Томас Гіршгорн: "Українці знали, що таке Росія, краще, ніж я чи інші"
В Україну на відкриття міжнародного мистецького проєкту "Відчуття безпеки" в харківському ЄрміловЦентрі вперше приїхав швейцарський художник Томас Гіршгорн. Він – майстер грандіозних інсталяцій, що нагадують про постійну присутність катастрофи в житті людей, громад та культури, неодноразовий учасник Венеційської та інших бієнале, лауреат Премії Марселя Дюшана. В рамках створеної для Харкова роботи "Енергія = Так! Якість = Ні!" Гіршгорн три дні проводив творчі майстерні для представників місцевої творчої спільноти та простих глядачів – на щастя, ЄрміловЦентр є також сертифікованим бомбосховищем.
Співкураторка проєкту "Відчуття безпеки" Тетяна Кочубінська підкреслює: "У 2022 року Томас Гіршгорн продовжив свій багаторічний проєкт "Art=Shelter", в якому міркує про значення мистецтва в часи війни. Художник перетворив мистецький простір на тимчасовий шелтер з лекціями, воркшопами, дискусіями та мистецькими творами, в якому він працював з українськими біженцями. Тобто мистецтво – це притулок, що створює надію на повноцінне життя".
На відкритті "Відчуття безпеки", що крім виставки в Харкові складається з серії заходів "Мости солідарності" у 12-ти країнах-партнерах, Костянтин Дорошенко взяв у Томаса Гіршгорна інтерв’ю для УП.
Стежте за поступом української культури в Telegram i WhatsApp!
Про свою участь у бієнале Manifesta в Санкт-Петербурзі 2014 року в інтерв’ю мистецькому критику Валерію Леденьову ви сказали: "Моє становище тут далеко не вигідне, а совість не чиста". І все ж ви не підтримали бойкот цієї події, до якого після анексії Криму Росією закликали міжнародні мистецькі авторитети, зокрема, співкураторка Manifesta 2004 року у Сан-Себастьяні Марта Кузьма.
Чи розумієте ви сьогодні, що взяли участь у створенні цивілізованої декорації російського режиму? Багато з російських митців, які також приймали цю інтрументалізацію владою, тепер вбігли зі своєї країни – в їхніх послугах, як і в ширмі культурної відкритості, Кремль більше не зацікавлений.
Ні, я не займався таким декоруванням. У своїй роботі "Зріз" у Державному Ермітажі, що представляла собою зруйновану будівлю, на стінах помешкань якої, дуже високо, знаходились оригінальні твори мистецтва – живопису, графіки, я говорив про сучасний світ. І це було саме про розуміння того, що культурні надбання не є запобіжником людських варварства, але вони мають значення.
Знаєте, завжди є певне протистояння між самим твором мистецтва і між тим, що журналісти хочуть, щоби художники говорили. Наприклад, про бойкот. Але я не журналіст. То була моя художня відповідь на ситуацію 2014 року на Manifesta. Як остання сцена мистецтвознавства в хиткому світі глобальних криз.
Чи не вважаєте ви, що ваша робота "Енергія = Так! Якість = Ні!" якраз ближча до журналістики та активізму?
Це близько до активізму, тому що я активіст у своїй практиці. Я завжди був активістом у своїх мистецьких роботах. Мені потрібно бути активістом як художнику. Але це зовсім не журналістика. Тому що це не просто констатація, опис моменту, це – те, що ми робимо разом із глядачами, які приходять, ми обговорюємо енергію проти якості. Енергія універсальна, це те, чим ми можемо ділитися, що несе зміни. Моя робота у Харкові є закликом до активності дій та мислення, неординарного ставлення до того, що відбувається.
Порівняно з інсталяцією в Петербурзі, ваша харківська робота зовсім мінімалістична – це просто транспарант із цікавим гаслом. Чому така різниця у візуальності? Це через брак ресурсів?
Як художник я створюю дуже різні роботи. Наприклад, роблю маленькі колажі. В Харкові ж складовою моєї роботи є також майстер-клас. Мені важливе живе спілкування із українськими митцями та глядачами, воно робить цей твір завершеним.
"Відчуття безпеки" – групова та міжнародна виставка, як і Manifesta, але в набагато меншому просторі. Звичайно, завжди важливо адаптувати роботу до простору.
Що для вас важливіше – вирішити власну конкретну мистецьку проблему чи торкнутися політичних аспектів?
Добре, спершу я намагаюся вирішити свою проблему як художника, але це не категорія важливості, тому що я вірю або сподіваюся, що моя художня практика також є частиною проблематики світу. Своїми роботами я підтверджую ситуацію такою, яка вона є насправді.
Чи змінила масована російська агресія проти України ваше бачення цих двох країн?
Звичайно, я змінився і навчився новому розумінню того, що відбувається в світі. Як, гадаю, більш-менш усі, можливо, крім самих українців, тому що вони знали це і раніше. Вони знали що таке Росія краще, ніж я чи інші, але я розвинув своє бачення. Це є в моїй харківській роботі, але і в інсталяції "Зріз" на Manifesta 2014 року теж зафіксоване щось важливе, що я зрозумів.
2022 року, в розпал бомбардувань та блекаутів в Україні, я брав участь у мистецькому круглому столі в Берліні. Модерував мою панель мистецтвознавець із Швейцарії, вашої рідної країни.
Намагаючись проявити увагу до людини з України, він сказав мені: "Ми також маємо проблеми від цієї жахливої війни – у нас подорожчала електроенергія". На вашу думку, чи за ці роки в Швейцарії змінився кут зору на рівень російської загрози, або громадян все ще більше турбують ціни на енергію?
Перш за все, коли я кажу про енергію, маю на увазі енергію необхідності, енергію людей, а не електричну енергію. Так, я швейцарець, але я вже 40 років живу в Парижі. Тож я не надто багато знаю про те, які зараз настрої у Швейцарії. Проте, однією з причин, чому я виїхав із цієї країни, була моя незгода з тим, що мислення більшості швейцарців зосереджене на вельми вузькому колі питань.
