Чому українці не кажуть усиновленим дітям правду про походження і навіщо це змінювати
24 тисячі сиріт усиновлено в Україні за останні 10 років.
В банку даних дітей-сиріт досі перебуває 17 тисяч неповнолітніх українців, яких можуть усиновити найближчим часом.
Усіх їх українське законодавство "оберігає" від можливості знати, хто вони.
Сімейний кодекс України, який регулює процес усиновлення, передбачає навіть кримінальну відповідальність за розголошення таємниці про походження дитини, у тому числі і від неї самої.
Закон називає це "правом на таємницю факту її усиновлення".
"Українська Правда. Життя" розбиралася, чи може неправда про нас самих бути нашим правом, звідки це право взялося в українському законодавстві і які проблеми воно створює для людей, які отримали нову сім'ю, але не нову історію про себе.
Буквою закону
Традиція не говорити дітям про їхнє походження – наслідок історичних травм ХХ століття.
Починаючи з 1937 року в Радянському союзі почався масовий вивіз "врагов народа" на Сибір. Для родичів, які залишали у себе дітей цих вивезених громадян, було питанням життя і смерті не казати дітям правди, бо у разі перевірки органами саме дітей найлегше було допитувати.
Саме тоді ця таємниця набрала характеру "права", і досі воно так і записано в українському законодавстві.
Перше, що варто зробити людям, котрі щиро захотіли усиновити дитину в Україні – це прочитати у Сімейному кодексі статті 226-231, які регулюють процес усиновлення.
Саме ваше щире бажання прийняти дитину вже є таємницею. Це гарантує стаття 226 СКУ. Усі кому ви скажете "хочу всиновити/вдочерити" мають мовчати.
Ця сама стаття гарантує дитині, яка усиновлена, два права, які, в принципі, заперечують одне одного:
- право на таємницю факту усиновлення, в тому числі і від самої дитини;
- дитина має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення.
Хто повинен порушувати її перше право, щоби забезпечити друге, закон не пояснює.
Стаття 227 йде далі і гарантує батькам, які усиновили дитину, право на те, щоби не казати їй правди і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
З цим найбільші проблеми, тому що "інших осіб" виявиться занадто багато від медсестри в амбулаторії до секретарки у школі, яким усім треба показувати документи на дитину. Тож може виявитися, що не знає лише дитина.
Закон пише, що розкриття правди дитині про те, ким є вона сама, можна відкласти, якщо це завдасть шкоди її інтересам.
Більше того, в законодавстві передбачені зовсім абсурдні речі: "Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини".
Проблеми виникають, якщо в інтернат потрапили рідні братики і сестрички, але через певні обставини вони будуть усиновлені різними сім'ями, кожна з яких має своє право на таємницю.
У такому разі, пояснює Міністерство соціальної політики, нові батьки мають право на отримання інформації, тільки якщо усиновлення не є таємним.
Хоча за розголошення таємниці усиновлення в Україні можна заплатити штраф або навіть сісти в тюрму на три роки, наразі таких випадків не траплялося.
"Попри те, що в законі передбачена кримінальна відповідальність за розголошення таємниці усиновлення, я ще не чув такого випадку, щоби хтось ніс за таке відповідальність", – зазначає уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба.
[BANNER1]
Реальні історії
Наталія Андріюк – начальниця рівненської служби у справах дітей. Її робота – допомагати сім'ям знайти дитину в інтернаті, пройти з ними процес усиновлення, а тоді час від часу контролювати їх на дотримання батьківських обов'язків.
Через неї сотні дітей отримали сім'ю. Однією з них стала і її власна.
Анну вона удочерила, коли їй було три рочки. Навіть у власній сім'ї Наталія робила усе як пише інструкція – таємно, але в 15 років дочка сама знайшла документи.
Наталія пригадує: "Це був армагедон. Вона плакала. Бігала по моїх подружках. Кричала, чому ми збрехали.
Вже п'ять років минуло, але я як згадаю, то аж страшно робиться. І їй, і мені то було дуже важко психологічно і для наших стосунків.
