Бюджет, книги, демографія: неочевидна логіка, яку варто побачити законотворцям
Демографічна ситуація в Україні складна і надалі лише погіршуватиметься – люди продовжують виїжджати за кордонон і осідати в безпечних країнах з високим рівнем життя.
Що мотивуватиме людей повертатися, народжувати дітей? Звісно, безпека, наявність житла і можливість отримати гідно оплачувану роботу за покликанням або допомогу в розвитку власного бізнесу. Але це не все.
Люди прагнуть якісного життя, надто ті, які тривалий час провели в тихій і комфортній Європі з європейським підходом до охорони здоров’я, освіти, правосуддя, справедливого розподілу соціальної допомоги, охорони довкілля… А ще європейське життя привчає до соціального включення до суспільного життя, зокрема сфери культури, гарантує можливість рівного доступу до культурних подій і практик.
Еге ж, виявляється, що і для українців це є важливим!
Звісно, репертуарних театрів у кожному населеному пункті наразі не буде. Але гастролі, концерти і зустрічі з відомими людьми можна організувати якщо й не скрізь, через руйнування, завдані клятими ворогами, то у вцілілих локаціях точно. І ці приміщення – це клуби й бібліотеки. Почитайте, як натхненно британський посол розповідає про відновлення життя у Баштанці завдяки відновленню клубу.
Я ж скажу про бібліотеки. Цінність їх не лише в стінах, а, насамперед, в людях, які там самовіддано працюють і які приходять в бібліотеки за знаннями, враженнями, спілкуванням та емоціями. Можна влаштувати там осердя життя громад – мистецькі хаби, книжкові чи кіноклуби...
Проте все ж основа їх – книга. І якщо в бібліотеках будуть лише зачитані до дір книжки, якщо не буде чудових нових українських книжок, які видають прекрасні видавництва, – то не поможуть жодні заходи промоції. Бібліотеки закриватимуться, люди забудуть туди дорогу, приміщення приватизують, а нові власники відкриють там щось гарне і дуже потрібне. Пивбар. Гральні автомати. Аптеку. Ломбард. Осередок партії.
На думку депутатів органів влади різних рівнів, а також різних міністрів і чиновників, культура – це те, що має фінансуватися за залишковим принципом. Оскільки ситуація з наповненням бюджету у 2024 році гірша, ніж у 23-му, а у 25-му буде гірша, ніж в 24-му, всі витрати на культуру в проєкті Держбюджету скорочені.
Тож Український інститут книги, в межах виділених коштів, підтримає меншу кількість книжок, заходів з промоції української літератури. Українські видавці і автори побувають не на 12 міжнародних ярмарках, а на 5. І перекладів з української мови ми підтримаємо вдвічі менше, хоча запит на фінансування зростає.
Хтось казав про важливість культурної дипломатії, створення і поширення нових українських наративів. Можна їх, звісно, і задурно створювати і поширювати, але й результат буде відповідний, особливо враховуючи, що "хароші рускі" культурні агенти розповзлися по всіх країнах і продовжують отруювати людям мозок, фінансуючи нові й нові осередки латентних чи активних прихильників руского міра.
Можна й далі закривати на це очі і вдавати, що слова і зображення, створені українськими авторами, з’являються з повітря за помахом чарівної палички, що по всьому світі їх розносить Святий Миколай, а креатори і агенти пурхають з квітки на квітку і живляться амброзією.
Тож коштів на поповнення бібліотечних фондів знову не буде ні в державному бюджеті, ні в половині тергромад. Хоча бібліотечні дослідження показують, що запити на російськомовну літературу впали втричі від початку повномаштабки, попри те, що російськомовних книжок в бібліотеках все ще дуже багато.
Чи це падіння – це вже постійна тенденція, чи все повернеться до довоєнного рівня, якщо нових українських книжок таки не буде? Що читати російськомовним, які свідомо хочуть перейти на українську? Давайте поворожимо на кавовій гущі.
Чи будуть ефективними заходи з промоції читання, якщо нові книжки доступні лише тим, хто їх купує? До речі, ви маєте дітей дошкільного віку? Знаєте, що потрібно від 20 до 50 книжок на рік, щоб привчити їх до регулярного читання? Маєте стільки грошей? Отож бо.
А якщо не витримати цю інтенсивність, то всі зусилля виявляться даремними, ще й будуть зведені школою нанівець. Врятують бібліотеки, але про них вже було сказано вище.
(В дужках зауважу, що я навіть рада, що в державному бюджеті не буде коштів на поповнення фондів. Здалось би збільшити фінансування підтримки видань нових творів українських авторів, але вже як є. Натомість, я наполягаю, що органи місцевого самоврядування мають поступово перебрати закупівлю книжок і для публічних, і для шкільних бібліотек на себе. І за цим мають припильнувати їхні виборці).
А зараз про найцікавіше. Всі ж чули про програму державної допомоги на придбання книжок для осіб, яким у 2024 році виповнилося 18 років. Ми її ще не запустили, тому що порядок надання цієї допомоги досі погоджується Міністерством фінансів.
В останній ітерації з’явилося цікаве виправлення "допомога розподіляється поки на це вистачить виділених коштів", тобто НЕ ВСІМ 18-річним, а тим, хто своєчасніше народився чи зареєструвався в перші 15 хвилин після відкриття реєстрації в Дії, знаєте, як ото на поїзд Київ – Варшава. Хто не встиг – ми не винні, скористаєтеся в наступному житті.
Тож, імовірно, вже в цьому році такі бажані 908 грн отримають не всі 18-річні, а ті, кому вистачить, а в бюджеті наступного року закладені не орієнтовно еобхідні 372 млн, а лише 100. Чи захоче молодь жити в країні, де держава їх дурить? Сорока-ворона кашку варила, діток кормила. Цьому дала, а цьому не дала…
Це був довгий вступ і нарешті я перейду до суті. Якщо культуру неможливо профінансувати – давайте поставимо її на паузу, а різні інститути, як наш, закриємо. Тимчасово або назавжди. Всі зрозуміють. Бо війна і треба затягнути паски, щоб перемогти.
Олександра Коваль, поки що в.о. директора Українського інституту книги, спеціально для УП.Життя.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.