Столиця помідорів: як у Кам'янці-Дніпровській вирощують помідори, огірки й навіть екзотичні фрукти

Тут теплиць більше ніж будинків – тисячі теплиць – помідорових, огіркових, виноградних, бананово-лимонних...

Тут кожен житель – овочівник від народження.

Тут навіть пам'ятник помідору поставили, а на бордах вздовж доріг – апетитні овочі замість кандидатів у депутати.

Це місце – Кам'янка-Дніпровська з навколишніми селами.

А ще тут зовсім недавно розкопали скіфський курган і знайшли артефакти, які зробили переворот в археології.

Якщо гугл-карту поставити на режим "супутник" і поглянути на Кам'янку, вона виглядає білою від тих самих теплиць. Білою зимою і влітку.

З висоти Кам'янка-Діпровська здається білою від теплиць

У місті лише кілька квартирних будинків, решта – приватний сектор з городами. Вважай, велике село.

Територіально Кам'янка зливається з сусідніми селами Водяне і Велика Знам'янка, утворюючи агломерацію з 30-ма тисячами населення, з яких майже всі – тепличники!

За тутешніми мірками, мати на сім'ю лише одну теплицю, скажімо, на 6-8 соток – це "юніорський рівень". І навіть 20-30 соток під кількома теплицями – сьогодні вже не круто.

Круто – це коли один фермер будує вкритий плівкою комплекс на 3+ гектари – з автоматичним регулюванням поливу й опалення, охоронними системами (камери спостереження + датчики руху), надувними стінами, електропідйомниками і ще багато-багато чим.

І таких комплексів тут дедалі більшає.

Кам'янські теплиці з висоти пташаного льоту

Виробничий цикл у теплицях – весь рік. Збирають по два врожаї. Вирощують різну городину, але в основному – томати й огірки.

Особливо томати. Не дарма ж саме помідорові у Кам'янці-Дніпровській встановили пам'ятник. Помідор для кам'янчан – альфа і омега.

Як це починалося

Степи південної України були приєднані до Російської імперії у ХVІІІ столітті – за часів Катерини й Потьомкіна.

Заселяли їх селянами-кріпаками. Вони й стали першими городниками – землі тут родючі.

Але найбільшого підйому овочівництво набуває за радянської доби. У 1950 роки будується Каховська ГЕС, наповнюється водосховище, з якого беруть початок Північно-Кримський та Каховський канали. Розвивається поливне землеробство.

За Хрущова масово утворювалися колгоспи саме овочевого напрямку. А відтак аграрні технології переносилися людьми й на їхні присадибні ділянки.

У 50-60-ті городину вирощували на відкритому ґрунті, у 70-і з'явилися перші парники під плівкою, а згодом і теплиці.

Сучасні великі споруди з плівки тут і досі звуть балаганами

Каховське водосховище спричинило підйом ґрунтових вод. Люди масово бурили свердловини для поливу – це робилося легко й не коштувало дорого. Врожайність зростала.

Натомість радянська влада була вельми не в захваті, коли бачила на приватних подвір'ях надто вже великих розмірів теплиці.

До "надмірно працьовитих" хазяїв партійне начальство ставилося майже як до підпільних цеховиків-мільйонерів: їхні заробітки називали "нетрудовими доходами" і посилали міліцію – руйнувати теплиці. Насаджувався принцип: "Не висовуйся!"

Та люди все одно хотіли вирощувати на продаж і заробляти більше. Теплиці як могли приховували, маскували.

У кам'янчан навіть виник цікавий код спілкування: замість "теплиця" казали "балаган", аби збити з пантелику ймовірного стукача, щоб той не побіг "куда слєдуєт".

Код прижився – сучасні великі споруди з плівки тут і досі звуть балаганами. Тепер вже їх будують не криючись. Життя під плівкою – окремий дивний світ.

Дещо у цифрах

Тут на овочах знаються всі, ким би людина не була – вчителем, таксистом, поліцейським, лікарем…

Кожен може підтримати розмову про нові сорти, добрива, насіння.

Діти починають допомагати батькам у теплицях років з десяти. А коли настає час висадки розсади, у деяких сім'ях і школа може відходити на другий план.

Премудрості вирощування різні, але якщо казати усереднено – на квадратному метрі висаджують три рослини. Тобто – 300 кущів тих же помідорів на сотці землі.

Вважається добре, коли з куща хазяїн має 100 гривень виторгу. З сотки – це буде 30 тис. грн.

