Коли відмовити не можуть, але тобі не раді: реалії українських шкіл

4017
9 квітня 2019

Ми всюди були. Нам ніде не відмовляли, але нікуди й не брали. Ніде нам не були раді, розповідає Олена.

Вона мама 8-річного Луки. У хлопчика розлад аутичного спектру. Це в Україні є інвалідністю.

Загалом дітей, які мають особливості, в Україні майже 157 тисяч осіб. За останні п’ять років кількість дітей з інвалідністю зросла майже на 20 тисяч.

У закладах загальної середньої освіти, згідно із даними Міністерства освіти та науки, навчається лише 12 тисяч дітей з особливими освітніми потребами.

Ще 2,2 тисячі – в дошкільних закладах.

Більшість з них вчаться вдома або взагалі не навчаються. Дехто відвідує приватні школи або ж спеціалізовані заклади.

У психоневрологічних установах в Україні перебувають близько 6 тисяч дітей.

Чому так не має бути, й ці діти можуть мати абсолютно нормальне життя, пояснюємо у матеріалі.

"МИ НЕ ЗНАЄМО ЯК ПРАЦЮВАТИ З ТАКОЮ ДИТИНОЮ"

Дізнатися, що у твоєї дитини інвалідність. І це назавжди... Ти наче стираєш усі свої очікування, мрії для нього, розповідає мама Луки Олена.

Ти не знаєш, що буде завтра, нічого не можеш запланувати, ти просто живеш сьогоднішнім днем…

І намагаєшся хоч якісь "подушечки" підстелити йому на майбутнє, щоб потім було легше.

8-річний Лука має розлад аутичного спектру, але може навчатися з однолітками

Вона переконана, що однією із таких "подушечок" для майбутнього її сина є освіта. Проте, у нашій країні не так просто отримати до неї доступ, коли твоя дитина потребує дещо особливих умов.

8-річний Лука змалечку ходив лише на індивідуальні заняття – психологи, дефектологи, логопеди тощо.

Коли прийшов час обирати школу, батьки, Сергій та Олена, вирішили спробувати всі наявні можливості для свого сина.

Оптимізму додавало те, що в Україні почала розвиватися інклюзія, тому не виключали навчання у загальноосвітній школі.

Була навіть спроба навчати дитину в профільному інтернаті.

Це наш профільний, у Пущі-Водиці, розповідає Олена.

Почалося все з того, що три жінки, серед яких була психолог, дивилися на нього, постійно роблячи зауваження: "Не чіпай, цього не можна брати, сядь ось тут".

Він не зміг виконати їхніх завдань, хоча вдома все це робить. Засмутився.

А в їхніх очах я побачила переляк. Хоч вони були попереджені, що Лука сприймає такі розмови як "білий шум".

У приймальній комісії інтернату батькам заявили, що не знають як працювати саме з такою дитиною, бо його не вдається "посадити".

Вони абсолютно не були готові нас брати. Вони, звісно, сказали ми вам відмовити не можемо, але ви ж розумієте йому тут буде погано, згадує Олена.

Після цього батьки спробували домовитися про навчання у звичайній школі на Борщагівці у Києві, де створено спеціалізований клас.

Коли я прийшла, то почула: "Ми вам як мамі кажемо не рекомендуємо".

Мені сказали, що є одна вчителька, але вона ще не знає, що буде вести саме таких дітей. І, мабуть, звільниться, коли прийде, – цитує Олена відповідь, яку почула у школі.

"ЧОМУ ЦЕ "ВОНИ" З МОЄЮ ДИТИНОЮ ТУТ ХОДИТИМУТЬ?"

Потрапити дитині з особливими освітніми потребами у звичайну школу зараз не просто.

В ідеалі, щоб син Олени зміг навчатися разом із іншими дітьми, мають працювати всі: й директор школи, і шкільний психолог, і класний керівник та вчителі, й додатковий помічник для особливого учня.

Окрім проблеми відсутності спеціалістів, зараз можна зіштовхнутися зі спротивом батьків. Страхи та стереотипи щодо спільного навчання з такими дітьми дуже сильні.

Сергію та Олені пощастило – їхні батьки живуть по сусідству з Марією Кім, яка кілька років тому на хвилі "хоумскулінгу" (з англ. homeschooling – навчання вдома) створила для своєї дитини сімейну школу "Віконце".

Луку віддали у сімейну школу "Віконце", де навчаються кілька дітей з особливостями

Марія не мала наміру відкривати саме інклюзивну школу, було лише бажання створити альтернативний простір для розвитку дітей.

Проте познайомилася із нейропсихологом Ольгою Яшною, яка вела групу раннього розвитку дитини в одному з навчальних центрів Києва. Там навчалися, зокрема, діти послів. У цю групу Ольга свідомо взяла дітей з психологічними відхиленнями.

Я пам’ятаю той гвалт, який підняли мами: чому це вони з моєю дитиною тут ходитимуть?! Групу закрили зі скандалом.

Тому коли я відкривала школу, Ольга порадила мені не відмовляти дітям з особливостями.

Вона сказала: "Я працюю з такими дітьми, і можу запевнити, що з вашими дітьми нічого не станеться. А ось цим дітям важко, і ви можете хоча б кількох до себе взяти", – розповідає Марія Кім про те, з чого почалася її інклюзія. 

Так у школі вирішили, що будуть працювати з різними дітьми.

