Малюк, який втратив маму через удар РФ по Києву, відсвяткував перший день народження
Доповнено: 14.09.2026 о 14:54
В Івано-Франківську перший день народження відсвяткував Назарчик, чиї батьки у вересні 2025 року потрапили під російський обстріл у Києві. Тоді його вагітній мамі екстрено провели пологи, а сама вона померла через кілька тижнів.
Знімками зі святкування малюка у соцмережах поділилася його тітка Оксана, яка зараз дбає про хлопчика.
"Це неймовірно прекрасний хлопчик, який заслуговує на світле, щасливе життя. У нього якась неймовірно світла енергія. Він підкорює сердечка кожної людини, яка з ним знайомиться.
Такий маленький, але дуже сильний. Те, що він зробив за цей рік, просто неймовірно. Дякую, що ти з нами, Назарчику", – написала жінка.
Нагадаємо, в ніч на 7 вересня 2025 року російські війська завдали удару по Києву. У будинок Вадима і Тетяни, батьків Назарчика, у Святошинському районі влучив ворожий "Шахед".
Жінка опинилася в лікарні у важкому стані – мала вибухову травму, опіки 90% поверхні тіла, опік дихальних шляхів, димову токсичну інгаляцію та вкрай важкий опіковий шок. Поранення також отримав її коханий.
Медики ухвалили рішення провести їй екстрені пологи. Після народження Назарчика на сьомому місяці вагітності, його мама продовжила боротися за власне життя в реанімації.
Незважаючи на зусилля лікарів, через понад два тижні Тетяна померла. Її син перебував у важкому стані – дихав за допомогою апарату штучної вентиляції легень і отримував мінімальне трофічне харчування.
Заступниця медичного директора Перинатального центру Києва Ганна Антонюк розповідала, що кесарів розтин провели в період, коли малюк не був готовий ні народжуватися, ні жити самостійно.
Через п'ять місяців його тітка Оксана розповіла "Суспільному. Київ", що разом із чоловіком узялася дбати про Назарчика. Малюк переїхав зі столиці до Івано-Франківська, де на нього вже чекав трирічний двоюрідний братик.
"Нас зустріли дуже добре, синочок одразу зацікавився Назарчиком. Малюк, звичайно, після лікарні ожив, адаптувався, загалом він спокійний хлопчик", – ділилася тітка хлопчика.
На той час новонароджений переніс три операції на головному мозку, тому щомісяця мав навідуватися до Києва на огляд лікарів. За словами Оксани, Назарчик наздоганяв у розвитку своїх ровесників і "дуже старається".
"Коли приїжджаємо в лікарню, перше питання – де його мама? Коли я кажу, що вона померла, це знову мене повертає в цю трагедію. Вона віддала своє життя, фактично врятувавши Назарчика.
Він буде знати, що в нього була сильна, добра і найкраща матуся, просто їм не дали бути разом", – ділиться Оксана.
Тато Назарчика після отриманих поранень постійно проходить лікування і не може постійно бути з сином, але дуже його любить, розповідала тітка.
Для мене не стояло питання: "Чи буде мені тяжко?". Було тільки одне питання: "Хто буде поруч із Назарчиком, якщо не я?"
Оксана, тітка Назарчика зі сторони батька, розповіла "УП. Життя" про перебування малюка в реанімації та своє рішення опікуватись хлопчиком.
"Насамперед, мабуть, спрацював мій материнський інстинкт. Мені було фізично важко дихати від думки, що в реанімації лежить маленький Назарчик – моя кровинка, дитина моєї родини. Він був без маминої підтримки, сам, у дуже важкому стані. І тоді я навіть не думала про те, наскільки важко це буде для мене. Найважливіше було, щоб біля Назара хтось був. Щоб він знав, що він не сам, що його хтось чекає і що його дуже люблять", – каже тітка Назарчика.
На момент перебування немовляти у реанімації батько хлопчика – брат Оксани – теж був у дуже важкому стані.
"Тому навіть не стояло питання, що він зможе сам доглядати за такою дитиною. Наша мама теж не могла самостійно взяти на себе весь цей тягар, хоча, звичайно, вона була поруч і дуже нам допомагала. Тому рішення прийшло якось природно. Я просто розуміла, що зараз Назару потрібна я.
Вже потім, крок за кроком, завдяки величезній підтримці мого чоловіка, моєї сім'ї, лікарів, благодійної організації "Мама і Немовля" та просто неймовірних людей, які нас підтримали, ми змогли пройти цей шлях. Тоді для мене не стояло питання: "Чи буде мені тяжко?". Було тільки одне питання: "Хто буде поруч із Назарчиком, якщо не я?" – каже Оксана.
Через стан здоров'я Назарчик потребує постійного медичного нагляду – спостереження невролога, нейрохірурга, кардіолога та інших спеціалістів.
Щоб мати вільний доступ до необхідної реабілітації, занять і лікарів для Назарчика, родина має проживати поруч із дитячою реанімацією та медичними установами.
"На жаль, ми не можемо дозволити собі бути далеко від лікарні, тому що ризики для нього досі залишаються високими. Назарчик переніс уже чотири нейрохірургічні втручання. Йому встановили шунтуючу систему, яка відводить надлишок ліквору з головного мозку. Тому я дуже сподіваюся, що надалі його чекатимуть лише планові втручання.
На жаль, через усе, що він пережив, навіть звичайні інфекції для нього можуть проходити важче й давати ускладнення.
Фізично Назарчик теж розвивається набагато повільніше, ніж здорові дітки. Через ураження, які він отримав, йому багато речей даються значно важче. Але він неймовірно сильний. Після виписки з лікарні ми одразу почали заняття з фізичним терапевтом та заняття в басейні", – каже Оксана.
Жінка розповідає, що теперішній стан малюка дивує лікарів.
"На одному з останніх обстежень лікарка не могла повірити, що бачить саме того Назарчика, якого знала раніше, – настільки сильно він її здивував своїм виглядом і розвитком.
Зараз ніхто не хоче давати нам чітких прогнозів, і я це розумію. Але я бачу, скільки він уже подолав, і вірю, що в нього є всі шанси на хороше майбутнє. Він розуміє звернену до нього мову, їсть, активно рухається, намагається повзати.
І ми дуже віримо, що одного дня він буде ходити, розмовляти, розвиватися і просто жити звичайним життям. Він уже довів усім, що може набагато більше, ніж від нього очікували. І я просто не перестаю в нього вірити", – розповідає тітка Назарчика.
Тато Назарчика, Вадим, переніс дві операції на вухах – зараз до нього поступово повертається слух. Чоловік сильно ослаблений після опікової хвороби та має ПТСР.
"Звичайно, Назарчик бачиться зі своїм татом. Вадим може приїжджати до нас, ми також їздили з дітками в село. Вони постійно спілкуються по відеозв'язку, тому зв'язок між ними не переривається.
Для мене дуже важливо, щоб Назарчик знав свого тата і відчував його присутність у своєму житті, навіть попри всі обставини, які зараз склалися", – наголошує Оксана.
Примітка: текст змінено. Додано коментар тітки Назарчика Оксани.
