Носії новітньої історії. Спостереження за Днем вишиванки
Власне, я бачила це і раніше – просто не звертала уваги. Але вчора, в День вишиванки, я нарешті побачила їх – як вперше. Вишиванки воїнів – з танками, гарматами і літаками. Одеську вишиванку – з раками, звісно, червоними, а як же. Харківську вишиванку – присвячену будинку «Слово». І ще безліч інших, зі своїми місцевими, особистими, дуже індивідуальними темами, часто абсолютно не схожих на традиційні вишиті сорочки ані за кроєм, ані за розташуванням орнаменту.
Я бачила сорочки, рубашки із застібками, футболки, вишукані жіночі блузи по фігурі, сукні і легкі жакети. Я бачила безліч кольорів, малюнків, кольорових поєднань і тем. Це був справді дуже різний одяг, який поєднувала хіба наявність вишивки – але ж і це ні, бо я бачила "принтовані" вишиванки, де малюнок було просто надруковано.
Я бачила вчора людей в вишиванках – багато, різних. Абсолютно очевидно, що їм стало затісно в рамках класичної фольклорної "вишитої сорочки", що їм є що сказати своє, сьогоднішнє, гаряче. Що вони хочуть радше не бути схожими на прабабусю, відтворити родинну знімку, а вдягти щось, що пасує саме їм, відповідає особистості і способу життя.
І тоді я подумала – а що саме, який елемент в цьому такому різному одязі дозволяє маркувати його загальним терміном "вишиванка"?
Я чесно спитала в людей – чому ви вважаєте, що це на вас вишиванка? Люди дуже дивувались питанню, але при цьому не могли відповісти на нього, так би мовити, аргументовано на кшталт – ну, тому що ось тут традиційний узор, а оце класичний фасон. Натомість вони зазвичай надавали кращу відповідь з можливих тут: це вишиванка, тому що я так думаю. Я так вважаю, так відчуваю, це моя вишиванка, яку я сама обрала і вона є відображенням моєї особистості.
Визначення одягу вишиванкою через маркування власником змінює все. Вишиванка вирвалась з кола обов’язкової "вишитої сорочки", жертви державної патріотичної моди, набридлого офіціозного національного гламуру. В неї з’явився свій голос і свій сучасний сенс, вона стала майданчиком для висловлювань, особистих і політичних, стенгазетою і рупором нашої карколомної епохи.
І тут я хочу нагадати те, що вже давно говорять фахівці. Ось одне з багатьох висловлювань на цю тему, що було опубліковано вчора з нагоди Дня вишиванки – дослідники традиційного одягу говорять про це багато років.
"Якщо розглядати суто з етнографічної, етнологічної точок зору, то термін "вишиванка" не зустрічається в літературі. Десь у середині ХХ століття вишиванкою починають називати сорочку вже більш сучасного крою, коротку, вишиту. Але не можна назвати ті сорочки народні, які зберігаються в фондах музеїв, вишиванками. На мою думку, це буде не зовсім коректно і правильно. Адже коли спілкуєшся з дослідниками або людьми старшого віку вони не вживають такого терміну. Це просто сорочка. Всі сорочки були вишитими. Вишиванкою доречно називати більш сучасні зразки одягу в народному стилі, яких зараз дуже багато. Це вишиванка, а те що ми бачимо у музеях - це народна сорочка," - стверджує старша наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею Марина Аскурава.
Отже, увага, в нас є два явища, два терміни – пов’язані між собою, але геть не тотожні. "Вишита сорочка" – традиційного крою та виконання, з традиційною для певної місцевості вишивкою, родинний спадок, що передавався від матері до доньки; та "вишиванка" – сучасний модерновий одяг.
В чому ж її особливість і, головне, мета? Все просто – вона, на відміну від традиційної вишитої сорочки, несе новітні сенси. Це дає геть новий погляд на вишиванки і відкриває неосяжні перспективи в їхньому вивченні (зокрема, в способах та принципах вивчення) та використанні як потужного джерела наративів.
Ми носимо нашу новітню історію на наших тілах, ми пишемо її прямо тут в ріал таймі кольоровими нитками по тканині. Саме в цьому полягає новий сенс і значення сучасної вишиванки – зберегти пам’ять про нас сьогоднішніх, розказати наші особисті історії, з яких складається історія країни.
Шануйте вишиту сорочку – вона зберігає традиційну українську культуру.
Зустрічайте вишиванку – модерний одяг українців, текстильний літопис нашого життя.
Зоя Звиняцьківська, дослідниця моди, спеціально для УП. Життя.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
