Врятувати рядового захисника… від невидимого ворога

Про вірусний гепатит С (ВГС) та його небезпечну підступність добре відомо вже багатьом в Україні. Авжеж, за оціночними даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) близько 3% наших співгромадян, тобто більше 1 мільйона, мають цю небезпечну хворобу, яка за відсутності вчасного та ефективного лікування призводить до незворотного ураження печінки та смерті.

Проте, аж до сьогоднішнього дня майже нічого не було відомо про реальні "інфекційні ризики", з якими стикаються рядові захисники держави у зоні АТО.

Саме напередодні Дня захисника України Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні разом з партнерськими організаціями оприлюднили результати першої всеукраїнської кампанії з тестування на ВГС учасників АТО. На базі 68 госпіталів, військових частин, інших об'єктів у Києві та у 23-х областях України було протестовано 4367 військовослужбовців, бійців Нацгвардії/МВС.

Тестування на гепатит С в/с у різних регіонах:

Слов'янськ

Харківська область

Чернігівська область

Головний військово-медичний клінічний госпіталь у м.Києві (10% позитивних результатів тесту на ВГС)

Рівненська область (3% позитивних результатів тесту)

Житомирський військовий госпіталь (5% позитивних результатів)

Полігон "Широкий лан", Миколаївська область (5,2% позитивних результатів)

Результати тестування: 5:1

Картина маслом

В результаті майже у 4% військовослужбовців результати тесту на гепатит С виявилися позитивними. При цьому у госпіталях та інших об'єктах Міноборони середній показник позитивних результатів тесту перевищив 5%.

Так, у Київському Головному військово-медичному клінічному госпіталі він становив 10%, у Харківському військово-медичному госпіталі – 5,9%, в Ірпінському військово-медичному клінічному центрі – 5,8%, у Вінницькому військовому госпіталі – 5,5, на полігоні "Широкий лан" у Миколаївській області – 5,2%!

"Зони ризику"

Тестування супроводжувалося соціологічним дослідженням компанії "TNS", в якому взяло участь близько 3,5 тисяч респондентів з числа усіх протестованих бійців, тобто 80%. У результаті були виявлені певні фактори ризику, що сприяють поширенню інфекції.

Ольга Ткаченко, волонтер та координатор проектів ГО "Юридична Сотня", яка координувала проведення соціологічного дослідження: "Можемо казати про негативні тенденції щодо зростання показників інфікування на вірусний гепатит С. Наприклад, серед мобілізованих, які не були в зоні АТО, кількість осіб з позитивним результатом становила 2,6%, у той же час серед бійців, які вже побували в АТО, цей показник майже удвічі вищий.

Більшість бійців, які взяли участь у тестуванні засвідчили, що не піддавались серйозним медичним маніпуляціям: у 81% опитаних не було поранень, 92% зазначили, що їм не проводилося переливання крові, 98% не пересаджували органи або тканини, 92% не проводили стоматологічного лікування.

Що ж є фактором ризику?

У зоні АТО це в першу чергу татуювання. 23% респондентів заявили, що робили татуювання або пірсинг до або під час перебування в зоні АТО. Слід враховувати, що 59% з усіх протестованих одружені або проживають у цивільному шлюбі, відповідно при захворюванні на вірусні інфекції, автоматично піддають ризику захворювання своїх близьких, оскільки ці особи є чоловіками найбільш репродуктивного віку – у середньому 34 роки".

Зараз ця проблема стає ще більш актуальною: адже, як відомо, саме під час перемир'я в бійців з'являється багато вільного часу, і на згадку про пережиті часи та з почуття гордості за приналежність до своєї бойової частини, вони починають набивати собі "татухи", зазвичай використовуючи при цьому непрофесійні "машинки", "багаторазові голки" без мінімальної стерилізації

Але ризики інфікування пов'язані не тільки з татуюваннями або медичними маніпуляціями. У зоні бойових дій іноді просто неможливо уникнути контакту з чужою кров'ю при виникненні поранень або надання допомоги пораненим.

Не всі бійці готові говорити публічно про свої поранення та отримані на війні хронічні хвороби. Але їхні батьки та рідні, на яких звалилися неочікувані проблеми, не збираються сидіти, склавши руки. Особливо, коли факт відсутності небезпечного хронічного захворювання було зафіксовано за результатами медичного обстеження під час мобілізації.

Любов Миколаївна Струбчевська, мама 31-річного солдата 128-ої бригади з Вінницької області, який після поранення повернувся з війни з гепатитом С: "У липні 2014-го року під час мобілізації мій син здавав аналізи, які засвідчили відсутність вірусу. Через 4 місяці, після важкої контузії під містом Золоте він повернувся додому живий, але в госпіталі в нього діагностували гостру форму гепатиту С.

Він розказував, що було багато крові, виносили поранених, жодного захисту чи дезінфекції, навіть звичайної води не було. Але зараз, навіть за сотні кілометрів від зони АТО, у разі відсутності вчасного ефективного лікування, гепатит С може його вбити".

Те, що Міноборони взагалі згодилося на нестандартну громадську ініціативу провести всеукраїнське тестування на ВГС, можна розцінювати як небувалу відкритість, у першу чергу директора військово-медичного департаменту Андрія В'ячеславовича Верби та його підлеглих. Хоча, ще перед початком тестування наприкінці липня дехто з бюрократів оборонного відомства закидав організаторам звинувачення аж до намірів зриву шостої хвилі мобілізації.

Справа у тому, що відповідно до наказу МО №402/2008, яким затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, "перед медичним оглядом усім призовникам (мобілізованим, контрактникам) проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), антиген до вірусу гепатиту "В" (HBsAg), антитіла до вірусу гепатиту "С" (anti-HCV)…" (п.2.5).

Але за результатами тестування з'ясувалося, що переважна більшість військовослужбовців ЗСУ та бійців Нацгвардії, щонайменше аналізи на ВГС не здавали.

Причин багато: брак часу, мобілізаційний план, відсутність лабораторій, реактивів коштів тощо. Тим не менше, за таких обставин діагностування хронічного захворювання під час служби, лікування у госпіталі до моменту демобілізації автоматично накладає на Міноборони або МВС – зобов'язання щодо забезпечення лікування ВГС, страхових виплат тощо.

Також, відповідно до вищезазначеного наказу, за певних обставин перебігу захворювання, діагностування ВГС є підставою для звільнення зі служби.

Отже, підвищенню бойового духу, як і виконанню мобілізаційних рознарядок – реальна інформація про поширеність гепатиту С явно не сприяє.

Але замовчувати цю проблему це також не вихід. Рано чи пізно все одно прорве, але з серйозними негативними наслідками.

Що робити?

Лікування ВГС – велика проблема не тільки в Україні, де за бюджетні кошти лікування новітніми препаратами досі недоступне. Ефективність лікування пегильованими інтерферонами, що в рамках задекларованої держпрограми в обмеженій кількості закуповуються МОЗом за відомими непрозорими схемами тендерних закупівель і не перевищує 50% – є довготривалим, до одного року та супроводжується серйозними побічними ефектами.

За підтримки Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні сьогодні цілком безкоштовно отримують лікування вже понад 140 хворих на ВГС, у тому числі декілька учасників АТО – сучасним препаратом "Софосбувіром", ефективність якого перевищує 90%, а термін лікування скорочується до 3-х місяців. Більш того, у вересні 29 пацієнтів вже успішно завершили лікування, що було розпочато саме напередодні всеукраїнського тестування.

Завдяки "ідентифікації" за результатами всеукраїнського тестування учасників АТО нової групи ризику, фактично з'явилися усі підстави аргументовано просити міжнародних донорів спрямувати декілька сотень курсів лікування, аби врятувати життя наших захисників.

Проте, держава, зі свого боку, має оперативно підготувати відповідну лікувальну базу, змінити застарілі лікувальні протоколи та перерозподілити супутні лікарські засоби. Це збереже життя сотень бійців та переконає їх батьків у тому, що держава про дбає про своїх захисників.

Системне вирішення проблеми лікування ВГС, що турбує сьогодні сотні тисяч наших співгромадян, які чекають його роками і досі не можуть собі цього дозволити, через надзвичайно високу вартість ліків, це тема окремих аналітичних публікацій.

Але ж бійців, які повернулися з ВГС з війни, не так вже й багато. І держава має про них подбати у першу чергу. Проведення всеукраїнського тестування – необхідний перший крок на цьому непростому шляху.

У будь-якому випадку, дуже прості рекомендації для всіх хворих та їх близьких. Аби вимагати лікування від держави або від міжнародних донорів, необхідно:

1. Документально підтвердити статус ВГС+, для чого необхідно пройти тестування "швидкими тестами" та/або підтвердити діагноз лабораторними дослідженнями;

2. Після цього хворий має обов'язково стати на диспансерний облік та пройти додаткові обстеження, аби визначити ступень захворювання та показання для подальшого лікування.

Без цих першочергових кроків, які залежать в першу чергу від самого хворого, про перспективи отримання ефективного лікування навіть мріяти не варто.

І трохи про ЦЕ… або Як же воно без сексу!

Проблеми розповсюдження соціально-небезпечних інфекцій у зоні АТО, які загрожують десяткам тисяч військовослужбовців, на жаль, не обмежуються лише гепатитом С. Дослідження, що супроводжувало всеукраїнську кампанію з тестування, зафіксувало:

61% респондентів не використовували презервативи під час останнього статевого контакту, а 18% бійців мали секс з непостійним партнером.

На фоні суттєвої активізації секс-роботи по обидві боки кордону зони АТО, відсутності презервативів у військових частинах та в індивідуальних аптечках, ризики стрімкого зростання поширення чисельних інфекцій, що передаються статевим шляхом, вимагають адекватного та оперативного реагування з боку керівництва Міноборони, МВС та МОЗу.

Директор Програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) в Україні Яцек Тишко: "Ми стурбовані фактами, оприлюдненими сьогодні Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД, а також тими численними сигналами про можливі масштаби проблеми, які ми отримуємо від наших партнерів "в полях". Ситуація має бути досліджена та запроваджені адекватні та термінові профілактичні програми.

Військові структури мають усі необхідні умови, такі як дисципліна, ієрархія та злагодженість дій для впровадження ефективних профілактичних програм. ООН в свою чергу має 70 річну історію роботи у збройних конфліктах та з військовим персоналом по всьому світі. І ми готові поділитись знаннями та досвідом, щоб захистити здоров'я молодих чоловіків та жінок, які служать у війську".

Міжнародні донорські організації вже запропонували оборонному відомству свою допомогу. Декілька мільйонів якісних презервативів можуть бути передані до Міноборони достатньо оперативно.

Але, чи готові Міністерство оборони та МВС визнати очевидні речі? Секс був не лише в СРСР – він завжди існує в зоні великого скупчення чоловіків репродуктивного віку без жіночої уваги, але зі зброєю, та в умовах, де скрутні економічні обставини та безробіття примушують сотні жінок "змінювати професію".

І тут також конче потрібен "індивідуальний захист"… Аби не довелося потім знову рятувати рядового захисника України.

Павло Скала, директор з політики та партнерства Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, спеціально для УП.Життя