Або Майдан, або Нірвана

36
10 липня 2012

Україна як ніколи потребує своїх героїв. Нових авторитетів можна знайти в царині літератури. Рік тому "Українська правда. Життя" закінчила проект інтерв’ю-"абеток". Він матеріалізувався у книжку "33 герої укрліт".

Сьогодні "Українська правда. Життя" пропонує згадати найбільш яскраві висловлювання українських письменників і подумати над ними.

Іван Андрусяк

Український менталітет – дуже м’який. Не випадково говорять про жіночність українського характеру. Не знаю, чи ще в якійсь мові м’який звук зведений до статусу букви… Це ніби дрібний, але дуже значущий штрих.

*

Колись, у часи "Нової деґенерації", в нас було негласне табу на вживання слова "Україна", бо воно було надто затерте, надто заолесене.

Юрій Андрухович

Я зауважив, що захоплення футболом обов'язково передається від батька до сина. Ну, може, не завжди у формальному сенсі від батька до сина, але загалом у сенсі від старшого до молодшого. У дитинстві я плакав, коли київське "Динамо" програвало вирішальні матчі. Це був не просто плач, а Плач у тому сенсі, в якому ми про нього щойно говорили – плач України, хочеться сказати.

*

Колись у Львові випадково, краєм вуха почув фрагментик екскурсії для якихось росіян чи то російськомовних українців. Оповідач запитав, що, на їхню думку, означає слово "Україна", а всі, такі щасливі, як не вигукнуть хором: "Окраина!". Я здивувався, бо, здавалося, ось це "окраїна" встигло прозвучати навіть швидше, ніж саме запитання. І країна, до якої вони приїхали, вже наче не в центрі Європи, а десь і справді скраєчку. Насправді ж там ішлося не про Україну, а про все ту ж Глухоманію. Тобто манію до глухоти: не чув і чути не хочу.

Юрій Винничук

 

Якби я міг, то інакше прожив би своє життя. В молодості я забагато часу витратив на спілкування. Потім виявилося, що ті, з ким я спілкувався, стукали на мене в КДБ, переповідали наші розмови… Дізнався я про це згодом. Один із них, поет Іван Іов, признався мені недавно. Так сталося, що він, коли вчився в Кам’янець-Подільському університеті, крав книжки звідти. І одного разу його піймали, пішли до нього додому, знайшли інші книжки, почали крутити – і він усе виклав. Про Чубая, про мене, про те, що ми готуємо чергове число "Скрині"... Признався він мені практично перед смертю, мав рак горла.

*

Мене нервують люди, які вже проникли в місцеві ради – там самі пройдисвіти. Бізнесменам взагалі там не місце – нехай займаються бізнесом. Письменникам теж не місце. Як і спортсменам, і співакам.

Люко Дашвар

На когось нарікати – невдячна річ, це ні до чого не призводить. Треба шукати причину в собі, в події, в ситуації.

*

Вважаю, що пам’ятник Сталіну – це неприпустимо. А от пам’ятник Бандері потрібен. Хоча героєм Бандера бути не може, я думаю. У Відні мене вразив пам’ятник радянським солдатам – він весь у квітах. А тут ми все переписуємо і ніяк не можемо знайти точку відліку. Хоча я не беруся судити – сама часто не можу зрозуміти того, що відбувається.

Лариса Денисенко

 

Життя таке закручене, це таке вихолощення емоційне та енергетичне. Навіть ввечері, коли ти бачиш, що є години дві вільного часу, які ти можеш приділити родині, друзям, зближенню і спілкуванню… ти такий втомлений, що хочеш навколо себе нічого не бачити, що не хочеш ані позитивної, ані негативної енергетики.

*

Мені здається, нам усім дуже не вистачає єднання. Будь-яка булька – і люди починають сваритися. Навіть за одним столом не обходиться без сварок. Це якась ментальна проблема. Чому так сталося? Певною мірою це самозахист, який нас руйнує. Чи прийдемо ми до цього єднання? Хоча ми стільки всього вже пройшли.

