Вороги, що любляться: Голенко поставив свою першу виставу у львівському театрі Заньковецької

З часу, як Максим Голенко очолив львівський Національний театр Заньковецької, не минуло і півроку. Проте тепер в театр не проштовхнутись – квитки викуплені майже на всі вистави до кінця року, колектив підготував 20 прем’єр, а сам Голенко – свою першу режисерську постановку на цій сцені.

23 та 24 листопада відбулись перші прем’єрні покази вистави режисера Голенка "Вороги. Історія любові". Це – інсценізація роману нобелівського лауреата Іцхака Башевіса Зінґера за сценарієм ще одного (як і Голенко колись) "вихідця" з київського "Дикого театру" Олексія Доричевського. Над сценографією працювала Юлія Заулична, над хореографією – Олексій Бусько.

На "Ворогах" побувала Мар’яна Семенишин і підготувала для УП.Життя огляд.

"Вороги" – п’ята прем'єра з початку сезону у театрі й на цьому Максим Голенко з командою не планують зупинятись. "Я бачу перед собою ціль повністю переформатувати театр, щоби упродовж року він запрацював у новій якості. У театру є всі шанси на ренесансну історію", – говорить керівник театру Заньковецької.

Плани команди тільки ростуть – якщо влітку заньківчани анонсували 15 прем'єр у сезоні, то зараз – майже два десятки. Зміни у репертуарі – результат дослідження аудиторії.

"Звичайно, я вивчаю свого глядача. Коли я працював в Одесі, то досліджував, що потрібно одеситам. А тут (у Львові), вже в перший місяць, я розмірковував над тим, що буде цікаво глядачу, і що буде дозовано шокуюче, але потрібне, і що він сприйме. Ми обмірковуємо кожну назву. І поки це спрацьовує", – каже Голенко.

Читайте також: Під звуки сирени й згадуючи повалену Катерину: в одеському театрі Василька репетирують гуцульський вестерн

Розпочавши сезон "Землею" від Давида Петросяна, у театрі з’явились прем’єри Наталки Сиваненко, Ігоря Білиця, В’ячеслава Жукова. Сам Голенко запланував поставити у театрі упродовж року 4 вистави, проте вибір "Ворогів" для режисерського дебюту стався трохи несподівано.

оли мені запропонували очолити театр, я знайшов матеріал "Червона рута", кіносценарій Наталки Ворожбит, яким хотів розпочати свою роботу у театрі. Але постановка відклалась на якийсь термін", – пригадує Голенко. До слова, "Червона рута" з’явиться в репертуарі театру у наступного року.

Далі обгрунтовує свій вибір "Ворогів" так: "Мені захотілось взяти те, що буде на часі. До повномасштабного вторгнення я ставив, передчуваючи війну, в перший рік війни я намагався ставити вистави, які дають надію, а цей матеріал дає розуміння того, як ми будемо жити після війни. Він – гострий, злий, іронічний, там є філософія, є неймовірні образи".

Втілити ці образи Максим Голенко вирішив, поєднавши на сцені як "корінних заньківчан", так і запрошених акторів. У постановці залучені Римма Зюбіна, Анастасія Євтушенко, для Юрія Хвостенка вистава стала прем’єрною після повернення у театр на початку сезону.

Вистава "Вороги. Історія любові". Фото: Руслан Литвин

"Я переживав. Я розумів, що це – нове для театру, але варто віддати належне заньківчанам - вони дуже тепло сприйняли усіх, хто доєднався. А ті, у свою чергу, дали якусь іншу енергію, непритаманну цьому театру. І мені видається, що вистава відбулась саме завдяки поєднанню різних акторських шкіл".

Символічно, вистава розпочинається появою Юрія Хвостенка у ролі Германа Бродера: він спокійно міряє кроками сцену, ніби повернувшись додому після мандрівки, сідає і починає читати одну із книг, що недбало нагромаджені повсюди. Зосереджене читання заспокоює гамірний зал. Ще через мить – і перед глядачами постає книгосховище кватири Бродера.

Герман – в минулому талмудист, а зараз час від часу пише статті для рабина Ламперта (Орест Гарда) у Нью-Йорку та продає, але більше читає книги. Йому вдалось вижити під час Голокосту, після війни перебратись з Польщі, де від рук нацистів загинули його перша дружина та діти, до США. Його ж самого врятувала від смерті колишня служниця Ядвіга (Анастасія Євтушенко), вони одружились і тепер живуть разом у Брукліні.

Він, вихолощений війною, намагається навчитися жити заново. Ядвіга – фанатично хоче стати добропорядною єврейською дружиною. Книги для Бродера – не лише зв’язок з минулим, але й прикриття – у нього роман із Машею (Діана Каландарішвілі), яка також чудом вціліла під час Голокосту. Саме раптовими відрядженнями він пояснює Ядвізі свою довгу відсутність. Раптово Герман дізнається, що його перша дружина Тамара (Римма Зюбіна) вижила та після поневірянь у сталінських таборах потрапила у Нью-Йорк. Герман Бродер опиняється перед непростим вибором.

Вистава "Вороги. Історія любові". Фото: Руслан Литвин

Проте трагікомічні перипетії стосунків Германа із дружинами (він, зрештою вінчається і з Машею) – лише на поверхні вистави. За ними – історії людей, які пережили Другу світову війну і тепер облаштовують нове життя: хто як уміє. Герман, зневірений у Бозі та собі, створює своє власне сховище із книг, яке має захистити його як від нових розчарувань, так і від метушні аж надто насиченого подружнього життя. Ядвіга відчайдушно намагається зрозуміти свого чоловіка, змінює віру, думаючи, що так стане ближчою йому. Маша, яка лише з першого погляду видається безтурботною вертихвісткою, тримає всередині глибоко затаєні страхи війни. Тамара, пройшовши крізь місиво двох тоталітарних режимів, носить у собі нацистську кулю як провину за те, що не вберегла своїх дітей.

У виставі Максим Голенко роздумує над питаннями, які або вже стали, або дуже скоро стануть насущними для українців: у ній – і тема прихистку-дому-укриття, прийняття та "змагальність" різних травматичних досвідів, вина вцілілих, і, зрештою, пошук спільного майбутнього.

Вистава "Вороги. Історія любові". Фото: Руслан Литвин

І справді: Герман Бродер вирушає в Америку, шукаючи дому, проте він не може позбутися нав’язливих спогадів минулого, його роз’їдає страх та спустошлива зневіра. У пошуках свого власного "нового Єрусалима" він пов’язує себе новими відносинами. Стосунки з Тамарою, Ядвігою та Машею створюють ілюзію дому, де жінки і він сам – опори, на яких тримається крихкий свій Бродера.

Тому Герману не легко зробити вибір, адже обрушиться його дім, що збудував він втім на піску. Мовби відчуваючи нетривкість цієї конструкції, Бродер занурюється у світ книг, які, відгороджують його від реального життя. Стелажі книгосховища, ніби стіни у квартирах українців, дають хоч якусь надію на спокій та порятунок.

Читайте також: "Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством": Театр Заньковецької оновився "Землею"

Бродер кидається у вир відносин з Машею, бо вона розуміє його відчай та спустошення, вона, як і він, пройшла крізь горнило Шоа. Ці болючі стосунки нагадують психотерапевтичні сеанси, і не зрозуміло, хто кому виливає душу: і Герман, і Маша тримаються одне одного, бо відчувають чи не підсвідому спорідненість вцілілих. Цей зв’язок контрастує з прив’язаністю Германа до Ядвіги, адже їй, також глибоко травмованій війною, важко зрозуміти тих, хто стали напівмерцями за життя. Втім і Герман, заглиблений у власні переживання, не надто переймається почуттями дружини, яка, ризикуючи власним, врятувала його життя.

Вистава "Вороги. Історія любові". Фото: Руслан Литвин

Тамара, перша дружина головного героя, чи не єдина, хто піддає сумніву виключність, з якою Герман сприймає власну травму. Їхні діалоги перетворюються на двобої травмами: чиї виявляться більші. З’ясовуючи стосунки, вони роз’ятрюють свої рани, проте не можуть зупинитись, ретравмуючи один одного. Цей зв’язок ніби підкреслює свою невипадковість: і Герман, і Тамара розуміють, що попри різні травматичні досвіди, зради та втрату дітей, вони потрібні одне одному.

Попри свою парадоксальність цей чотирикутник стосунків дає кожному із героїв, те, чого вони прагнуть. Герман, Тамара, Ядвіга та Маша розуміють свою узалежненість одне від одного у чужому місті та країні і знаходять формулу любові, якою б химерною вона не здавалась.

Ця трагікомічна історія ніби нагадує те, що після перемоги довгий шлях до розуміння і прийняття себе та інших лише розпочинається. Перемігши ворога, нам слід бути готовими до непростої розмови про те, яке майбутнє ми бачимо перед собою, як і з ким будуватимемо його, чи будемо готові йти на компроміси і якими цінностями керуватимемось.

Вистава "Вороги. Історія любові". Фото: Руслан Литвин

Калейдоскоп стосунків неймовірно переданий сценографічним рішенням Юлії Зауличної: сцена постійно обертається, переносячи героїв між реальністю та спогадами, світом живих та мертвих, минулим та сучасністю. Невизначеність станів героїв доповнена музичною поліфонічністю. Це різноманіття і повторюваність візуальних та музичних конструкцій підсилює відчуття циклічності життя: жодне нещастя не триватиме вічно.

"Вороги. Історія любові" – вистава передусім про те, що, попри різні досвіди, ми у цій фузі разом: у Целановій фузі смерті, у Зінгеровій фузі життя.

Читайте також: Вистава "Зелені коридори": як українці стали нацією, яка вже не бідкається

Реклама:

Головне сьогодні