В кого 20-30 соток – заробляють 600-900 тис. грн з одного врожаю. Хто має гектари теплиць – заробляють мільйони.

Але це теоретичні розрахунки, бо ж далі йде ціла купа "але"…

Великий тепличний комплекс з надувними стінами

По-перше, 100 грн з куща – бажаний виторг і він буває не завжди, бо ринок примхливий.

По-друге, від доходу щонайменше треба відняти ціну сільгоспхімії (добрива, гербіциди тощо), вугілля (7 тис. грн за тонну, при тому що одному хазяїну треба 10 тонн на рік, іншому – 100 й більше тонн), електроенергії, насіння, транспортні видатки, ремонтні робити на теплицях тощо.

Насіння купують оригінальне, бо вирощують не "чисті" сорти овочів, а сортові гібриди. Вони більш врожайні, стійкі до погодних сюрпризів.

Але гібрид сам себе не репродукує. Тому свіжий посівний матеріал потрібен під кожну посадку.

Одне зернятко томату коштує 3-5 грн, залежно від сорту. Тобто це 1-1,5 тис. грн на сотку. На гектар "йде" до 300 тис. насіннєвих гривень.

Політ джмеля

Теплиці тут старі й новенькі, з обтріпаною вітром почорнілою плівкою і свіжою біленькою, яка грає на сонці.

До речі, плівку треба міняти приблизно раз на 5 років, бо вона стає ламкою і зменшується її світлопроникність, а відтак і падає врожайність.

Найбільші емоції викликали теплиці трьох господарів.

Сергій Свириденко (м. Кам'янка-Дніпровська) – фермер успішний. Основну частину доходу бере з овочів, але також має пару теплиць з доволі екзотичними "мешканцями".

Сергій Свириденко – фермер з Кам'янки-Дніпровської

В одній з таких: лимони, банани, апельсини, фейхоа, гуава, папая, монстера, гранат, мандарин…

І навіть оригінальний і трохи жахаючий цитрон "рука Буди".

Ще й кактус-агава у кутку – за розмірами такий, що хоч роби з нього текілу!

Лимонні кущі можна знайти у міських квартирах, та всі вони якісь карликові, плоди якщо й трапляються, то маленькі й поодинокі. А тут – повноцінні дерева, усипані жовтими ароматними повнорозмірними плодами. Чудо!

Цитрон "рука Буди"

Кактуси і лимонні кущі

І монстеру ми знаємо, як звичайну кімнатну рослину у горщику. Але тут у теплиці – це досить потужний кущ з продовгуватими плодами, які до того ж їстівні.

Екзотичні рослини Сергій вирощує вже близько 15 років. Почав заради забави й експерименту (приживеться чи ні), але сподобалося – розширює асортимент. Багато читає, набуває досвіду…

Зі збутом проблем не має – усе розпродається в межах Кам'янки, а деякі екзоти йому навіть замовляють клієнти із Запоріжжя.

Федір Живогляд з села Водяне в теплиці з огірками

Федір Живогляд (с. Водяне) – овочівник, садівник, виноградар. Рік тому заклав новий сад хурми, сподівається на перший врожай вже у 2023-му.

Саджанці купував аж у Нью-Йорку, де хурма добре прижилася, дає гарні врожаї попри морозні зими.

Вже давно плодоносять його кущі інжиру, персикові та фінікові дерева. А сортові яблука й груші – то вже класика.

Але більше вражає Федорове виноградне господарство: 1200 кущів, з яких половина – під плівкою, у трьох теплицях.

Виноград сімдесяти різних сортів, з одним із них – Конвалією – Федір минулого року взяв гран-прі на виставці "Золоте гроно України".

Заходимо у теплицю, де виноград висаджений у 2002 році. Кущі-ветерани – товщина стебла при корені – сантиметрів 15. Майже два десятиліття живуть і плодоносить вони під плівкою – без "живого" сонячного проміння.

Стебло винограда, який 18 років росте в теплиці

По деяких сортах (Полонез і Преображеніє) у теплицях Федір збирає в рік два врожаї – у липні й вересні. І це також дивина!

Найбільш родючий у його колекції – сорт Кардинал Неро, в останній врожай з одного куща зняли 54 грона, довжина деяких при цьому сягала 70 сантиметрів.

На жаль, цих велетнів ми не застали. Але скуштували і сфотографували грона Скарлота – 40 см довжини.

В одній з теплиць виноград піднятий трохи вище й облаштований аркою. Під ним на ґрунт висаджують полуниці.

Тепличний виноград

Хазяїн каже, що у тепличних умовах під парасолькою виноградного листя вона непогано почувається й дає пристойні врожаї.

"Може на винограді й не заробиш так гарно, як на помідорах, але я це діло люблю.

Для мене, коли покупець приїздить і відбирає собі з кущів, що хоче і скільки хоче – то наче й шкода продавати. Вже, думаю, і гроші мені не треба!

Люблю я виноград. І нікому не довіряю доглядати. Наймаю людей на овочі, але виноград – тільки сам, бо нервів не вистачає бачити, як чужа рука його обрізає", – сміючись зізнається Федір Петрович.

Юрій Чорний (с. Водяне) – керівник ТОВ "Екселенс центр "Грін Хаус Технолоджі". Він – саме з числа міцних фермерів.

Має під плівкою 1,3 гектари – це 8 звичайних теплиць, і одну блочну на 0,5 гектарах. Опалює усе це господарство вугільний котел потужністю один мегават.

Фермер з Водяного Юрій Чорний в своїй теплиці показує вулик зі джмілями для запилення томатів

Велика блочна теплиця дещо нагадує надувний матрац. Зрештою, так воно і є: плівка двошарова, а отже це мішок, заповнений повітрям – для цього постійно працює електронасос підкачки. Повітряна подушка покращує термозбереження, роблячи більш ефективним опалення.

Заходимо в середину… Відчуття, наче це не виробниче приміщення, а виставкове. Кущі "під струну" – рівнесенькі, скільки око бачить.

Кожен кущ – не вище 2,2 метра – такий тут стандарт. Таблички з назвами сортів над рядками охайні, виконані в єдиному дизайні.

Навіщо таблички?

Може вони й не обов'язкові для господаря, бо ж він і без написів знає, де що посаджене. Але днями представництво німецької компанії-продавця насіння проводило семінар на фермі Юрія – то ж таблички більше для гостей.

Метою семінару було продемонструвати можливості даного насіння. Участь взяли більше ста людей, багато приїхали з інших областей.

Провідні насіннєві компанії не економлять на навчальних програмах. А Юрій Чорний вже не перший рік активно співпрацює з кількома компаніями, а отже і його ферма – своєрідний навчальний центр.

У сучасному тепличному комплексі фермера Юрія Чорного в селі Водяне

Показав нам хазяїн вулик із джмелями для запилення рослин. У закриту теплицю комаха із зовні не залетить, а без комахи – хто ж запилить?

Ставити у теплицях звичайні бджолині вулики – не годиться, бджоли не сідають на помідорові й огіркові квітки. Але джмелі – так.

Картонний, розмірами із взуттєву коробку, джмелиний вулик розрахований на 20-25 соток запилюваної площі. Тобто на пів гектара потрібно 2-3 вулики за ціною 1800 грн кожен.

Джмелів у ньому вистачає на кілька місяців роботи. Завдяки ним врожайність підвищується на 30%.

Куди їдуть помідори

Масштаби кам'янських овочівників колосальні – врожаї господарі вимірюють десятками/сотнями тон.

"Струмки" від кожної з теплиць зливаються в потоки й разом утворюють повноводну "томатну ріку", яка живить Україну й не лише.

Колись тепличники самі возили товар по базарах – від Запоріжжя й Дніпропетровська до Москви, Пітера, а то навіть і далі. Але ті часи в минулому.

Зараз діє чітка логістична схема: товар на місцевому гуртовому ринку забирають оптові посередники, які розвозять його по Україні.

Гуртовий ринок у селі Водяному в літні пікові місяці збирання врожаю працює цілодобово. Одна за одною наповнюються овочем і від'їжджають вантажівки.

На бордах вздовж доріг – апетитні овочі замість кандидатів у депутати

Але й оптовий ринок – не єдине місце збуту. Деякі маркет-мережі збудували в кам'янському регіоні власні складські комплекси. Там формуються партії і фурами відправляються по великих містах.

Сформувати і відправити протягом дня партію у 100 тон (а це 4-5 автофур!) – буденний ритм для таких складів.

Тому заготівельники охоче працюють з найбільш потужними фермерами, які гарантовано дають великі об'єми.

