Леонід Новохатько: Я просив владику Павла не висловлюватися публічно про виселення музеїв з Лаври

31
8 жовтня 2013

Призначення Новохатька міністром культури було досить несподіваним. Непримітний заступник Олександра Попова з КМДА, який був відповідальним за вибори в Києві від Партії регіонів, зайняв крісло, на яке претендували Юрій Богуцький, Ганна Герман і Таїсія Повалій.

У спадок йому дістався клондайк музейних скандалів, який цього року доповнився балетно-оперними.

Кажуть, призначення Новохатька відбулося багато в чому саме через його уміння залагоджувати конфлікти, а також знаходити спільну мову з владиками Києво-Печерської Лаври.

В інтерв’ю "Українській правді" міністр розповів про те, чому Лавра отримала 75 об'єктів від Кабміну, що буде з Десятинною Церквою, чому Гостиний двір - не пам'ятка архітектури, а театр Раду Поклітару не отримає статус національного.

У ЕКСПЕРТІВ НЕМА ПРЕТЕНЗІЙ ДО БУДІВНИЦТВА БІЛЯ СОФІЇ. АЛЕ АКТИВІСТИ ПРО ЦЕ МОВЧАТЬ, БО ПОЗБАВЛЯТЬСЯ ШМАТКА ХЛІБА

- Давайте розпочнемо з загрози виключення Софії і Лаври зі списку світової спадщини ЮНЕСКО через будівництво в буферній зоні. В Україні було багато хвилювань напередодні конференції, де вирішувалося це питання

- Уууу. Зараз скажу вам річ, яку ще нікому не говорив, але яка мені пече з часу конференції. Якби ми були патріотами, то усі, хто живе в Україні і за межами, хто у владі і в опозиції, хто за культурну спадщину чи театр і оперу – мали би об'єднатися і допомогти державі, щоб були долучені ці 2 об'єкти.

Натомість напередодні конференції всі її учасники отримують листа від громадянки, яка жила в Україні, а тепер - в Парижі. З цього паризького далека вона звертається до всіх з проханням виключити українські об’єкти зі списку спадщини ЮНЕСКО. Там дві сторінки непоганого такого юридичного тексту про виключення всіх українських об’єктів зі списку. Але найгірше, що там була написана напівправда: там були перекручені уривки тексту резолюції, що Україна має "більш жорстко дотримуватись правил буферних зон", а вона пише "не дотримується".

Цей лист не був поставлений на обговорення, але факт цього нашого не патріотизму просто пригнічує.

У лівій руці міністр тримає книжки, які написав сам 

- Але ж ви не будете заперечувати, що проблема будівництва в буферних зонах існує?

- А ніхто і не заперечує.

- Але нічого і не робить, щоб змінити ситуацію

- А не скажіть. Якби не робили, то не було б і двох нових об’єктів у списку ЮНЕСКО. А взагалі проблема буферних забудов існує у багатьох країнах. Ви були у Тбілісі? Там посеред центральної вулиці, на березі річки - два скляних акваріуми. Ну, просто спаплюжили весь ландшафт. А як італійці скаржаться на будівельну мафію!

Або давайте повернемося до того листа. Там писалося про будівництво на Гончара 17/23, яке теж в буферній зоні. Експерти дивилися цей об’єкт, і в них немає претензій. Ну немає! Просто це немодно говорити. А ті громадські організації, які цим займаються, як то кажуть, позбавляються шматка хліба.

Але на сьогодні ЮНЕСКО до нас претензій не має. На етапі проектування вони були. Але забудовники погодили всі ці речі.

Або давайте я перейду на іншу адресу, яка також викликала резонанс. Нещодавно київська влада відвела землю у провулку Георгіївському, буквально метрів 40 від стіни Софії. Я говорив і скажу ще раз, що я не можу зробити так, щоб Київрада не приймала рішень. Депутати є депутати. Але поки що це рішення про відведення землі. Воно юридично можливе. І якби вам дали цю землю, ви б там зробили красиву клумбу.

- Ну ви ж розумієте, що там ніхто клумбу робити не буде…

- Ну, там в принципі може бути і квітковий магазин. Я до того, що саме рішення про відведення землі може існувати. Інша справа, який проект. Тоді там щось може бути чи не бути. Але для цього існує містобудівна рада, наше пам'яткоохоронне управління.

