Яким буде перший день в Криму. Рефат Чубаров, Ахтем Сеітаблаев, Джамала та інші відомі люди про повернення додому

7 листопада у кінотеатрах стартує показ драми "Додому" Нарімана Алієва.

Стрічка – національний кандидат на премію "Оскар" у категорії "Найкращий міжнародний фільм".

Також вона номінована на премію "Золотий глобус".

"Додому" – це історія кримського татарина Мустафи. Двоє його синів поїхали в Київ після анексії півострова, а тепер батько вирушає до столиці, щоб повернути молодшого сина додому, а тіло старшого поховати в Криму згідно з мусульманськими традиціями.

Цей фільм дозволить зануритися у світ кримськотатарських звичаїв та краще зрозуміти цей народ, але також це ще й щемлива історія повернення додому.  

"Українська правда. Життя" розпитала режисера стрічки, виконавця головної ролі Ахтема Сеітаблаєва та відомих кримських татар про те, як вони проведуть перший день вдома, в Криму, після деокупації півострова.

НАРІМАН АЛІЄВ

режисер фільму "Додому"

Наріман Алієв

У перший свій день після деокупації Криму, коли у мене нарешті вийде повернутися у свій рідний дім, перше що я зроблю це сходжу на могилу до свого брата, на якій я вже довгий час не був.

Також схожу на могили всіх тих, кого я не зміг поховати за весь цей час.

І відвідаю всіх тих рідних і близьких, які народилися за цей час.

Я сподіваюся, що діти, які народилися, не встигнуть вирости і постаріти, а могил буде не так багато.

АХТЕМ СЕІТАБЛАЕВ

актор та режисер

Ахтем Сеітаблаєв

Це буде літній день, коли я повернуся до Криму. З тими, для кого він такий же дорогий, як і мені.

Я під’їжджатиму до Бахчисараю, у машині будуть відкриті вікна, а в повітрі відчуватиметься запах лаванди, і я знову зрозумію, що нарешті вдома. 

Побачу маму, візьму своїх дітей і ми поїдемо до моря. Сядемо біля нього і будемо говорити, говорити, а коли втомимося – будемо мовчати.

Але нам буде добре, тому що все навколо буде говорити про те, що ми вдома.

РЕФАТ ЧУБАРОВ

голова Меджлісу кримськотатарського народу

Рефат Чубаров

Я вже говорив якось про це. Справа у тому, що я поховав батька вже під час окупації, поки мене не викинули звідти. І я вже більше п’яти років не був на його могилі.

Оскільки він лежить близько до кордону з материковою Україною, в Красноперекопському районі, то зрозуміло, що по дорозі до Бахчисараю я обов’язково заїду додому, до матері, сподіваюсь із нею все буде добре.

Ми разом із нею і братами підемо на батькову могилу, бо так не можна аби стільки років син не був могилі свого батька. 

ДЖАМАЛА

співачка

Джамала

Я б приїхала додому щаслива, посиділа б в домашній альтанці, подивилася на пальми у дворі, насолодилася відчуттям дому та дитинства, обійняла маму та тата. 

Потім я б сходила на могили моїх близьких, яких втратила за цей час. 

Третій пункт – море, з яким завжди добре, спокійно. І більше нічого не потрібно.

СЕВГІЛЬ МУСАЄВА

журналістка, головна редакторка онлайн-видання "Українська правда"

Севгіль Мусаєва

Будинок в Криму, в якому моя сім'я жила до окупації, стоїть на обриві невисокої скелі. За ним пересохла вузька річка і пшеничне поле. Я не була там вже дуже давно, але ця картинка супроводжує мене всюди.

Минуло стільки років, я жила в різних містах і країнах, але так і не знайшла місце, де мені було б так добре і спокійно.

Будинок в Криму часто сниться. Ось ми з подругою намагаємося розглянути його з вертольоту. Приземлятися нам не можна, адже це небезпечно. Я бачу, що з ним все гаразд і ми повертаємося до Києва.

Ось ми з сестрою, як в дитинстві, з'їжджаємо з крутого спуску тієї самої скелі на санчатах. У якийсь момент я повертаюся назад, і не бачу дому. Прокидаюся в холодному поту в київській квартирі.

Я розумію, що в снах проявляються мої страхи. А ще усвідомлюю, що сильно сумую за цим місцем. Тому в свій перший день в Криму, я б поїхала додому. В місце, в якому до цих пір живе моє дитинство.

