"Цукровий діабет – це ніби друг, з яким потрібно домовлятися щодня", – як пацієнтам з цукровим діабетом досягнути компенсації захворювання

Цукровий діабет (ЦД) – це хронічне захворювання, що розвивається внаслідок повної або часткової нестачі в організмі людини інсуліну (гормону підшлункової залози) і призводить до підвищення рівня глюкози у крові пацієнта. Часто неефективне лікування цукрового діабету призводить до важких ускладнень – погіршення зору, серцево-судинних захворювань, ретинопатії, синдрому діабетичної стопи. Основне ускладнення ЦД у пацієнтів в Україні – ампутація кінцівок. Лише уявіть – кожні 40 секунд у світі виконується ампутація нижньої кінцівки з причини ЦД.

До початку ХХ століття цукровий діабет був смертельним вироком для хворих, адже ефективного лікування ЦД не існувало. Сто років тому, у 1921 році, канадські вчені Фредерік Бантінг та Чарльз Бест виділили інсулін з підшлункової залози собак, а згодом й в інших тварин. А вже наступного року перший пацієнт отримав ін'єкцію інсуліну тваринного походження.

З роками вчені знайшли способи як зробити життя пацієнтів з цукровим діабетом простішим, а лікування ефективнішим. У 1976 році вчені синтезували людський інсулін, який замінив використання тваринного інсуліну. Для зручності пацієнтів поступово розробили тест-смужки, індивідуальні глюкометри та шприц-ручки. На початку 2000–их з'явилися інсуліни сучасного покоління – аналогові інсуліни, які є безпечнішими для пацієнтів на шляху досягнення компенсації ЦД, адже знижують ризик виникнення гіпоглікемій. Деякі сучасні аналогові інсуліни дозволяють робити ін'єкцію лише раз на добу, що є зручним для активних людей, які хочуть досягнути компенсації ЦД (коли рівень глікованого гемоглобіну становить ≤7%) та водночас жити повноцінним життям, не залежати від графіка прийому препарату протягом дня.

Важливий крок пацієнтів з ЦД на шляху досягнення цілі лікування і компенсації ЦД – тісна співпраця зі своїм ендокринологом та індивідуальний підхід лікаря щодо призначення схеми інсулінотерапії.

Як на практиці досягнути бажаної компенсації ЦД та цілі лікування – стабільного рівня глікованого гемоглобіну ≤7%, та завдяки яким крокам і простим побутовим звичкам можливе повноцінне життя із ЦД, розповіла Марина Янків у матеріалі УП. Життя.

Фото з особистого архіву Марини Янків

Цукровий діабет у Марини виявили у віці двох років. У маленької дівчинки були наявні такі симптоми хвороби, як постійна спрага та голод, надмірне виділення сечі, загальна слабкість. Після здачі аналізів виявилося – цукор у крові дитини підвищений. Її направили на дообстеження в дитячий стаціонар, де й діагностували цукровий діабет 1-го типу. Після детального обстеження Марині призначили інсулінотерапію і контроль глікемії.

"Я не пам'ятаю життя до, в мене немає чітких спогадів з того часу, як я захворіла. Яскравий дитячий спогад про хворобу з дитинства – батьки бігали за мною, щоб зробити ін'єкцію. Я не розуміла, чому мені хочуть зробити боляче, втікала та ховалася. У два роки зі мною складно було домовитися", – згадує Марина Янків.

Через недосконалість доступної на той час терапії ЦД та витратних матеріалів, правильно ввести потрібну, особливо маленьку, дозу гормону було складно, а їсти поза домом майже неможливо – у закладах не було технічних карт харчування.

Персональні глюкометри, прилади, які вимірюють концентрацію глюкози у крові пацієнтів, з'явилися для широкого використання через рік після того, як батьки дівчинки дізналися про хворобу дитини. Так, близько року контролювати концентрацію глюкози в крові доводилося в лабораторіях дитячих поліклінік.

Постійно рахувати потрібно було й інші показники – з дитинства у Марини зберігся щоденник, де її батьки записували кількість ін'єкцій на день та інші примітки про стан дівчинки: чи говорила вві сні, як спала, чи тремтіла – усе доводилося фіксувати. А ще на відміну від дітей, які хворіють на діабет тепер, Марині потрібно було дотримуватися жорсткої дієти та шукати шприци з тоненькими голками, тест-смужки, які раніше були в обмеженому доступі.

Новітні на той час людські інсуліни мали пікову дію – доводилося підлаштовувати харчування під час, аби підтримувати потрібний рівень глікемії. Усе було розплановано по графіку, а палець доводилося колоти по кілька разів на день, – пояснює Марина. Це було складно, але навчило мене більш свідомо ставитися до свого здоров'я.

"Діти з цукровим діабетом часто більш самоорганізовані та самостійні. Вони з дитинства вчаться слухати себе, піклуватися про своє здоров'я – роблять ін'єкції інсуліну та самі рахують вуглеводи".

