"Театр – це не розвага". Огляд нагородження переможців Фестивалю-премії ГРА
2 грудня Фестиваль-премія ГРА назвала найкращі театральні вистави 2024. Урочиста церемонія нагородження переможців відбулась у столичному Театрі Франка. Театральна оглядачка УП.Культура Юлія Ліннік відвідала подію і розповідає про нові тенденції в українському театрі, які засвідчили переможці й переможниці премії. Та про драматургію церемонії, яка від цих тенденцій відстала років на 30.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
До Національного театру Франка цього вечора зібрались театральні дієвці зі всієї України – директори незалежних і державних театрів, драматурги, актори, режисери, критики і поціновувачі. Деякі з цих людей ставлять свої вистави виключно в укриттях, більшість – безперервно долають разом з викликами війни вічну байдужість бюрократів і фінансову кризу. І створюють театр – актуальний, цікавий, вдумливий, сучасний.
Якби ми писали міністерський звіт, то і Театр Франка, і дієвців, що зібрались там, назвали б "провідними". У нас є привілей не використовувати це бюрократичне кліше. Хоча після церемонії, що нагадувала звітні радянські концерти, стриматись було непросто. Вона жорстко контрастувала з тим, про що насправді розповідали вистави фіналу премії і надто постановки, що перемогли.
Що розповіли переможці
Серед 14 вистав-номінанток перемогли дві вистави з Харкова, три зі Львова та дві з Києва, спецвідзнаку отримав театр з Франківська. Серед 14 вистав з короткого списку 4 було створено жінками-режисерками, дві вистави від незалежних театральних колективів – театр "Нафта" з "Веселкою на Салтівці" та ФОП Юлія Лопата з виставою "Косачка".
Повільна, але стабільна присутність незалежних театрів у Фестивалі-Премії GRA та розширення географії видимих театрів є ознакою поступової розбудови здорових зв’язків усередині театральної екосистеми.
Один з тріумфаторів вечора – директор львівського Театру Заньковецької і режисер-переможець Максим Голенко. Його "Вороги. Історія любові" названа найкращою драматичною виставою; "Доця" у постановці заньківчан визнана найкращою виставою, що описує події російсько-української війни, а Соломія Кирилова, яка виконує роль Доці, отримала індивідуальну відзнаку як найкраща акторка.
"Цей фестиваль потрібен для того, щоб ми відчували, що український театр живий, що він конкурентний як із самим собою, так і з Європою. Це дуже пожвавило театральний рух в Україні, повірте", – каже Максим мені в коментарі.
Журі так високо оцінили його зусилля уже після першого сезону – Голенко очолює цей національний театр трошки більше року. Кар’єра його склалась на незалежній театральній сцені. Він і нині не перестає за неї вболівати: "На жаль, зараз незалежним театрам неймовірно важко. Кожен недержавний театр, який з’являється в цьому переліку, – це для мене щира радість".
Помітність недержавного театрального сектору має всі риси тенденції. Про це говорять і дві нагороди харківському Театру "Нафта". Моновистава "Веселка на Салтівці" у виконанні засновника театру Артема Вусика названа найкращою постановкою на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм. А композитори і виконавці "Веселки..." Іван Кондратов, Віктор Кондратов, Сергій Савенко відзначені за найкраще музичне рішення.
Видимість і сила незалежних театрів підштовхує великі і часто неповороткі державні до співпраці. От і керівник Національного театру Франка Євген Нищук публічно озвучує пропозицію Театру "Нафта": "Ми готові відкривати щопонеділка свою сцену, щоб кращі незалежні проєкти країни були презентовані на першій сцені".
Робота з сучасною драматургією, теми постколоніальної травми і робота пам'яті – ще одна важлива тенденція в українському театрі. Так, найкращою камерною виставою визнано "Кортес" режисерки Тані Губій і київського театру "Золоті ворота". Таня також отримала індивідуальну нагороду за найкращу режисерську роботу, а драматургиня Лєна Лягушонкова, яка написала "Кортес", має спеціальну відзнаку журі "За найкращу сучасну п’єсу".
"Ця вистава допомагає розповідати історію колонізації та історію радянського насильства в Центрально-Східній Європі. Це дуже мудрий, інтелігентний та ефективний спосіб представлення колоніальних процесів, які відбувалися у Східній Європі під дією Російської імперії", – так говорить про "Кортес" членкиня журі Ева Баль.
Досвід війни, яким би він не був важким, потребує осмислення не лише дорослими. Діти, що переживають страшні події, потребують своїх історій і своїх пояснень. Тож, найкращою виставою для дітей стала постановка казки сучасного харківського драматурга Олега Михайлова "Жираф Монс" Харківським театром ляльок.
"Дякуємо. Це щиро і від самого серця", – коментує перемогу в цій номінації режисерка нагородженої вистави Оксана Дмітрієва. "Готуючи цю виставу, ми просто дихали. Ми намагалися уявити, що колись у нашому місті, у нашій країні, у нашому театрі з нами всіма все буде добре."
Нове прочитання класики – ще одна тенденція, яку засвідчили визнання мюзиклу "Тигролови" за мотивами роману Івана Багряного від столичного Театру оперети за найкращу музичну виставу.
Найкращою танцювальною виставою став балет "Тіні забутих предків" Львівської опери Соломії Крушельницької.
Журі першої ланки фестивалю-премії складається з десяти українських театральних експертів та експерток. Вони відібрали вистави, створені у 2023 році, до лонглиста, з якого згодом сформували короткий список.
А от остаточний вибір переможців здійснює міжнародне журі. Це обов’язкова умова проведення фестивалю GRA, вона потрібна, щоб уникнути персональної заангажованості, пояснює очільниця експертної ради фестивалю, театрознавиця Ганна Веселовська.
Фестиваль-премія ГРА є проєктом Національної спілки театральних діячів і проводиться вже вшосте.
Що розповіла церемонія
Церемонія нагородження, поставлена Вадимом Прокопенком за сценарієм Ольги Байбак, мимоволі проте точно демонструвала стан сучасного театрального мистецтва. Яке частково прагне критичності та соціальної відповідальності. А частково ховається за усталеним в радянський час конформізмом, розумінням театру як "храмом мистецтва поза політикою" і "розважальництвом" – невибагливими музично-танцювальними номерами.
Під час церемонії нагородження виступи театральних дієвців про важливість розвитку відповідального і критичного театру чергувалися з шоу-номерами фокусників з голубами, переспівами хітів Stromae та танцями у псевдо-барокових перуках.
Ось така метафора суперечливого, багатошарового, складного і неоднозначного театрального ландшафту сучасної України.
Поведінка міністра культури Миколи Точицького, який відвідав церемонію, лише посилила це відчуття. Він відмовився поділитися баченням розвитку театру, відмахнувшись від мене розпорядженням власної пресслужби.
Натомість, на церемонії не шкодував пафосних слів. "Ми демонструємо, що культура – це надзвичайно важливий об’єднуючий елемент. Вона слугує основою нашої резистентності, стійкості задля розбудови ідентичності. Театр є тим, що доносить до кожного і кожної найважливішу думку: ми є, були і будемо", – сказав пан Точицький. Не уточнивши щодо того, як урізані в державному бюджеті на наступний рік видатки на цю "основу резистентності".
Ми все більше говоримо про можливості театру впливати на реальність, а не естетично розважати глядачів. Але в тілі нашого театру, а отже, в нас самих, залишається звичка до радянського кітчу у формі танцювальних номерів під стокову музику та молодих дівчат, що між оголошенням переможців та переможниць розважають аудиторію акробатичними трюками. Це також ми.
Саме питання, мимоволі метафорично поставлене режисурою церемонії нагородження, є різким та гострим: що має бути на сучасній театральній сцені? Фокусники і акробати чи мистецтво, що готове вдивлятися в очі реальності, занурювати пальці в суспільні надрізи і вести дорослу деколоніальну розмову з глядачами та глядачками демократичної України?
Завершу огляд цитатою режисера вистави "Доця" Ігоря Білиця. Отримуючи нагороду, він поділився міркуваннями щодо театру і його можливостей: "Я б хотів, щоб соціального театру було більше. Щоб ми менше загравали з глядачами, щоб ми менше в театрі "клювали" на квитки. Памʼятайте, що який театр ми зробимо сьогодні, таким ми побачимо суспільство завтра. Я хочу, щоб воно було розумним, критичним, щоб не мовчало, не відверталося, а пророблювало цю роботу. Театр – це не розвага. Це не місце відпочинку".
Керівниця експертної ради фестивалю, Ганна Веселовська, зауважила, що щорічний Фестиваль-премія "GRA" відображає "середню температуру по палаті" в театральному просторі України. Продовжуючи цю медичну риторику, можна додати, що можливо наша здатність вчасно розпізнавати та відмовлятися від застарілих, шкідливих звичок у театрі, допоможе швидше звільнити його від стигми міщанської розваги і відчути політичну силу театру як соціального мистецтва.