- А Мінкульт може якось впливати на цю ситуацію, внести законопроект, який би захищав пам’ятки? Історичне обличчя Києва просто знищується заради бізнес-інтересів: то руйнують садибу Мурашка, Гостиний двір, то ще якусь пам’ятку під Новий рік знищать…

- Тут має бути золота середина, якась межа. Будівництво, регенерація, зміни міського середовища будуть завжди, в будь-якій країні і будь-якій столиці. Наведу приклад: Колізей у Римі. Що там навколо нього? Хіба там щось давньоримських часів? Ні, там більш-менш сучасний Рим, з приміщеннями, яким 40-50 років. Інша справа, що Колізей ніхто не збирається добудовувати, змінювати, відновлювати.

Відень теж не такий – колись в ньому не було трамваїв, а тепер вони їздять.

ГОСТИНИЙ ДВІР - НЕ ПАМ'ЯТКА, А НОВОДЄЛ

- Але є інший приклад з Ігорем Бакаєм, який накупив готелів у Баден-Бадені, а потім виявилось, що він має їх утримувати як пам'ятку історичного значення. Чому не можна ставити вимогу забудовнику зберігати історичний вигляд?

- Ви абсолютно праві. Тільки ви зачепили мимоволі інший аспект – перебування пам'яток у приватній власності. Так от, пам’ятки місцевого значення у нас теж можна купувати, і це правильна можливість. Бо міська влада не завжди може утримувати пам’ятки в належному стані. І тоді власники підписують охоронні договори з місцевими органами влади.

І тут я вам наведу один приклад. Пам’ятаєте історію з капелою Ревуцького на Басейній? Коли внизу був магазин, і проломили їм підлогу. Я там був через 2 години, і бачив ту дірку на другому поверсі. Була порушена кримінальна справа. Поїдьте зараз туди: капела всім задоволена, тому що змусили не лише залатати дірку, але і зробити ремонт.

Орендар чи власник пам’ятки має дотримуватись певного порядку, і у нас існують механізми змусити його це робити, або відшкодувати втрату пам'ятки.

Десь 2 тижні тому я дав доручення заступнику міністра Болюрку промоніторити практику використання таких штрафних санкцій за кордоном, тому що в нас вони неадекватні. Вони розраховувались від якихось там неоподатковуваних мінімумів. І виходить, що для нас з вами 300 тисяч – астрономічна сума, а для компанії-забудовника – копійки, вона може легко сплатити цей штраф. Саме тому ці санкції не захищають пам’ятки від руйнування.

Я хотів би зробити ці штрафи дошкульними. Щоб вони могли поставити на межу банкрутства ту будівельну кампанію, яка брутально поводиться з пам’яткою національного чи місцевого значення. Цей острах повинен бути.

- Я все таки хочу уточнити, чи є зараз якісь засоби, щоб захистити той же Гостиний двір від того, щоб його не перетворили на галерею бутіків і паркінг?

- Ви знаєте, який був Гостиний двір, той що пам'ятка? Десь у мене була фотографія. (зітхає і йде за двері). Дивіться (повертається зі стендом майже у свій зріст). Ви бачите перш за все одноповерхове приміщення. От це і є пам'ятка - те, що треба було б охороняти.

Внизу - сучасний стан. Він схожий на картинку вгорі? Ні! Бо там один поверх, а тут – два, надбудови, перебудови, перепланування. Більше того, треба знати правду, що в 1982-84 роках, коли робили реконструкцію, вийняли навіть фундамент. Від цього (показує на верхнє фото) пам’ятника нічого не лишилося. Навіть 0,5%.

 

- То нехай це буде пам'ятка архітектури 1983 року!

- Ну так (сміється). Але якщо іти по букві закону, за європейським світовим законодавством, то пам’яткою є те, що автентичне. А якщо це новодєл, а це новодєл, то це не пам'ятка.

Варшав'яни відбували всю Варшаву за старими кресленнями, але це новодєл. І це треба чесно самим собі сказати.

- Але, якщо вже є такий суспільний резонанс, спротив громадськості, то чому б не лишити це місце таким, як до нього за 30 років люди звикли?

- О, то вже інше питання. Бо юридичний аспект я вам не тільки розказав, а й показав. А є ще морально-звичаєва сторона. І для багатьох киян він дійсно є пам’яткою. І саме це призводить до конфлікту.