На допомогу залучили спеціалістів, а також самих батьків, які найкраще за всіх знають потреби свої дітей.

Коли з’явилося двоє діток із ДЦП, ми зібрали батьківські збори. Пояснили, що будемо з батьками робити все разом, вони будуть нашими коучами.

Коли в решти батьків з'являються претензії, то я намагаюся їм донести, що так не може бути ми або співпрацюємо, або вам не сюди.

Я закликаю всіх батьків до розуміння, бо якщо в країні немає спеціалістів, то ми тут просто в зародку, – розповідає Марія.

Сімейна школа "Віконце" стала першим та наразі єдиним навчальним закладом, куди запросили вчитися Луку, в якого аутизм.

У нас в багатьох поки збочене розуміння інклюзії, вважає Олена, мама Луки.

Коли батьки кажуть: я не хочу, щоб поруч були ці діти, то це страшно.

Добре, що інклюзія розвивається. Часто завдяки батькам, людям, які або самі через це пройшли, або ж у них високий рівень соціальної відповідальності та емпатії. Вони цим перейнялись.

НЕ ОПИНИТИСЯ В ІЗОЛЯЦІЇ

Експерти зазначають, що одне із ключових завдань на сьогодні – cтворити адекватний інформаційний простір.

По-перше, необхідно інформувати батьків про те, що з їхніми дітьми нічого не станеться, якщо вони навчатимуться з особливими дітьми.

По-друге, інформувати батьків, які мають дітей з інвалідністю, що існують альтернативи інтернатам.

Необхідно інформувати батьків про те, що з їхніми дітьми нічого не станеться, якщо вони навчатимуться з особливими дітьми

Щоб з проблемами, які мали Лука та його батьки, не зіштовхувалися інші українські особливі родини, зараз в Україні реалізується проект з деінституалізації психоневрологічних установ та соціальної інтеграції людей, які мають інтелектуальні та/або психосоціальні розлади.

Зусилля направлені на допомогу тим, хто опинився у таких місцях несвободи, а також тим, хто може там опинитися, зокрема, дітям з особливими освітніми потребами.

Наразі, за даними міжнародного фонду "Права людини у сфері психічного здоров'я – FGIP", у психоневрологічних установах в Україні утримуються 6 000 дітей.

Якщо не відбудеться реформи системи психоневрологічних установ, то у цих людей практично немає шансу вийти звідти та жити повноцінним життям.

А повноцінної реформи системи психоневрологічних установ не відбудеться без розвитку інклюзивної освіти – бо в такі місця несвободи й далі будуть потрапляти діти, які могли б жити у соціумі.

Хочемо зробити все можливе для того, щоб дитина, яка має певні особливості не опинилася в психоневрологічному інтернаті, – пояснює Ольга Козиренко, експертка проекту, який діє за підтримки ЄС та Данської агенції з міжнародного розвитку (DANIDA).

Ми доносимо розуміння того, що діти з певними особливостями можуть бути в нормальному колективі, спілкуватися та навчатися.

Вони мають право на таке ж саме життя, як і всі інші діти. Суспільство має розуміти, що для цих дітей дуже важливо навчатися та бути в навчальному процесі з іншими дітками. Їх не можна виокремлювати та навчати в якихось інших умовах.

Як приклад, варто згадати хоча б недавню історію 12-річного хлопчика з діагнозом "легка розумова недостатність", якого монітори офісу омбудсмана знайшли у Київській обласній психіатричній лікарні. Дитина прожила там цілий рік та взагалі не відвідувала школу.

Особливі діти мають відвідувати звичайні школи

Юлія Пієвська, експертка проекту, зауважує, що у нас велика кількість людей знаходяться в подібних установах, хоча можуть повноцінно жити у соціумі:

За старою радянською традицією, успадкованою і нами, в сучасній Україні психіатричні установи часто є дуже зручним місцем, куди "вивантажують" подібних нікому не потрібних клієнтів.

Психіатри ж не можуть відправити дитину на вулицю, якщо соціальні служби не реагують. Ось і виходить замкнуте коло.

Ольга Козиренко ж пояснює, що люди, у яких є певне інтелектуальне відставання, можливо і не будуть науковцями чи менеджерами, але вони можуть робити механічну роботу.

– Знаємо одну дівчинку з розладом, яка творить неймовірні картини. Вона могла б надалі займатися творчістю та отримувати за це гроші.

Вона може мати абсолютно нормальне життя, і не обов’язково, щоб вона жила у психоневрологічному інтернаті, – зауважує експертка.

КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ІНКЛЮЗІЮ

1. Інформація про стан інклюзивної освіти в Україні (презентація МОН)

2. Посібник "Інклюзивне навчання у закладах загальної середньої освіти: керівництво для тренера"

3. Спеціальний розділ про інклюзію НУШ

4. Онлайн-курс на сайті EdEra Робота вчителя початкових класів із дітьми з особливими освітніми потребами

5. Онлайн-курс на сайті EdEra Участь батьків у організації інклюзивного навчання

Галина Жовтко, Європейський Простір, спеціально для УП.Життя

Всі фото Віталій Ніщименко

Вас також може зацікавити:

Рік подвійних виборів: шанси і ризики для української освіти

Чому пріоритети МОН на 2019 рік не відповідають на виклики шкільної освіти

Освіта як 16 років тюремного ув'язнення

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті