Актор та активіст Петро Русанєнко: Люди починають розділяти циган на вокзалі і ромів, як націю
Петро Русанєнко – напівром із Донбасу, який переїхав у Київ, став актором і поступово усвідомив власну етнічну приналежність.
Хлопець відчуває зв’язок із ромською культурою, приймає удар суспільного спротиву, долає мову ворожнечі, шукає власні способи говорити про ромів.
Цього року Петро один зі учасників освітньо-мистецького проекту CultuROM, який реалізує Ромська програма Міжнародного фонду "Відродження", метою якого є доступно й цікаво розповісти про ромське мистецтво широкій аудиторії.
З цієї нагоди "Українська правда. Життя" розпитала актора про його ідентифікації, творчий шлях та майбутні наміри.
Утвердження ромського "я"
Мама Петі – українка, тато – ром. Він не вчив мову з дитинства і спершу навіть соромився своєї національності, але потім все змінилося.
"Ти знаходиш якусь свою ідентичність і розумієш, що воно десь в тобі є, це складно пояснити, відгукується воно, це скоріше про якісь внутрішні відчуття, – розповідає хлопець.
У мене є якісь стереотипні риси: я дуже люблю переїжджати, я не можу знаходитися постійно в одному місці.
А ще мені постійно потрібне спілкування.
Моя пристрасть до продюсування – це теж "ромське": щось комусь продати. Коли я почав ідентифікувати це в собі, то зрозумів, що це і є моя родзинка. Українців-акторів – багато, а Петя-ром-актор – такий один".
| Петро Русанєнко: Якщо спільнота знає твоє "прізвисько" – тоді національність підтверджується |
Під час навчання в театральному університеті Петро випадково дізнався про ромський освітній фонд. Вступ туди передбачав заповнення великої заявки, написання есе, широку волонтерську діяльність та доведення того, що ти ром.
З останнім були проблеми: родина хлопця у Краснодарському краї Російської Федерації, а з місцевою в Україні спільнотою він ніяк не контактував, тому підтвердити приналежність було складно.
"Ромська національність перевіряється так: моє прізвище – як "прізвисько" моєї родини. Якщо спільнота знає твоє "прізвисько" – тоді національність підтверджується.
Але у мене не було таких знайомих, як і волонтерської діяльності, щоб довести, що я якось працюю на ромів, допомагаю нації".
Петро заявив про себе в спільноті: він є, навчається у престижному вузі (зараз у Центрально-Європейському університеті – авт.), є стипендіатом.
Ним почали цікавитися, запрошувати на правозахисні тренінги, потім він потрапив на Ромський молодіжний форум (одна із ключових подій, яка об’єднує наймолодше прогресивне покоління та уже кілька років підтримується фондом "Відродження"), а згодом і став членом оргкомітету.
"Циганам тут не місце"
У активізм актор занурювався поступово.
"Я почав цікавитися правами людини та інституціями, які цим опікуються, вивчав та співав ромські пісні – у мене навіть був ромсько-український гурт. Ми робили культурні заходи, українсько-ромські мікси та всілякі інтеграції, – розповідає хлопець.
Я ромську мову не знаю, тому це було так: слухаєш аудіозапис, дивишся текст, якісь слова допомагав тато перекладати, щось відчуваєш на інтуїтивному рівні".
Співами Петро не обмежився, займався комунікацією ромської спільноти з поліцією, швидкою, освітніми питаннями.
"Я не жив в ортодоксальному середовищі, тому не знаю як йому допомагати, – каже Петро. – Не зіштовхувався з дискримінацією, доки не заявляв, що от я ром і як ром я на щось претендую".
Русанєнко пригадує, як у 2018 році прийшов на один із майданчиків у центрі Києва й хотів взяти залу для показу вистави.
Це були часи масових погромів, тому ромське питання стояло гостро.
Щойно директриса почула, що це ромський проєкт, то поставила перемовини на паузу, бо "нам треба дізнатися, що ви там збираєтеся показувати".
Петра це обурило: "Такого зазвичай не відбувається, бо ти приходиш, орендуєш, платиш гроші, підписуєш документ і граєш виставу".
Директорка запросила активіста на зустріч, де зібрався весь художній колектив майданчика. Петро розповідав про проєкт та позитивний меседж образу ромів у ньому.
Петра почали розпитувати про що ця вистава і для чого, навіщо допомагати циганам?
"Один старший пан встав і почав кричати: "Та ви всі цигани – такі! От у мене був сусід циган, так він вкрав залізні балки!"
Я все спокійно вислухав та відповів: "От я сиджу перед вами і я – циган, я у вас щось вкрав?
Ні, я прийшов із грошима, щоб заплатити за оренду приміщення для культурного заходу".
| Петро Русанєнко: От я сиджу перед вами і я – циган, я у вас щось вкрав? |
Це була публічна дискримінація в закладі культури у центрі столиці.
Петро написав лист із вимогою публічного вибачення за агресію, усі ці формулювання про те, що "вони не люди", "циганам тут не місце" і подібне. Оскільки директорка боялася розголосу, то зателефонувала і запропонувала майданчик безкоштовно.
Власний шлях
2018 рік, погроми. Петро активно займався ромським рухом і уже реалізував кілька проєктів.
"Усі навколо запитували – що я про це все думаю. Спершу я писав пости у Facebook, а потім зрозумів, що настав час діяти", – зазначає він.