Я думаю, зараз ми продовжимо розмови з цими забудовниками, щоб збільшилась культурологічна складова у майбутньому функціонуванні цього об’єкта. Якась кав’ярня, читальня, книжковий магазинчик, екскурсійний центр. Ми говорили про цілу арт-галерею. Тому я думаю, що цей тиск громадськості правильний. Просто тут є дві сторони - юридична і моральна.

Повертатися до старовини можна, але дуже обережно. Така само ситуація з монастирем Києво-Печерської Лаври.

МУЗЕЇ З ЛАВРИ ВИГАНЯТИ НЕ БУДУТЬ

- Раз ви вже самі згадали Лавру, то поясніть, як ви пам'ятку, яку ледь відстояли в ЮНЕСКО, самі передаєте в користування церкві?

- Тут треба знати історію питання, і тоді рішення по перспективі стає зрозумілішим. Щоб не згадувати далеку минувшину, коли монастир володів десятками тисяч гектарів землі, нагадаю, що у 20-х роках це майно стало державним і називалось музейне містечко.

У 80-ті було прийнято рішення про відновлення монастиря. І тоді, на мій погляд, була зроблена помилка. Треба було вирішити всі майнові питання, а цього зроблено не було. На "пташиних правах" було домовлено, що нижня Лавра відходить ченцям, і там відновлюватиметься монастир, а верхня, яка відділена дорогою, залишається музейно-світською частиною.

І от з кінця 80-х, через те, що не було прийнято нормального рішення, і виходять всі наші проблеми. По суті, нинішнє рішення уряду лише прописує де-юре те, що давно стало де-факто, тобто підтверджує, що нижня Лавра належить ченцям.

Треба також чесно сказати, що їм не віддали у власність (приміщення- УП). Власність і на верхню, і на нижню Лавру лишається державною. А нижня Лавра закріплена в користування церкви . А далі читайте закон "Про майно", що держава його може забрати в будь-який момент, якщо користувачі не дотримуються правил.

- Наскільки ми зрозуміли, то держава і надалі виділяє гроші на реконструкцію пам'яток. А церква в свою чергу якось гарантує збереження цих об’єктів?

- Звичайно. Саме з цього часу стає прозорішою схема відповідальності, хто за що відповідає. Тепер офіційні користувачі мають утримувати нижню Лавру, зберігати пам’ятки. На них покладаються великі обов’язки з утримання комплексу пам'яток – в тому числі комунального, зеленбудівського, вивозу снігу і сміття.

І ще одне – на вуха дуже тисне цифра 75 об'єктів, які передаються церкві. І здається, що це 75 корпусів, великих чи малих. Це не зовсім так. 75- це інвентарні номери. Це і справді корпуси, але це також може бути і сторожка, і дорога, мощена бруківкою, і огорожа паркану, і могильні надгробки.

- Але там також ідеться про виселення музеїв…

- Ні, ні, ні. Про це ніде не йдеться.

Законом "Про музеї та музейну справу" заборонено їх переміщати. Більше того, тижнів півтора тому я спеціально з цього приводу був у Лаврі, і мав розмову з владикою Павлом, настоятелем Лаври. Я попросив його не висловлюватися публічно про виселення музеїв з Лаври, тому що воно нічого, крім збурення громадської думки, не несе. А я глибоко переконаний, що немає церкви, яка би пішла в наступ на культуру або об'єкти культури або громадську думку.

- Ну, цій церкві нічого не вартувало сказати, що ми виселяємо хворих на СНІД, бо їм негоже тут бути.

- Стоп. Ми з вами говоримо про музеї. І я пояснив владиці, що музеї – це те, куди ідуть люди. І це вигідно будь-якому монастирю, коли ідуть і до дзвінниці, і до храму, і до музею, і до золотої кладової.

А стосовно того, що ви кажете про лікарню, це зовсім інші речі. Невже ви справді вважаєте, що прямо на дорозі, де ходять всі ці прочани, має стояти інфекційна лікарня?

Я думаю, що краще буде, щоб міська влада знайшла для хворих такого типу інше місце, тому що, як не крути, це монастирський комплекс, побудований ченцями. Хіба не можна зробити нормальні палати для людей: по-двоє чи по-троє, а не по-шестеро, щоб усе було чистеньке і новеньке.

- Давайте тоді останнє церковне питання. Що буде з Десятинною церквою?

