Сем Левінсон мріє зробити Америку знову великою: що сталося з третім сезоном "Ейфорії"?
31 травня на малих екранах вийшов фінальний епізод "Ейфорії" – одного з головних хітів HBO останніх десяти років. За сім років, які знімався серіал, багато що змінилося: шоу перетворилося з підліткової драми на неовестерн; виконавці головних ролей увірвалися на Голлівудський Олімп (Зендея, Сідні Свіні, Джейкоб Елорді); а хтось, навпаки, вибув із серіалу через творчі розбіжності (Барбі Феррейра та композитор Labrinth); хтось не дожив до знімань фінального сезону (у 2023-му Анґус Клауд помер від передозування сумішшю наркотиків), і смерть впала моторошною тінню на останній сезон.
Змінилося і ставлення до шоураннера серіалу Сема Левінсона – якщо на рубежі десятиліть він сприймався як один із свіжих і помітних авторів, то після виходу серіалу "Ідол" з музикантом The Weeknd репутація Левінсона заплямувалася.
Тож зовсім не дивно, що третій сезон "Ейфорії" вийшов геть не схожим на попередні. Кінокритик УП.Культура Кирило Пищиков міркує у своїй рецензії про те, чи пішли серіалу на користь зміни і що ж цим усім хотів сказати Левінсон.
За сюжетом з фіналу другого сезону "Ейфорії" минуло пʼять років, і група школярів, за якими спостерігали глядачі, розділилася. Ру (Зендея) опинилася в залежності від торговки наркотиками Лорі та працює на неї наркокурʼєркою. Кессі (Сідні Свіні) та Нейт (Джейкоб Елорді) планують весілля, однак вона мріє стати еротичною інфлюенсеркою, а він набрався боргів, аби увірватися в будівельний бізнес. Лексі (Мод Апатоу) стала асистенткою продюсера телесеріалу Warner Bros. Медді (Алекса Демі) також працює в Голлівуді в кастинговому агентстві. Джулс (Гантер Шафер) вступає в художню школу, але кидає її заради "шугар дедді", який оплачує їй усе – і фактично замикає її в золотій клітці.
Перший погляд на знайомих персонажів створює враження, ніби їхня доля після школи склалася доволі логічно, зважаючи на їхні характери та передісторію. Постає лише питання: чому саме цих героїв у післяшкільному житті вирішив показати Сем Левінсон? Адже в третьому сезоні в нього є очевидні фаворити і не менш очевидні аутсайдери.
Якщо Ру, Медді, Нейт та Кессі отримують більш-менш опрацьовані й пов'язані між собою історії, то Джулс і Лексі стають "сюжетними меблями". Постає закономірне питання: чому Левінсону не зосередитися на лініях, які йому справді цікаві, замість того, щоб розтягувати матеріал, який явно дається з примусу? Альтернатива теж напрошується сама собою: кілька спеціальних епізодів (такі в шоу вже були), кожен з яких окремо завершив би сюжетні арки центральних героїв. Натомість третій сезон у нинішньому вигляді обіцяє звести персонажів у спільний сюжетний вузол, але так цього і не робить.
Лишається припустити, що задум Левінсона був не в тому, аби показувати зустріч випускників під надуманим приводом, а в чомусь геть іншому. Левінсон і в перших двох сезонах малював Сполучені Штати зовсім не райдужним місцем, однак у новому сезоні шоураннер йде ще далі і показує життя зумерського покоління як тотальний світ обману та шахрайства. Пробитися в ньому можна або кримінальним шляхом, як-от торгівля наркотиками, або продаючи себе: чи то через OnlyFans, чи то через шугардейтінг чи роботу в стрип-клубах. Або ж можна набратися боргів, які врешті-решт і згублять. Утім, Левінсон не просто критикує сучасну Америку та вкрай невигідне становище, у якому опиняється молодь. Він пропонує шлях спасіння – і лежить цей шлях через звернення до… Бога.
Ще в першому епізоді Ру натрапляє на замкнену релігійну сім'ю, що живе відокремлено в пустелі – без інтернету, без наркотиків, алкоголю й сексуальних спокус, натомість із міцною вірою в Бога і прив'язаністю до родини. Левінсон подає їх як зразковий устрій – принаймні для Америки.
Пошуки Бога загалом стають однією з центральних тем нового сезону. Ру, наприклад, трактує свою зустріч із власником стриптиз-клубу Аламо (Адевале Акіннуойє-Агбадже) як знак згори – однак він приносить їй іще більше лиха. Тут і виникає питання: чи це авторське викривлення самої ідеї провидіння, чи Левінсон свідомо показує, що Ру просто нездатна правильно читати божественні знаки? Адже вона цілком могла б залишитися з тією відлюдною родиною – і уникнути всього, що сталося далі.
Варто також відзначити, що третій сезон "Ейфорії" різко змінює тональність — і справа не лише в переході від шкільного до дорослого життя, а й у жанровому зсуві. Левінсон спирається насамперед на вестерн, особливо в сюжетній лінії Ру, і цитує його невпинно — то прямо, то фоном із телевізорів, що маячать у кадрі. Проблема в тому, що часом складається враження, ніби Левінсона більше цікавить демонстрація власної синефілії, ніж розвиток сюжету: цитати з'являються і до місця, і зовсім ні.
Подекуди виникає відчуття, що він вирішив зібрати найуспішніші серіали HBO і зліпити з них Франкенштейна: тут є кивки і в бік "Сопрано", і "Дротів", і навіть "Антуражу". Фінальний епізод і зовсім відтворює розв'язку "Таксиста" Скорсезе. Що ж, свою надивленість Левінсон, щонайменше, задокументував сповна.
Головна проблема третього сезону – він так і не збирає все це в єдине ціле. Сюжет іноді скаче галопом, а іноді буксує; лінії персонажів існують паралельно і майже не перетинаються – одним дісталися повноцінні арки, іншим не дісталося майже нічого; від цитат часом рябить в очах. Окремо стоїть ідея повернення до пуританської моралі – її можна прочитати і як відлуння гасла "make America great again", і як наївний ретроградний міф про те, що без технологій, сексу й наркотиків життя було схоже на Едемський сад. Цікаво інше: чи готовий сам Левінсон відмовитися від усього, проти чого він так демонстративно виступає – хоча б заради того, щоб довести власну думку?