Я часто уявляю цей домашній ранок. Мама варить каву в старій, потертій джезві й лає нас з сестрою, що знову прокинулися пізно. На столі стоїть кілька сортів варення, домашній виноград, горіхи і моє улюблене курабье. На сніданок – янтихи, щедро змащені домашнім вершковим маслом.

Після ми з сестрою, як в дитинстві, йдемо в місто, на набережну. Місцеві зазивають туристів на морські прогулянки по 60 гривень з людини, в кіосках продають солодку вату і насіння.

На водній станції дітвора вправляється в стрибках у воду. Пригадую, що так і не подолала свій страх в 12 років і не подужала третю вишку висотою в 8 метрів.

Як і в дитинстві, купую мішень і 10 патронів в місцевому тирі. Стріляю так само добре, як і 20 років тому, коли всі кишенькові гроші після занять в музичній школі я спускала на своє таємне захоплення.

А потім ми йдемо кататися на чортовому колесі. З нього відкривається мій улюблений краєвид на рідне місто. Вітер куйовдить моє волосся. Я закриваю очі – чи то від того, що боюся висоти, чи то від щастя.

АЛІМ АЛІЄВ

програмний директор Кримського Дому

Алім Алієв

Літак "Київ-Сімферополь" летітиме безкінечні 50 хвилин, та, після того, як зійду з нього, попри загальну метушню на півострові (хтось від’їжджає, ховаючи триколори, хтось повертається на Батьківщину), мене зустрічатимуть мої близькі та друзі. 

Далі ми автівками поїдемо до хати моїх батьків, де вже зберуться сусіди, родичі, друзі дитинства та студентських років.

Буде пахнути кавою, лавандою, шашликами, що смажить дядя Заір у нашому дворі біля айвового дерева.

А ще будуть сміх, сльози, гучні розмови з намаганням розказати все й одразу, та гратиме хайтарма.

З Кримом у серці. Фотограф "колекціонує" людей з тату про півострів. ФОТО

Ешлі, так звати нашу німецьку вівчарку, буде розриватись гавкотом через цю метушню та впізнає мене, хоч востаннє бачились, коли вона була маленькою.

Всі разом ми всядемось за великим столом та прочитаємо ду’а (молитву) за цей день та за тих, хто не застав його і пішов від нас у кращі світи. 

Потім ми поїдемо до моря, та байдуже чи це буде зима або літо, я просто хочу доторкнутись до нього та сказати "Men evge qayttım" (з кримськотатарської "Я повернувся додому"). 

ТАМІЛА ТАШЕВА

співзасновник ГО "КримСОС", заступник постійного представника президента України в Криму

Таміла Ташева

Перший день після повернення до Криму уявляю лише з рідними у нашому будинку у селищі Фонтани, що під Сімферополем.

Це місце у яке я у п’ятирічному віці повернулась з Узбекистану, місця депортації кримських татар.

Тоді, в 91-му ми повернулись у пустир, де не було нічого – хіба кілька тимчасових самостроїв, без вікон і дверей. Ми мріяли побудувати великий будинок, так, власне, й робили більшість кримських татар – будували свій будинок.

В цьому є щось сакральне – в 1944 році у нас відібрали Батьківщину, майно, будинки – тепер ми побудуємо ще красивіші та більші.

Наш будинок ми добудували перед 2014 роком, на той момент я вже жила в Києві, але мені все одно виділили власну кімнату в домі. Щоб завжди пам’ятала про те, що мене чекають і є куди повертатись.

Востаннє в Криму я була в січні 2014-го, в самий розпал Революції Гідності. Я мрію, що вранці по приїзду мама приготує мені каву у джезві, з вершками, потім ми зберемось за сніданком – усі, і будемо радіти що вперше за такий тривалий час ми снідаємо разом, їстимемо налисники з медом та айвовим варенням.

А потім я поїду відвідати могилу бабусі та свого дядька Багіра, з якими я не змогла попрощатись у 2017 році, провести їх у останній шлях.

Думаю, в перший свій день у вільному Криму я багато що захочу зробити – і відвідати місце своєї сили – Бахчисарай, і відвідати свою бабусю Гульнару, і сходити до озера, що поруч нас.

Це великий день радості і суму, радості від повернення і суму від втраченого часу та можливостей.

Більше про кіно:

Кино в ноябре: "Аббатство Даунтон", "Домой", "Цена правды" и еще 3 фильма 

Діти, які не знають мови та історії України. Як ми втрачаємо молодь Донбасу і Криму

Кримські татари написали відеозвернення про трагедію свого народу

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.