В очікуванні вибухів. Чому українці звикають до тривог та що з цим робити

В очікуванні вибухів. Чому українці звикають до тривог та що з цим робити

Через півтора року від початку повномасштабного вторгнення люди перебувають у хронічному стресі. Навіть може з’являтися очікування сигналу повітряної тривоги та тривога, коли його нема. А після звуків вибухів – полегшення.

Після масованих обстрілів у соцмережах з'являється багато жартів. Люди кепкують, що виходять на балкон подивитись, як збивають "Шахеда" чи що без фіксації кількох вибухів не йдуть спати.

Чим такі механізми реагування (не)безпечні для психіки, "УП.Життя" розпитала у нейробіологині Вікторії Кравченко та психологів Наталії Глинянюк, Альони Василиги, Романа Зіненко.

Як організм реагує на тривогу

Реакція на сигнал тривоги може відрізнятися у людей, оскільки робота мозку, нервової системи на попередній досвід також впливають на відклик, розповідає нейробіологиня Вікторія Кравченко.

Вона пояснює, що перші рази сам сигнал тривоги викликає стрес-реакцію організму та активує симпато-адреналову систему.

"Ця система складається з двох швидких компонентів реагування: активація симпатичної нервової системи та виділення адреналіну з наднирників. Цей механізм дуже швидко мобілізує ресурси та дає змогу переміститись в безпечне місце – тобто втекти", – каже Вікторія Кравченко.

Крім адреналіну в кров також надходить і норадреналін – теж гормон наднирників, завдяки якому відчувається прилив енергії, збільшується частота серцевих скорочень та частота дихання, покращується споживання м’язами кисню.

"У стані стресу підвищується мозкова діяльність – людина краще запам'ятовує інформацію та шукає "вихід" зі стресової ситуації. Але може погано пригадувати якісь події чи факти, якщо вони не пов'язані з порятунком", – додає спеціалістка.

Фото: HayDmitriy/Depositphotos

Разом із "увімкненням" стрес-системи організм виділяє ендорфіни – речовини, що знижують больові відчуття та покращують настрій.

"Під час втечі від небезпеки людина може травмуватися. Тому наперед виділяються ендорфіни, які ще називають ендогенними опіатами.

Мозок це робить на всяк випадок, наприклад, якщо людина поріже ногу під час порятунку. На щастя, переважно знеболення не потрібне, тому що люди на фоні ендорфінів відчувають ейфорію", – продовжує вона.

Так само людина реагує і на звук вибуху. До війни людський мозок пов'язував різкий звук з якоюсь дією. Наприклад, феєрверком, роботою у кар'єрі, звуком лопання шини або громом.

"Мозок завжди шукає причинно-наслідковий зв'язок. Тепер, коли вибух зазвичай лунає після сигналу тривоги, мозок його пов’язує із наслідком (тобто влучанням).

У людини формується класичний умовний рефлекс, який попереджає про небезпеку. При тому серце починає калатати, волосся стає дибки, зіниці розширюються, посилюється потовиділення тощо", – розповідає нейробіологиня.

Читайте також: Смерть не відгукується болем, а історії не викликають емпатії? Чому співчуття стає все менше

Чому люди звикають до тривог

Вікторія Кравченко пояснює, що оскільки не кожна тривога передбачає вибух, то й система "швидкого реагування" організму починає послаблюватись.

"Люди звикають, оскільки є пластичність мозку та його реакцій. У нейронних зв’язках мозку відбувається перебудова, тому сигнал тривоги вже не викликає виділення "стресової" кількості адреналіну та норадреналіну", – каже вона.

Фото: FellowNeko/Depositphotos

Психологиня Наталія Глинянюк зазначає, що адаптація – це особливість нашого організму, зокрема й психіки. Організм може менше реагувати фізіологічно, але психіка все одно може "тривожитись".

"Якщо ми не реагуємо на тривогу, це не означає, що всередині немає напруги. Звісно, ми розуміємо, що сигнал тривоги дають через небезпеку, і, ймовірно, щось летить.

Але емоції, які мали б направляти нас на дії боротьби або в течії (бий або біжи), потребують ресурсу, якого у нас вже немає", – пояснює психологиня.

Психологиня Альона Василига додає, що є ще одна причина, чому люди ігнорують тривогу: вони не бачать вибухи на власні очі кожен раз.

"Не варто упиватись ілюзією контролю, ніби моніторингові пабліки в Telegram можуть гарантувати, що ваш район чи місто омине", – каже вона.

А чому інколи аж чекаємо на тривогу, якщо її нема

Як пояснила нейробіологиня, під час війни люди перебувають у хронічному стресі, адже є хаотично повторювана подія – вибухи.

"Ми не знаємо, коли буде сигнал, а наша нервова система в хронічному стресі постійно перебуває в очікуванні. Це виснажує як морально, так і фізіологічно: організм виділяє сили та енергію для гіперпильності.

Тому коли нарешті звучить тривога, мозок отримує прогноз, який він весь час формував. Виділяється дофамін: мозку приємно, що він передбачив певну подію. Тому можна ніби на якийсь час виключити пильність і видихнути", – каже Вікторія.

Фото: AndrewLozovyi/Depositphotos

Психолог Роман Зіненко додає, що у людей часто виникає тривога перед невідомістю. Наприклад, незнанням, куди саме влучить ракета.

"Коли снаряд летить, ніхто не знає його курсу. Це можна порівняти зі студентами під час іспиту, яким тільки доведеться витягати квиток. Вони зосереджують всі можливості для того, щоб мінімально хоча б вичислити, який може трапитись.

Коли вже чутно безпосередньо звук вибуху, це інформація, що прилетіло деінде, але я – живий. Тому людина розслабляється, адже небезпека на певний час минула", – розповідає він.

Але фахівець наголошує, що організм в постійній напрузі не лише виснажує ресурси, які має, але й не може відпочити та відновитися.

"Якщо ми будемо постійно в тривозі та на сторожі, нервова система буде давати збій", – зазначає психолог.

Читайте також: Як дозволити собі відпустку у час війни: поради психотерапевтки

Альона Василига наголошує, що навичка розслаблення життєво необхідна українцям.

"У кожного з нас має бути зона комфорту. Наприклад, є реальний кейс бійця, який розповідає, що його бліндаж на горі біля Бахмута – це зона комфорту, де він може розслабитись і навіть медитувати", – розповідає вона.

Які є захисні реакції на небезпеку

Наталія нагадує, що люди різноманітні у своїх захистах від небезпеки.

Перший формат: жарти, які знецінюють небезпеку – анекдоти, меми, сміх без причини.

Другий: пошук логічного пояснення, чому не варто боятися. Психологиня розповіла, що чула, як ледве не математичними формулами доводили, що сусідній будинок – приречений, а інший – буде стояти цілим.

"Захисти використовують люди, які прагнуть відчути контроль над ситуацією та відчути себе більшими за небезпеку. Мовляв, от я жартую і можу логічно пояснити.

Коли включається будь-який механізм самозахисту (як-от гучні заяви, що не страшно) видно, що є напруга, та людина намагається взяти ситуацію під контроль", – каже вона.

Фото: konstantynov/Depositphotos

Нейробіологиня зазначає, що вибухи та тривоги також мають емоційну оцінку. Особливо у людей, які перебувають у хронічному стресі, формується адреналінове звикання.

"Емоції дуже залежать від базового рівня активації. А він пов'язаний з рівнем адреналіну в крові.

Коли ресурси організму "активовані" – серце пришвидшено б'ється, зіниці розширені, мозок працює в екстреному режимі, то всі події навколо здаються більш яскравими", – каже вона.

Це пояснює, чому навіть попри тривоги та обстріли багатьом українцям здається, що вони живуть на повну, ніби нарешті по-справжньому.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: "Ампутація – точно не вирок". Історія українського ветерана, який здолав марафон на протезі

Реклама:

Головне сьогодні