Один співбесідників розповів: по тому, як він наростив потужності своїх теплиць і вийшов на стабільні великі об'єми, майже перестав їздити на оптовий ринок. Практично весь товар забирає склад київської торговельної компанії.

Так, гроші у Кам'янці водяться, але з неба задурно вони точно не сиплються.

Постійне суперництво: оптовики намагаються збивати ціни, овочівники – їх тримати й піднімати. Хто кого. Часто виходить не на користь овочівників.

Років два тому з'явилася напасть – томатна міль з цікавою назвою "тута абсолюта" (лат. tuta absoluta), ймовірно її завезли на імпортованих з Туреччини томатах.

Міль розплодилася, її личинка з'їдає помідорове листя. Врожайність падає. Ефективного методу боротьби поки не знайдено – тута дуже адаптивна, швидко звикає до отрут.

Працівник теплиці демонструє листя томату, уражене моллю tuta absoluta

У такій ситуації деякі тепличники зменшили частку томатів та збільшили висадку огірків. Пропозиція по огірку підскочила, на що ринок миттєво відреагував падінням оптової ціни на цей овоч.

І тепер фермери (особливо ті, що оперують невеликими об'ємами) мусять здавати врожай за цінами, ледь-ледь вищими за собівартість.

"Хіба це бізнес?! До середини осені я не міг "відбити" насіння. Коли таке було?!" – скаржився один із співбесідників.

А його товариш тут же з сумом додає: особисто він – так само зробивши ставку на огірок – годував ними домашніх качок. Бо вважає це не такою болючою втратою, як продаж по нинішнім закупівельним цінам.

Деякі тепличники збільшили висадку огірків

Але є й історії "протилежного змісту". Наприклад – почута мною розповідь Олександра – заможного фермера:

"Не можу сказати, що влада в країні така вже ефективна. Але останнім часом зменшився рівень митної корупції. Принаймні щодо овочів: зник "контрабас" – ми його не відчуваємо.

Раніше контрабандні томати з Туреччини – а вони завозилися масово й відкрито, просто митники цього "не бачили" – коштували настільки дешево, що ми інколи мусили продавати свій товар по собівартості, а то й нижче.

"Контрабас" заганяв нас за межу 10 грн за кілограм помідорів, а по огірку – 5-6 грн за кіло. Це при тому, що у супермаркетах наш помідор продавався за 50-70 грн. Тепер "контрабасу" нема, ми продаємо по 20 грн/кіло оптовикам, і ціни в маркетах при цьому сильно не ростуть.

І ми заробляємо, і покупець не переплачує. Для нас відпала потреба працювати на імпорт – на Польщу і Балтію.

Колись відправляли туди фури, але зараз весь наш товар розходиться всередині країни, хіба це не добре?"

Наймана праця

Теплиці потребують людських рук.

Хто з фермерів має великий розмах – не обходиться без найманих працівників. Орієнтовний розрахунок – 5-7 людей на гектар тепличної площі.

За роки у Кам'янці склався постійний ринок сезонної праці. Приїздлять з сіл, де нема ніякої роботи. Від Херсонщини, Дніпропетровщини, Харківщини, до західних областей.

Тут заведено рахувати оплату праці погодинно й виплачувати щодня. Від 30 до 45 грн за годину. Тобто – 300-400 гривень на день.

Теплиці потребують найманих працівників

"Пошук робочих рук – це щоденний клопіт, – розповідає Юрій Чорний.

Нема такого, щоби найняв бригаду на сезон, і голова не болить. Болить! Мені щодня треба до 15 працівників. Але вони не йдуть на довгі контракти.

В нашому краї так не завелося. Щовечора віддаю людям зарплатню і питаю: чи вони прийдуть завтра до мене знову?

І можу почути: ні, завтра ми працюємо в іншого. Не обов'язково, що всі, але декілька людей точно так скажуть.

Тому я маю телефони п'яти-шести мінібригад. І кожного вечора обдзвонюю, аби забезпечити на завтра потрібну кількість людей.

Чому так? Всі шукають легких процесів, бо ж платять погодинно.

Скажімо, в мене на завтра запланована фізично важка робота, а в іншого хазяїна – легша. То ж люди шукають легкого.

На важку роботу приходять ті, хто "проспав" і не встиг на легку".

Але не можна сказати, що бал правлять виключно найманці. Вони також залежні від роботодавців: погано працюватимеш, спіймають на простоях чи крадіжці – більше не запросять.