Це було моє рішення їй не казати. Я знала, що ніколи їй цього не скажу, так і було, ніхто не казав, навіть сусіди. Але сталася така прикра випадковість".
 |
| Дитина може знайти документи і дізнатись таємницю. Фото petrograd99/Depositphotos |
Допомогло те, що робота мами пов'язана з інтернатною системою і дочка з самого дитинства бачила, як живуть діти без сім'ї.
"Я пам'ятаю, що її посадила навпроти себе і кажу: "Ти маєш право ображатися за те, що я тобі не сказала, але не за те, що ми тебе взяли. Ти бачила, як живуть діти в інтернатах. Невже тобі було би там краще? Я що тобі не мама?"
І її якось відпустило", – пригадує Наталія.
Спеціалістка з усиновлення за 23 роки роботи з таємницею стала дуже обережна. Каже, що не може радити парам, які до неї приходять, не зберігати таємницю усиновлення.
"Я пораджу, а потім вони не будуть знати, що з тією правдою робити, як подавати цю інформацію не тільки дитині, але і родині, – пояснює Наталія.
Але якби то була я, то говорила б дитині правду з самого початку. Може не від маленької, але поступово".
Олександр Шевченко з Нікополя (Дніпропетровської області) з дружиною мають двоє рідних дітей, а також усиновили або взяли під опіку 14 чужих дітей.
Олександр вже сам прийняв кілька чужих дітей, коли його рідний дядько сказав йому: "Та ти теж усиновлений".
"Для мене це не було шоком ніяким, можливо, через те, що я сам вже усиновлював, – зізнається чоловік.
Це по-перше, а по-друге для мене мої батьки були настільки важливими людьми у житті, особливо батько, що я навіть не мав ніякої тривоги щодо того, що є ще якась інша правда.
Я пам'ятаю, що їду в машині після розмови з дядьком, ніби і закололо неприємно від того, що дізнався, а потім подумав, що це нічого не змінює. Багато років минулого, навіщо мені когось шукати?"
Хоча Олександр каже, що ця таємниця ніяк не зашкодила йому у житті, своїм усиновленим дітям він каже правду:
"Ми мало того, що кажемо дітям, хто вони. Ми також підтримуємо дуже гарний тісний контакт з їхніми батьками. Тому, що це дуже часто люди, які теж потребують підтримки.
Наприклад, в однієї мами помер чоловік і вона сама залишилася з п'ятьма дітьми. Моя задача, як християнина, не думати про себе, а зосередитись над тим, чим я можу бути корисним іншим людям".
Третю історію розповіла "Українській Правді. Життя" психологиня Київського міського центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді Любов Лоріашвілі:
"У мене був підопічний 9 років, у якого батько дуже рано пішов з сім'ї.
Коли йому було 8 місяців, то з'явився вітчим. Він не чув душі за цією дитиною. На рибалку брав з собою. Був справжнім другом. Але батьківство – це також виховання, заборони.
Одного разу сусідська дівчинка в селі сказала хлопчику: "Ну, ясно, був би він тобі рідний тато, він би так з тобою не поступив". Що значить рідний? Ага, це значить тому, що молодшому можна все через те, що він йому батько, а мені вітчим.
У цього хлопчика з'явилася ідея шукати батька. Він бродячив, але батька не знайшов. Він так і не повернувся додому, бо обідився, що всі знали, а він ні".
[BANNER2]
Нащо нам знати, що було перед нами?
95% усиновлених дітей, незалежно від того, в який спосіб вони дізналися правду про себе, хочуть знайти свою маму чи тата.
"І поставити їм тільки одне питання: "Чому?" Відповідь на це питання дає дитині можливість сказати собі: "Це не я поганий. Це вони не змогли справитися із ситуацією, – пояснює психологиня Любов Лоріашвілі.
У таких дітей працює внутрішнє переконання: "Поганих дітей же не залишають. Зі світом все добре, це зі мною щось не так".
