Українець трактує свободу як бажання нелімітовано робити що заманеться, без огляду на те, чи матиме інший українець співставний рівень свободи. Однак коли за певну поведінку є невідворотні наслідки, тоді ми починаємо міркувати, чи не варто цю поведінку змінити.

Марина Стародубська: "Ми швидко "закохуємося" у певну персону, точніше в її / його ідеальну (надуману нами) версію, і так само швидко розчаровуємося і "кенселимо"

– Як на мене, окремий вид canceling – це скасування за гріхи минулого, про які ти вже й забув. Чому так відбувається? Не всі, особливо в молодості, думають те, що вони роблять. А потім розплачуються, хоча вже можуть думати не так, як писали колись.

– Якщо хочеш іти на публічну або на будь-яку посаду з великим рівнем відповідальності, треба готуватися постійно бути "під мікроскопом". Тут важливо розуміти, що про тебе знайдуть, витягнуть та публічно обговорять все, що зможуть. І ще додумають. It comes with the job.

Це потрібно прийняти і попрацювати з фахівцями над своїм публічним профайлом – не ховатися від своїх помилок або приховувати їх, а логічно пояснити правду, наскільки це можливо. Бо, за бажанням, про публічну персону "відкопають" все, що колись стало об’єктом інтересу. Відтак, краще цим процесом "головувати" ніж потім виправдовуватися.

– Тобто зіграти на випередження.

– Ви просто не зможете цього уникнути. По-хорошому, потенційно публічній персоні треба подивитися на свою наявну історію, різні аспекти життя і обміркувати, як ви будете про це говорити, як обґрунтуєте свої минулі вчинки та рішення і як їх пов’яжете в одну логіку з наявними.

І тут немає одного рішення. Наприклад, деякі автори популярних дитячих книжок мають доволі контроверсійні життєві історії. Є люди, які скажуть: "Все, цього автора я навіть дітям читати не буду". І це їхній вибір. А є ті, які скажуть: "Зачекайте, я взагалі не знаю, що там у нього в житті було, а конкретно ця книга мені до вподоби".

Публічним персонам варто визнати і змиритися з тим, що через їхні видимі вчинки (які у непублічних людей видимими не є) вони можуть втратити частину прихильників і навіть набути хейтерів.

– Чи можливо передбачити, за що можуть "закенсилити" в майбутньому?

– Для кенселінгу, якщо говорити про бізнес, є сфери, які більш вірогідно підпадають під це через характер їхнього продукту чи послуги. Якщо на продукт, на послугу є конфліктні думки, тоді кенселінг більш вірогідний.

– Що це може бути?

– Якщо навколо продукту чи послуги точаться філософські та світоглядні дискусії, згодом вас зможуть закенселити. Насамперед, треба розуміти, де точки потенційного "конфлікту світоглядів".

Це називається аналіз репутаційних ризиків. У чому вони полягають? В особистості акціонера чи у специфіці діяльності? Якщо це промислове підприємство, ризики одні, IT-компанія – інші, рітейл – геть інакші.

Мінімум раз на рік, під час стратегування, топ-команді компанії потрібно аналізувати репутаційні ризики за шкалою вірогідність/шкідливість. Пріоритетними будуть ризики найбільш вірогідні та шкідливі.

А якщо говорити саме про персону, наприклад, блогера, але наразі без великої аудиторії, то він чи вона може написати сьогодні щось, що "вибухне" репутаційно через років 10. Якщо хочеться заробляти блогінгом чи інакшим чином власною публічністю, доведеться з таким обмеженням свободи змиритися.

Марина Стародубська: "Cancel culture має своїх жертв. Подекуди випадкових"

– Приклад Джоан Роулінг, як на мене, один з найбільш суперечливих у cancel culture.

– Однозначно.

*Джоан потрапила у трансфобський скандал: у своєму Twitter письменниця висміяла заголовок статті, де йшлося про "людей, які менструюють", та натякнула, що для цього є слово "жінки".

– З одного боку, її підтримують, з іншого – кенселять. Де тут межа адекватності?

– Ми ж живемо в епоху social constructionism – тому межі немає. Що було прийнятним у реальності 20-річної давності, геть неприйнятне сьогодні, однак різні паттерни поведінки співіснують одночасно. І хвиля афективного "виливання емоцій" у cancel culture не піддається логіці.

У випадку Роулінг реальність така, що гендерів більше ніж два, а комплексні проблеми ідентифікації та сприйняття людей різних гендерів прямо зараз формуються у публічні дискурси – часто протилежні за змістом. Це болюча тема, адже важливі й актуальні потреби людей, які не є цисгендерними, відносно недавно стали обговорюватися публічно. Тому історія з кенселінгом з Джоан Роулінг – на рівні емоцій, потреб та смислів, які завжди існували, але не були легітимізовані й публічно адресовані у суспільстві.

Так працює social constructionism – у людей є кілька видів "правди" (поглядів на тему). І для кожної "когорти" їхні погляди є реальністю.

– Ми говоримо про Роулінг, але є складніші ситуації, наприклад, з Кевіном Спейсі. Його звинувачували у сексуальних домаганнях, але, зрештою, справу закрили. Та у нього досі труднощі з роботою.

– Посткенселінг найшкідливіший, знову ж таки, в тих країнах, де велика ціннісно-чутлива аудиторія. Приклад Кевіна Спейсі якраз показує, як виглядає бажання "перестрахуватися" низки стейкхолдерів, пов’язаних між собою.

Cancel culture має своїх жертв. Подекуди випадкових. Що було достеменно, не завжди можна зрозуміти. Просто cancel culture раніше не проявлялася так болісно та контроверсійно, відтак ніхто не очікував таких наслідків та реакцій.

– У випадку Кевіна Спейсі зникла презумпція невинуватості.

– Так її і у "суді громадської думки" і немає. Презумпція невинуватості – це термін з юриспруденції. Презумпція невинуватості є в суді, от чому навіть є така фраза англійською "in the Court of Public Opinion".

В "суді громадської думки" працюють інші закони. Репутація – це оціночне судження про людину чи організацію. Факти – це не те саме, що репутація. Репутація – це те, що люди думають про факти і як до них ставляться, як їх трактують.

Сьогодні в Україні, на жаль, людей можна переконати у чому завгодно. Достатньо, щоб відома людина щось активно пропагувала і мала достатньо впливових послідовників, яким, в їхню чергу, багато хто буде вірити. Тому так важлива інформаційна грамотність, критичне мислення.

Критично важливо, наскільки багато людей вірять у те, чи певне твердження є правдою. І якщо достатньо багато, часто, на жаль, неважливо, чи це правда, чи ні. Вірити будуть. Принамйні певний час.

Водночас у бізнесі шансів демонструвати ціннісну поведінку та управляти репутацією шансів достатньо – за умов, що є системний підхід до взаємодії з важливими авдиторіями. Якщо бізнес-школа має тисячі задоволених та успішних випускників своїх програм, повірити фейкам про те, що програми у ній неактуальні, буде складніше, а спростувати це – легше.

У репутації є дві складові. Перша – інформація, друга – досвід. І важливо, щоб окрім інформування, авдиторії компанії чи персони мали можливість взаємодії з нею для формування релевантного досвіду.

Якщо якась зірка комунікує суто в Instagram, в житті її ніхто не бачив – цього мало. Це дуже вразлива позиція, адже у випадку інформаційної атаки буде "картинка зірки" проти "картинки агресора".

У бізнесі ситуація аналогічна – якщо ніхто не бачить дій компанії, а лише споживає про неї якийсь контент, завжди знайдеться цікавіший негативний контент про цю компанію, було б бажання у хейтера чи інформаційного агресора.

Якщо ж авдиторії компанії чи персони мають конструктивний досвід взаємодії з нею, він буде визначним для формування репутації і сильнішим, ніж слова. Але теж не завжди.

– Як сформований інститут репутації в Україні?

– Він є, попри часті публічні бідкання, що він "не працює". Просто інфраструктура для його реалізації є не в усіх сферах життя. Наприклад, в Україні немає обширного працюючого фондового ринку з активною участю в ньому населення як інвесторів. От чому в Україні не буває таких історій, що компанія повелася неціннісно, ціна акцій впала, і вона ледь не збанкрутувала.

Акціям українських компаній немає куди падати, бо більшість бізнесу непублічна, а у публічних їх не тримає велика частина людей, які чутливі до негативних новин.

Щоб репутація людини чи організації впливала на її діяльність, вона (репутація) мусить бути інструментально важливою для відповідних авдиторій. Тому досвід, на жаль, показує, що в Україні репутаційний вплив в сфері продажів обмежений певними галузями. Це професійні послуги, товари, пов’язані з життям, здоров’ям, дітьми, грошима. Але не товари та послуги широкого вжику.

Наприклад, коли вибираєш дитині школу чи виш – ото буде "квест" з перевірки репутації, відгуків та всього можливого підґрунтя. А коли купуєш (умовно) зубну щітку, купівельне рішення набагато менш комплексне.

– Але в Україні часто швидко забуваються усі чутливі моменти, особливо з відомими особистостями.

– Ніхто з нас не думає про репутацію якоїсь зірки чи бізнесу кожного дня. Репутація – це інструментальне поняття. Тобто я думаю про компанію чи персону, коли мені це актуально.

Відтак, працюючи над репутацією бізнесу чи персони, варто мислити не лише кількістю взаємодій під дописом чи охопленням якогось івенту (хоча тактично це теж важливо), а "великою картиною", яку складають десятки публічних фігурувань, висловів та івентів. І що з цього "гуглиться" і швидко знаходиться у соцмережах.

Марина Стародубська: "Репутація – це оціночне судження про людину чи організацію. Факти – це не те саме, що репутація. Репутація – це те, що люди думають про факти і як до них ставляться, як їх трактують"

– Як жити так, щоб тебе не закенсилили?

– Оскільки культура кенселінгу – суспільно вкорінене явище, воно працюватиме відповідно до тих цінностей, які наразі у суспільстві проявлені.

У суспільстві, де особиста безлімітна свобода більшості населення важливіша за рівність, будуть резонувати не ті теми, що в середовищі, де рівність важливіша за індивідуальну свободу.

Тому для того, щоб розуміти, які в тебе ризики, пов’язані з cancel culture, треба, по-перше, зрозуміти, який ціннісний склад твоєї аудиторії.

Якщо я – компанія, яка працює з аудиторією україноцентричною, то мушу аналізувати людей, з якими співпрацюватиму: чи поведінка блогерів, яких я вибираю, збігається з цінностями моєї аудиторії і чи буде нею позитивно чи негативно оцінена? Це не про цензуру і обмеження, а про "резонування" зі значущими для успіху діяльності людьми.

Якщо твоя аудиторія – наприклад, власники домашніх тварин, і ти хочеш вийти на іноземні ринки, то мусиш розуміти, що в розвинених країнах вже немає такого поняття як "власник тварини" (pet owner). Там вже давно "pet parent". Там тварині дарують подарунки, святкують її значущі дати, лікують та піклуються. Якщо ти цих трендів не розумієш і вийдеш на той ринок зі словами, які там давно моветон, то "поховаєш" свої перспективи, перш ніж отримаєш шанс на успіх.

Cancel culture вкорінена у цінності суспільства, тому те, за що "кенсельнуть" в США, в Україні не факт, що помітять взагалі.

Наприклад, важлива тема гендерної рівності. Все частіше жінки в Україні діляться у соцмережах своїм досвідом дискримінації за гендерною ознакою. Водночас частина суспільства все ще заперечує існування такого явища і помилково вважає його "надуманим". Натомість спробуйте у США сказати, що не бачите гендерної нерівності – "кенсельнуть" надовго.

Катерина Хорощак, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Суспільство сучасне VS пострадянське: що не так з нашим уявленням про взаємодію людини та держави

Чи ми приречені? Що потрібно знати про цінності українців та їх зміну

"Перли", війни та україноцентричність: яка вона, українська Вікіпедія, та чи можна їй довіряти

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.