Любко Дереш

Мої авторитети – це достойні люди, що прожили достойне життя та своїми вчинками підтвердили відповідність слів і дій. Авторитет – не поклоніння і не кумирство. Поклоніння пусте, тобі просто добре у променях якоїсь людини. Авторитети на те і є, щоб сумніватися в тому, що вони кажуть. Шукати.

*

Якщо ми мріємо про суспільство розвитку, ми мусимо задуматись над іншою внутрішньою структурою культури.

Поруч із культурою здорового глузду має бути культура безумства. Не карнавальна і постмодерна, а культура, близька по духу до подвигу юродства. Окремий клас людей, які в своєму способі життя є антинормативними. В таку Спілку письменників я би вступив.

Це "отріцалово" потрібне, щоби вся система була в гармонії. Тільки той, хто знаходиться поза системою, здатен кидати їй здорові виклики. Система, яка хоче розвиватися, повинна зрозуміти, що свідомо прийнятий ворог кращий за ворога, який приходить зненацька.

Анатолій Дністровий

У мене з їжею велика проблема, бо в студентські роки я часто голодував. В 90-ті роки стипендію не платили, грошей не було – почуття голоду було постійне.

Тому навіть коли все вже було гаразд, я страшенно довго не міг наїстися. В медицині є навіть якась така хвороба – думаю, в мене була до неї схильність. Я дуже довго з того виходив і вчився себе контролювати.

Я колись хочу написати про їжу. Дуже добре про неї писав Левінас.

Іван Драч

Народи визначаються за письменниками. Україна – це вже держава, яка намагається стати державою з різноманітним успіхом. Я колись не дуже вірив, що за мого життя Україна постане державою. Але вона таки постала – і я мав до того певну причетність.

*

Думаю, що ми, люди старшого покоління, вже приречені на політику. До мене щодня багато людей ідуть, як до депутата на прийом, хоча я давно не в парламенті.

А молодше покоління 50-літніх – Юрій Андрухович, Оксана Забужко – цього вже не потребує. Олесь Доній, Кость Матвієнко, їхні ровесники – це політики.

Сергій Жадан

Фото Сергія Руденка 

Шахти немає, і "посьолок" починає розпадатися, як труп. Людям немає де працювати. Ті, хто активніші, хто менше п’є, їдуть на заробітки, переважно в Росію або в інші міста України. А інші лишаються. І все виглядає приблизно так, як в анекдотах про донецьких. Я жодною мірою на них не наговорюю, але коли ти в’їжджаєш у п.г.т. о 10 ранку, а там народ уже лежить п’яний…*

Скажімо, харківський цирк "Міссурі", котрий згорів у двадцятих роках – його коробка і досі стоїть в старих кварталах коло вокзалу, там постійно якісь неформали тусують, хоча все навколо огороджене і зачинене. Таке дивне місце – заходиш туди, а там величезний порожній зал, який ось-ось має обвалитись, але все не обвалюється. Мені знайомий історик розповідав, що після революції там відбувались усі харківські політичні мітинги. Причому вхід на мітинги був платний. По-моєму, це дуже правильно.

Іздрик

Бабло (баблос, лавандос) - числовий еквівалент потреб. На початку й наприкінці світу відіграє роль лотереї. В проміжках між початками й кінцем може використовуватися для купівлі часу.

*

Культура - всеохопна й неуникна тотальність. Біологічний аналог — паразит, який підтримує життєдіяльність окупованого організму лише для того, щоб використовувати всі його вітальні ресурси для власних потреб. Коротше кажучи, — ку.

Олександр Ірванець

Жінка. Жінка як щось неймовірне, щось унікальне. Насправді ми всі закуті в тюрми своїх тіл. Ніколи чоловік не уявить себе жінкою, а жінка не уявить себе чоловіком. Це найбільша загадка в світі. Є версія, що жінок підіслали інопланетяни.