Дорослішаючи, Марина не мала у своєму оточенні прикладу активних і свідомих дорослих із компенсованим ЦД, які живуть повноцінно: працюють, створюють сім’ї, займаються спортом, почувають себе добре і радіють життю.

"Я побоювалася, що з моїм діагнозом буде складно в житті: в дитинстві через вік та недосконалість доступної на той час терапії ЦД було складно керувати рівнем цукру в крові. Доросле життя ставило нові додаткові вимоги: потрібно було ходити на роботу, частіше їсти поза домом."

Фото з особистого архіву Марини Янків

Змінити думку про життя з ЦД Марині допомогли книжки.

"Одного разу я прочитала, що людям з цукровим діабетом можна і рекомендовано займатися спортом, що багато людей із ЦД навіть стають олімпійськими чемпіонами. Однак важливо контролювати життєві показники та не допускати стану гіпоглікемії під час фізичних вправ. Я подумала: може й мені вдасться вирости та повноцінно жити із компенсованим ЦД", – розповідає Марина Янків.

У 21 рік Марина завагітніла і зіштовхнулася з таким неприємним станом, як токсикоз. Саме цей період став ще одним викликом для дівчини – адже їй було складно слідкувати за збалансованістю свого харчування, яке є однією із важливих умов на шляху досягнення пацієнтом цілі лікування і компенсації ЦД, коли рівень глікованого гемоглобіну становить ≤7%. Тож дівчина звернулась за консультацією до лікаря-ендокринолога, аби він скоригував дозування та вид інсуліну на час вагітності.

"Мені багато хто із лікарів відмовив. Деякі відмовляли від моніторування і помп, одразу радили зробити аборт. Я не розуміла чому, адже була молода, все було добре. Якби в мене були проблеми з діабетом, ускладнення, я б зрозуміла… а так протипоказань справді не було. Натомість я звідусіль чула, що з діабетом не народжують. Просто тому, що це діабет", – розповідає Марина.

Одного разу, коли Марина все ще відчувала токсикоз, у неї сталася важка гіпоглікемія – запаморочилося в голові, довелося негайно викликати швидку. Жінку приводили до тями декілька годин – Марина зрозуміла, треба терміново шукати спеціаліста, який контролюватиме її стан та розробить для неї ефективний план лікування для досягнення цілі лікування і її підтримки.

На 16 тижні вагітності Марині таки вдалося знайти лікарку-ендокринолога, яка допомогла їй. За рекомендацією фахівчині, Марина, як і в дитинстві, почала контролювати свій стан завдяки щоденнику самоконтролю. Незабаром дівчині встановили помпу, лікарка відкоригувала дозу інсуліну, яка була оптимальною саме для Марини, враховуючи її поточний стан, і ретельно контролювала стан своєї пацієнтки протягом всієї вагітності.

Після народження дитини Марина продовжила працювати зі своєю лікаркою-ендокринологом над досягненням компенсації ЦД. Вирішальним у співпраці з лікаркою для Марини стало те, що лікарка прислухалася до своєї пацієнтки та діяла не через заборони, а пояснювала Марині усі дії на шляху досягнення встановленої цілі лікування.

Зараз Марина живе активним та повноцінним життям, адже завдяки лікарю і щоденному контролю ЦД вона навчилася контролювати свій стан та, виконуючи усі рекомендації лікаря, досягла компенсації ЦД. Найважливіше для жінки у лікуванні цукрового діабету, аби захворювання не ставало на шляху її повноцінного життя. Усі профілактичні огляди в лікаря чи поїздки до санаторіїв вона ретельно планує наперед, вписуючи у свій графік – зазвичай виділяє на це близько двох тижнів на рік.

Фото з особистого архіву Марини Янків

Раз на рік Марина здає повний пакет аналізів, раз на пів року додатково перевіряє судини та проходить консультацію в офтальмолога. Марина зацікавилася нутриціологією і почала вивчати обмінні процеси та вплив їжі на організм людини – каже, що хоче включати у свій раціон ще більше натуральних продуктів, які сприятимуть підтримці безпечного рівня цукру в крові.

Марина користується помповою інсулінотерапією, яка потребує використання аналогового інсуліну швидкої дії. Потрібну жінці дозу і вид інсуліну визначали разом із лікаркою, підбирали і корегували залежно від чутливості до часу в добі – вранці трохи більше інсуліну, в обід потрібна менша доза, і ще менше ввечері. Для того, аби скласти ефективну схему лікування для кожного окремого пацієнта, процес підбору дозу і виду інсуліну необхідний. Адже, нарощуючи дозу, лікар бачить, як реагує організм пацієнта, і саме завдяки такому методу ендокринолог може скласти коректну та ефективну схему для досягнення пацієнтом компенсації.

У процесі підбору дози інсуліну Марина була на постійному зв'язку зі своїм ендокринологом: разом стежили за станом Марини, креслили графіки – загалом, щоб призвичаїтися до помпової інсулінотерапії дівчині знадобилося близько місяця.

Жінка пояснює, якщо дитині підібрати інсулінотерапію буває складно, то дорослі пацієнти рідко зіштовхуються з такою проблемою. Головне – свідомо ставитися до свого здоров'я, контролювати власний стан: вести щоденник самоконтролю, збалансувати своє харчування, віддаючи перевагу свіжим і натуральним продуктам, регулярно займатися фізичною активністю, знайти лікаря, якому довіряєш, і виконувати його рекомендації щодо лікування.

"Ти постійно мусиш бути ніби "в діабеті". Потрібно вчасно поїсти, прослідкувати, коли підвищився цукор, коли впав, підколоти інсулін. Не можна відкласти це на потім і сказати, що це не твоє. Але діабет вже не заважає – я навчилася рахувати вуглеводи на око – бачу тарілку і приблизно розумію кількість цукру в продуктах на тарілці, скільки інсуліну потрібно вколоти, через скільки він всмокчеться. Для мене це вже рутина, відпрацьована разом із лікарем схема, яка на початку її становлення здавалася складною", – пояснює Марина Янків.

Додає, якщо спочатку багато хто сприймає свій діагноз з пересторогою, то з часом звикає до нової рутини. Лікування цукрового діабету та контроль глюкози, зокрема для жінки, – це насамперед про турботу та любов до себе. Адже ніхто не хоче жити із некомпенсованим діабетом і чекати коли почнуть розвиватися ускладнення від захворювання. Ефективний самоконтроль свого стану та виконання рекомендацій лікаря - запорука досягнення компенсації ЦД та повноцінного життя.

Пацієнтам, які хворіють на цукровий діабет, Марина перш за все радить знайти свого лікаря. На думку дівчини, це повинен бути фахівець, який зрозуміло пояснює прості речі про ЦД, усі можливі складнощі, які виникатимуть на шляху досягнення пацієнтом цілі лікування - позначки глікованого гемоглобіну ≤7%, підбирає терапію індивідуально, старається не залякати, а викликати довіру.

Крім того, радить читати спеціалізовану, переважно англомовну літературу для пацієнтів – багато відповідей та пояснень, зокрема й стосовно методів досягнення компенсації, можна знайти у таких джерелах.

Жінка не пам'ятає життя до діабету, але так трапляється не з усіма пацієнтами. Багато хто дізнається про хворобу у дорослому віці – важко змиритись з новим статусом, бо пам'ятаєш життя до. У такому випадку Марина радить звертатися до психолога і відстежувати свої почуття. Адже втрачений час, коли пацієнт намагається прийняти свою хворобу і не лікується ефективно, назад не повернеш. А наслідком можуть стати незворотні ускладнення від ЦД.

Крім того, сучасні підходи до лікування ЦД дозволяють жити повноцінним життям. Так, наприклад, сучасні аналогові інсуліни дозволяють пацієнтам робити лише 1-2 ін’єкції на добу на день. Такі інсуліни не мають піку дії, вони діють протягом доби, а отже пацієнтам не потрібно турбуватись про хворобу кожну годину свого життя. Сьогодні у пацієнтів широкий вибір різноманітних сучасних терапій, які здатні сприяти досягненню компенсації та їх повноцінному життю. У порівнянні з минулим, сьогодні люди з ЦД в Україні мають доступ до найсучасніших аналогових інсулінів.

"Не відмовляйтеся від діабету. Це ніби друг, з яким потрібно домовлятися щодня: або він вас, або ви його. Коли він вас – каскад ускладнень вже важко зупинити. Натомість для того, щоб зберегти якість життя, потрібно щодня витрачати трохи часу на самопізнання і дізнаватися більше про свій організм", – розмірковує Марина.

*Комплексні рішення у лікуванні цукрового діабету пропонує компанія Санофі. Представники компанії борються зі стереотипами щодо цукрового діабету та будують глобальну екосистему для хворих з ЦД. Також науковці Санофі продовжують шукати інноваційні терапевтичні рішення для його ефективнішого лікування. Для цього у Санофі планують створити єдину комплексну диджиталізовану екосистему виробництва інсулінів. Вона працюватиме завдяки можливостям штучного інтелекту та диджитальним рішенням. Цікаво, що Санофі стояла у самих витоків винайдення інсуліну. Спираючись на свій вагомий внесок у відкриття інсуліну, Санофі впевнено дивиться у майбутнє, відкриваючи нові можливості лікування для людей із хронічними захворюваннями.

Посилаючись на архівні документи Торонтського Університету, одна з його лабораторій Connaught, що займалася розробкою і дослідженням інсуліну, вже після його відкриття була продана і стала частиною Aventis Pasteur. Діяльність лабораторії Connaught в Університеті Торонто була критично важливою на етапах розробки інсуліну та його масштабного виробництва, розподілу та стандартизації інсуліну після його відкриття. У 1923 році компанія-попередник Санофі вперше запустила масштабне виробництво людського інсуліну, а Санофі продовжила працювати над розпочатими дослідження і на сьогодні пропонує пацієнтам з ЦД лікування сучасними аналоговими інсулінами.