Галас навколо GAIA. В Києві відбулась прем'єра авангардної опери від Opera aperta
Зараз ви читатимете рецензію, якої могло не бути. Не тому, що подію зірвала повітряна тривога. І навіть не тому, що початок показу затримався на півгодини, бо столичний "Жовтневий палац" (скільки ж нам терпіти цю назву?) не міг одночасно пропустити всіх охочих побачити нову оперу GAIA-24. Opera del Mondo Іллі Разумейка і Романа Григоріва та Лабораторії сучасної опери Opera aperta. Все ж у ваганнях "вийти із зали" чи "вийти із зони комфорту" музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка зробила вибір на користь останнього.
Чим авангардна опера, присвячена руйнівним наслідкам підриву росіянами Каховської ГЕС приголомшила українського глядача, і що вона може розказати глядачеві закордонному? Одразу після прем’єри у Києві 16 травня вона поїде до Нідерландів відкривати O. Festival, а далі – до Відня, Берліна і Венеційського бієнале.
Своїми враженнями також діляться музикознавиця Олена Корчова і композитор Євген Петриченко, які теж відвідали оперу.
Рипіння заіржавілої гойдалки – ці звуки знайомі багатьом з дитинства. І саме з такого "заколихування" починалася GAIA. П’ятеро артистів грали на заштореній сцені, інші у цей час взаємодіяли з глядачами, з’являючись то на балконах, то посеред рядів. Це був своєрідний вертеп, що оповідав пісенну історію світу. Перша дія мала назву Songs of mother Earth (Пісня Матері Землі).
Арії у майстерному виконанні всіх учасників звучали різними мовами, вплівся сюди й український "Щедрик". У цьому гармонійному музичному розмаїтті вгадувалася історія про Вавилон, мешканці якого врешті заговорили різними мовами і перестали розуміти одне одного.
Gaia або Гея у грецькій міфології уособлює Землю. Вона є матір'ю Неба і всього живого. Вчені не дійшли згоди щодо походження цього слова, деякі припускають, що воно старіше за грецьку мову і тому відбивається у більшості індоєвропейських мов.
Перша дія-пролог наче заспокоює глядача, мовляв, ось такою лагідною і зрозумілою може бути авангардна опера. Проте це була лише перша дія-пролог, про що сповістив співатор опери і водночас актор Ілля Разумейко, вийшовши на сцену з глобусом у руці під час паузи для зміни декорацій.
Кілька хвилин тривав розважальний і водночас пояснювальний монолог Іллі. "Мене попросили розказати, про що ця опера, але я поки й сам не знаю", – пожартував він.
Далі було не до жартів. Йшлося про серйозне: про село Біленьке на Запоріжжі, де фільмувалось відео для попередньої опери Opera Aperta "Чорнобильдорф" і де зараз у буквальному розумінні театр бойових дій. Про матерів учасників опери, які розкидані по Україні і світу: хтось на окупованих територіях, хтось – на прифронтових, деяким довелося виїхати за кордон. Бо це, зокрема, історія про наших мам.
"Ми веземо цю оперу в Європу, де намагатимемося говорити з європейцями мовою музичного театру про те, що відбувається в Україні. Про ті екологічні катастрофи, які спричинила Росія", – анонсує Ілля Разумейко.
Ілля також просить у другому акті не користуватися мобільними телефонами, оскільки це може спотворити чутливу світлову партитуру. Прохання було зайвим, оскільки з початком другої дії думки хаотично змінювалися від "О, Боже, як прекрасно!" до "Рятуйте, де тут вихід?"
Друга дія (Cabaret Metastasis) розгорталася з пластичного дійства оголених акторів з музичними інструментами. Проте далі відбулося те, що можна було б охарактеризувати "актом акустичного насильства". Пластичне дійство на сцені тривало, але вже під інтенсивні хардкорні біти. Від отриманих децибелів відчуття були такі, ніби вуха багато разів зґвалтували, а тіло пропустили крізь дробильну машину. Кілька людей не витримали і залишили залу.
Багато хто потім писав у соцмережах, що на цьому моменті їм стало зле, комусь довелося долати кілька кілометрів додому пішки, аби прийти до тями, хтось звертався до лікаря у стані панічної атаки.