Логіка в тому, що таємним є все, що погано, бо все решта називають сюрпризом, а не таємницею.
Психологічно це означає, що якщо є якась таємниця, значить нам бракує інформації і ми намагаємось її чимось наповнити, тоді виникають фантазії. А фантазії – це небезпечно".
Багато дітей, які не знають про усиновлення, коли дізнаються кажуть: "Я про це знав. Я відчував".
 |
| За розголошення таємниці усиновлення в Україні можна заплатити штраф або отримати реальний термін. Фото Professor25/Depositphotos |
Багато сімей максимально відтягують момент оголошення правди, бо бояться, що дитина обере рідних батьків, замість усиновлених. Але психологиня каже, що саме цього не варто боятися, бо навряд вони стануть близькими людьми. "У них немає спільних історій", – пояснює Любов Лоріашвілі.
Але забороняти або заважати дитині у пошуку свого коріння не варто.
"Іноді виникає ідеалізація біологічного батька. Він там, напевно, капітан дальнього плавання. Якби я був би з ним, я жив би у палаці.
Зовсім іншою може виявитися ситуація, якщо там пряма протилежність капітану далекого плавання, а дитина у підлітковому віці і дуже чутлива до зовнішнього.
Тоді вони кажуть собі: "Вони погані, значить і я таким маю бути. Я ж їх частина, правильно?" – пояснює Лоріашвілі.
Правила не травматичного оголошення факту всиновлення
Оголошення правди – це проблема не тільки дитини, але насамперед дорослих.
"Я би радила, дуже глибоко попрацювати з собою над тим, як ви ставитеся до тих людей, які залишили вашу дитину.
Деякі батьки думають, що якщо вони будуть обезцінювати біологічних батьків, то збільшать таким чином свій авторитет.
Ми не маємо на це права. Ми можемо казати: "Мені жаль, що вона так зробила, так дорослі не повинні вчиняти". Ми не знаємо, в який момент вона зламалася", – пояснює найважливіше правило психологиня Любов Лоріашвілі.
"Перш ніж говорити дитині, я завжди раджу 20 разів написати цю історію від руки, кожного разу видаляючи звідти емоції, фантазії та оцінку.
Також треба перевірити текст, чи у ньому правдивий фактаж", – радить психологиня.
Треба враховувати вік, темперамент, характер дитини, аби передбачити реакцію, з якою доведеться зіштовхнутися.
"З 2 років, звісно через гру і казку, дитині треба про це говорити, розводити поняття біологічних батьків і усиновлених.
Для дитини це має стати нормальним, якщо сім'я розширюється за рахунок прийняття дитини. Це не погано і не добре так просто є", – пояснює Любов Лоріашвілі, коли варто починати розмову з дитиною.
Спеціалістка додає, що найпізніший термін оголошення правди – 9 років. Після цього моменту починається пошук себе і якщо розповісти про усиновлення неправильно, то можна втратити дитину.
Навіть, якщо для сторонніх осіб ці правила здаються доволі простими, сказати правду завжди не легко. Любов Лоріашвілі радить робити це разом із психотерапевтами, які допоможуть скласти стратегію.
"Це ж не те саме, що прийшов додому після роботи, посадив на стілець і кажеш: "Ну все, я тобі зараз розповім". Це тривалий процес. Знадобиться 3-4 місяці, щоби потрохи закладати камінець за камінцем", – каже психологиня.
Щоб підготуватися до оголошення таємниці варто також прочитати книгу "Як розповісти правду прийомній або усиновленій дитині" Бетсі Кіфер та Джейн Скулер.
Чимало батьків використовують її, як посібник. У ній автори розповідають, що від людей, які виросли в сім’ях усиновителів, вони навчилися важливим речам.
[BANNER3]
Чому потрібно змінювати законодавство про таємницю усиновлення
Може здатися, що якщо ніхто не сів за порушення статті 226-227 в Сімейному кодексі та все більше сімей кажуть дітям правду, то немає проблеми. Насправді це не так.