*

Україна - гірка і пречиста, свята й ненависна. Це країна, яку 100 разів ненавидиш, а потім навпаки думаєш, що вона не така вже й погана. А коли їдеш нею і бачиш, яка вона гарна – то взагалі.

Іноді думаєш – ну що за доля! Єдина унікальна країна в Європі, і дійсно роздерта між Сходом і Заходом.

Олександр Кабанов

Люблю голый энтузиазм. Особенно обнаженную натуру. Альтруизм – изначально хорошая штука. В советские времена это называлось "романтика больших дорог". Нынче ее подменил бизнес-план. А поиск жизненного пути трансформировался на поиск своего места в тусовке. Жаль.

*

Украина - неиссякаемый источник феодализма и народного терпения.

Андрій Кокотюха

Я думаю, що людині потрібен екстремальний досвід. Хтось стрибає з парашута, хтось вербується в "дикі гуси". Алкоголь – це найдешевший екстрім, найдоступніший спосіб випробувати себе.

*

Боротьба не має смислу, бо не має жодних наслідків. Можна битися головою об стінку з криками "Я проти вас борюся!". Але ця боротьба безглузда, поки на борця не відреагували. Побили, посадили, виконали вимоги – тільки не байдужість.

Боротьба можлива для кожного особисто. Якщо кожен боротиметься за своє щастя, за те, що робить його щасливим, то потреба в спільній боротьбі відпаде. Ніхто не покращить нам життя вже сьогодні, крім нас самих.

Євгенія Кононенко

Діти – це теж великий досвід. Вони мисляться в нашому середовищі переважно як учні елітних гімназій, а потім – студенти закордонних університетів. А що далі – ще не дожили, принаймні, мої колеги ще до цього не дожили. А в мене все пішло не тим шляхом. Бувало таке, що у сина конфлікти з міліцією, а дочка в депресії, справжній, по медицині. І все це ми пережили, все подолали. Це великий досвід. Принаймні, це те, чого не можна знати на чужому досвіді.

*

Скільки разів нам повторювали "натовп чи народ?" Юрба дуже пов’язана з хаосом. Я люблю самотні місця відпочинку, не люблю, коли багато людей.

Андрій Курков

 

Шевченко – Далай-Лама України.

*

Країна має тільки 19 років, а майже всі в ній наче відчувають себе старими і хочуть омолодитись за допомогою будь-чого, ботокса, гормональної дієти, всі шукають своє ювенільне (омолоджуюче) море. Особливо публічні особи, головна якість і головний талант яких – це просто публічність.

Лада Лузіна

Дом – это твой идеальный мир. Ты не можешь сделать идеальным весь мир, но свой собственный – можешь.

*

Представьте себе такой расхожий сюжет. Есть некий магический талисман, разделенный на четыре части. Тот, кто сложит его, сможет управлять миром.

Но давным-давно - сто, а может, тысячу лет назад четыре части достались разным людям, живущим по соседству. И теперь потомки одного из них считают, что их часть талисмана не нужно ни с чем складывать, даже мысль такая кощунственна – она сама по себе абсолютная истина.

Юрій Макаров

Можливо, у нас дещо перевернутий верх і низ. Ми шукаємо "інтелектуалів", які нібито задають контекст – це традиція з середини ХІХ століття. А треба відновити систему цінностей у своєму найближчому світі. Треба вибудовувати правильні стосунки.

*

Собі не треба брехати. Треба мати певний мінімум для самодисципліни для цього. Звісно, це можливе, якщо ти не паскуда.

Бо є ще і соціопати. Наприклад, серед політиків, які роблять чесні очі, але ти чудово бачиш, що ти як факт життя для них не існуєш.

Іван Малкович

 

Якщо консервувати нашу мову у словникових межах українських народних казок, тоді в нас дуже сумна перспектива. Гадаю, давно пора організовувати круглі столи провідних мовознавців, письменників, перекладачів і в тісному професійному колі обговорювати й виробляти нові підходи з багатьох аспектів функціонування і розвитку сучасної української мови.