До одного з коментарів глядачів Ілля Разумейко перепросив, що не попередив про сильні звуки перед виставою.
Композитор Євген Петриченко – один з тих, кому такий прийом припав до душі. Адже від авангардної опери очікують експериментів: "Нормальна звукова атака, цілком у дусі Романа та Іллі. Взагалі мені дуже подобається, що композитори оновлюють музичну лексику через глибокий синтез жестів і звуків".
Музикознавиця Олена Корчова вважає, що це було потужно і дієво: "Автори завжди працювали зі звуком на межі, але ніколи не заходили так далеко. Проте має бути попередження: я б воліла знати, що мене чекає".
І в цей час, коли тіло і розум глядача адаптуються до нової звукової реальності, на сцені рухами і музикою ілюструється історія світової культури. Це загальновідомі символи: мотиви Баха, "Народження Венери" Ботічеллі, танець сіртакі, картина Матісса "Танок"... Коли звукова атака завершується, фрагмент кантати "Stabat Mater" (Скорбна Мати) Джованні Перголезі схожий на оазу в пустелі – такий ефект звукових контрастів. У другій дії на сцені грають не актори, танцівники чи музиканти, кожен з учасників опери – співавтор дійства, універсальний артист, який може буквально все.
Олена Корчова вважає, що це – найсильніша частина опери, й авторам варто зосередитися саме на ній: "Робота з оголеним тілом для мене є центром цієї вистави. Саме там я побачила і зв'язок з нашою реальністю, відчула бажання нетривіально передати вразливість нашого нинішнього існування за часів Великої Війни (якщо це стосується України), за часів екологічних чи ментальних потрясінь. Там є проживання станів в анормальних умовах – умовах, які знімають з тебе шар за шаром, весь метафоричний одяг, залишаючи тебе тим, хто ти є, яким прийшов у цей світ".
Важлива складова другої дії – мультимедійна. На екрані бачимо кадри з піаніно "Україна", що пливе водами Дніпра, і потріскану землю, що нагадує про трагедію Каховського водосховища (кадри було знято на Хортиці).
Третя дія опери (Dance for Mother Earth) – історія сучасного мистецтва, така собі психоделічна еклектика, де поєдналися диско, реп, рок, фольк, поп і навіть оперета. Фінальні кадри – два оголені тіла (знову образи Адама і Єви) на потрісканій висохлій землі, і виконання усіма артистами народної "Ой у неділю рано".
Євген Петриченко не приховує свого захвату від Гаї: "У сучасному мистецтві важливо не те, що воно нам транслює, а те, що ми самі у ньому хочемо побачити. Я побачив віру і довіру. Артисти занурені одне в одного, вони дихають, грають та рухаються в унісон. І для мене саме цей акцент є надважливим сьогодні".
Олена Корчова складає свій пазл із побаченого і почутого на сцені: "Мене дуже зачепила група образів, музичних і візуальних, яка приводить до однієї з найпотужніших культурних тем – біблійної. До теми культурної історії людства, до історії створення світу. Оцю візуальну лінію із зображеннями, що оживають чи завмирають, і відповідних музичних алюзій, я би посилила. І ще би збільшила кількість зображень з порепаною землею. Можливо, для українського глядача і досить такого документального блоку, а для іноземного глядача його потрібно зробити більш дієвим".
Автори Гаї у концепції опери посилаються на теорію французького філософа Бруно Латура, згідно з якою Земля є головною дійовою особою, а не пасивним тлом історії.
Чи вдалося передати цю думку у творі Григоріва-Разумейка – розмірковує Олена Корчова: "Щодо наявності цілісної історії в опері маю сумніви. Є задум, що пов'язаний з глобалізованим образом Гаї, як Землі, як сутності нашого існування. І цей задум прочитується: фрагментарно, мозаїчно-точково. Але хотілося би більш тісного зв'язку між цим задумом і тим, що ми побачили на сцені. Відчувається чи то обережність, чи то бажання охопити все можливе. Слабкість донесення історії мені здається найбільш вразливим моментом. Але я сподіваюся, автори матимуть змогу щось підкоригувати, посилити у процесі сценічного прожиття твору".
16 травня Gaia відкриватиме O. Festival у Роттердамі (квитки вже розкуплено!), згодом її побачать у Відні, Берліні та Венеції.
