"Це схоже на загальнонаціональний катарсис": Олена Грозовська підсумовує роботу виставки про Аллу Горську "Боривітер"

Це схоже на загальнонаціональний катарсис: Олена Грозовська підсумовує роботу виставки про Аллу Горську Боривітер

До фіналу виставки "Боривітер" в Українському домі залишається два дні. Першу ретроспективу мисткині-шістдесятниці Алли Горської відкрили 14 березня, і за попередніми підрахунками її вже відвідали понад 40 тисяч людей.

"Складно вигадати краще місце для цього масштабного проєкту", – говорить співкураторка виставки, галеристка та мисткиня Олена Грозовська. Напередодні фінісажу вона поділилась з УП.Культура своїми спостереженнями і планами на продовження проєкту.

Те, що постать Алли Горської непересічної мисткині і однієї з активних фігур українського дисидентського руху цікавить багатьох українців, не було новиною для Олени Грозовської, галеристки, яка давно і системно працює з доробком українського радянського мистецтва у своїй київській галереї "Дукат".

ВІДЕО ДНЯ

Але те, що ретроспективний проєкт "Боривітер" в Українському домі спричинить аж такий ажіотаж, було справді неочікувано.

проєктор алла горська

"Її відвідують сенсаційно! Я би сказала, це схоже на певний загальнонаціональний катарсис. Маси людей читають таймлайн, що розповідає про біографію Алли Горської в історичному контексті того часу, і я не думала, що це буде настільки затребуваним", – зізнається Грозовська.

відвідувачі виставки Боривітер
Виставку відвідало майже 40 тисяч людей

Тож, в останній тиждень роботи виставки кураторська команда влаштувала "Борифест" – фестиваль, натхненний постаттю Алли Горської та величезним інтересом до неї. У програмі – кураторські екскурсії, камерна опера про Стуса, хореографічний перформанс, публічні інтервʼю з Оксаною Забужко та онукою Горської Оленою Зарецькою.

пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому

Проєкт "Боривітер" зібрав понад 100 робіт Горської з 10 музеїв і приватних колекцій. Серед них – Національний художній музей, Національний музей імені Шептицького у Львові, Музей шістдесятництва, Музей літератури, Національний музей декоративного мистецтва.

Олена Грозовська розповідає, що одне із завдань виставки в Українському домі – показати Аллу Горську не лише як дисидентку, але і як мисткиню: "Ми вперше демонструємо таку кількість робіт на виставці. Це дуже важливо, оскільки Горська як мисткиня є недооціненою. Досі про неї більше знають як про дисидентку й менше як про художницю".

Портрет алли горської
Одне із завдань виставки в Українському домі – показати Аллу Горську не лише як дисидентку, але і як мисткиню

На виставці – натовпи людей різного віку. І так щодня, незважаючи на те, чи це будній день, чи вихідний.

Таймлайн, згаданий кураторкою, займає чільне місце на одній зі стін Українського дому. На ньому історичні події перемежовуються з біографічними фактами з життя Алли Горської, що допомагає побачити Україну частиною світу, її включеність у тогочасні політичні та мистецькі ідеї.

пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому

Тож, каже Грозовська, це виставка і справді не лише про мистецтво, а й про те, щоб показати відвідувачам тяглість історичних процесів, які розвиваються і в сьогоденні:

"Це розповідь про недооцінене покоління, бо тільки зараз приходить усвідомлення того, наскільки воно важливим є в нашій історії і як ті події резонують із сьогоденням. У нас є Розстріляне відродження, 60-ті роки – про задушене відродження, бо їх репресували, засуджували на великі строки, знищували. Сьогодні відродження розбомблене. Люди, які приходять на виставку, відчувають, що це все і про них".

пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому
пресслужба українського дому

Розвиток горизонтальної мережі людської підтримки і солідарності ще одна складова цього проєкту, яка відгукується сьогодні українцям. "Шістдесятники встигли створити мережу людської солідарності, яка стала основою громадянського суспільства. Ці звʼязки працюють і досі. Коли ти читаєш, як вони подорожують із Києва до Львова, знаючи, до кого їм потрібно звернутися в різних поїздках, – це все відбувається, як зараз. Їхнє покоління відіграє дуже важливу роль наприкінці 80-х, під час здобуття незалежності. Той самий дисидент Левко Лукʼяненко стане автором Акта проголошення незалежності України", – розповідає кураторка.

Під час розмови Олена Грозовська проводить чимало паралелей між шістдесятниками й сучасниками. Це відчувається і у виставкових залах, де, читаючи про злочини радянської влади й спротив творчої інтелігенції, упізнаєш у цьому сучасні спроби Росії знищити українців і нашу культуру.

Відкриття виставки Боривітер
Відкриття виставки "Боривітер"

"Для мене відкриттям було відчуття спорідненості з шістдесятниками й того, що ця історія має тяглість. Зло, яке вбило Горську, не було засудженим після розпаду Радянського Союзу й повернулося у вигляді страшної війни. Історія спротиву триває. Биківня – це ті самі страшні речі, які ми віднаходимо на деокупованих територіях", – коментує Грозовська.

Шістдесятники й громадськість, яка їх підтримала, зробили так, щоби злочини в Биківні не можна було замовчати. Завдяки цьому наприкінці 80-х вдалося створити комісію, яка визнала розстріляних і похованих в масових могилах там злочином НКВС, а не німців, як про це говорили десятиліттями.

Арт-фундація "Дукат" давно досліджує і показує творчість художників-шістдесятників. Тут відбувались виставки графіка Ернеста Коткова, монументаліста Валерія Ламаха, живописців Анатолія Лимарєва та Бориса Плаксія.

Картина Алли Горської
"Для мене відкриттям було відчуття спорідненості з шістдесятниками й того, що ця історія має тяглість"

У 2017 році в "Дукаті" було представлено й виставку Горської. Команда галереї тривалий час спілкувалася з сином Алли, Олексієм Зарецьким, і досі спілкується з онукою Горської Оленою, яка є співкураторкою виставки в Українському домі.

"Ми створили електронний архів неофіційного українського мистецтва – UU Archive (Ukrainian Unofficial), він існує вже кілька років. Там ми зібрали свідчення, архівні матеріали, фотографії робіт художників цього кола нонконформістів. Ця тема надважлива, бо вони були виключені з офіційного художнього процесу в 60-ті. А коли почалася перебудова, музеї через кризу і брак коштів не змогли придбати їхні роботи в колекції. Однак виявляється, що сьогодні творчість шістдесятників навіть більш суголосна сьогоденню, ніж, наприклад, творчість художників дев'яностих", – розповідає Олена Грозовська.

Серед "загублених" шістдесятників Олена також називає живописця Анатолія Лимарєва, який працював з Аллою Горською над оздобленням музею в Краснодоні; Бориса Плаксія, що отримав Шевченківську премію у 2007 році; Федора Тетянича, виставку якого команда "Дукату" й Національного художнього музею готували незадовго до повномасштабного вторгнення.

"Насправді належить відкрити ще багато імен і багато творів. Ідея створити виставку про Горську виникла дуже давно. Врешті ми запропонували її Українському дому, і їхня команда одразу відгукнулася", – ділиться Олена й додає, що їхня співпраця рухалася дуже швидко.

Картини Алли Горської
"Насправді належить відкрити ще багато імен і багато творів"

Здається, що оповідь про Аллу Горську органічно вписується в мармуровий простір пізнорадянського архітектурного стилю колишнього музею Леніна на тепер Європейській площі Києва. Проте Олена називає Український дім "складним майданчиком" через його будову:

"Він побудований колами, які не дозволяють вести хронологічно послідовну оповідь. Тому треба було вибрати окремі теми й зрозуміти, як вони поєднуватимуться між собою. Ми попрацювали з цим простором, відчули, які лейтмотиви і де мають відбуватися, як скомпонувати текст із зображенням, яка послідовність оповіді мусить бути".

Є кілька речей, які обʼєднують усі виставкові зали. Зокрема, це аудіовізуальна інсталяція сучасних художників Олексія Сая, Миколи Марусика й Олександра Кохановського, присвячена зруйнованому в 1964 році вітражу Горської "Шевченко. Мати". Друге – замальовки й рукописи з щоденників Горської, надруковані на прозорих тканинах. І, звісно, кількаметровий птах, надрукований на прозорій тканині й розміщений в атріумі. Дизайном виставки займалася Даша Подольцева.

Хол Українського дому також став елементом експозиції
Хол Українського дому також став елементом експозиції

"Найскладніші зали – про вбивство Горської та Биківню. Там майже немає робіт, окрім однієї, авторства Аліси Забой, присвяченої вбивству художниці. Решта – це документи, відео, фотографії", – пояснює Олена.

Чимало відкриттів у період підготовки виставки Грозовська зробила, досліджуючи щоденники художниці: "Я багато працювала з ними в Музеї літератури, і це дуже цікавий процес. За щоденниками можна простежити, з чого складається художня мова мисткині, хто з її колег є для неї є дороговказом. Вона пише про художниць Ганну Собачко-Шостак, Марію Примаченко, полемізує з бойчукістами.

Масштаб її особистості вражає, у ній поєднуються велика кількість інтересів. При цьому вона стає надзвичайно важливою постаттю в темах, які будуть базовими в мистецтві та житті ХХ сторіччя, зокрема тема памʼяті".

Більшість монументальних робіт Алли Горської нині опинилися в окупації. Їхня доля або невідома, або вони вже знищені. Це Маріуполь, Донецьк, Луганська область.

монументальні роботи алли горської
Більшість монументальних робіт Алли Горської були знищені або опинились в окупації.

"Ми говоримо про те, як важливо зберігати ті речі, які в нас є зараз. Наприклад, її єдина київська робота "Вітер" зараз перебуває не в дуже доброму стані, і ми не знаємо, яка її доля, що буде з приміщенням цього ресторану. Але це скарб, і ми маємо усвідомлювати це", – коментує Олена.

Через це Олена наголошує на тому, що після перемоги виставку "Боривітер" треба обовʼязково везти в міста на сході України, де й працювала Алла Горська. "Але треба думати над тим, як переформатувати виставку, яким чином подавати цю інформацію в різних містах, і це також залежить від можливостей експозиційного простору".

Олена Грозовська говорить і про те, що "Боривітер" надзвичайно доречний за кордоном, проте виставку в інших країнах буде непросто представити, бо доведеться пояснювати багато українського контексту.

Олена зізнається, що кураторській групі знадобиться час на "видихнути", адже виставка справді мала неабиякий масштаб і залучила багато людей. Водночас вона стала каталізатором для наступних проєктів, серед яких – книжка про мисткиню.

Виставка залучила велику кількість людей
Виставка залучила дійсно велику кількість людей

"Спочатку ми задумували створити каталог виставки, але в процесі змінили цю ідею. Тепер це буде своєрідна арт-монографія зі статтями мистецтвознавців, істориків, суголосних темам виставки. У книжці будуть фотографії робіт Горської, багато архівних матеріалів – у цілому це таке солідне, дуже цікаве видання, яке ми запускаємо разом із видавництвом "Родовід".

Серед авторів – Радомир Мокрик (автор книжки "Бунт проти імперії"), історикиня мистецтва Оксана Семенік і мистецтвознавиця Діана Клочко. Також там буде біографія Горської, написана її онучкою Оленою Зарецькою".

Через безпрецедентну відвідуваність виставки й зацікавленість постаттю Горської, кураторська група також готує відеотур експозицією. Олена тішиться такому попиту: "Зазвичай виставки починаються з певного ажіотажу, а потім ніби провисають. У нашому випадку люди продовжують ходити й чіплятися за абсолютно різні теми. Комусь цікаво відкрити для себе Горську-художницю, для когось важлива тема Биківні. І це люди, які йдуть на виставку не для того, щоб відволіктись від реальності, а навпаки – думати, співчувати, пропускати крізь себе. Я бачу сльози відвідувачів у залах – вони відчувають тогочасні події і в сьогоденні, і їм дуже болить цей відгук".

Реклама:

Головне сьогодні