"Передала музичною мовою весь жах Одеси навесні 2022-го": Шевченківська лавреатка Кармелла Цепколенко
Вона написала ці твори у мороці облоги Одеси навесні 2022 року: в кантати “Читаючи історію”, “Звідки ти, чорна валко, пташина зграє”, дуель-дует №14 і симфонію №5 композиторка Кармелла Цепколенко вклала поезії Оксани Забужко і Сергія Жадана.
Два роки по тому вона вийшла на сцену Театру Франка у Києві, щоб отримати за створену музику Премію імені Шевченка.
Пані Кармелла народилась в Одесі і не полишає місто навіть в найтяжчі дні. Але відома вона далеко за його межами - на офіційній сторінці Шевченківського комітету у розділі “коментарі” композиторці залишили найбільше відгуків серед усіх інших лавреатів цьогорічної премії. Писали з Японії, Австрії, Швейцарії, Німеччини, Польщі, звісно, з України.
В рідній Одесі Кармелла Цепколенко опікується заснованим нею фестивалем “Два дні й дві ночі нової музики”, викладає композицію студентам Одеської національної музичної академії імені Нежданової і безупинно пише нові твори.
Музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка засвідчила, що попри трагічні події в Одесі, композиторка не втрачає надії і натхнення.
– Розкажіть про свої емоції, коли ваше ім'я зі сцени оголосив Володимир Сіренко – диригент і Шевченківський лавреат.
– Хвилювання було дуже велике, хоча я, як творча людина, не раз виступала на сцені. Я там щось підготувала сказати, але коли звернулася до зали, то зрозуміла: те, що я думала сказати – це все нічого не значить, бо я побачила багато наших військових, які нас захищають, які, можливо, тільки з передової. Я вже не знаю, що я говорила, але я говорила загалом для них – щоб вони почули мене, щоб відчули ту повагу, вдячність за те, що ми тут, під їхнім захистом, працюємо.
– Пригадуєте процес написання творів, за які отримали премію?
– Це все було у 2022-му році. Я писала Сьому симфонію, і коли почалося повномасштабне вторгнення, я відклала партитуру. Розпач, щем… Ми бачили у морі російські кораблі, які стояли на рейді і чекали погоди. Але, на щастя, російському десанту не вдалося висадитися.
Був страх, жах, відчуття безпорадності. Але потроху ми бачили, як місто укріплюється, і це заспокоювало. Десь через два тижні я знову повернулася до роботи.
Раптом чую: “Стук-стук-стук!” – до мене прийшли віолончеліст, піаніст і сопраністка (ансамбль Senza Sforzando: Тетяна Муляр-Огородник – сопрано, Евген Довбиш – віолончель та Олександр Перепелиця – фортепіано). “Кармелло, може, напишете для нас твір? Ми б могли все тут вивчити, зіграти, зробити концерт навіть у будинку”. Я була дуже схвильована. Дуже швидко знайшла текст (“Читаючи історію” Оксани Забужко), за два-три тижні написала кантату, і ми одразу почали її розбирати. Потім запросили всіх охочих до нас у хату на концерт, зробили запис (ред.фрагмент цього запису є на ролику, який крутять під час вручення премії)
Потім я отримала замовлення від віденського вокального квартету «das Ensemble REIHE Zykan +», вони просили, щоб текст був німецькою мовою, бо їм так легше співати. Я подзвонила Жадану, а він каже: так є вже переклад мого вірша! – Якраз того, який я обрала для кантати. Мені хотілося музичною мовою передати цей жах, ці вибухи, ракети, сирени. Якось під час ракетного обстрілу ми сиділи в нашій криївці десь у підвалі і я кажу своїм друзям (тоді у нас зібралася велика компанія з Херсона й Одеси): ти робиш сирену, хтось робить вибух снаряду, хтось – ППО.
Твір був написаний десь за 3-4 тижні, прем'єра була у жовтні 2022-го у Відні, потім кантату виконували кілька разів на фестивалях, вона вже у репертуарі колективу. Потім одразу прийшло замовлення зі Швейцарії від дуету скрипальки Ґабріель Бруннер і контрабасиста Івана Нестіча, з якими я вже не раз працювала. І після цього – замовлення для фестивалю у Кишиневі, для якого я зробила другу редакцію своєї 5-ї симфонії. Тобто всі твори були написані і виконані вперше 2022-го.
– Чи можна вибудувати сюжетну лінію, яка ці твори поєднує?
– Ці твори поєднує стан мисткині. Ти не можеш піти і захищати свою країну – ти просто не вмієш, але ж ти повинна якось відреагувати. І ти повинна написати так, щоб слухачі відчували оцю напругу, оцю незламність нашого народу. Наприклад, у Дуелі-дуо я використовувала слоган “Слава Україні!”, але це вимовляється на видиху по буквах: с-л-а-в-а У-к-р-а-ї-н-і - під час виконання твору.
– Усі чотири твори виконувалися за кордоном. Чи були відгуки від колег?
– Я за цим не стежила, але знаю, що віденський квартет спершу з острахом ставив мою кантату у програму, оскільки цей твір непростий для сприйняття пересічному слухачеві. Але перед тим, як вийти на великий фестиваль, вони презентували кантату на концерті. І слухачі були у захваті.
– До слова, про "непросту музику". З чого варто починати слухати сучасну музику тому самому "пересічному" слухачеві?
– Треба починати з музики 20-го сторіччя: Шенберга, Веберна, Берга… Слухати українських композиторів – Лятошинського, Станковича, Скорика, Сильвестрова. І обов'язково ходити на концерти! Правда, є композитори зараз, які намагаються зробити реверанси минулим століттям, але я завжди кажу, що краще Шопена і Моцарта ти не напишеш. Треба шукати свій шлях.
Серед переможців у номінації “Музичне мистецтво” бачимо два жіночі імені – ваше і Джамали. Як думаєте, це випадковість чи тенденція?
Я вважаю, що не варто розділяти композиторів і композиторок. Бо коли ти пишеш музику чи вірші, чи малюєш, ти не можеш бути ні чоловіком, ні жінкою. “Це жіноча музика”, – так у радянські часи казали. Коли я пишу – я не знаю, хто я! Коли ми виписуємо чоловічі образи в опері – ми це робимо, як жінки? – Певно, ні. Коли митець компонує, він не має статі.
– Яка зараз ситуація з фестивалем "Два дні і дві ночі нової музики"?
– 2022-го ми пропустили фестиваль. Але 2023-го провели вже 28-й раз. Це було не у квітні, як завжди, а у серпні. Були представлені композиторські школи різних країн, виконавці переважно українські, із закордонних приїхали лише польські музиканти.
Наступний фестиваль плануємо у серпні 2024-го, до нас дуже хочуть приїхати віденці з проєктом за Жаданом. Але поки не знаємо, як складеться. Головне – фестиваль триває і ми тримаємося.
Ще з 95-го року, коли був перший фестиваль, ми виховали цілу плеяду слухачів, які вже без фестивалю не можуть жити. Це не лише музиканти. Це й інженери, архітектори. Вони були просто здивовані тим, що привезли до нас в Одесу. Спочатку вони казали: ми вас не розуміємо. А музику неможливо розуміти! Її треба відчути.
Ось у мене є твір “Subrosa” (або “Сад композиторок”). Назва розшифровується з латини “у таємниці”. Я довго не могла збагнути її значення. Але якось сиділа біля куща троянди, читала книжку. І раптом бачу – що там коїться! Там, під пелюстками, жучки і мошки, вони – хто кохається, хто б'ється, хто виштовує когось… Це і є subrosa. Ми просто підійшли і не бачимо цього, але якщо поспостерігати – то це і є життя в таємниці. Під трояндою. Отака суть мистецтва: все в таємниці (сміється)
– Оскільки ви багато років працюєте зі студентами, не можу не спитати щодо ситуації, яка склалася навколо мистецьких вишів. Чи підтримуєте ви ініціативу, щоб абітурієнти цих вишів не складали ЗНО, а вступали лише на основі творчих конкурсів?
– Думаю, ЗНО варто складати всім. Музика – це і математика, і архітектура. Наприклад, до мене в консерваторію першокурсниця прийшла, вона вчиться у математичному виші. У неї з музичної освіти – лише музична школа. Але за пів року вона зробила великий стрибок, і розуміє, що саме потрібно робити краще, ніж інші студенти.
Згадаймо композитора Ксенакіса, який вчився в архітектурному, а потім пішов у музику. Або ж Лігеті, який планував спочатку вивчати фізику і математику, а потім використовував ці знання у своїх творах. Математика – невід'ємна складова в схематиці музичного твору.
– Якби ви не стали композиторкою, чим би ви займалися?
– Важке запитання. Якщо ти вже став композитором, важко уявити себе ще кимось. Але я, наприклад, збираю морське каміння і роблю з нього статуетки. Можу щось розмалювати, до 2000-го року всі мої партитури були розмальовані – не на кожній сторінці, а лише знакові моменти. Люблю займатися всім, що пов'язане з мистецтвом. А ще люблю готувати, пекти торти.
– Чому сучасна музика важлива, особливо, зараз у наш воєнний час? Що вона може розказати українцям і світові?
– Кожен з нас має свою зброю. “Бий в барабани, нічого не бійся” – це слова Гейне. Ви кажете, сучасну музику не розуміють. Її ніколи не розуміли. Так було з музикою Моцарта, Бетховена. Митці мають бути трохи попереду.