*

Українці — навдивовижу різдвяні люди, барокові. Про це свідчать наші колядки. Наша віра споконвіку якась дуже різдвяна — згадайте Гоголя. Натомість у наших сусідів коляди нема, вони – люди пасхальні, у них культ страждання, страху, покари. В нас так само це є, але до міри…

Якщо наша "різдвяність" буде й надалі вимиватися, то ми будемо не ми…

Таня Малярчук

Я проти того, що займенник "Я" – остання буква алфавіту, але я все життя так жила – боялася взагалі вимовляти те "Я" вголос. І звідси моя сором’язливість. Тому Аз – буде перше слово.

*

А сіла сєй басні такова: погано ми пам’ятаємо про свою рідну Україну, яка насправді дуже кльова, попри те, що часто буває неприємною.

Через журналістську роботу довелося багато їздити Україною, причому не по Західній, звідки я родом, а по Південній, Центральній, Східній… Це прекрасно – прекрасні села, прекрасні люди, такі інакші. Такий справжній український менталітет – дуже хороший.

Кость Москалець

 

Будь-яка література потрібна, якщо вона вже є, в тому числі і "про героїв". Інша справа, як та література написана…

Особисто для мене неприйнятні тон і стиль багатьох белетризованих глорифікацій, хоч українських, хоч російських або польських. Вони завжди надто однобічні, прагматично розраховані на мало не партійну приналежність читачів – або ж на навернення у таку приналежність.

З іншого боку, у випадку якраз із українськими героями – от хоча б і з тими повстанцями з Холодного Яру чи воїнами УПА – така література виконує бодай мінімальну просвітницьку функцію, дає елементарну інформацію про перебіг подій, дає, так би мовити, ключові теги, за посередництвом яких той, кому це дійсно цікаво і потрібно, зможе шукати далі.

Скажу чесно, що про справжній феномен героїзму можна довідатись значно більше з роману, скажімо, Ернста Юнгера "На Мармурових скелях", незважаючи на весь його позачасовий і свідомо не локалізований хронотоп, аніж із невправних опусів останнього часу, попри весь їх настирливий патріотизм. Що ж до того, чи потрібні герої взагалі, то перед самими героями таких питань не виникає.

Віктор Неборак

Механізм нашого суспільства – клановий. Це не добре і не погано. Це факт. Коли клан справжній, то він – один із способів стимулювати вирішення справ. Тоді все чітко, добре і так далі.

Але ми бачимо, що коли клан, частину якого складають куми, свати, брати, братани і т.д. починає займатися бізнесом або політикою, то кумівство використовують як фактор вибачення необов’язковості.

*

Я переконаний, що українські жінки – найкрасивіші. Я не так багато подорожував, та все-таки відвідав з десяток країн… Але красивих жінок бачив лише у нас. Можливо, за кордоном красиві жінки менше ходять пішки, ніж у нас. Можливо, їх перевозять у лімузинах з затемненими шибами.

Аура українських міст переконує, що українські дівчата найпрекрасніші.

Генрі Лайон Олді

И хотелось бы не интересоваться политикой… Но может ли карась не интересоваться качеством воды, в которой плавает? Увы, вынуждены – чтобы понимать, на каком свете живем.

Диссидентами не были. И "подручными режима" не были. Если и сотрудничаем, то в области искусства. Если и противостоим, то в той же области.

Налоги платим, да. Это сотрудничество?

Галина Пагутяк

Людина не повинна прагнути щастя.

*

Немає нічого радіснішого для людини, ніж бачити торжество справедливості. Світ охопила тотальна несправедливість, яку не може декорувати навіть видимість правосуддя. Закон – для слабких, беззаконня – для сильних.

Світлана Пиркало

Постійно це виринає – з’являються люди, котрі під виглядом національної ідеї просувають нацистську ідеологію. В нас ще й лунають "романтичні" думки про те, що свастику не треба забороняти, бо вона була ще в якихось прадавніх українців. Ніби це єдиний символ, який був у прадавніх українців, і от без нього геть ніяк. Так само Сталін для багатьох досі є легітимним лідером…

*

Ми даремно бачимо еміграцію в темних тонах.

