Коли слухові апарати безсилі: що таке кохлеарна імплантація та як вона допомагає дітям чути світ
До 4 дітей з 1000 новонароджених можуть мати вади слуху. Зазвичай причинами вродженої глухоти є патологія саме слимака внутрішнього вуха немовляти.
У групі ризику – передчасно народжені діти з маленькою вагою та малюки зі спадковістю. Наприклад, Діана з Миколаєва, яка народилась на 26-му тижні вагітності вагою всього 730 грамів. Її батьки дізнались, що донька має повну глухоту, коли дитині виповнився рік. Діана не розмовляла і не реагувала на звуки зовнішнього світу. Нині їй 3 роки, і після кохлеарної імплантації (операції, під час якої у внутрішнє вухо вживлюють пристрій з тоненьким електродом) у львівському Охматдиті вона чує цей світ.
З вродженою глухотою народився й Олександр зі Львівщини. Коли хлопчику було пів року, мати звернула увагу, що малюк не реагує на гучні звуки. Лікарі підтвердили у хлопчика глухоту на обидва вуха. Слухові апарати не дали жодного результату. Після кохлеарної імплантації у львівському Охматдиті та реабілітації вже 2-річний малюк почув перші у своєму житті звуки.
Що це за операція, коли варто її проводити, які є покази та протипокази, а також які міфи продовжують існувати щодо кохлеарних імплантів, "УП.Життя" розпитала керівника Клініки дитячої оториноларингології львівської лікарні "Охматдит" Центру дитячої медицини Федора Юрочко.
– Що таке кохлеарна імплантація?
– Кохлеарна імплантація – це операція, під час якої дитині у внутрішнє вухо вживлюють пристрій із тоненьким електродом. Він зʼєднується зі слуховим нервом та передає звукові вібрації в мозок, який й обробляє цю інформацію.
Ми всі хочемо миттєвого результату, але на все потрібен свій час. На другий день після перших операцій з кохлеарної імплантації старші лікарі казали: "Вау, як то видно, зразу дитина чує, дивіться, реагує, повертає голову". Насправді це була випадкова реакція дитини, але її сприймали як блискавичну реакцію на звук.
Бо ж дитина зможе чути звуки лише після того, як до імпланта під'єднають зовнішню частину (мовний процесор), яка перетворює звук на цифровий сигнал та здійснює його обробку. Зазвичай це відбувається через 3-4 тижні після операції, коли вже загоїлись рани. Зовнішня та внутрішня частини зʼєднуються між собою за допомогою магніту, без гвинтів чи дротиків, тож це абсолютно безболісно для пацієнта.
– Коли дитина почне чути і розуміти звуки?
– Від моменту підключення зовнішньої частини починається тривала активна реабілітація пацієнта. Вона включає роботу вчителів мови, логопедів, сурдологів, лікарів, які займаються слухом, а також постійні заняття батьків із дитиною. Головна мета – максимальний розвиток мовлення та слуху в нових умовах.
Після підключення імпланта батьки фактично отримують немовля – це відчуття, ніби їхня дитина щойно народилася і вперше почула звук.
Деякі батьки помилково вважають, що імплант працює, як телевізор: увімкнув – і одразу з’явився звук. Насправді розвиток слуху та мови залежить від інтенсивності занять із дитиною, її когнітивних можливостей та пластичності мозку.
Мозок дитини має неймовірну здатність до адаптації, але це не означає, що процес піде сам собою. Навіть якщо у дитини середній рівень інтелектуального розвитку, активна робота батьків може дати фантастичні результати. І навпаки – навіть дуже здібна дитина без належної підтримки може не розвинути слух і мовлення.
– Кому з пацієнтів з порушенням слуху показана кохлеарна імплантація?
– Операція показана дітям з глибоким порушенням слуху або повною глухотою на обидва вуха, якщо слухові апарати не дають ефективного розвитку слуху і мовлення. Вкрай важливо не втратити багато часу слухового досвіду, аби потім не було значного відставання у розвитку від однолітків.
– Які обстеження мають пройти діти?
