"Все було, нічого немає": як виглядають села Луганщини після пожеж

5096
14 грудня 2020

Пожежі в Луганській області кінця вересня – першого тижня жовтня знищили 20 тисяч гектарів лісу і зачепили понад тридцять населених пунктів.

За місяць після трагедії в кожному селі були згарища, уламки хат, згоріла техніка – і люди, які над усім цим намагаються дати лад своєму життю.

Репортаж із сіл в околицях Сєверодонецька, які постраждали від вогню.

"Свого життя шкода"

Запах – це перше, що сигналізує про наближення до місця пожеж.

Проникає навіть у зачинені вікна маршрутки, але описати його важко: суміш горілого дерева і пластику, пилу й органіки, шиферу і цегли.

Слідом за запахом обабіч дороги з’являються вигорілі сосни. Автобус наближається до села Сиротине за п’ять кілометрів від Сєверодонецька, нинішнього обласного центру Луганщини.

Пожежа сталася в Сиротиному 30 вересня, окремі вулиці згоріли повністю.

На Сосновій, під самим лісом, жінка сидить у вигорілій великій теплиці. Частина вціліла – бачу там всохлі кущі помідорів.

У Сиротиному багато людей тримають теплиці, продають розсаду або овочі в Сєверодонецьку.

Теплиця в Сиротиному

– Я побачила заграву он там, –показує на інший край села Наталя Журавльова. 15 хвилин минуло, я тільки речі в погріб починаю кидати – і вже навпроти горять. Таксі викликали – вже все палало.

Верхова пожежа поширювалася швидко через ураганний вітер, палаючі шматки сосни приземлялися на дахи і паркани. Жителі пробували рятувати будинки, поливаючи водою зі шлангів, аж тут вимкнули електрику.

Декому з тих, хто мав генератор, вдалося врятувати будинки, але не родині Журавльових. В них лишився гараж – дах саме ремонтують разом із чоловіком. Дізнаються ціни на будматеріали, думають, чи вкладуться, чи ні, коли отримають компенсації за згоріле майно.

Віталій Журавльов вивозить сміття з подвір’я 

Обіцяна державою допомога – 300 тисяч за вщент згорілий будинок. 50 тисяч – за зруйнований частково. 200 тисяч – допомога сім’ям загиблого родича.

Люди зможуть отримати й допомогу з місцевих бюджетів, зокрема ті, хто отримав травми у вогні.

Та матеріальна допомога не відновить того, у що вкладали роки праці та любові.

– Свого життя шкода. 30 років прожили просто так, нічого не лишилося, – каже Наталя, показуючи місце, де була галерея з широкими вікнами – там вона вирощувала розсаду.

"Будуватися, якщо дадуть гроші"

Сиротине в ці дні не виглядає осиротіло. На кожному третьому подвір’ї кипить робота, хтось лагодить дерев’яні крокви, десь привезли будівельні блоки, хтось тільки починає чистити подвір’я від уламків.

Люди вивозять тачкою сміття на дорогу, а працівники ДСНС забирають ці рештки хати, хліва чи літньої кухні вантажівками за село.

Крім зелених жилетів надзвичайників, тут і там мелькають інші зелені жилетки з написом "500 років Реформації". Це волонтери з різних протестантських громад ледь не з усієї України – тут і Полтава, і Чернівці – приїхали допомагати погорільцям. Роздають інструменти – тачки, лопати, а також згущене молоко, шоколад. Допомагають і на відбудові.

Працівники ДСНС вивозять будівельне сміття, Сиротине

Свій мініштаб волонтери розбили у вцілілому гаражі на подвір’ї Валентини і Наталі Кривозубових – від їхньої хати лишилися стіни та віконний отвір.

Хазяйки намагаються дати раду з тим, що лишилося від господарства. З обгорілої цегли не збудуєш нової хати – вона стає ламка. Але жінки думають, що з неї буде сарайчик або клітки для кроликів.

Їхнього вцілілого кроля забрали лікувати в Рубіжне – після пожеж деякі ветеринари безкоштовно допомагали постраждалим тваринам.

Валентина спирається на підвіконня, дивиться туди, де була кухня й дивується, що плитка на підлозі вціліла.

Ось тут був квітник з трояндами. А тут – альтанка з виноградом, онуки тільки тут влітку і їли, в хаті ніяк не змусиш.