Світлана Поваляєва

 

Або на Майдан, або в Нірвану.

*

Всіх любити - це складно, якщо до цього підходити інтелектуально - в силу певних релігійних догм, чи в силу моральних засад сказати собі: "Я мушу всіх любити". Тоді ніфіга не вийде. Треба припинити поділ на суб'єкт-об'єкт, добре-погане. Йдеться не про оціночну любов, а про рівнісне ставлення до живих істот.

Юрій Позаяк

Раніше я собі думав, що історія - це просто наука, яка описує минуле. Тепер же виявилося, що вона не описує, а змінює минуле, як їй заманеться. Таке не під силу й Сатані, а історикам раз плюнути.

Раз уже таке діло, варто було б задля зміцнення духу нації вигадати якого-небудь українського короля Олелька Всевеликого, який десь іще в 15 столітті перетворив Україну на наймогутнішу державу світу.

*

Родіна - велика, нахраписта, безпардонна, жорстока й чужа. Пам’ятаю, там іще ріс "куст ракіти над рєкой". Дитиною я завжди собі уявляв кущ, з якого звисають повішені рахіти. Що таке ракіта, не знаю й досі і, чесно кажучи, не хочу знати.

Євген Положій

Еволюція - мене мучать сумніви: а чи точно це вона там зараз за вікном?

*

Мені не подобається Янукович, його оточення і все, що вони роблять. Це антиукраїнське керівництво.

Україна активно рухається у бік тоталітаризму. Мабуть, це єдине, що вони роблять активно і якісно.

Тарас Прохасько

 

Українська ідея пов’язана із лагідним сидінням.

*

Я – людина вербальна. Я думаю словами, живу ними, потребую слів. Мова для мене є виявом реальності. Як казав, Гайдеггер, це дім буття. Я відчуваю чужину там, де не звучить українська мова.

Степан Процюк

Лестощі – це відмичка до багатьох людей. Лестощі видно, але людина – часто слабка істота... Як у Винниченка: "Людям не треба правди чи брехні – людям треба щастя".

*

Наша земля просякнута християнством. Це один із апостолів просив Вчителя: "Допоможи мені увірувати!"

Ірен Роздобудько

Не люблю людей в "білих шатах". За ними, зазвичай, вони приховують свою справжню сутність.

*

Часом багато хто нагадує мені таких "големів" – бездушних, безсердечних і бездумних. Вони тупо виконують свою працю і йдуть туди, куди їм вкажуть пальцем. Але, як людина, котра звикла до оптимістичних переформулювань, я все ж таки знайшла в цій невеселій легенді одну невраховану "ланку": по-перше, той кавалок глини оживає лише коли над ним вимовити ім‘я Бога, а по-друге – Голем шукає своє серце. А це значить, що він ще має надію стати людиною...

Наталка Сняданко

Найнебезпечніше в амбіціях – це якщо вони скеровані не на те, чого ще треба досягнути, а на те, чого вже досягнути не вдалося, тобто коли до здорового прагнення самовдосконалення примішується заздрість, образа та інші негарні речі. Тоді амбіції перестають працювати продуктивно і починають гальмувати розвиток.

*

Незалежність подобається мені у всіх сенсах. Не уявляю нічого гіршого від залежності.

Олесь Ульяненко

Він наближається, він скоро настане, якщо люди не отямляться. Не можу дивитися, як одні жирують, а інші просто загинаються.

*

І хто оте придумав, що поет мусить бути голодним? Що поет мусить страждати? Напевно якийсь Сталін або Сократ. Ніхто не мусить страждати. Хоча поет і так страждатиме. Взагалі, всі страждають.

Іван Ципердюк

Треба дуже добре розрізняти любов і кохання. Кохання природне, бо існує лише до жінки. А любити можна друзів, чоловіків, жінок і дітей.

Я вірю в кохання. Якщо кохання – вигадка, то це найліпша вигадка людства.



powered by lun.ua