– Перед імплантацією проводиться точна діагностика. Один із ключових етапів – скринінг слуху новонароджених. За стандартами української системи охорони здоров'я, кожен пологовий будинок має бути оснащений апаратом для перевірки слуху новонароджених.
Якщо дитина пройшла скринінг, дуже ймовірно, що слух у неї нормальний. Однак існують випадки, коли слух погіршується через кілька місяців після народження, тому батьки мають спостерігати за слуховою поведінкою малюка.
Ознаки того, що дитина чує: вона реагує на звуки, здригається на гучні звуки, кліпає, повертає голову у бік джерела звуку.
Але якщо дитина не пройшла скринінг слуху, це не означає, що вона не чує. Фізіологічно після народження у дитини за барабанною перетинкою може бути слиз, який з часом вийде. У такому разі рекомендується повторне обстеження у три та шість місяців. Фахівці проводять діагностику за допомогою електрофізіологічних методів, які не залежать від співпраці дитини.
Якщо у піврічному віці недочування підтверджується, наступний крок – підбір і використання слухових апаратів. Дитина повинна носити їх постійно, а спеціалісти спостерігають за розвитком мовлення та слуху.
Робити висновки можна після 3-4 місяців носіння слухових апаратів (зазвичай у віці 10-11 місяців). Якщо слух та мовлення не розвиваються, дитина стає кандидатом на кохлеарну імплантацію. Звичайно, частина випадків, які до нас приходять, – це діти, які пройшли скринінг після народження. Але є й такі, яких приводять у старшому віці (2-3 роки), коли батьки починають помічати, що дитина не реагує на звуки або не говорить. У таких випадках діагноз ставиться із запізненням.
– З якого віку ми говоримо про пізній діагноз?
– Чим молодша дитина, тим вища пластичність її головного мозку. Тобто, здатність мозку адаптуватися до змінних умов зовнішнього середовища, обробляти різні подразники – зорові, слухові, тактильні. З віком пластичність зменшується.
Ідеальний варіант – встановлення діагнозу у віці шести місяців та проведення операції в однорічному віці. Світова практика показує, що це – оптимальний час. Але ще до 3 років можна досягти хороших результатів у розвитку слуху та мовлення. Такі діти можуть навчатися у звичайному дитячому садку, школі і не потребують використання жестової мови.
Ми мали випадки, коли операція проводилася у віці 4 років. Але ця дитина постійно використовувала слуховий апарат, і її мозок отримував певну слухову стимуляцію, тобто отримував і обробляв звуки.
У такому разі кохлеарна імплантація була виправданою і фактично стала її останнім шансом на розвиток слуху та мовлення. І ця дитина почала гарний розвиток слуху та мови.
Однак після 6-7 років імплантація при вродженій глухоті вже не дає бажаного ефекту.
– Якщо глухота набута, чи є в такому випадку дедлайн для операції?
– Щодо набутої глухоти, такі випадки у дітей рідкісні, частіше вони трапляються у дорослих. Вона може виникати через специфічні вірусні інфекції або через бактеріальний менінгіт.
До 10% дітей після бактеріального менінгіту протягом 1,5-2 місяців можуть втратити слух. Запалення захисних оболонок головного мозку може перейти на слимачок внутрішнього вуха та "заблокувати" канали (вони спершу наповнюються грануляційною, яка згодом перетворюється на кісткову). У такому випадку ввести електрод буде неможливо.
– Які є ризики та протипокази до кохлеарної імплантації?
– Існують випадки, коли операція просто неефективна. Наприклад, у дітей із вродженими вадами розвитку вуха, якщо у них відсутній слуховий нерв. У такому разі імплантація не матиме сенсу, адже не буде провідності електричних імпульсів по слуховому нерву.
Також є загальні медичні протипоказання – важкий неврологічний стан, наприклад, епілепсія з тяжким перебігом. У таких випадках рішення приймається індивідуально, і операцію можуть або відкласти, або взагалі не рекомендувати.
Операцію також можуть відкласти через активну вірусну інфекцію або якщо є ризик залишкових проявів отиту.