Наявність цієї норми в законі порушує прийняті Україною зобов'язання з дотримання прав людини. Конвенція ООН з прав дитини в статті 7 каже: дитина "з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування".
Для доброго виконання батьківських функцій, усі усиновлювачі чи прийомні батьки мають пройти навчання.
"Тому що це не просто дитина. Це травмована дитина. Наявність власних дітей не додасть нікому ресурсу, аби знати що робити з дітьми з інтернату", – пояснює очільник Всеукраїнської асоціації прийомних батьків Леонід Лебедєв.
Таємниця усиновлення робить неможливим цей процес. Ми не можемо зібрати цих батьків в групу, тому що це вже порушення таємниці.
Єдине, що ми можемо зробити – це індивідуальні заняття, а для цього в держави нема ресурсу.
Або не вчити взагалі, а цього не можна допустити, бо йде повернення дітей назад в систему, якщо батьки не справляються".
Леонід Лебедєв вважає, що сам факт кримінальної відповідальності ускладнює дуже багато процесів у системі усиновлення, які мали би бути прозорими.
Як приклад, історія 4-річної Ліни із Фастова, за яку в 2018 році судилися дві сім'ї. Її мама померла, прийомна сім'я виховувала дитину і вже збирала документи на удочеріння. Потім з'явилися інші охочі, як дізналися, що дитина успадкує квартиру від померлої мами.
Суд прийняв їх клопотання на розгляд і нікого про це не повідомляв, посилаючись на таємницю усиновлення. Через це також неможливо знайти рішення в реєстрі судових рішень.
 |
| Для доброго виконання батьківських функцій, усі усиновлювачі чи прийомні батьки мають пройти навчання. Фото photographee.eu/Depositphotos |
Таємниця усиновлення робить супровід державою сім'ї, яка взяла дитину, фіктивним явищем і дуже ускладнює потрапляння соцпрацівника додому.
"Коли ти усиновлений, навіть якщо тебе там будуть катувати, поки не вмреш і поліція не запише це, як факт, та дитина буде терпіти.
Якщо служба у справах дітей захоче прийти, то її просто пошлють, тому що є таємниця усиновлення, а такий візит її порушить.
Було багато таких випадків, коли над дитиною знущались, а суспільство дізнавалося про це тільки тоді, коли там відбувався повний капець", – зазначає Леонід Лебедєв.
Однак, скасування таємниці усиновлення не повинне означати, що про історію цієї малої людини має дізнатися весь світ, а особливо батьки, яких позбавили права опіки.
"Якщо вони позбавлені права на опіку, то все: вони не мають права знати про неї нічого.
Вони втратили право на цю дитину і на інформацію про неї", – каже дитячий омбудсмен Микола Кулеба.
Про відкриття таємниці для біологічних батьків не може йти і мови, вважає і Любов Лоріашвілі: "Їх від них забрали не тому, що вони чудові батьки. Дуже часто – це насильство або незабезпечення базових потреб. Для чого цим людям про них знати?
Ми вже проходили через сльози і маніпуляцію дітьми, щоправда у прийомній сімї. Батьки приходили до дитини і казали "Ну звичайно тобі тут добре, ти там спиш і їж, а я дивись який нещасний".
Діти починали виносити продукти, можуть навіть красти заради своєї мами чи тата".
Тим батькам, які вже давно прийняли дітей з інтернату і живуть в мирі з цієї таємницею, переживати не варто.
Микола Кулеба, дитячий омбудсмен пояснює: "Закон не має зворотної дії. Якщо ми скасуємо цю таємницю усиновлення – це буде стосуватися лише тих батьків, які збираються робити це в майбутньому, а не тих, котрі зробили це вчора".
Софія Кочмар-Тимошенко, УП.Життя
Титульна світлина fizkes/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
Не звинувачую маму – у неї не було іншого виходу. Історія випускниці інтернату
"Чистка карми" брудними ганчірками, або Чого не варто везти в інтернати
"Літаючий будинок", або Хто вводить дітей з інтернатів у реальне життя
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.