Валентина і Наталія Кривозубови з Сиротиного

Валентина розповідає, що в день пожежі вона була вдома. Закрила компот і 12 літрів лечо. Напередодні родина купила новий газовий котел. Все це згоріло.

Навіть картопля в погребі, приготована на посадку. Від мішків з цукром лишилися розплавлені грудки. Компот дивним чином уцілів, але пити його побоялися.

Чоловік пішов удень до селищної ради, йому сказали: не переживайте, то горить Муратово, – сусіднє село за 30 км від Сиротиного. Люди думали: пронесе.

Коли цього літа згоріла частина сусіднього Смолянинового, вони "бігали на край лісу" дивитися на вогонь. Тому, залишаючи ввечері будинки, не сподівалися, що побачать тільки обгорілі стіни.

На подвір’ї Кривозубових, Сиротине

Валентина не може змиритися з тим, що їх не попередили про небезпеку – і вони в останній момент, зі свічкою – а її постійно задував вітер – бігали по хаті в пошуках документів, грошей і першого-ліпшого одягу, щоб схопити і встигнути до того, як хату охопить вогонь.

– Коли весною почався коронавірус, то знайшли машину, їздили по селу, оголошували: "Носіть маски". І тут могли би проїхати, попередити. Може, якусь пристройку вдалося б урятувати.

Та більше за прибудову її турбують онуки. Один із них, шестирічний, ніяк не може змиритися з тим, що хати більше немає. В перші дні після пожежі лягав на уламки: "Я тут залишуся".

Його мама додає, що в садочку з дитиною працював психолог – можливо, з часом це допоможе:

– Вони намалювали звичайний дім, а потім – як будинок горів, і дитина розповіла, що згоріло, як згоріло.

Їхні плани – "будуватися, якщо дадуть гроші". На момент нашої розмови за три тижні після пожеж ця родина отримала тільки по 3400 разової допомоги від французької гуманітарної організації ACTED.

"У мене все є!"

На деяких подвір’ях у Сиротиному можна побачити сірі та сині вагончики з малим віконцем – це тимчасове житло, яке надала своїм парафіянам церква.

Лідія Єлізарова з села Воронове, яка відвідує церкву Християн віри євангельської, теж отримала такий.

Ця "хатинка" стоїть у місці, де був садок – посаджений її батьком горіх із обгорілою основою, шовковиця і груша. Вагончик усередині розділений на кухню і житлову кімнату. Електрики тут ще немає, але є ліжко, на якому складені і одяг, і постіль, і ковдри. На підлозі стоїть електрична плита.

Лідія ще не зовсім уявляє, як перебуде тут зиму, але поки що живе у родичів – їхній будинок уцілів.

Лідія Єлізарова з села Воронове

Воронове і до пожежі не було жвавим селом. Хоч, може, моє враження спотворює факт, що дорогою сюди розташоване міське кладовище, і єверодончани звикли асоціювати назву Воронове з цвинтарем.

Хай там як, а в ці дні наприкінці жовтня Воронове моторошно тихе й печальне. Субота, трохи дощить – сьогодні волонтерів тут не видно.

Зате в центрі села під магазином стоять працівники Сєверодонецької військово-цивільної адміністрації – це штаб для допомоги постраждалим від пожеж.

У перші дні вони роздавали їжу та одяг, зараз їхня робота – пояснювати юридичні деталі отримання компенсацій, адже багато хто не має всіх необхідних документів. 

Подвір’я Лідії Єлізарової, Воронове

У Лідії Василівни згоріли всі папери, крім паспорта і пенсійного посвідчення. Щоб відновити їх, треба їхати у Воронезьку область, звідки вона родом. Як це зробити, вона не знає. Але поки й не думає про це.

Щодня вона схиляється над уламками будинку і щось у них перебирає. Її червона куртка – гуманітарна допомога – видна здалеку, бо всі інші кольори в селі – це сірий і жовтий. Справжнього дощу тут не було кілька місяців.

В Лідії вцілів погріб – тут вони з сином ховалися від вогню. Була з ними ще коза. Побігла за хазяйкою, коли почалася пожежа, і так урятувалася.

Опівночі жінку з сином із погреба витягнув родич – ще горіло, тому вони виходили, обмотані мокрими ганчірками.