Жодна операція не є повністю безпечною. Можливі ризики включають кровотечі, гематоми, порушення рівноваги (оскільки у внутрішньому вусі розташований вестибулярний апарат), тимчасові або постійні порушення смаку через пошкодження нервів, інфекційні ускладнення, такі як отит чи менінгіт. Всі ці ризики оцінюються лікарем перед операцією.
– Які бувають імпланти та яка між ними відмінність?
– Щодо вибору кохлеарних імплантів – на щастя, зараз держава вже другий рік поспіль закуповує їх за бюджетні кошти.
У світі є три основні виробники, які пропонують різні моделі залежно від потреб пацієнта. Кожен виробник стверджує, що саме його система є найкращою. Тут можна провести аналогію з автомобілями: як між BMW, Mercedes і Audi, кожен виробник має свої сильні сторони, і вибір залежить від конкретних потреб пацієнта.
Кохлеарні імпланти коштують, як добрий автомобіль – середня вартість одного пристрою може сягати 25 тисяч євро. Кожен із трьох основних виробників кохлеарних імплантів працює над розвитком своїх технологій: вони вдосконалюють електроди, їхню довжину, матеріали, є багато параметрів. Але принципової різниці між імплантами немає.
Але наші люди завжди шукають альтернативи: якщо дають BMW, то хтось скаже, що хоче Audi. І навіть якщо це безкоштовно, все одно будуть вибирати.
Батьки часто шукають "кращої долі", думають, що десь є кращий лікар, краща клініка. Але головне – не місце імплантації, а сам факт проведення операції. Чекати, сподіватися, що проблема зникне сама собою – це великий ризик. Наприклад, дехто відкладає імплантацію на рік, очікуючи, що дитина раптом почне говорити. Але така стратегія небезпечна, і можна втратити дорогоцінний час для розвитку слуху.
– Чи застарівають ці пристрої з часом?
– Внутрішня частина імпланта розрахована на десятки років роботи і залишається стабільною. А ось зовнішню частину рекомендується оновлювати кожні п’ять років, хоча вона може працювати набагато довше. Це теж можна порівняти з автомобілем, що має гарантію від виробника. Але це не означає, що після завершення цього терміну авто раптово перестане їхати.
– Як доглядати за імплантом?
– Внутрішня частина не потребує спеціального догляду – вона просто працює. А ось зовнішня частина потребує регулярного очищення, зберігання у сухому місці та заряджання.
Волога – це ворог електроніки, тому не варто нехтувати підсушувачами для довготривалої роботи такого делікатного пристрою.
Якщо дотримуватися всіх рекомендацій, імплант може служити багато років без потреби в заміні.
– Чи є обмеження для активних видів спорту?
– Так, з кохлеарними імплантами не можна займатись травматичними видами спорту, як-от бокс, дзюдо, регбі.
Також якщо дитина впаде з велосипеда без шолома і вдариться частиною голови, де розташований імплант, можуть бути ускладнення.
Щодо водних видів спорту – є спеціальні захисні чохли для зовнішньої частини пристрою, які дозволяють займатися плаванням. Також під час плавання можна просто зняти зовнішню частину. Внутрішній імплант не має фізичних контактів із зовнішнім, між ними немає дротів чи штекерів, а лише магнітне з’єднання. Це можна порівняти з двома магнітами, між якими лежить аркуш паперу.
– Чи стикалися ви з міфами, які батьки використовують як контраргумент до кохлеарної імплантації?
– Останнім часом таких випадків значно менше, оскільки є багато інформації, доступної через інтернет, а також інші пацієнти, які вже пройшли імплантацію і можуть поділитися досвідом.
Але раніше існували справжні міфи! Наприклад, не лише батьки, а й лікарі переконували, що імплантація небезпечна. Я особисто чув, як казали: "Навіщо вам імплантація? У дитини з голови будуть стирчати дроти, як антени!". Зараз, на щастя, дезінформації стало набагато менше.
Вікторія Андрєєва, УП.Життя
