Ай Вейвей, дрони і Укрзалізниця: що відомо про фонд RIBBON International?
Минулого року в Україні відбулися одразу кілька помітних мистецьких подій із гучними світовими іменами: нова робота Ай Вейвея про війну, інтервенція Барбари Крюґер на потязі "Укрзалізниці" та повернення Марти Кузьми в Україну після 25-річної паузи.
Спільне в цих проєктах не лише масштаб і публічність, а й замовник: RIBBON International. Це нова неприбуткова платформа, яка за дуже короткий час стала помітним гравцем в українському культурному полі. Що це за структура, як вона працює, хто і навіщо її фінансує – спеціально для УП.Культура з'ясувала Анастасія Проц.
RIBBON декларує роботу з культурним сектором через замовлення нових художніх творів, масштабні виставки, публічні програми та гранти для митців в Україні. Але не менш важливим за саму місію є те, як платформа вибудовує свою присутність – і які наслідки це має для інституцій, митців та публічного простору під час війни.
Публічні жести: мистецтво на маршруті країни
Одним із найпомітніших форматів присутності RIBBON стали мистецькі проєкти, що виходять за межі музеїв і галерей. Наприклад, текстова інтервенція Untitled (Another Again) американської художниці Барбари Крюґер на дев'ятивагонному потязі "Інтерсіті" "Укрзалізниці".
Крюґер – одна з ключових постатей постмодерністського мистецтва 1980-х, відома плакатною естетикою й короткими різкими формулами про владу, ідентичність і споживання. Її роботи, зокрема, Your Body Is a Battleground та I Shop Therefore I Am, стали впізнаваними символами сучасного мистецтва, а вплив її естетики вийшов за межі інституційного поля.
Для потяга Крюґер написала вірш, у нетиповому для неї патетичному тоні: "ЩЕ ОДИН ДЕНЬ ЩЕ ОДНА НІЧ ЩЕ ОДНА ТЕМІНЬ ЩЕ ОДНЕ ЗАРЕВО ЩЕ ОДИН ЦІЛУНОК ЩЕ ОДИН БІЙ ЩЕ ОДНА ВТРАТА ЩЕ ОДИН ЗДОБУТОК ЩЕ ОДНЕ БАЖАННЯ ЩЕ ОДИН ГРІХ ЩЕ ОДНА ПОСМІШКА ЩЕ ОДНА СЛЬОЗИНА ЩЕ ОДНА НАДІЯ ЩЕ ОДИН СТРАХ ЩЕ ОДНА ЛЮБОВ ЩЕ ОДИН РІК ЩЕ ОДНА СУПЕРЕЧКА ЩЕ ОДНЕ ЖИТТЯ".
Кураторка проєкту Марія Іссерліс пояснила, що ідея відсилає до агітпоїздів художника-авангардиста Василя Єрмилова 1920-х років – мобільних інструментів масової комунікації, які курсували раннім СРСР з гаслами та ідеологічними меседжами.
У розмовах з УП деякі співрозмовники також згадували, що ще задовго до формального запуску платформи її майбутня команда, за їхніми словами, наполегливо прагнула зробити проєкт саме з "Укрзалізницею" та розглядали для цього інших митців.
Додатковий інтерес викликає метафора залізниці в описі фонду на сайті. У першій версії йшлося, що "RIBBON перетинає і пов'язує різні частини України, подібно до її системи залізничних шляхів…". Нині формулювання змінили на: "RIBBON розгортає свою діяльність в Україні, покладаючись на шляхи залізничного сполучення".
Велике повернення
RIBBON відіграли роль у поверненні в Україну американської мистецтвознавиці та кураторки українського походження Марти Кузьми. Це ім'я має свою історію в українському мистецькому полі: на початку 1990-х Кузьма очолила в Києві Центр сучасного мистецтва Сороса – інституцію у мережі центрів сучасного мистецтва у Східній Європі, створених американським фінансистом та філантропом угорського походження після падіння Берлінського муру для інтеграції країн соцтабору в неоліберальний ринок.
Тоді Центр заклав основу незалежного мистецького середовища, підтримуючи виставкові проєкти, освітні програми та міжнародні обміни для митців і кураторів.
У 1994 році Центр оселився в корпусах Києво-Могилянської академії.