Тоді у Львові відбувався молодіжний ромський форум і Петро запросив друга та режисера Ігоря Білицю, із яким працював, провести акторсько-психологічний тренінг.
Ігор цікавився ромами, почав вивчати культуру, запитувати. Тож коли у Львові напередодні форуму знову скоїли напад на ромів у лісі, друзі вирішили зробити дослідження, а потім виставу про життя ромів.
"Ми поїхали на Закарпаття, бо роми намагаються роз’їхатися, а їх все одно із усіх-усюд зганяють назад", – пригадує актор.
У Петра були знайомі, які проводили хлопців у табори та супроводжували, адже це гетто: туди так просто не потрапиш.
"Нас привозили, ми там з кимось спілкувалися, з кимось не спілкувалися, дивилися, як живуть у таборах та в яких умовах. Це як Індія, але в Україні, – зазначає він.
Ми їздили по області й бачили рудоволосих і блакитнооких циган. Вони говорили циганською, я українською і ми розуміли одне одного".
Рома Петра та не рома Ігора не лякала ця поїздка, хоча вони не знали, що відбувається за парканом.
"У нас був свій гарант, провідник, тож чого нам боятися. Що я їх не бачив? – каже Петро.
Ну, можливо, хтось, хто не ромської національності – злякається. Бо стереотипи про циган бувають різними, я ж у цій темі варюся давно. Я знаю: які погані, а які хороші, і що це більше людський чинник, ніж національний.
А ще відчувати людей – це частина акторської професії".
Русанєнка зачіпало те, що серед ромів жебраків та крадіїв – меншість, а прогресивних, почасти урбанізованих, які мають таку ж національність – більшість, і їх прирівнюють.
"Рушійною силою у волонтерському русі є, щоб національність асоціювалася не з тією меншістю, яка краде, вбиває, сидить на вокзалах.
Я інтегрований, розвиваю свою культуру, але без стереотипів".
"Як вкрасти коня"
У Києві на проспекті Перемоги є ромський театр "Романс", який очолює режисер та актор Ігор Крикунов. Вони переплітають ромський контекст із власне українським, а ще працюють із традиційними піснями, танцями та костюмами.
Шлях Петра інакший – він прагне зробити ромську культуру модною та сучасною.
"Я посередник ромської культури в Україні. Таких людей можна на одній руці перерахувати в країні. Найголовніший, звісно, Крикунов, – каже він.
Але моя цільова аудиторія – це не роми. Цікавіше працювати з не ромами, щоб змінювати їхнє ставлення до ромів на власному прикладі".
| Петро Русанєнко: Відчувати людей – це частина акторської професії |
Саме з не ромом режисером Ігорем Білицею Петро створив незалежний театральний проєкт "Як вкрасти коня", який увійшов у п’ятірку найкращих незалежних проектів-вистав, відзначених Національною спілкою театральних діячів України.
Це некомерційна вистава, а її місія – популяризація ромської культури для українців.
Виконавець головної ролі Петро та режисер вистави Ігор хотіли поставити комедію, яка би пом’якшила сприйняття ромів.
"Як вкрасти коня" – вдала назва для такої постановки, багато глядачів приходили на виставу і запитували, чи це, часом, не майстер-клас.
Вистава працює на контрасті.
Спершу комедійна частина, де герої думають про те, як вкрасти коня. Тут і стереотипи, які свідомо висміюються, і дурощі, і лайка.
А потім драма – цих героїв, яких глядач встиг полюбити, вбивають.
Укінці вистави подано документальні відеоматеріали з погромів. Тривалість вистави – година двадцять: година комедії та двадцять хвилин на вбивство.
"Герої – добрі, чесні між собою, наївні. А їхні безглузді вчинки можна пояснити тим, що вони молоді та без освіти.
Наприкінці вистави глядач розуміє, що не можна вбити героя тільки тому, що він хотів вкрасти коня. Він має свій мотив до крадіжки. Я не виправдовую його намірів, але це не прирівнюється до смерті, – пояснює актор.
Коли ми починали з Ігорем писати сценарій, то розуміли, що це не вистава, а фільм. Втілити таку історію на екрані – набагато дієвіше, але й дорожче".
Повноційнний фільм Петро ще не подужав, але короткометражку зняв. Вона про ромський геноцид під час Другої світової війни.
Стрічку "Пам'ятати" презентували в Угорщині, Бельгії, Німеччині та Польщі. В основі сюжету – порятунок українкою молодої ромки, яка втекла з концтабору.
Попереду в Петра Русанєнка нові проєкти та вершини, він не збирається зупинятися, адже "найважливіше, що люди починають розділяти циган на вокзалі і ромів, як націю. На себе я кажу циган, в мене так кажуть в сім'ї, але для зовнішнього світу ми – роми".
Настасія Євдокимова, кураторка освітньої програми "Гімназія" фестивалів сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, керівниця відділу промоції читання "Українського інституту книги", експертка ГС "Освіторія"
Вас також може зацікавити:
Україна безкарності та байдужості: хто винен у погромах ромів
Рівень злочинності під час перебування ромів на вокзалі навіть знизився – поліція Києва
Життя ужгородських ромів: між упередженнями й поступом
"Свій циган", сусід та кум. Ким були і є роми для українців, пояснює історик
Циганський музика опинився у книзі рекордів Ґіннеса. Відео
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.