Українка корейського походження Юлія Цой: "Інакшість" іноді спрацьовує і як перевага

13594
16 березня 2021

Юлія Цой – перукар-стиліст, співвласниця відомого київського салону краси HAZE.

А ще вона – українка корейського походження і нещодавно долучилася до проєкту СВОЯ #SVOYA – про різних на вигляд та різних за походженням українок.

13 жінок та дівчат розповіли власні життєві історії, натхнені випадком тринадцятирічної дівчини, яка мешкає в Україні та навчається у Києві, але надто часто їй закидають: не-така-як-всі, – і вона відчуває свою інакшість.

"Українська правда. Життя" поговорила з кожною учасницею цієї важливої ініціативи.

Першою ми опублікували розмову із Золою Кондур – українкою ромського походження, відомою правозахисницею, засновницею Ромського жіночого фонду "Чіріклі".

Також ми говорили з відомою художницею та кураторкою багатьох мистецьких проектів, українкою грузинського походження Алевтиною Кахідзе.

Нині наша третя героїня – Юлія Цой.

Далі пряма мова.

Юлія Цой – перукар-стиліст, співвласниця відомого київського салону краси HAZE

Коли мене запитують, як я ідентифікую себе з точки зору національності – українкою корейського походження або кореянкою з українським громадянством – я завжди відповідаю, що мені підходять обидва варіанти.

Хоча я ніколи не буду стовідсотково належати до жодної з цих двох ідентифікацій – за національністю я кореянка, за паспортом – українка, і хоча майже все своє життя прожила в Україні, внутрішньо я більше відчуваю себе кореянкою, оскільки виросла в родині, де шанують східні національні традиції.

Та й зовні я разюче відрізняюся від оточуючих, про що мені частенько нагадували та й досі іноді нагадують.

Мої батьки за національністю корейці. Мама народилася в Узбекистані, а батько жив у Південній Кореї до 5 років, але смутно пам'ятає той час.

Після одруження вони разом оселилися в місті Ургенч, тато займався будівництвом, мама працювала в швейному ательє. Згодом їх обох захопило фермерство, вони вирішили змінити вид діяльності і почали вирощувати овочі.

У 1993 році вони приїхали на один сезон в Україну заради чорнозему і гарного врожаю, оселилися (тоді ще тимчасово) в Херсонській області.

Ще через сезон, у 1995 році, мої батьки вирішили залишитися в Україні назавжди, щоб розвивати фермерську галузь. Так ми і переїхали – мені в той час було 5 років, а братам – 12 і 13.

ЩЕ ОДНА ГЕРОЇНЯ ПРОЄКТУ #СВОЇ: Українка ромського походження Зола Кондур: Не розумію, у чому моя "інакшість"

Мій старший брат і зараз мешкає в Миколаєві – він пішов по стопах батьків і вирощує овочі у великих масштабах.

А молодший брат вже п'ятий рік проживає у Південній Кореї – поїхав туди, щоб познайомитися з батьківщиною, а заодно і на роботу там влаштувався.

Йому там дуже подобається, хоча каже, що й досі відчуває себе чужим у тамошньому суспільстві – менталітет південних корейців відрізняється від нашого, не до кінця корейського і не зовсім українського.

Я все своє дитинство мріяла бути "такою як усі", щоб уникнути морального тиску в школі через свою азіатську зовнішность.

Точніше, в школах – батьки переїжджали з одного села в інше, я змінювала школу тричі. І кожен раз проходила складний період адаптації і чергові образи та глузування від нових однокласників.

Така дискримінація від однолітків сильно впливає на формування особистості – я, напевно, половину свого життя комплексувала щодо своєї зовнішності, вважала себе некрасивою.

Компліменти (навіть щирі) завжди вводили мене в ступор і замішання. А в бажанні поспілкуватися зі мною я одразу починала шукати підступні наміри.

Загалом, вкрай занижена самооцінка і недовіра до людей – такими були наслідки дискримінації у дитинстві і юності. Тільки десь у 26 років я повністю подружилася зі своєю зовнішністю і чітко усвідомила, що я та, ким і повинна бути.

Потроху я почала приймати оточуючих людей до свого життя. Вважаю, це було пов'язано і з переїздом до Києва – у великих містах люди більш тактовні, освічені та сучасні. І расове розмаїття в таких містах більш звично для ока.

А ще вплинуло моє оточення в сфері "б'юті" – людям з цієї індустрії тільки і подавай незвичайні зовнішності (сміється).

Так, зрідка я й сьогодні стикаюся з деякими проявами расової дискримінації, але в порівнянні з тим цькуванням, яке зазнала, будучи дитиною, це, по суті, просто дурні непорозуміння, на які я навіть не звертаю уваги.

Я в принципі вважаю дикунством насміхатися над будь-якою людиною, яка зовні відрізняється від тебе, але вже навчилася не звертати уваги на прояви цього дикунства у мій бік.

Я не ображаюся, коли мою зовнішність називають "екзотичною". Тому що це факт. Так, моя зовнішність в Україні вважається незвичайною, такою, що виділяється.

Де б я не перебувала, всюди буду приковувати погляди з різних причин: хтось, можливо, вперше наживо бачить дівчину азіатської зовнішності, хтось вважає моє обличчя дивним і непривабливим, а хтось знайде у моїх рисах натхнення і покличе на зйомки або у який-небудь цікавий проект. Наприклад, в такий проект, як "Своя".

Так, моя "інакшість" іноді спрацьовує і як перевага. Сучасне українське суспільство тяжіє до різноманітності у всьому. Мати співробітника, несхожого на інших і при цьому старанного і сумлінного (це про мене, якщо що), бажає багато компаній, особливо у б'юті-сфері.

Коли я влаштувалася в haze, вагомий відсоток клієнтів записувалися до мене просто з цікавості поспостерігати за мною і поспілкуватися.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Julia Tsoy (@juliabaginskaya)

Я з дитинства була старанною, закінчила школу з медаллю, а університет – з червоним дипломом (колись цим пишалися, пам'ятаєте?).

Я вчилася в Чорноморському державному університеті імені Петра Могили в Миколаєві. Професію іноземного філолога вибрала випадково, за рекомендацією старшого брата – він завжди дає слушні поради. І жодного разу не пошкодувала про такий вибір, тому як знання іноземних мов – це завжди великий плюс.

У 2014 році після закінчення університету я переїхала до Києва в пошуках роботи і подальшого розвитку. Відразу ж влаштувалася в IT компанію і присвятила їй років 7.

Перукарем стала випадково – познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (Олексій Багінський, співвласник салону краси "HAZE" – ред.), який був топ-стилістом і педагогом Академії перукарського мистецтва, і надихнулася цією професією.

Пішла вчитися в його Академію, але паралельно продовжувала працювати в IT компанії, поєднуючи свою основну діяльність із творчою. І тільки у минулому році повністю перейшла в перукарську сферу.

Юлія з чоловіком Олексієм Багінським

Так само випадково влаштувалася в haze, а в листопаді вже стала співвласником цього прекрасного місця.

Ви, напевно, помітили, що всі мої важливі рішення в житті відбувалися випадково (сміється). Ну так вже складається, нічого не поробиш.

Нещодавно почула, що існує, виявляється, міф, згідно з яким всі корейці в Україні живуть замкнутою громадою і не дуже прагнуть до асиміляції і інтеграції.

По-моєму, це цілковита дурниця. Моє корейське оточення – це тільки сім'я і родичі, а основне коло спілкування – це українці. Мій старший брат вже 15 років перебуває у шлюбі з українкою. Та й чоловік в мене метис – його мати кореянка, а батько українець.

Іноді люди занадто обережно намагаються з'ясувати, чи вмію я готувати "кімчі" або "хе" з риби. Мовляв, є такий стереотип – якщо кореянка, то обов'язково повинна вміти готувати "кімчі" і "хе".

А сьогодні ніхто не хоче вважатися людиною, що мислить стереотипами. Так, найчастіше стереотип – це виборчий і неточний спосіб сприйняття людини іншої національності, який породжує забобони. Але тільки не зі мною і не в відношенні кулінарного мистецтва.

Я дуже люблю готувати страви корейської кухні. Так повелося з дитинства – наша сім'я була дуже тісно пов'язана з корейською культурою і побутом, навіть Новий рік ми відзначаємо згідно з місячним календарем, як традиційно прийнято в Кореї.

Восени ми готуємо кімчі в величезних кількостях. Ця страва має бути у кожній корейській родині до самої весни, і в мене у тому числі.

Хе з риби – більш святкове блюдо, я його готую найчастіше з нагоди якихось важливих дат.

А ось безглуздий, але при цьому дуже поширений в Україні міф, згідно з яким корейська кухня – це перш за все м'ясо собак, викликав у мене страшне почуття образи і несправедливості у дитинстві.

Зараз цей міф вже не викликає в мене гострих негативних емоцій, я навіть можу пожартувати і посміятися з цього приводу, але в школі діти часто давили мене морально цим "фактом".

ЩЕ ОДНА ГЕРОЇНЯ ПРОЄКТУ #СВОЇ: Українка грузинського походження Алевтина Кахідзе: Чому я повинна соромитися і ховатися за прізвищем чоловіка?

Зі своїм прізвищем я часто потрапляю в кумедні історії. Одна з найбільш пам'ятних сталася під час видачі водійських прав в МРЕВ.

Підходжу до віконця, там сидить чоловік десь років 35-ти. Бере мої документи, дивиться серйозно і раптом запитує: "Білий сніг?".  Я: "Вибачте?". Він: "Білий сніг?". Я: "Вибачте, я не розумію, про що ви ...". Він: "Група крові?". Я: "Еммм" ... (не можу згадати свою групу крові ... капец, думаю, напевно якісь нові правила ввели, не отримаю зараз свої права). Він: "На рукаві? Група крові?". І тут все прояснилося, зі мною від сміху істерика трапилася: "А, ось ви про що, тепер я зрозуміла!". Він: "Що ж Ви так, не пройшли перевірку на прізвище. Ви точно Цой?". Трохи поговорили, посміялися. І мені видали права під обіцянку вивчити всі тексти пісень Віктора Цоя (сміється).

Андрій Тараненко, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Денис Маноха

Кампанія СВОЯ #SVOYA реалізується спільно з громадською організацією "Центр спільних дій", виданням "Українська правда" за підтримки Швеції, Національного Демократичного Інституту (НДІ) та Міжнародного фонду "Відродження".

Вас також може зацікавити:

#SVOYA: історії про різних на вигляд та різних за походженням українок

Українка грузинського походження Алевтина Кахідзе: Чому я повинна соромитися і ховатися за прізвищем чоловіка?

Українка ромського походження Зола Кондур: Не розумію, у чому моя "інакшість"

"Свій циган", сусід та кум. Ким були і є роми для українців, пояснює історик

"Циган" у кіно, або Чому світові потрібен якісний ромський кінематограф

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний телеграм-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua