Як змінити якість вищої освіти в Україні? Допоможе британський досвід
Уявіть собі – ви навчаєтесь у Гогвартсі.
І тут приїздить до вас експерт, який має оцінити якість цього чарівного вишу.
Ви, як студент, сподіваєтесь, що нарешті, звернуть увагу на реальні проблеми: закляття, яким вас вчать, вже трохи втратили актуальність, техніка польоту на мітлі не переглядалась декілька років, а дослідження драконів втрачає популярність на ринку праці й ви не певні, чи варто витрачати на застарілий курс стільки часу.
Проте експерт, який мав оцінювати якість вашої магічної альма-матер, здається всім задоволений: горщиків для варки зілля вистачає, викладачі є, книги є, мітли літають, палички чарують. Що ще треба?
А ще експерта нагодували смачним гарбузовим пирогом, поселили в класному готелі та подарували новий м’яч для квідіча.
Якщо все вищезгадане здається вам якимось недолугим сюжетом, то не дивуйтеся – саме так донедавна і проводилась оцінка якості закладів вищої освіти України.
Пояснюємо, що таке акредитація вишів, як її потрібно змінити й як в цьому допоможе британській досвід.
"До вас їде ревізор"
Рівень акредитації закладів вищої освіти – це їхня спроможність надавати знання певної якості.
Існує 4 рівня акредитації.
Перший надається технікумам та училищам. Другий – коледжам. Третій – інститутам та консерваторіям. Четвертий – інститутам, консерваторіям, академіям та університетам.
Це процедура, яку регламентувало Міністерство освіти і науки, й вона була пов'язана із ліцензуванням вишів.
Проте, за словами керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Михайла Винницького, в Україні процес акредитації вишів вже давно не був націлений на якість.
Проводилася перевірка паперів та формальних показників.
[BANNER1]
А експерт, який мав оцінювати якість закладу вищої освіти, виконував роль гоголівського ревізора: важливо було його нагодувати та задовольнити всі його примхи.
"Були випадки, коли на засіданні акредитаційної комісії України, під час прийняття остаточного рішення про акредитацію, виявлялося, що один експерт був і в Закарпатті, і в Запоріжжі, і в Житомирі. В один день", – розповідає Михайло Винницький.
В результаті, рівень довіри до процесу акредитації в Україні вкрай низький, а непрозорий процес оцінювання впливає і на якість вищої освіти як такої.
"На сьогодні в Україні дуже стрімка піраміда якості.
Ми маємо 5-10 дійсно хороших навчальних закладів, ви їх всі знаєте: Український католицький університет, Києво-Могилянська академія, Університет імені Шевченка, Харківський університет імені Каразіна тощо.
Але після них ми маємо якісне провалля", – пояснює експерт.
 |
| Михайло Винницький, керівник секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти |
Він стверджує, що на середині цієї піраміди є фахівці, керівники освітніх програм, які мають бажання покращити свій рівень.
Завдання полягає в тому, щоб допомогти стати кращими тим, хто має таке прагнення.
Натомість не акредитовувати програми, які не відповідають критеріям якості.
Для цього й було створено Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Воно покликане змінити підхід до системи акредитації, ніж це було дотепер.
Чому Україна може навчитись у батьківщини Кембриджа та Оксфорда?
НАЗЯВО співпрацює з Британською Радою та Агенцією із забезпечення якості у Великій Британії (Quality Assurance Agency).
20 років тому Велика Британія переживала подібну українській проблему: у них були топові університети, про які знав весь світ, але інші заклади вищої освіти знаходилися у занепаді.
Їм вдалося підтягнути середній кластер вишів, при цьому топові університети не втратили свого рівню, а різниця між елітними та середніми закладами тепер не така велика.
[BANNER2]
Зараз експерти Британської Ради впроваджують цей досвід в Україні. Для цього проводиться багато тренінгових програм та обміну досвідом.
"Важливо розуміти, що якість вищої освіти досягається не збиранням довідок та перевіркою чітких кількісних показників. Важливо перевіряти критерії, які ми вважаємо якісними", – розповідає Винницький.
Що таке якісна вища освіта?
За словами Михайла Винницького, це коли до програми, до визначення її суті, залучені студенти, роботодавці та викладачі.
"Не лише декан, завкафедри та вчена рада, а викладачі, які формують реальне освітнє середовище", – стверджує він.
За словами заступника директора Агенції із забезпечення якості вищої освіти Великої Британії Ієна Уелша, процес оцінки якості вишів більше нагадує розслідування.
 |
| Ієн Уелш, заступник директора Агенції із забезпечення якості вищої освіти Великої Британії |
"Але важливо розуміти, ми не детективи, які розслідують злочин. Ми занурюємось в інформацію, в дані. Ми скоріше дослідники", – каже він.
Також Уелш зауважує, що для якісного співробітництва вишів та експертів важливо бути налаштованим на позитивну оцінку з самого початку.
"Ви приходите до навчального закладу не для того, щоб звинувачувати. Ви тут для того, щоб допомогти. Тож від початку варто налаштувати себе на те, що "тут все добре", – зауважує він.
Три проблеми українських вишів та шляхи їхнього вирішення
Про проблеми вищої освіти України можна говорити багато, але ключові з них наступні:
Проблема викладачів За словами Михайла Винницького, зараз викладачі університетів часто керуються такою логікою: "Я викладаю, бо вважаю, що мій предмет найважливішим на світі". Проте варто запитати себе інше: Проблема оцінювання якості Михайло Винницький наголошує, що роль хорошого університету не лише в підготовці фахівця. Виш має надавати і світоглядну підготовку, що означає широкі знання та компетенції, які дуже часто виражаються в таких речах, як soft skills або універсальні навички. Випускник університету має вміти спілкуватись, критично мислити, сприймати інформацію та аналізувати її. "Нас критикують за те, що наші критерії оцінки розмиті. І це так. Тому що ми віримо в автономію закладів, ми віримо в те, що не можна під одну гребінку ставити Маріуполь та Львів, медичний ЗВО та гуманітарний. Якщо ми будемо використовувати кількісні показники якості, і всіх гребти під одну гребінку, ми вийдемо на середню температуру по лікарні, а вона навряд підтягнеться до 36 і 6. Відповідно, нам потрібно підходити індивідуально до різних закладів, до різних освітніх програм і пробувати оцінювати інженерів та музикантів трохи по-іншому. Так, ми розмиті. І так заплановано", – пояснює він. [BANNER3] Цей підхід практикують і британські експерти. На питання, які критерії є найважливішими в оцінюванні британських вишів, Ієн Уелш відповідає: "Все залежить від закладу. Деякі виші мають багато кількісних даних. Деякі – більше якісних. Але у Великій Британії ми багато часу приділяємо статистиці та статистичному аналізу. Це важливо для питання витрат та ефективності". Проблема локальності та масштабності "Заклад вищої освіти завжди має бути вмонтовано в локальний контекст", – пояснює Михайло Винницький. За його словами, він не може на програмному рівні існувати незалежно від того контексту: "Експерти в процесі акредитації мають приїхати і сказати: добре, у вас є освітня програма, а чи залучили ви людей з вашого середовища для розуміння того, що буде робити випускник цієї освітньої програми в вашому місті? Якщо ви готуєте людей на загальнонаціональний рівень – чудово. Але чи ви залучили людей з загальнонаціонального рівня, щоб зрозуміти, що ці випускники матимуть, що робити опісля. Якщо ми говоримо про наукове середовище, чи ми розуміємо, що воно не є національним вже давно? Воно міжнародне. Чи ви працюєте з вашими аспірантами, чи ви даєте їм можливість включитись в міжнародне середовище, в свої спеціальності, чи вони їздять на конференції, публікуються в міжнародних журналах. Не існує національної науки. Є лише наука світова". 
Все вищезгадане є критично важливим для оцінки якості вишу та надання йому акредитації, яка не буде лише формальністю.
Як підвищувати якість вишів і до чого тут студенти
"Виші, які взагалі не дбають про якість, не будуть акредитовані", – категорично стверджує представник НАЗЯВО Михайло Винницький.
За його словами, у нас, на жаль, багато таких інститутів та університетів. Вони існують, бо так традиційно склалося, що є якась освітня програма, проте назвати її мету ніхто не взмозі.
"Програми, які не мають місії та розуміння самих себе, також не будуть існувати.
Це є першим критерієм оцінювання вишу: яка ціль існування цієї програми?
Чи збігається вона з проголошеною місією університету і чи ви залучаєте людей ззовні для того, щоб зрозуміти, що ця ціль, яку ви поставили, є релевантною?
Цей критерій простий, але дуже багато програм його вже не проходять", – пояснює Михайло Винницький.
[BANNER4]
Інші важливі критерії оцінки наступні:
- Структуризація програми та логіка викладання. Має бути певна послідовність дій: якщо виш викладає вищу математику, то має упевнитися, що до цього студенти опанували алгебру.
- Чи є у викладачів можливість розвиватись? Підвищення кваліфікації – це формальна довідка, чи навпаки – у викладача є реальна можливість розвиватися професійно. Винницький каже, що це можна перевірити простим питанням: "Як курс підвищення кваліфікації змінив ваше викладання?"
- Чіткі вимоги до оцінювання студентів. Оцінювання має бути регулярним, зрозумілим, а самі студенти повинні мати можливість на це оцінювання впливати.
- Прозорість. Цей критерій означає, що якщо зафіксовано випадки корупції/підкупу, то експерти можуть про це довідатись саме від студентів. Тому серед членів експертної групи є студенти. І це обов'язково.
Окремий наголос Михайло Винницький робить на аспірантських програмах вишу.
"Те, що я скажу, може звучати дуже дивно, але теми, над якими працюють аспіранти, мають відповідати дослідницьким інтересам їхніх керівників.
Ми маємо ситуації, коли в нас є аспіранти, які працюють у вакуумі. І їхні керівники ніколи не мали жодних публікацій за тематикою, над якою працює аспірант.
Це не може бути якісна дослідницька робота, коли керівник не в темі того, про що пише аспірант", – каже він.
Інша рушійна сила, яка може кардинально змінити виші, – це залучення студентів до оцінки якості.
Президент Української асоціації студентів та член НАЗЯВО Лідія Фесенко проходить тренінг від Британської Ради для того, щоб в майбутньому бути частиною експертної комісії.
Вона каже, що в старій системі її найбільше засмучували концерти для акредитаційної комісії, в яких студентів буквально примушували брати участь.
"Про це розповідали мої колеги з інших університетів.
З 2016 року я очолюю Українську асоціацію студентів і у мене був великий досвід комунікації з різними студентами, з різних областей країни.
Це прикро ще й тому, що в наших університетах погано розвинута культурна та спортивна програми, і вона не рухається в сучасне русло. Така "показуха" лише присікала її розвиток", – розповідає Лідія Фесенко.
Така система підривала і студентське самоврядування і систему вищої освіти загалом.
В рамках нової програми студент є повноправним членом студентського руху. Так є в Британії, так має бути і у нас:
"Щойно я, як студентка, вступаю в заклад вищої освіти – все – я беру участь у всіх освітніх процесах, і внутрішніх, і зовнішніх, – пояснює Лідія Фесенко.
Ми маємо право висловлювати свою думку, свій відгук щодо освітніх програм, сміливо заявляти, що подобається, а що – ні.
Студенти можуть змінити викладача, обирати дисципліни, звертатись до органів студентського самоврядування з будь-якими питаннями".
Отож, прозорість, автономність, активне студентство та трохи британського досвіду, і, здається, у вищої освіти в Україні є шанс на зміни.
Наталія Бушковська, УП.Життя
Текст створено за підтримки Британської Ради в Україні
Всі ілюстративні матеріали від Depositphotos
Вас також може зацікавити:
Як обрати університет і на що саме треба звернути увагу. ЧЕКЛІСТ
Майбутнє університетів – до чого готуватися українським вишам?
Європейська вища освіта в Україні, чи знову "ямковий ремонт" системи освіти радянської?
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.