Не читайте. Про культурну політику, яка (не)стосується кожного українця
Якщо винести в заголовок "політики у сфері культури", то такий матеріал відкриє кілька десятків дієвців культури, які читають один одного на Facebook і без цього тексту влучно підмічають усі нюанси і неточності в роботі колег.
Але як пояснити небайдужому до мистецтва споживачу, що робили кілька десятків експертів півтора року за 800 з хвостиком тисяч євро європейських платників податків, щоб посилити органи державної влади в Україні, які відповідають за сферу культури? Чи може це вплинути на їхню якість життя?
8 серпня керівництво Міністерства культури та стратегічних комунікацій зустрілось з представниками проєкту RES-POL, щоб ознайомитись з результатами його роботи.
RES-POL – це швидка експертна підтримка політики у сфері культури та медіа в Україні. Проєкт тривав півтора року з лютого 2024 та фінансувався Європейською комісією. Напрацював майже сотню документів: аналітичні звіти, стратегічні брифи, окремі політики, проєкти нормативних актів…
Проєкт взаємодіяв з дієвцями культури, експертами, чиновниками різних рівнів, очільниками інституцій і громадянами, щоб з’ясувати, які проблеми та виклики стоять перед українською культурою, і запропонувати шляхи вирішення найбільш гострих та термінових питань. Робота команди RES-POL лягла в основу Стратегії розвитку культури 2025-2030, що була затверджена урядом в березні 2025 року, і була одним з маркерів виконання наших зобов’язань перед Європейським Союзом.
Що ми маємо:
На гроші платників податків утримується мережа закладів культури (будинки культури, бібліотеки, музеї, театри…) – близько 32 тисяч закладів. В них працюють десятки тисяч людей. Колись ця мережа була фундаментом радянської системи пропаганди. Тепер – наш спадок, який містить безцінні здобутки і, водночас, токсичні імперські залишки.
Будівлі, прикрашені серпами й молотами, руйнуються, вкриті порохом оксамитові штори поїла міль, за опалення сотень і тисяч метрів платити дорого, але ж куди те все подіти? Куди подіти людей, які там працювали споконвіку, які вчилися в університетах, щоб нести "розумне, добре й вічне", а тепер стали заручниками цих закладів. Їм платять 6-10 тисяч гривень, якщо заклад національний (а таких кілька десятків) – то 15-25.
Вони нікуди не поїдуть, нічому не навчаться, нічого не вигадають і не змінять, на зміну їм не прийдуть молоді й прогресивні реформатори. Бо на це немає грошей!
А люди кажуть, що немає куди піти, нецікаво, не на часі це утримувати.
Що робити? Цілісна реформа мережі закладів культури, запропонована RES-POL, пропонує наступні рішення. Визначити, що маємо утримувати попри все, і утримувати державним коштом на базовому рівні. Тим, хто готовий змінюватися і розвиватися – дати свободу: залучати гроші з різних джерел, самим визначати стратегію, заробляти в різний спосіб, винаймати за нормальні гроші фахівців, звільняти неефективних працівників, пускати на свої майданчики різні колективи (зокрема релоковані), звітувати перед громадами й громадянами про залучені й витрачені кошти… Власне, не утримувати заклади, а підтримувати різноманіття пропозицій.
Реформа потребуватиме часу, політичної волі та ресурсів. Тому напрацьовано нормативно-правові акти, які можуть вже зараз вплинути на систему оплати праці працівникам закладів культури.
Ми продовжуємо втрачати культурну спадщину. Ракети прилітають не лише в житлові будинки, а й в палаци, церкви, музеї…Повільно наближаємося до 2000 об’єктів зруйнованих та пошкоджених пам’яток.
Пограбовані музейні колекції. Близько 2 млн наших експонатів до 2028 року мають переміститися в музейні реєстри рф, 36 музеїв вони вже привласнили. Триватиме наступ, їхня кількість збільшиться. За минулий рік ми перемістили до більш безпечних регіонів десь 100 тис., до цього 500 тис.
Немає відповідальних. Немає місць. Немає грошей будувати сховища, консервувати зруйновані будівлі, давати раду фахівцям, які не зі своєї волі втратили роботу.
Що робити? Український фонд культурної спадщини, який готові наповнювати міжнародні донори, може дати ресурс на обладнання фондосховищ, стабілізацію зруйнованих будівель, порятунок травмованих війною експонатів, можливість працювати з евакуйованими колекціями людям.
Нормативні акти, які напрацювали, врегулюють відповідальність за процеси евакуації, запровадять чіткі механізми та протоколи. Практичні рекомендації з пріоритезації колекцій, послідовності дій, пакування, реагування допоможуть діяти оперативно та ефективно.
Це те, що потрібно імплементувати негайно.
Щодо вкраденого і вивезеного. Закон про переміщення культурних товарів і культурних цінностей вводить кримінальну відповідальність за незаконні дії зі спадщиною, репатріацію (повернення), покарання для чорних археологів, можливість амністії для колекцій, які формувалися "з рук", але з добрими намірами.
Митці та креативні індустрії не платять податки
Скільки податків вони не заплатили? Скільки таких "несумлінних" громадян і бізнесів. Відповіді немає. Ніхто їх не обліковує.
Чому не платять? Бо художник не може як ФОП продати свій твір, закон не дозволяє. Бо креативний бізнес не може розраховувати на дешеві кредити від держави 5-7-9%, йому нічого дати в заставу – немає будівель, станків… але є креативність.
Що робити? Спростити правила, дати доступ до простих стартових ресурсів, реєструвати, рахувати. Про ці механізми кілька напрацьованих RES-POL нормативно-правових документів: про фонд гарантування для креативних індустрій, перший продаж власних мистецьких творів через ФОП.
- Навіть той, хто не ходить в музеї, не читає книжок і не купує за 3 місяці квитки в театр, слухає музику. На щастя, все частіше – українську. Її також крутять в кав’ярнях, магазинах, публічних просторах. Проте, українські музиканти не мають від такого поширення жодного зиску. Вони відпрацьовують благодійні концерти, але мало хто зараз може зібрати комерційну залу. Ринок на 250 млн щонайменше не працює.
В Європі нас вважають варварами за неповагу до авторського права, бо обкрадаємо ми не лише своїх, але всіх. Проте, давно відомі механізми, як забезпечити справедливі виплати митцям і сплату податків державі.
Що робити? Дорожня карта дає чітку послідовність взаємодії Мінекономіки, Мінцифри та Мінкульту, щоб розв'язати цю проблему.
- Щодня ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять загиблих, і це наш спільний жест пам’ятання. Але коли йдеться про пам’ятники, меморіали як сучасні нагальні потреби, а також переосмислення спадку, починаються конфлікти. Це і про цінності, але й про вартість.
Експерти мають пропозиції як працювати з пам’яттю і кого потрібно залучати в процеси прийняття рішень.
Сучасне мистецтво, те, що створюється під час війни, та й протягом останніх 30 років є культурною спадщиною, яку ми не зберігаємо
Просто уявіть, через 100 років нічого не буде в музеї, що б говорило про 1990-2030. 40 років історії не має підтвердження в мистецьких творах.
Днями загинув художник-воїн Давид Чичкан. Чи має хоча б один державний музей його роботи. Майстерні художників Херсона, Запоріжжя, Сум, Харкова, Одеси зникають разом з будівлями.
Що робити? Попри все, збирати колекцію сучасного мистецтва. Ідею мережевого музею сучасного мистецтва вже підхопила Вінниця.
Ми мусимо бути видимими на світових майданчиках. Про нас мають знати не лише як про полігон, але і як про невід’ємну частину європейської культури, яку потрібно захищати. Ми є на книжкових ярмарках, театральних фестивалях, мистецьких бієнале. Але треба більше, мають бути представлені й креативні індустрії – анімація, дизайн, мода – їх споживає більша кількість людей.
Є пропозиції, як скоординувати дії держави, творців і донорів, щоб не було соромно, а якісно й вигідно.
Є такі платформи, де можна знайти сантехніка, муляра, майстра з ремонту комп’ютерів або няню для дитини. А якщо потрібен дизайнер, оператор, звукотехнік, комунікаційник для проєкту, не назавжди й не на зарплату.
Пропозиція агрегатора на кшталт "Кабанчик" для видимості ринку креативних індустрій. Це вже знову про плюс до державного бюджету.
Український культурний фонд тримається і підтримує дієвців. Це не просто з бюджетом в 150 млн грн на всіх і з умовами, коли треба швиденько за пів року зробити культурний проєкт.
Зміни до закону про УКФ і пропозиції щодо програм можуть сприяти тому, щоб єдиний державний інвестор в культуру був більш ефективним і спроможним, міг планувати в довгу й фінансувати те, що дуже потрібно саме зараз. Наприклад – зацифрування музейних фондів, які ми не встигаємо евакуювати, або евакуювали і не можемо показати…
Ці пропозиції, продукти проєкту RES-POL, майже готові до запровадження. Тепер питання в політичній волі.
Ще десятки політик потребують доопрацювання й можуть стартувати в наступні роки.
Але, якщо ці напрацювання покласти в стіл, то ми втратимо: людей – фахівці виходять з професії, виїжджають; інституції – команди розходяться, будівлі руйнуються, начиння зношується, ідеї не народжуються; спадщину – зруйнують, вкрадуть, привласнять, сама зникне без піклування.
Кожному з нас, де б ми не були, є що захищати. Культурні політики є інструментом захисту нашої ідентичності, вони стосуються кожного, навіть того, хто ще не народився.