Фермер Юрій Пеліхов з Кам'янки і його огіркова теплиця

Цікаво, що навіть місцеві жителі також працюють погодинно в своїх же сусідів.

Юрій Пеліхов з Кам'янки має кілька власних теплиць, але також орендує теплицю у місцевих жителів – матері і її сина.

Вони ж при цьому самі працюють… найманцями у кого прийдеться. Часом і в Юрія також.

Іноді навіть він посилає їх у їхню ж теплицю. І подібних історій тут чимало.

Цікаво, що ці люди відчувають? Попитати їх не вдалося, але дещо "пролили світло" розмірковування самого Юрія:

"Можливо, комусь так зручніше і простіше.

Грошей менше, але й голова не болить: чи вродить цього року; чи не поїсть тута; чи не впадуть ціни; чи якісними виявляться зерна, які ти купив, або ж підсунули прострочені, і половина з них не вродять; чи якісні міндобрива, або продали якусь "пальонку"?..

Люди бояться ризикувати. Колись не боялися, а потім стали боятися. Або, от, минулого року буревій повалив багато теплиць. Хто мав гроші – відновили, а кому не було за що – пішли по наймах"…

Не помідором єдиним

Так, теплиці й тепличники – неймовірно цікавий світ. Але не томатом єдиним живе Кам'янка.

Археологи вважають, що саме поблизу Кам'янки-Дніпровської існувала столиця древніх скіфів. Тут відкрили древнє городище й десятки курганів.

У 1912-1913 роках в кургані Солоха знайдено самих лише золотих прикрас близько 15 тисяч. І серед них – унікальний золотий гребінь ювелірної роботи, вагою майже в 300 грамів.

Мамай-Гора – найбільший скіфський поховальний комплекс. У 2019 році археологічна експедиція знайшла в ньому речі, які змінюють знання про скіфів. Це амфора з сірої глини і золота прикраса – підвіска з камінцем-крейдою.

Скіфська Пектораль, знайдена у 1972 р біля м. Нікополь у кургані Товста Могила - на протилежному від Кам'янки березі Дніпра. Скіфський гребінь, знайдений при розкопках кургану Солоха у 1912-1913 роках неподалік Кам'янки-Дніпровської. Фото з інтернету

Встановивши вік амфори, вчені дійшли висновку: скіфи оселилися в цих місцях щонайменше на сто років раніше, ніж це вважалося до того.

І камінець-крейда ще має сказати своє "історичне слово": він унікальний тим, що досі такого виду прикрас в скіфських могильниках не знаходили.

Ці знахідки передаються на зберігання Кам'янсько-Дніпровському міському історико-археологічному музею, де про них і розповіли директорка музею Аліна Чернявська та наукова співробітниця Ангелина Вербицька.

Ця сіроглиняна амфора змінила знання про скіфів

Ще одна цікава своєю історією споруда – залізобетонний "бик" – колишня опора мосту через Дніпро, який збудували німці у Другу світову війну.

У жовтні 1943 року вони пустили рух по ньому, щоправда, не встигли прокласти залізничні рейки.

Вважається, що міст спорудили для суто військових потреб – звідси найкоротший шлях на Мелітополь, де після поразки під Сталінградом німці спішно споруджували оборонну лінію, аби стримати радянські війська – не пустити у Крим і до залізних рудників Кривбасу та нікопольського басейну марганцевих руд.

Лише чотири місяці працювала ця стаціонарна переправа – у лютому 1944 року її підірвали.

За однією версією – це зробили радянські війська, аби ускладнити відступ німецьким частинам – скинути їх у Дніпро.

За іншою версією міст підірвали німці, аби стримати наступ Червоної армії.

Два "бики" лишилися від мосту – один на правому березі у Нікополі, другий – наче форт Боярд – стирчить з Каховського водосховища неподалік Кам'янки.

Колись він стояв на суші, і між ним і нинішньою міською набережною "вміщувалися" ще три вулиці з будинками. Їх затоплено Каховським водосховищем.

Мосту нема, але Нікополь з Кам'янкою з'єднує паромна переправа – найстаріша з нині діючих на Дніпрі – родом з 50-х років минулого століття.

Цікавий збіг: німецький міст фактично з'єднував два скіфські курганні комплекси – на лівому і правому берегах.

Цей край огортає історією.

І… годує помідорами.

Вадим Петрасюк, журналіст, спеціально для УП.Життя

Всі фото автора

Вас також може зацікавити: