Ворог наступає. Чи рятуємо ми з прифронтових територій наші культурні цінності?

Понад 89 тисяч цінних предметів культурної спадщини зберігалось в 13 музеях Луганщини на підконтрольній Україні території. Це дані станом на 23 лютого 2022. Наразі всі музеї області перебувають в окупації.
Ми мали 8 років, щоб підготуватись. Ми знали, що область має високий ризик бути окупованою, і нічого не зробили…
За даними опитування RES-POL обласних департаментів культури щодо стану колекцій, ми втратили Маріупольський краєзнавчий музей – з 59 704 предметів державної частини Музейного фонду України 80% зазнали пошкоджень чи були знищені внаслідок війни. Зокрема і з його знаменитої філії – Художнього музею Архипа Куїнджі. Всі ми бачили кадри пограбування Херсонського художнього музею. Ми також втратили Народний музей історії міста Авдіївка, Часовоярський історико-краєзнавчий музей, Снігурівський краєзнавчий музей, Мелітопольський країзнавчий музей та сотні інших.
Від початку повномасштабного вторгнення волонтер Леонід Марущак вивіз з прифронтових територій понад 2 мільйони музейних цінностей, про що неодноразово розповідав в інтерв’ю. Хочеться сподіватися, що ці предмети в безпеці, і що державні органи влади, на які покладена функція збереження культурної спадщини, мають перелік, знають про місце їх знаходження і фізичний стан.
Заступаючи на посаду міністра культури Микола Точицький озвучив цифру в півмільйона об’єктів, евакуйованих за участі Міністерства станом на кінець осені 2024. Дані волонтера і Міністерства самі по собі, є великою темою для аналізу, розслідування і належних висновків, зокрема, і правоохоронних органів.
Отже прямо зараз, негайно, я б хотіла знати, що колекції музеїв Харкова, Сум, Запоріжжя, Дніпра, Миколаєва і областей евакуйовані. Не кажіть як, не кажіть коли й не давайте адресу. Або кажіть куди їхати і що робити. Бо всі території ми, вірю, рано чи пізно повернемо, а розграбовані й знищені (бо очевидно українські експонати – знищують) колекції можуть вже ніколи не відновитися.
Зараз Міністерство культури активно обговорює з фаховими спільнотами в різних містах проєкт Стратегії культури 2025 – 2030. За моїми даними, днями МКСК розсилатиме драфт Стратегії по центральним органам виконавчої влади на погодження.
Добре, що нарешті на рівні перших осіб звучить теза, що культура є елементом стратегії національної безпеки.
Нам усім так хочеться жити в часи Після Нашої Перемоги. Тому Стратегія МКСК – це про примноження, розвиток, покращення, реінтеграцію тимчасово окупованих територій. Власне, стратегії інших міністерств мають такі ж оптимістичні візії.
Є лише одне але… Днями я дізналася, що регламент Кабінету міністрів для стратегічних концептуальних документів не передбачає розділу Ризики! Ми не передбачаємо плану "Б" – що ми робимо, якщо перемога не настає за три тижні…
На четвертий рік повномасштабної війни все ще немає чіткого алгоритму взаємодії всіх учасників процесу музейної евакуації.
Відважні і ризиковані директори музеїв (переважно – директорки), які продовжують працювати за зарплату в 8000 гривень, викликають волонтерів або самотужки організовують перевезення колекцій туди, де самі змогли домовитись.
Інші, цілком пояснювано, бояться майбутньої матеріальної і кримінальної відповідальності за втрату й пошкодження національного культурного надбання. Тому чекають команди "згори" – від мінкульту, місцевої ОВА. Треті чекають, але вже здійснення тих прогнозів, про які нам страшно думати.
Я переконана, що ми маємо негайно зосередити зусилля на евакуації. Але постає проблема – куди? Музеї на відносно безпечних територіях під зав’язку забили свої фондосховища, умови зберігання в яких – ще одна проблема для всіх українських установ культурної спадщини. Отже – знімати експозиції – але ризики повітряних атак актуальні для всіх, до того ж діяльність цих музеїв буде повністю паралізована, а запит на неї, як не дивно, з повномасштабною війною збільшився.
Експерти RES-POL напрацювали кілька рішень, які влада мала б реалізовувати, паралельно і головне – швидко. Домовлятися з західними партнерами прихистити найцінніше з національного надбання. Використовувати підземні, в тому числі й військового призначення, сховища.
В будь-який спосіб і, бодай, в побутовій якості, задокументувати/зацифрувати предмети, документи, і зберегти все на державних серверах. Дати керівникам алгоритм евакуації, простий і дієвий; гарантувати презумпцію невинності, якщо на свій ризик приймають рішення рятувати, але не мають відповіді ні від місцевої, ні від центральної влади. Готувати команди екстренного реагування – громадські організації, волонтери, працівники дотичних професій.
Ці та інші інструменти політики, мали бути обговорені та імплементовані вже давно, – очевидний коментар. Але якщо це досі не так, то чи маємо ми право чекати, поки будуть презентовані всі стратегії, політики? Чи не повинні згуртуватися перед загрозою, навіть якщо її вірогідність не стовідсоткова, подивитися в гору і реалізувати солідарно (держава, громадські організації, фахові спільноти, волонтери) Велику Евакуацію, як частину безпекової стратегії?
Війна триває, наступ триває, і військові говорять про необхідність готуватися до захисту правобережжя, про ризики для Запоріжжя, Дніпра, Миколаєва, Харкова. Найближчим часом може відбутися зустріч президентів двох країн, які будуть ділити світ на свій розсуд.
Лінія цього розподілу може стати жорстокою ампутацією наших надій і прагнень. Всією душею я прагну, щоб такі міркування виявилися панічним маренням. І звісно, я вірю, що влада і фахівці – військові, дипломати – роблять все, щоб такого не сталося.
Але я також вірю, що в нас ще є можливість зробити так, щоб мінімізувати втрати при найгірших сценаріях.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська армія веде важкі бої й, на жаль, відступає на ключових напрямках фронту. Що це означає – пояснення та карти