У 2025 році Кузьма повернулася до України з багатоскладовим проєктом Faktura 10, який RIBBON позиціонує як одну зі своїх ключових програм. Центральним результатом стала виставка "Коло невимовного", реалізована у співпраці з Jam Factory Art Center.
"Коло невимовного" зачіпало теми розриву, паузи й неможливості прямого висловлювання – станами, які особливо загострюються під час війни. На виставці Кузьма показала роботи українських та іноземних митців, серед яких Франциско Гойя, Борис Михайлов, Валід Раад, Яна Кононова та інші.
Паралельно з львівською частиною програми Марта Кузьма повернулася й до простору, з яким пов'язаний один із ключових етапів її роботи в Україні.
Влітку в Староакадемічному корпусі Києво-Могилянської академії відкрилася виставка Янніса Кунелліса "Без назви" (1997/2025), яка відсилає до проєкту, організованого Кузьмою тут же у 1997 році, в період роботи Центру сучасного мистецтва Сороса.
Кунелліс у своїх роботах використовував індустріальні матеріали як сліди руйнування і післявоєнного стану людства. За словами Кузьми, повернення до цієї роботи в Україні під час повномасштабної війни є способом проговорити, як воєнний досвід 20 століття, зокрема Друга світова війна та громадянська війна в Греції, сформував художника і його мову.
Сам Кунелліс колись казав про це так: "Після війни у нас є лише суперечності".
Частиною проєкту стала також музична програма "Пролегомени до Опери: Пісні для Києво-Могилянської Академії", втілена ансамблем УХО (концепція та тексти Саші Андрусик на музику Максима Коломійця).
Водночас Faktura 10 вийшла за межі України. Частина програми розгорталася у США: Кузьма разом із Довженко-Центром представила в Нью-Йорку ретроспективу Кіри Муратової "Кіра Муратова: ескізи хаосу", яка пройшла у травні 2025 року.
Угода про новий павільйон
Найбільш сталий результат діяльності RIBBON – оновлення 13-го павільйону ВДНГ, відомого нині як Павільйон Культури.
Павільйон №13 звели у 1967 році як Павільйон вугільної промисловості в комплексі ВДНГ. Його задумували як макет шахти: всередині було обладнання, подібне до того, що використовували на реальних родовищах, а відвідувачі могли побачити "забій" і спуститися та піднятися на шахтарській кліті.
У 1990-х павільйон перейменували на Павільйон енергетичних ресурсів, а згодом він занепав. У 2000-х із приміщень винесли частину обладнання та цінних речей.
Ремонт і переосмислення простору почалися у 2020 році, коли ініціативна група кураторів та кураторок (Віктор Глущенко, Марія Ланько, Лізавета Герман, Ірина Мірошникова, Олексій Петров, Ольга Балашова та Саша Андрусик) оголосила про ідею перетворити простір на місце презентації сучасних культурних практик. Тоді ж вони знайшли донорів для проєкту "Корисні копалини" у просторі. Утім, неадаптований для відвідувачів, простір був далекий від потреб артцентру, у 2022-2024 роках будівлю використовували як гуманітарний склад.
Лише у 2025 році команда змогла повернутися до планів реновації павільйона, яка стала можливою завдяки фінансуванню RIBBON International разом із приватними піклувальниками.
Керівниця ГО "МСМ" Ольга Балашова, яка є співзасновницею "Павільйону культури", у коментарі УП розповіла, що під час перших обговорень з командою RIBBON сама розповідала про павільйон як про простір, який потребує ресурсу.
Її співрозмовники, каже Балашова, тоді говорили про ідею робити виставки на вокзалах та в укриттях, тож павільйон здавався їй "ідеальним" простором для такої концепції. Вона розповідає, що логіка пропозиції була проста: відремонтувати будівлю і використовувати її як майданчик у партнерстві з інституцією.
Відновленням павільйону керувало архітектурне бюро ФОРМА (Олексій Петров та Ірина Мірошнікова, які є співзасновниками Павільйону культури). Проєкт реновації ФОРМА розробила ще у 2020, спираючись на первинний вигляд споруди.
У коментарі "Віледж" співзасновниця бюро Ірина Мірошникова розказала, що стан павільйону до ремонту був критичним: протікала покрівля, у приміщеннях була вогкість і пліснява, деформувалася підлога, частково обвалювалася стеля. Із підземної частини шахти вивезли близько 50 вантажівок сміття, розчистили територію навколо будівлі.
Під час відновлення відкрили первісний каркас стелі, оновили інженерні мережі, освітлення, підлогу та санвузли, облаштували інклюзивну вбиральню. За словами архітекторів, логіка робіт полягала не в "осучасненні", а в тому, щоб зробити простір придатним для постійного використання.
ФОРМА працювала також і над іншими проєктами RIBBON, зокрема, реконструкцією роботи Янніса Кунелліса.
У нововідкритому Павільйоні культури одразу представили кілька проєктів, найпомітнішим з яких є проєкт Ая Вейвея. На думку критиків, реновація Павільйону 13 за рахунок фонду стала можливою в обмін на проєкт Ая Вейвея, створений спеціально на замовлення RIBBON International.
Примітно, що серед критиків проєкту є і співзасновники Павільйону культури – всередині групи не було єдності щодо проєкту митця. За словами Балашової, ремонт фактично зробили під проєкт китайського художника.
"Ми обміняли цю можливість якось облаштувати простір на те, що мусили прийняти висловлювання художника, яке, як мені видається, не було близьким нікому з українських колег. І, наскільки я знаю, колеги з павільйону навіть працювали над тим, щоб воно виглядало більш адекватно, бо від початку там мав бути український піксель, а не уніформа з котиками, яка врешті-решт і з'явилася", – зазначає Ольга.
Ай Вейвей в Україні: війна і мир
Ай Вейвей – китайський художник-концептуаліст і критик авторитаризму, який у дитинстві пережив заслання родини через переслідування його батька, поета Ай Ціня. Він навчався в Пекіні та Нью-Йорку, працював у Китаї, але згодом зазнавав тиску з боку влади й у 2015 році виїхав з країни. На початку 2026-го вперше за понад десять років він здійснив тритижневий візит до Китаю.
У Києві Ай Вейвей представив інсталяцію "Три ідеально пропорційні сфери та камуфляжна форма, пофарбована в білий колір", створену на замовлення RIBBON International. У роботі використано тканину, подібну до військового камуфляжу, покриту білою фарбою. За задумом автора, це реакція на ескалацію воєнних конфліктів і спроба осмислити війну, мир та ідеологічне "відбілювання" насильства.
Візуально інсталяція відсилає до "божественної пропорції" та геометрії, характерної для попередніх робіт художника, тоді він переосмислював ренесансну ілюстрацію Леонардо Да Вінчі: сфери символізують раціональність і прагнення до порядку, камуфляж – маскування, а білий колір – спрощення складних реалій.
Сам Ай Вейвей називає презентацію роботи в Україні "діалогом про війну і мир". У своєму стейтменті до виставки художник висловив сподівання, що "завдяки цій виставці український народ зможе подолати травму війни".
Водночас у публічному обговоренні проєкту лунали критичні зауваження – зокрема щодо розуміння художником контексту, з яким він працює. Критику викликала і перша версія концепції роботи, у якій митець планував використати український піксель і зафарбувати його білим. Тоді цей жест сприйняли як призив до капітуляції.
"Щоб зменшити ймовірність того, що камуфляжна тканина може викликати травматичні переживання у постраждалих від війни, я дотримаюся поради свого українського партнера в проєкті та зафарбую її білою фарбою…", написав художник у своєму стейтменті до виставки.
Попри приїзд Ай Вейвея в Україну, питання глибини його розуміння української ситуації та роботи з нею в мистецтві залишаються предметом обговорення. В одному з інтерв'ю художник розповів, що приїхав на запрошення RIBBON International і вважає важливим бути там, де може бути потрібним. За його словами, спілкування з українськими художниками, фермерами та військовими допомогло йому краще зрозуміти ситуацію, і він говорить передусім як людина – "на боці українців".
Утім, у чисельних інтерв'ю художник висловлювався розмито на питання про політичні оцінки російського вторгнення та ролі Китаю в підтримці воєнних дій Росії. Чим спровокував скептичні очікування від проєкту.
Судячи з фото у соцмережах художника та непублічних коментарів від джерел УП, супровід митця в Україні взяв на себе російський активіст, співзасновник і видавець "Медіазони" та військовослужбовець Сил оборони України Петро Вєрзілов. Саме він їздив з художником у прифронтові міста, а згодом опублікував фото й відео, на яких Ай Вейвей перебуває на позиціях на північ від Харкова.
Фонд у коментарі для УП.Культура заперечив будь-яку участь Петра Вєрзілова в підготовці проєкту китайського митця в Україні.
Нагадаємо, що незадовго до цього ім'я Вєрзілова стало предметом окремої дискусії. Під час КМКФ "Молодість" деякі користувачі соцмереж закликали зняти з конкурсної програми та скасувати покази документального фільму "Якщо ми більше не зустрінемось", співавтором якого є Вєрзілов. Вони писали, що український фестиваль не має надавати майданчик росіянам під час війни.
Програмер фестивалю Богдан Жук у коментарі "Суспільне Культура" пояснив, що команда переглядає багато фільмів про війну, серед яких є і маніпулятивні, і вартісні. За його словами, "Якщо ми більше не зустрінемось" є чутливою роботою про воєнне життя українців.
Він також наголосив, що фільм створювала українська команда, а Вєрзілов має канадське громадянство і нині воює проти російських військ у складі РДК.
УП. Культура звернулися за коментарем щодо деталей поїздки художника до "Хартії", але на момент публікації не отримали відповіді.
Окрім критики проєкту Ая Вейвея, в спільноті лунали і зауваження щодо помітного акценту на гучних міжнародних іменах та ставці на іноземну видимість у першій рік роботи фонду.
Фонд заявив про себе в Україні передусім через залучення відомих імен – уже згадані Кузьма, Крюгер, Ай Вейвей, а також виставку "Парне Катання" за участі Бориса Михайлова та Вольфганга Тільманса у харківському Єрмілов-Центрі.
RIBBON також включився у підтримку українських проєктів за кордоном на великих міжнародних майданчиках. Так, вони стали партнером Українського павільйону на Архітектурній бієналі у Венеції, який у 2025 році представив там проєкт ДАХ.
У поєднанні з активною медійною кампанією фонду програмна політика створює враження, що головним інтересом RIBBON в Україні є не підтримка локального культурного сектору. Такий підхід дав підстави критикам говорити про інструменталізацію України як воєнного тла для посилення міжнародної видимості платформи.
Ніби відповідаючи на першу хвилю критики, за останні кілька місяців RIBBON запустили одразу кілька грантових програм у партнерстві з українськими інституціями: Present Tense разом з Українським ПЕН, Key Work у співпраці з Jam Factory Art Center та Museum Futures разом із Мистецьким арсеналом. Паралельно платформа анонсує власні проєкти, зокрема проєкт за участю художника Нікіти Кадана.
"Наразі RIBBON International працює з Pavilion of Culture над майбутньою виставкою за участю Нікіти Кадана, а також розширює свою грантову програму новою ініціативою, спрямованою на підтримку українських письменників", – йдеться у відповіді на звернення УП.Культури.
Хто стоїть за RIBBON
За гучними проєктами RIBBON International стоїть невелика команда з чіткими ролями, але доволі розмитою публічною картиною управління й фінансування. Керівні посади фонду обіймають іноземні професіонали, які до того не працювали в Україні та не знайомі з локальним середовищем. У 2024 платформа неофіційно проводила консультації з потенційними партнерами в Україні та досліджувала середовище.
Платформа охоче розповідає про свої програми, однак значно стриманіша, коли йдеться про те, хто саме ухвалює ключові рішення та звідки надходять основні кошти.
Попри те, що RIBBON публікує на своєму сайті склад команди, у відкритому доступі майже немає її фотографій. На промознімках також не видно жодного з учасників команди.
На сайті RIBBON Емі Кім вказують як Executive Director. Вона відповідає за щоденне керування організацією та реалізацію її проєктів.
Кім неодноразово приїжджала в Україну в межах діяльності платформи. Про це свідчать спільні фото з учасниками проєктів. Зокрема, китайський художник Ай Вейвей у своєму Instagram публікував фото з Харківщини, на яких видно Емі Кім та Петра Верзілова.
Трохи більше деталей є про кураторку Хлою Годж, яка нині обіймає посаду програмної директорки платформи. Вона має понад десять років досвіду роботи з міжнародними художниками та інституціями й спеціалізується на комісіонуванні мистецьких робіт.
Серед її нещодавніх проєктів – комісія Duveens 2024 року в Tate Britain Альваро Баррінґтона, нова кіноробота Кіта Пайпера, а також переекспозиція постійної колекції Tate Britain, що охоплює 850 робіт у 38 залах.
У непублічних обговореннях RIBBON митці та куратори, які співпрацювали з фондом, регулярно згадують ім'я Еріка Шмідта – колишнього CEO Google та відомого приватного донора проєктів у сфері технологій і безпеки.
За інформацією співрозмовників, саме Шмідт є донором платформи та впливає на її ресурсну частину. Водночас RIBBON не публікує повної структури фінансування й управління: відомі бюджети окремих програм, але немає вичерпного переліку донорів, умов підтримки та механізмів ухвалення рішень.
УП надсилала платформі запит із проханням уточнити ці дані, однак не отримала прямої відповіді щодо основних донорів і структури фінансування. У відповіді RIBBON зазначили, що вони є децентралізованою неприбутковою організацією, фінансування різних проєктів якої відкрито для різноманітних державних і приватних донорів, а також що організація "підтримує донорів, які обирають публічність, і поважає рішення партнерів із фінансування, які обирають залишатися анонімними".
Також RIBBON навели перелік "донорів і прихильників", серед яких – Anthology Film Archives, Decentralised Pictures, Film at Lincoln Center, Museum of Modern Art Warsaw, Jam Factory Art Center, "Мистецький арсенал", Довженко-Центр, Український інститут, "Укрзалізниця", а також "ті, хто бажає залишатися анонімними".
Дрони і мистецтво
Після 2022 року Шмідт активно долучився до ініціатив, пов'язаних із війною, зокрема з розвитком і застосуванням безпілотних технологій. Він публічно підтримував ідею масштабування дронів як одного з ключових інструментів сучасної війни, інвестував у технологічні та аналітичні оборонні проєкти, а також співпрацював з українськими структурами в межах консультацій, візитів і технологічної допомоги.
На початку 2024 року американський Forbes тоді повідомив, що мільярдер непублічно заснував компанію White Stork, яка займається виробництвом дронів для військових потреб. Після виходу матеріалу компанію перейменували на Project Eagle.
Щоб ускладнити структуру власності, проєкт оформили через мережу компаній і пов'язаних фірм. Одну з них – Merops – у 2023 році зареєстрував колишній працівник SpaceX Джаред Вандер Лінд разом з іншим ексінженером цієї компанії.
За даними Forbes, офіційна мета Merops – "дослідження та розробки в галузі аерокосмічної інженерії". В Україні ця структура, ймовірно, могла бути залучена до виробництва дронів-перехоплювачів.
Серед інших компаній, які пов'язували з проєктом, згадували Aurelian Industries, Swift Beat та Volya Robotics. Volya Robotics зареєстрована в Естонії й, за даними Forbes, створена через інвестиційний фонд Hillspire, який пов'язують зі Шмідтом.
Окремо існує благодійна організація White Stork, що доставляє гуманітарну допомогу в Україну. Її заснували раніше, ніж Шмідт використав цю назву для свого стартапу. У Forbes припускали, що така "накладка" могла бути навмисною – щоб ускладнити відстеження й створити плутанину.
Подібний принцип непрямої присутності, за цими ж даними, Шмідт застосовував і у венчурних інвестиціях. У 2023 році створили фонд Dare to Defend Democracy (D3), орієнтований на підтримку оборонних стартапів з України та країн-союзників, і участь Шмідта там публічно не підкреслювали.
Водночас його залученість проявляється і через контакти на найвищому рівні. Так, на початку липня 2025 року президент Володимир Зеленський у Данії був присутній під час підписання меморандуму про довгострокове стратегічне партнерство між тодішнім міністром оборони Рустемом Умєровим і CEO компанії Swift Beat Еріком Шмідтом. "Економічна правда" звертала увагу, що цей епізод виглядав як частина протоколу, але водночас підсвітив вагу Шмідта як приватного гравця, який має прямий доступ до ключових українських посадовців.
За даними журналіста "Економічної правди" Ігоря Пилипова, Ерік Шмідт багато разів приїздив в Україну, і його візити не обмежувалися Києвом чи західними регіонами. Він бував у Харкові, Дніпрі й навіть на Донбасі, спілкувався з військовими та, ймовірно, бачив, як живуть люди за десятки кілометрів від лінії фронту.
На думку Пилипова, на цьому тлі інвестиції Шмідта в культурні проєкти варто розглядати крізь призму його можливостей і мотивації.
"Не варто забувати, що він мільярдер. Навряд чи це свідомо закладений інструмент soft power. Радше це спосіб допомогти й бути корисним, паралельно демонструючи, що Україна для нього – не лише полігон для випробування військових технологій, а й країна з людьми, культурою та історією", – зазначає він.
Водночас Пилипов наголошує, що Шмідт – бізнесмен, який звик діяти жорстко, і це видно з практик Google у період його керівництва. Тому, за його словами, важливо розуміти: коли йдеться про оборонні стартапи, це не класична благодійність і не "меценатство" в традиційному сенсі. Такий гравець не може не дратувати частину українських виробників, адже це сильний конкурент із набагато більшим досвідом і ресурсом.
Пилипов також звертає увагу: Шмідт публічно заявляв, що його компанії не отримують прибутку від продажу дронів в Україні. Втім, співрозмовник трактує це радше як демонстрацію лояльності й усвідомлення, що Україна для нього – не ринок заробітку.
Однак часто деякі представники українського miltech, з якими говорила ЕП, висловлювали думку, що Шмідт нібито прагне отримати від українських військових і виробників технології без оплати, а потім продавати їх дорожче.
Щодо культурної складової, за словами Пилипова, однозначної відповіді немає. Окремі співрозмовники УП припускали, що меценатство у сфері культури в Україні може слугувати Шмідту інструментом покращення репутації виробника зброї серед західних партнерів – на тлі активістського тиску на компанії військово-промислового комплексу.
Водночас, якщо фонд не називає Шмідта серед донорів, незрозуміло, як саме така участь конвертується в публічний імідж. До слова, від співрозмовників УП.Культура дізналася, що саме Шмідт ініціював співпрацю Ая Вейвея з фондом.
Окремо "Економічна правда" писала, що команда Шмідта працює над дронами та системами автономності, а один із БПЛА, пов'язаних із цими розробками, називали ефективним у перехопленні "Шахедів".
Окремим сюжетом у США став судовий позов, поданий проти Шмідта його колишньою партнеркою – 31-річною підприємицею Мішель Ріттер. Вона заявила, що від 2020 року зазнавала насильства, зокрема сексуального, а також незаконного стеження. Серед звинувачень – зйомка без згоди, встановлення шпигунського програмного забезпечення, фізичне й психологічне залякування.
Про позов Ріттер, яка співпрацювала зі Шмідтом над стартапом Steel Perlot, повідомив New York Post. Адвокатка Шмідта публічно відкинула звинувачення, назвавши позов "безпідставним" і таким, що є спробою тиску в межах бізнесового конфлікту. Сам Шмідт публічно цього не коментував. Судовий розгляд триває, остаточних рішень у справі наразі немає.
Як інституції, куратори та арт-критики оцінюють співпрацю з RIBBON
Українські інституції та учасники артсередовища описують співпрацю з RIBBON по-різному. Від "корисної й конструктивної" до критики стилю взаємодії, колоніального підходу та непрозорості мотивацій.
У Довженко-Центрі кажуть, що підтримка платформи допомогла реалізувати міжнародні та локальні кінопрограми. Серед них ретроспективи Сергія Параджанова, Кіри Муратової та американського кіноавангарду, а також спеціальні покази в межах проєкту SHUBIN у Павільйоні 13.
У Центрі зазначають, що це було не лише фінансування окремих подій, а й спосіб зміцнити інституційну спроможність і розширити міжнародні зв'язки.
Водночас у Довженко-Центрі підкреслюють свої принципи у роботі з великими приватними платформами. Йдеться про чітку позицію щодо російської агресії та відсутність підтримки російських ініціатив. Також там очікують, що партнерство враховуватиме потреби інституції в щоденній роботі та підтримці команди.
Ризики такої співпраці в Центрі визнають, але додають, що під час війни культурна підтримка може бути важливою для стійкості інституцій і митців та мати освітній і дослідницький ефект.
Мистецький Арсенал повідомив, що разом із RIBBON International та ГО "Спільнота Мистецького арсеналу" реалізує грантову програму Museum Futures. Вона орієнтована на музеї, культурні інституції та громадські організації, які працюють із колекціями, виставками та виданнями. Конкурс оголосили в листопаді 2025 року, зараз готують грантові угоди з 10 переможцями.
Програма також передбачає нетворкінг і освітні події, але без постійного менторства. Окремо Арсенал говорить про часткове дофінансування виставки українських художників різних поколінь, запланованої на літо 2026 року.
Заступниця гендиректорки з програмних питань Анна Погрібна зазначає, що спільною метою було створити грантовий інструмент, який гнучко реагує на потреби музеїв і є відносно простим в адмініструванні. Від подачі заявки до звітності. Серед труднощів вона називає роботу команд у різних країнах і часових поясах, що інколи сповільнює ухвалення рішень.
Натомість координаторки ГО МСМ Ольга Балашова та Юлія Гнат описують перші контакти в грудні 2023 року з майбутньою командою RIBBON як затягнуті, нечіткі й такі, що залишали відчуття хаосу.
Вони кажуть, що переговори супроводжувалися великою кількістю запитань і завдань, після яких партнери могли надовго зникати з комунікації. Уже тоді Балашова й Гнат сприймали ініціативу радше як обмежену в часі кампанію з гучними іменами, орієнтовану переважно на зовнішню аудиторію. На першій зустрічі вони прямо говорили, що підхід виглядає "трохи колоніально", і наполягали, що потрібно працювати з місцевими інституціями та посилювати їх, а не використовувати Україну як тло.
Ключовою проблемою вони називають стиль комунікації. Швидкий і жорсткий, у "стартаперському" темпі, який не збігався з ритмом роботи в культурі. Як один із прикладів Балашова й Гнат згадують комунікацію з художницею Дженні Хольцер. За їхніми словами, команда RIBBON намагалася перехопити ініціативу в української ГО, напряму надсилаючи контракти й виключаючи українських кураторів зі спілкування з мисткинею, яка первинно прагнула співпраці саме з українською стороною. Це, на їхню думку, зміщувало ролі так, ніби місцева інституція була радше підрядником, ніж партнером.
Паралельно звучить і ширша критика приватного фінансування культури. Кураторка Альона Каравай говорить про "недовіру за замовчуванням" навіть до прозорих міжнародних донорів на кшталт USAID, "Креативної Європи" чи House of Europe. Хоча ті публічно показують бюджети, пріоритети та джерела коштів. Натомість приватні фонди, за її словами, часто не потрапляють під такий самий рівень підозри. Особливо якщо вони пов'язані з великими індустріями та потенційними економічними або політичними інтересами.
Каравай вважає проблемною ситуацію, коли приватний фонд працює з бюджетами, більшими за державні, але не публікує чіткої стратегії та структури фінансування. Вона також застерігає, що участь приватних, а тим більше повністю закордонних фондів у формуванні культурних політик може бути "червоним прапорцем". Водночас даних про те, що RIBBON намагається впливати на внутрішню політику України, у неї немає.
Інший ракурс пропонує креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська. Вона вважає, що неоколоніальний підхід передбачає примус. А якщо сторони мають реальний вибір і добровільно погоджуються на умови взаємодії, то це радше співпраця.
Як приклад, Філевська наводить роботу з RIBBON під час підготовки Українського павільйону на Венеційській архітектурній бієнале 2025 року, де фонд співфінансував реалізацію проєкту ДАХ, який представив Україну на виставці.
За її словами, платформа підтримала проєкт не лише фінансово, а й комунікаційно. Філевська додає, що Український інститут перед початком роботи з приватними донорами оцінює репутацію партнера, його цінності, позицію щодо України та попередній досвід взаємодії з українськими інституціями.
Арт-критикиня та кураторка Лізавета Герман каже, що не відносить себе ані до прихильників, ані до критиків платформи. За її словами, навколо RIBBON циркулює багато різної інформації, часто на рівні чуток, тож публічно коментувати це вона не готова.
Водночас Герман зазначає, що завдяки RIBBON частина митців і ініціатив змогла реалізувати великі й складні проєкти. Сильним елементом діяльності платформи вона називає грантову програму, яка підтримала багато невеликих ініціатив.
При цьому Герман визнає, що "до всіх грошей будуть питання", тож тут усе залежить від нюансів. На її думку, важливо, як саме таку підтримку комунікують: від чийого імені та з якими бізнесовими чи політичними ідеями її пов’язують.
Говорячи про критику RIBBON у публічному просторі, Герман зазначає: один із ключових закидів - незрозуміла "друга мета" ініціативи. Вона наголошує, що фонд декларує первинну ціль як підтримку українського мистецтва, однак у багатьох виникає питання про додаткову мотивацію, оскільки у подібних проєктів вона зазвичай є.
Водночас Герман підкреслює, що наразі не бачить очевидних прикладів того, щоб підтримані RIBBON проєкти прямо працювали на "відбілювання" чи конструювання репутації конкретних людей або бізнесів:
"Є чутки, є здогадки, але, знову-таки, я чутки і здогадки не буду коментувати".
Окремо Герман окреслює межу між меценатством і інструменталізацією мистецтва. На її думку, вона проходить там, де підтримка прямо працює на формування іміджу конкретних людей, бізнесу або політичних ідей.
При цьому вона визнає, що гроші в культурі майже завжди "забарвлені" контекстом.
"Якщо це державні кошти – виникає питання, яку політику проводить держава. Якщо приватні – питання, які інтереси стоять за підтримкою. Тому тут багато нюансів: важливо, як саме комунікується підтримка, від чийого імені, і з якими бізнесовими чи політичними смислами вона пов'язується.
Якщо говорити про критику RIBBON, яку я бачу в публічному просторі, то один із ключових закидів – нечіткість їхньої "другої мети". Первинна мета декларується як підтримка українського мистецтва, але часто виникає питання: яка додаткова мотивація стоїть за цим, адже зазвичай у таких ініціатив вона є.
Водночас я наразі не бачу очевидних прикладів того, що підтримані RIBBON проєкти прямо працюють на "відбілювання" чи конструювання репутації конкретних людей або бізнесів. Є припущення й розмови, але їх я не коментую, бо це не факти", – зазначає Герман.
Художник Максим Ходак вважає, що RIBBON International радше є одним із багатьох міжнародних донорів, які фінансують культуру в Україні, і не бачить принципової різниці між цією платформою та іншими подібними організаціями – зокрема Goethe-Institut, House of Europe чи Creative Europe.
За його словами, саме фінансування культурних проєктів створює нові можливості для митців та інституцій.
Щодо вибору митців, Ходак додає, що йому близькі не всі імена або проєкти, які підтримував RIBBON, але він не бачить підстав вимагати заборон чи цензури, коли йдеться про приватні кошти.
У відповіді на запит редакції УП.Культура до директорки Емі Кім, RIBBON надіслали командний стейтмент, де переважають загальні формулювання, які не пояснюють механіку роботи. Платформа пише про "децентралізовану кураторську модель" і колективні рішення, але не уточнює, хто саме ухвалює ключові програмні рішення і хто за них відповідає.
Про відбір митців RIBBON пише, що мовляв, працює з українськими кураторами, які "добре знають екосистему", і на основі цього формується програма. Формальних критеріїв чи процедур відбору у відповіді немає. Утім, проєкт Ая Вейвея був реалізований без куратора, що і позначилося на його скептичному сприйнятті спільнотою. Фонд відмовився озвучувати автора чи куратора проєкту.
На питання про баланс між міжнародними й українськими митцями RIBBON відповідає, що підтримує представлення українського мистецтва за кордоном, а більшість комісій, за їхніми словами, припадає на українських митців.
У листі RIBBON також наголошує, що співпрацює з низкою українських кураторів і програмних менеджерів, а також із митцями, інституціями, благодійними організаціями й майданчиками. За їхніми словами, завдяки цим знанням і програмній спроможності платформа "сприяє важливим творчим співпрацям" і формує публічну програму, "натхненну етикою RIBBON".
Окремо фонд підкреслює, що прагне показувати життя та мистецтво в Україні поза контекстом війни і підтримує ініціативи, які можуть мати вплив як в Україні, так і на міжнародному рівні.
На питання про критику RIBBON відповідає, що свобода слова і свобода жити так, як люди обирають, є ключовими принципами платформи.
Також там зазначають, що програма "побудована так, щоб уважно взаємодіяти з контекстом" і "завжди відкрита до дискусії, дебатів та критичного залучення" до своїх проєктів.