Коли зранку хазяйка повернулася до себе, то побачила згорілих кіз і собак, а курей і сліду не було. Лідія сподівається, що птахи врятувалися.

Коли тваринам вдалось врятуватися – це радість

Говорячи про свої втрати в пожежах, селяни найперше згадують навіть не хату, а своїх тварин. Багато хто картає себе, що не відв’язав пса, або відв’язав, але забув відкрити браму – і собака задихнувся.

Важко і страшно уявити картину, яка постала перед очима господарів, коли вони побачили згорілими всіх беззахисних тварин. Тож коли комусь вдалося врятуватися – це радість.

– Я прийшла зранку і бачу: гуси! Ходять, петрушку щипають. Я така рада була, що вони вціліли!

Лідія каже, що їй досі в грудях пече – мабуть, наслідки того, що дихали кілька годин димом у погребі. Їх врятувала вода, яка лежала там у пляшках ще "з війни", тобто з 2014 року.

Але жінка не скаржиться, вона вдячна за все, що їй передали люди:

– Гляньте, в мене все є! Навіть м’ясорубку якась бабуся принесла…                  

Їй тільки прикро через згорілі документи. І шкарпетки, які сама в’язала і які не подумала забрати, тікаючи від вогню.

"Хочемо повернутися"

Сосновий ліс майже впритул підходить до єдиної вулиці Лісової – ця вулиця і є селом Осколонівка.

Із тридцяти господарств двадцять три знищені вогнем повністю або частково.

Цей ліс, як пам’ятають старші місцеві жителі, вони самі й садили. Ліси мали захищати населені пункти від піщаних бур. Тепер замість світлого соснового лісу – чорні стовбури. Хто бачив, як горить сосна, порівнює це з бенгальським вогнем.

В Осколонівці немає магазину, сюди не ходить автобус – хутір сховався в лісах, але навіть сюди доїздили волонтери.

– Гуманітарку по два-три рази на день возили. Їжа, тушонка, соління. Потім будматеріали привезли, – каже Анастасія Калашникова.

Анастасія Калашнікова з села Осколонівка

Залишки одягу, який передавали люди погорільцям, ще й досі лежать у будинку селищної ради Борівського, до якої належить село.

А коридори Льодового палацу Сєверодонецька, де розгорнули штаб допомоги постраждалим, нагадують магазин секонд-генду. Купи одягу, посортовані, розвішані, посуд і навіть помідори в трилітрових банках.

В центрі Сиротиного також стоїть намет з купами одягу. Цієї допомоги виявилося забагато.

Здається, жителям цих сіл зараз більше потрібна проста людська підтримка: і словом, і ділом, – та зрозуміла процедура виплати компенсацій.

І у Вороновому, і в Сиротиному, і в Осколонівці люди почуваються покинутими і не знають, на що розраховувати.

Більшість людей планують відбудовуватися

Навіть коли отримають компенсацію – як побудуються ті, кому вже є 80 років, як от Анастасія Калашнікова?

– Наша хата була дерев’яна – для нас була добротна. Каштан у нас такий гарний був, – зараз її з чоловіком прихистили родичі в Борівському. Але вона дуже хоче повернутися жити назад у село, це їхній "родовий маєток" – у Осколонівці жили прадід, дід і батьки її чоловіка.

Більшість людей, у яких згоріла хата, живуть у родичів. Тих, кому немає куди піти, розмістили в гуртожитках у Сєверодонецьку.

Але звиклі до своєї хати і свого господарства ні за що не хочуть у гуртожиток.

Та й у родичів довго не житимеш. Вони хочуть бачити свій ліс і свої луки, годувати своїх курей – і це не забаганки, це життєві потреби.

– Не знаю, що в нас вийде, – каже Анастасія Калашникова. – Що ті 300 тисяч? В нас так багато було техніки: зварювальний апарат, шліфувальний, дрель. Донька мультиварку подарувала. Все було. Нічого немає...

Світлана Ославська, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Як боротися з паліями листя та запобігти масштабним пожежам: 5 лайфхаків від Конотопської громади

Як пожежі та випалювання сухостою впливають на здоров’я українців

Пилові бурі, смог та пожежі: в чому причина екологічних катастроф України

Як розповідати дітям про правила пожежної безпеки. ВІДЕО, МАЛЮНКИ

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.



powered by lun.ua