- Я не можу розписатися на тисячу років наперед (сміється), але поки там нічого не планується, крім реставрації і консервації.

Років півтора тому я був на підведенні результатів конкурсу у головного архітектора Києва. Там були проаналізовані всі проекти, яких було більше двадцяти, але голоси розділилися, і з тих пір прийнятного варіанту, щоби там могло бути, архітектурна думка (не пам'ятко-охоронна) не знайшла.

- Давайте перейдемо до теми Мистецького Арсеналу. Мінкульт відгородився від скандалу на виставці "Велике і величне", сказавши, що це конфлікт художника і куратора, і ви до того не маєте відношення. Але все ж як ви оцінюєте вчинок Заболотної?

- Ну, воно (знищення картини- УП) справді було вночі, і я не міг мати до того відношення (сміється)

- Не подумайте, що я хочу зараз уникнути відповіді, але для того, щоб коментувати, потрібно було б бачити те, що викликало таку реакцію. Я картини не бачив.

- В інтернеті дуже багато фотографій...

 Останнє фото роботи в процесі виконання, яке було зафарбоване Наталією Заболотною. Фото взято зі сторінки у Facebook Володимира Кузнєцова

- Наскільки я розумію, це фотографії ескізу, який художник подав перед виставкою. А те, що він намалював на стіні, може, на 30-40-10% не відповідає задумці. Треба було бачити оригінал.

- В будь-якому разі, на вашу думку, куратор мала право знищити роботу?

- Я думаю, що знищити роботу – ні. Якщо дійсно були підстави вважати, що художник порушив умови угоди чи домовленості з "Арсеналє", можливо, я би просто завісив цю картину. Була би підстава після виставки сказати автору: "Дивись. Ось слайд у каталозі. Це доказ того, що ми збиралися представити твою роботу на виставці. А ось те, що зробив ти". Є ж теж якісь етичні і творчі нюанси, якісь домовленості.

Але я так кажу сьогодні, в спокійній обстановці. Підозрюю, у Наталі Заболотної був шок, коли вона побачила це зранку. Я так думаю, психологічний зрив там був у багатьох. І подальші дії витікали в тому числі з цього психологічного стану.

- А взагалі, Вам сподобалось "Велике і величне"?

- Сподобалося, безумовно. Це дуже масштабна виставка. По-перше, сподобалося те, що багато обласних музеїв змогли представити в столиці свої цінності. По-друге – що людей багато.

- Яким ви взагалі бачите майбутнє "Мистецького арсеналу" і які у вас з ним фінансові стосунки?

- Ми співпрацюємо з "Мистецьким арсеналом". Тим більше, що і Наталя Заболотна, при всій критиці, яка на неї лилася після цієї виставки, енергійний менеджер, директор, вона весь час продукує нові ідеї. Можливо, вони в чомусь комусь здаються різкуватими чи незвичними. Але саме в цьому жанрі сучасного арту і треба бути таким різкуватим, незвичним або новаторським.

З "Арсеналом" ми співпрацюємо шляхом участі в конкретних проектах. Наприклад, виставку "Велике і величне" ми значним чином профінансували, є якісь перспективні проекти. Але все-таки Мистецький Арсенал перебуває в підпорядкуванні Державного управління справами. У них є плани роботи, вони узгоджують зі своїм керівництвом, а не з міністерством культури.

 Кабінет міністра

- Минулого року в Національному художньому музеї був великий скандал з приводу призначення-перепризначення керівника. Незабаром контракт з Марією Задорожною закінчується. Мінкульт планує його продовжувати чи нам чекати нових ротацій?

- Я з нею ще не зустрічався, найближчими днями зустрінуся. Мені здається, що за нового директора музей живе непоганим життям. Проблема зараз не в менеджменті, а в стані музею і в необхідності його розширення.

Згідно з проектом, в одному приміщенні має лишитися стара класична колекція, а там, де був виставковий павільйон - Музей сучасного мистецтва. Ці дві будівлі повинні бути з’єднані ескалатором. І там ще стояв недобудований павільйон. Але міська влада в особі тодішнього керівництва Леоніда Черновецького його продала, перепродала, чи віддала – важко сказати.

В результаті, сьогодні той недобудований павільйон вже знищений, там тільки паркан стоїть. Наскільки я знаю, з приводу цієї ділянки вже відбувся не один суд. А проект розширення Національного художнього музею не може бути реалізований через судову тяганину.

Правда, є ще один вихід – розширення музею в бік Кабінету міністрів, в той "горб", там за музеєм є такий палісадник. Якщо врахувати, що технології дозволяють зробити водовідвід і гідроізоляцію, то така перспектива розвитку музею, я думаю, більш реальна.

ЗІ ЗНИКЛИХ З КАБМІНУ КАРТИН ЗНАЙШЛИ ЛИШЕ ДВІ

- Картини Глущенка з цього музею були передані в Кабмін, а потім зникли. Знайдуться вони чи ні? В якому стані ця справа?

- Відверто кажучи, ці питання з бородою, які тягнуться ще з кінця 80-х років, а значною мірою вони виникли у 1991 - 1993 роках, коли утворювалися нові органи державної влади, міністерства, наприклад, міністерство закордонних справ.

Тоді почалося передавання цих музейних речей для облаштування казенних приміщень. Начебто тоді було намагання йти в ногу з Європою. Було колись радянське, комуністичне мистецтво - портрети Леніна, а тепер там будуть висіти пейзажі Глущенка.

Ідея ніби гарна, тому що створюється зовсім інший вигляд інтер’єру - домашній, тепліший. Але за ці 20 років часто мінялися завгоспи, у яких в сейфах були акти передачі. Той на пенсію пішов, той помер. Зараз не завжди можна знайти навіть передачу тих оригінальних перших документів. Ну, це печальна сторінка, якщо чесно говорити.

Стосовно тих чотирьох картин, про які писали ЗМІ. Дві вже повернуті - були знайдені буквально через день чи два десь у відповідних приміщеннях Кабінету міністрів поряд з іншими картинами сучасних майстрів, які не мають музейної цінності. Але ті господарські працівники, які оздоблюють приміщення, часто не сильно розрізняють важливість картини: чи то пейзаж Глущенка, чи то пейзаж ваш чи вашої подруги. Воно лежало поряд. Врешті-решт їх знайшли серед цих сучасних картин і повернули в музей тут же.

Ще дві картини залишилися під питанням. Печерським райвідділом міліції порушена кримінальна справа. Ці картини вилучені як речові докази і зараз на експертизі. Почекаємо її результатів.

- У пресі влітку повідомляли про ще один скандал. Нібито ви не дозволяєте СБУ проводити перевірку експонатів Печерського заповідника

- Така інформація була. Але після того в інтернеті було спростування з боку заповідника і з боку Служби безпеки, що проблем у проведенні експертизи немає.

- Мова йшла про те, що на експертизу немає грошей. Тому не зрозуміло, коли вона буде завершена і буде з’ясовано, чи це справжні експонати

- Зараз я не готовий відповісти. Але на вістрі громадського обговорення було інше: що немає доступу, і СБУ або інші люди не можуть перевірити (автентичність ікон- УП). Так от - доступ є. Якщо треба буде провести ще якусь експертизу – проведемо.

ЯКЩО ПОКЛІТАРУ ГЕНІЙ, ЧОМУ ВІН НЕ ЗАРОБЛЯЄ, ЯК ПАВАРОТТІ?

- Ще одна досить скандальна історія відбулася з театром Раду Поклітару. Ви можете пояснити, чому йому відмовлено в наданні статусу національного? Чому ви не зустрічалися з Поклітару, хоча він просив про особисту зустріч з міністром?

- Почитайте, він вже каже навпаки, що була зустріч, що все було гарно. Ми хотіли зв’язатися з Поклітару одразу після його прес-конференції. Я попросив працівників міністерства його знайти. Журналісти це не люблять писати, але ж відповідь була така: "Його немає в Києві і в Україні".

Тобто він написав заяву і поїхав. У нас є такі особи, з якими зустрітися міністру важкувато, оскільки вони рідко бувають в Україні, а в інтернет пишуть регулярно, в тому числі критично. Має бути якась взаємна відповідальність. Коротше кажучи, ми з ним зустрілися після його зарубіжної поїздки.

- З ким ви ще не могли зустрітися? З Матвієнком ви не намагалися залагодити конфлікт?

- Звичайно намагався. Одного разу я хотів з ним зустрітися. Він виявився на приватних гастролях в Грузії. Пройшло три тижні, я ще раз зателефонував до театру, кажу: "Так де ж герой інтернету?". Немає. Потім сталося те, що сталося…Так що творчі особистості – це складні люди.

- Але ж вони виїжджають, покидають Україну

- Ну, жаль…

- Яка роль сім’ї президента в цих двох конфліктах? Син Януковича писав листа на захист театру Поклітару, і є інформація, що Матвієнко – це протеже Людмили Янукович

- Щодо останнього я ніколи нічого подібного не чув. Стосовно листа народного депутата Віктора Януковича, то такі листи були, вони є в інтернеті. Я на них писав відповідь. Смисл цього листа – надати театру статус національного. Смисл моєї відповіді в тому, що "Київ модерн-балет" – це товариство з обмеженою відповідальністю, створене в 2006 році, тобто приватна структура, і міністерство культури не має ніяких підстав, повноважень або можливостей зробити його національним і посадити на державний бюджет, як би це хотілося Раду Поклітару.

Є указ президента ще 90-х років, яким регламентується, кому може бути надано статус національного. Так от, його може бути надано комунальному закладу культури або державному. От і все.

- Чи була якась суттєва різниця у фінансуванні театру, до якого прикріплена трупа Поклітару, щоб він став нервувати і казати, що нема на що жити?

- Якщо говорити по-чесному, то ми не можемо так ставитися до бюджетних грошей, як ви кажете "прикріплено". Раду Поклітару, на мій погляд, влада уже і так з учора і по сьогодні пішла назустріч досить сильно

Років 2-2,5 тому всю трупу Поклітару, близько 20 осіб, зарахували до штату Київського театру опери і балету для дітей, тобто музичного театру. Раду одержав посаду там художнього керівника, ким є і по сьогодні. На муніципальному бюджеті.

- Але на ці гроші не можна прожити.

- А інші театри як живуть – у Києві і в інших містах? Розумієте, якщо це творча особистість, якій дали "підсос" у вигляді репетиційної бази, матеріально цілий театр - з залами, станками, дзеркалами, водою, електроенергією - і посадили на бюджет художнього керівника, і всіх 20 осіб… Ви ще знайдіть такий приклад приватної структури! А чого, коли тобі дали такі преференції, ти не можеш сам себе прогодувати? Де ж тоді твій глядач, якщо ти геніальний?

Паваротті - теж геніальний, так у нього зали повні, він багатюща людина. Ви хочете, щоб впав мільярд доларів і створив йому взагалі ідеальні умови? Так же не буває! Влада його підтримала. А зараз я виступаю за те, щоб його субрахунок був окремий для створення центру сучасної хореографії. Я з Поповим на цю тему говорив.

- Але ж у нас не такі багаті люди, щоб платити за Паваротті. Нещодавно були дослідження про те, що 49% українців за останні три місяці не прочитали жодної книжки взагалі. Едвард Навотка сказав, що Україна – це біля пляма на світовій культурній мапі. Це вже питання культурної політики. Що робиться в цій сфері, щоб підтримати книговидавництво і читання?

- Ті люди, які вважають, що Україна – це біла пляма, можуть мати таку думку. Але я думаю, що все-таки більшість українців і я особисто категорично з нею не згодний. І якщо її тиражувати в українських ЗМІ, то це може привести до ще більшого утвердження думки про меншовартість української нації або української держави в світі.

- Але Польща, Франція, Німеччина, Італія і т.д. мають культурні центри, які займаються просуванням власної культури, і закордоном їх знають. Питання в тому, чи працює взагалі в цьому напрямку Україна?

- Так, і Українська держава загалом, і міністерство культури і всі причетні структури могли б зробити за ці 20 років набагато більше, ніж зробили. Наприклад, як Польща через Шопена представляє себе у всьому цивілізованому світі - не тільки в культурному, а в економічному, політичному, психологічному, іміджевому сенсі. Чи як Росія представляє себе через Пушкіна, Толстого. Нам до цього ще далеко. В тому числі через те, що в нас нема можливостей виділити стільки коштів на зовнішньополітичну пропаганду чи утвердження зовнішнього іміджу України.

Але у нас зараз є можливість це зробити більше, ніж у попередні роки, використовуючи 200-ліття Тараса Григоровича Шевченка. Поляки дуже сильно використали саме 200-ліття Шопена, яке було кілька років тому. Росіяни - 200-ліття з дня народження Пушкіна.

- Чи є якісь передумови для того, щоб у 2014 бюджет Мінкульту був більшим ніж нинішній ?

- Я в це вірю, абсолютно.

- Що тоді буде пріоритетом?

- Одного пріоритету в культурі 100% бути не може.

Але щоб зробити план 2014 року більш прозорим, днями я запропонував таку ідею – провести ярмарок ідей для культури. І ми днями це оголосимо: "Електронна адреса, будь ласка, надсилайте всі проекти, які ви хочете, до проекту 2014 року". А я зі свого боку скажу, що я виділю частину бюджету (наприклад, мільйон гривень) для підтримки проектів ваших різних. Чи на 100%, чи 50/50. Це дуже залежить від того, які проекти будуть представлені.

Я хотів би зробити проект 2014 року прозорим, з максимальним залученням громадськості і висвітленням у ЗМІ.

Я сподіваюся, що ближчими днями буду виступати у великій дискусії на уряді і відстоювати проект урядового рішення про звільнення виробників національного культурного продукту від ПДВ, а це 20%. Це абсолютно нечувана річ за останні 22 роки. Якщо цей документ буде прийнятий, то будь-який районний клуб, будинок культури, обласна філармонія чи театр, який поїхав на гастролі з Миргорода в Кременчук, залишатиме собі 20% від того, що заробить. Нам здається, що це дрібниця. Але в регіонах думають по-іншому. Це ще один бак пального для наступної поїздки.

- А книжки сюди не входять?

- Виробництво - ні, тому що цим опікується Держкомтелерадіо. Мої - бібліотеки, але виробництво, друк книжок - не мій. Але якби мені вдалося переконати… Погодження з Мінфіном, Мінекономіки – це дуже складно.

- Взагалі, у нас бюджет на культуру маленький. Таке враження, що все, що відбувається – це тільки за підтримки грошей олігархів.

- А знаєте, чому відбувається таке викривлене дзеркало? У мене таке враження, що ЗМІ більше люблять висвітлювати приватні проекти. Може, автори цих проектів виділяють певну частину бюджету на інформаційне забезпечення. Я не маю на увазі підкуп журналістів. Це нормально і правильно.

Якщо вже чесно сказати, то я думаю в бюджеті 2014 року зробити окрему програму "інформаційне забезпечення галузі". Не може галузь жити, просто виділяючи гроші на, наприклад, театр чи бібліотеку. Треба давати гроші, в хорошому смислі, на пропаганду театру, бібліотеки, пропаганду читання.

МИСТЕЦТВО НЕ ПОВИННЕ ЕСТЕТИЗУВАТИ НАСИЛЛЯ

- А у вас є час читати?

- Я люблю читати історичні книги, документального характеру, мемуари. В мене є спеціальна поличка. Це реалії, які пережили реальні люди. І видатні люди, які щось зробили в житті дійсно, добилися чогось.

- Що саме ви зараз читаєте?

- Недавно я прочитав дві книги. Одна, правда, не мемуари. Була така дуже енциклопедично обдарована людина Виноградов. У нього є знаменита книжка, яку я колись читав у дитинстві - "Осуждение Паганини". Нещодавно я її перечитав. А друга – це мемуари Черчилля. Він дуже цікава особистість.

- А з художньої літератури ви щось читаєте? Зокрема, українських письменників.

- Івана Дзюбу, він недавно випустив отаку здоровенну книжку свого життя. Але це не чисто літературний твір, він публіцистичний, із філософськими роздумами про культуру, освіту, мораль, духовність.

 Книжка Дзюби в кабінеті Новохатька

- А Забужко, Андруховича?

- Ви мене все-таки на модних хочете витягти (посміхається). Мабуть, все хочете спитати, чи читав я "Польові дослідження з українського сексу". Скажіть, а ви любите Сен-Санса, рондо-каприччиозо? І коли ви останній раз чули його концерт для скрипки з оркестром в Києві?

- А ви любите?

- Я готовий слухати це безліч разів. От скільки буде, він мені ніколи не набридне. Так, як і скрипковий концерт Мендельсона, мі-мінор.

- Зазвичай ви це слухаєте вдома чи вибираєтеся кудись?

- Скажу чесно, я дійшов до такого нахабства, що днями спитав у філармонії, чи не буде найближчим часом Сен-Санса, рондо-каприччиозо? Директор була просто розгублена, тому що вони знають, що я не музикант за базовою освітою. Хоча зустрічі з музикою у мене були. Я закінчував дитячу музичну школу за двома інструментами і загалом 9 років співав у різних хорах, в тому числі вже викладачем вузу, в чоловічому хорі.

Так от, директор сказала, що на 2014 рік це складно, тому що не так багато скрипалів можуть виконати. Але я вже дізнався про одну київську скрипальку, яка витягує цей концерт, і в мене вже є її диск.

- А сучасне мистецтво вам подобається?

- Дивлячись, яке. Зовсім епатажне - ні.

- Виставки в ПінчукАртЦентрі відвідуєте?

- Я там був колись на виставці "Китай", а вчора - вдруге.

- Ви розумієте це мистецтво, воно вам імпонує?

- В основному, так. Якісь нюанси або якусь частину – ні. Хоча я розумію, що художник має на те право. Але для мене головне, куди кличе це мистецтво. Після перегляду може навіть бути культурний шок. Скажімо, від виставки Дарії Безкостої, яка малює пальцями ніг, але дуже майстерно.

Якщо людина після перегляду буде налаштована на добро, якісь позитивні діяння – я за таке сучасне мистецтво і такий культурний шок. Але не може бути такого, що людина побула на якомусь одному культурному заході (сучасного мистецтва, чи якогось іншого), на другому, а після третього взяла і повісилась. Мистецтво не повинне естетизувати насилля.

- У ранні часи президентства Ющенка міністри ходили разом на ковзанку, в театр. Така фішка. В уряді Азарова таке буває? Ви окультурюєте інших міністрів?

- У ЗМІ, громадській думці є така фішка, що культура завжди просить гроші, а їй не дають, а міністр культури завжди - в боротьбі з міністром фінансів. Це відбувається десятиліттями. Я вирішив цю думку тихенько розбити.

Пам’ятаєте, у нас був загальноміський день довкілля? Я запропонував міністру фінансів Юрію Колобову: "Треба ж десь листя гребти, чимось займатися. Якийсь парк чи схил всі гребуть. А давайте вдвох, міністри культури і фінансів, погребемося в музеї Шевченка на провулку Шевченка". На диво він тут же відповів згодою. А на другий день ще пере телефонував і сказав, що до нас долучиться перший віце-прем'єр (Сергій Арбузов -УП). І на день довкілля ми греблися там втрьох. Посадили там дерева.

 

- Це не там, де журналістам заклеювали камери?

- По-моєму, там, але я вже дізнався про це потім. Але їх (журналістів- УП) було дуже багато. Але я про інше. І з приємністю хочу сказати, що коли я зайшов до музею через півтора-два місяці, завідуюча музею мені каже: "А ви знаєте, Сергій Геннадійович (Арбузов - УП) – спонсор нашого музею, нам завезли кілька машин ґрунту, десь 200 троянд, якісь ікебани, підіть подивіться".

Я хотів би, щоб міністерство культури не сприймалося тільки у вузькому розумінні. Я хотів би, щоб до допомоги закладам культури долучалися фінансисти, керівники.

І от нещодавно я запропонував міністру інфраструктури Козаку облаштувати автошляхи до пам'яток культурної спадщини. Скажімо, до Кам'янець-Подільського, Качанівки в Ічнянському районі, куди їздить найбільше людей, а шляхи негодящі. Днями ми підпишемо меморандум на 2014 рік, де "по дружбі" замовимо міністерству інфраструктури зробити кілька черг доріг. У першу чергу це будуть місця, де був Шевченко. Козак з радістю на це погодився. Я думаю, "стукайте, і вам відкриють".

- Опозиція вже заявила, що гроші на святкуванні 200-річчя Шевченка в основному будуть відмиті. Можете пообіцяти, що гроші не вкрадуть?

- Знаєте, роль опозиції – мабуть, все-таки тільки критикувати. Бажано, щоб наша опозиція, критикуючи, щось пропонувала або доводила в позитивному смислі до кінця. Ну не можна весь час бажати роздраю країні. На роздраї нема перспективи прогресу.

От казати, що просто погано, або що Україна – це біла пляма в культурі чи десь іще, це не просто погано, це шкідливо для України. І особливо, може, для підсвідомості по Зігмунду Фрейду, який, до речі, теж є наш земляк.

powered by lun.ua