Головне – прислухатися. Як у Житомирі змінюють дорожній рух за рекомендаціями школярів

В Житомирі біля чотирьох шкіл покращили транспортну інфраструктуру – збудували острівці безпеки, облаштували засоби зниження руху транспорту, відремонтували тротуари.

Новина, начебто, для міського сайту.

Якби не одна деталь – які саме інфраструктурні проблеми вирішувати, визначали діти.

Загалом, до проєкту долучили майже всі житомирські школи – понад 28 тисяч житомирських учнів.

Школярі провели пішохідний аудит біля своїх навчальних закладів, склали перелік проблемних місць, передали свої прохання інженерам-проєктувальникам і відстоювали свою думку перед поліцією і міською адміністрацією.

Міська влада була не просто спостерігачем, а й активним учасником процесу – виграла міжнародний конкурс, отримала грант, допомагала школам і додала фінансування з бюджету.

Ініціатори "TUMI: шлях до школи" кажуть, що ніхто краще за самих дітей не знає, як їм комфортніше дістатися до школи, і на яку небезпеку вони наражаються кожного дня.

Своїм досвідом організатори готові ділитися з усіма бажаючими – розробили універсальні методичні рекомендації для всіх, хто хоче повторити щось подібне будь-де в Україні.

Головне – прислухатися до дітей.

В українських містах найчастіше транспортну інфраструктуру розвивають, маючи на увазі автомобілі.

Директор комунальної установи "Агенція розвитку міста" Житомирської міської ради Борис Пахолюк з однодумцями вирішили це змінити.

Вони вважали, що поширена у Європі орієнтація на пішохода є правильною і вигідна для всіх учасників руху, навіть для водіїв, бо вирішує проблеми на дорогах.

Треба лише подивитися на них очима не водія, не будівельника, а пішохода. А найкраще – дитини.

Все почалося у 2017-2018 роках: тоді у Житомирі, як і в інших містах-учасниках проєкту "Інтегрований розвиток міст в Україні" (впроваджувався за технічної підтримки Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH) почали розробляти План сталої міської мобільності (ПСММ).

"Це стратегічний документ, який визначає пріоритети розвитку міської транспортної інфраструктури", – пояснює Пахолюк.

Борис Пахолюк, директор КУ "Агенція розвитку міста" Житомирської міської ради

ПСММ визначив, що пріоритетом сталого міського розвитку Житомира, серед іншого, є "безпека руху", "стимулювання пересуватися пішки", "велосипедний рух".

"Пішохідні маршрути мають бути безпечними та зручними, забезпечувати безперешкодний доступ до більшості соціально важливих об’єктів міста Житомира...

Популяризація велосипеда як міського транспорту вимагає створення та розвитку комфортної і безпечної велоінфраструктури, яка є невід’ємною складовою сучасного міста", – йдеться у ПСММ.

Житомиряни вирішили знайти позабюджетну підтримку своїх ідей і подали заявку на конкурс TUMI Global Mobility Challenge 2019, який проводила Міжнародна ініціатива TUMI.

Житомир єдиний з європейських міст увійшов у десятку переможців.

"Позабюджетні 150 000 євро на реалізацію проєкту, його відповідність цілям ПССМ та прийнята міською радою "Концепція інтегрованого розвитку Житомира до 2030 року", де забезпечення комфорту пішоходів є одним із операційних завдань – все це були наші аргументи на користь реалізації проєкту та необхідності його співфінансування за кошти місцевого бюджету, – розповідає Борис Пахолюк.

Ідея правильна, співпадає з стратегічними планами розвитку міста та політичними зобов’язаннями міської влади, а ще є позабюджетні кошти.

Звісно, керівництво міста підтримало ідею, а пізніше і депутатський корпус підтримав рішення про співфінансування проєкту. Це win-win для всіх".

Шкільний комітет з мобільності ЗОШ №36 міста Житомира обговорює проблеми, з якими стикаються учні їхньої школи

Команда проєкту організувала дослідження шкільної мобільності у школах Житомира за участі 28 304 учнів, провели конкурс заявок серед навчальних закладів на участь в проєкті – перемогли Вересівська ЗОШ, ЗОШ №8 і №36 та Житомирський екологічний ліцей №24.

В кожній з чотирьох шкіл організували комітети з мобільності і провели для них навчальний Табір мобільності. Відтоді все було в руках самих школярів.

"До складу шкільних комітетів з мобільності, крім учнів, входять також батьки та вчителі. Але дітей – найбільше.

Це проактивний "кістяк" школи. Між собою ми ще називаємо їх агентами змін", – пояснює координаторка проєкту Аліна Кундіч.

Аліна Кундіч, координаторка проєкту "TUMI_ шлях до школи"1

Підлітки проводили навколо своїх навчальних закладів пішохідний аудит – збирали інформацію про всі можливі маршрути, якими діти йдуть до школи, самі проходили по найвживаніших та фіксували всі негаразди на шляху.

"Дітей залучали тому, що вони – найуразливіші учасники дорожнього руху, найменш захищені, а ще вони кінцеві користувачі проєкту.

Ми запитували саме в них, що їм треба, що їх турбує. Намагалися очима дітей подивитись на проблеми, з якими вони зустрічаються щодня", – розповідає Аліна Кундіч.

Після аудиту діти розповіли, що відтепер вже не можуть не помічати ями на дорогах, пошкоджені тротуари.

"Ми хотіли дати дітям можливість відчути залученість, відчути, що вони можуть впливати на те, що відбувається навколо них. На мою думку, нам це вдалось.

"Зіпсували" дітей, що тут скажеш", – усміхається координаторка проєкту.

Шкільний комітет з мобіліьності ЗОШ №36 з організаторами проєкту під час проведення пішохідного аудиту інфраструктури

За результатами пішохідних аудитів інфраструктури учасники проєкту зробили презентації проблем і небезпечних ділянок на шляху до своїх шкіл, які обговорили публічно на комітетах із залученням поліції та міської влади.

"Ми спонукаємо їх ставати активними мешканцями, вчимо взаємодіяти з органами місцевої влади, поліцією, комунальними службами, – пояснює Борис Пахолюк.

Можливо, серед цих дітей є ті, хто в майбутньому захоче працювати в органах місцевої влади та робити життя мешканців громади більш комфортним і безпечним".

Конкретні інфраструктурні рішення визначених проблем розробляли інженери-проєктувальники.

Олена Чернишова, менторка проєкту "TUMI_ шлях до школи", допомагає ЗОШ №36 під час пішохідного аудиту інфраструктури

Серед них – спеціалістка з транспортної інфраструктури і міського планування Олена Чернишова, яка працювала над проєктами у США, Німеччині, Казахстані, на Балканах.

І лише один з цих проєктів залучав дітей як учасників. Тому, за словами Олени Чернишової, участь дітей була незабутнім досвідом для неї теж:

"Ми показували наші пропозиції інфраструктурних рішень дітям, поліції. Діти говорили, що їм комфортно, що – ні, а поліція висловлювала свою думку.

У нас були суперечки з облаштуванням двох нових пішохідних переходів. І тут завжди у погоджувальних інстанцій є спокуса не змінювати нічого, щоб не брати відповідальність за зміни.

Аргументи проєктувальників можуть бути дуже переконливими, але це не змінить ситуацію. Проте, коли перед вами сидять діти і вчителі, вже якось незручно сказати, що все це не має значення.

Відмовити активісту чи спеціалісту-проєктувальнику набагато простіше.

Ще легше – відмовити, коли пропозиція перед тобою на папірці.

А коли ми говоримо не про умовні тисячі гривень, а про живих дітей, які сидять перед тобою, це зовсім інше. Я можу наводити цифри, статистику, глобальні європейські практики, а школярі кажуть: "У нас тут дівчинку машина збила". І це переконливіше усіх цифр".

Серед чотирьох ідей, які втілювали в рамках проєкту, є два характерні приклади.

Так Вересівська ЗОШ розташована у селі, яке кілька років тому приєдналося до Житомирської міської територіальної громади.

Там є широкі необлаштовані для пішоходів дороги, перейти які дитині буває дуже непросто, бо машини, автобуси, вантажівки проносяться на великій швидкості.

Головна вимога до вулиць, коли їх будували у Вересах – щоб могла проїхати велика сільськогосподарська техніка, а комбайни вписувалися в повороти.

За цей час змінилися і стандарти проектування доріг, і призначення цього поселення, і навіть сільськогосподарська техніка. І мати в центрі села, біля школи й автобусної зупинки величезне перехрестя вже не має сенсу.

Інженери запропонували звузити проїжджу частину. Це ніяк не вплинуло на дорожній рух, але довжина переходу через дорогу для дитини зменшилися.

Є широкі необлаштовані для пішоходів дороги, перейти які дитині буває дуже непросто

"За нормативами, що були прийняті ще у радянські часи й залишалися чинними аж до 2018 року, мінімальна ширина смуги була 3,5 метра, а насправді навіть більше.

Виходили дуже широкі дороги, наприклад, 9 метрів завширшки, де на одній смузі намагалися вміститися по два автомобілі, – пояснює експертка з транспорту. – Це часто призводило до аварійних ситуацій".

Також на підходах до перехрестя зробили тротуари.

Раніше їх не було, і діти йшли просто по узбіччю. Це некомфортно їм, а також водіям – школяр може, наприклад, спробувати обійти калюжу і вискочити під колеса.

Крім того, розширили зону автобусної зупинки і встановили "лежачих поліцейських", бо машин на дорозі мало, і через це вони рухаються з дуже великою швидкістю.

Часто біля школи існує підвищена ймовірність ДТП

Іншого підходу потребували проблеми біля ЗОШ №8. Навчальний заклад стоїть між двома перехрестями зі світлофорами.

За логікою дорослих діти мали б користуватися ними, щоб переходити дорогу. Але ворота школи виходять на вулицю точно посередині між перехрестями. Діти просто перебігають дорогу навпроти воріт.

Декілька років тому на цьому місці збили дівчинку – вона не вижила.

"Школа давно просила щось з цим зробити. Єдине рішення, яке їм пропонували – паркан на всю довжину дороги між двома перехрестями. Тоді, за логікою, діти будуть йти вздовж паркану і переходити на світлофорі.

Проблема в тому, що діти так не вважають. Діти перелазять через паркани значно простіше, ніж дорослі. Тому що для них це природно, – каже Олена Чернишова.

Зараз водії обережніше там їздять, тому що очікують, що може вискочити дитина. Якщо ж там буде парканчик, то водій психологічно буде відчувати, що тут безпечно, можна їхати швидше, тут ніхто не вибіжить. А насправді вибіжить, бо хтось з дітей перелізе.

З одного боку, ми знижуємо в принципі ймовірність ДТП, але підвищуємо ймовірність того, що ДТП буде смертельним. Тому ми не могли запропонувати таке рішення".

Проєктувальники вирішили не намагатися змінити поведінку школярів, а пристосувати дорожній рух до дітей – облаштували навпроти воріт перехід та острівець безпеки.

Тепер у цьому місці трохи звужується проїжджа частина, тому машини не паркуються і не затуляють собою дитину, яка перебігає вулицю.

"Це – класична історія в Україні. Школи, побудовані у 1970-ті роки, коли був період організованого планування мікрорайонів, оточених зеленою зоною.

А школи, які будувалися на початку XX століття, виходять часто прямо на вулицю. Тому що тоді ніхто не очікував, що через 100 років буде така інтенсивність транспортного руху, – пояснює Олена Чернишова.

Таке зустрічається часто-густо в українських містах. Діти часто дуже швидко вибігають зі школи після уроків прямо на вулицю.

Але у цієї проблеми немає єдиного рецепту. Ми встановили перехід тому, що він не матиме великого впливу на дорожній рух. В іншому місці треба шукати інше рішення".

ВелоСТО і велопарковка на території ЗОШ №36 міста Житомира встановлені в рамках проєкту "TUMI_ шлях до школи"

Індивідуальний підхід до кожної проблеми застосували і на інших об’єктах: у ЗОШ №36 встановили піднятий пішохідний перехід, біля ЖЕЛ №24 відремонтували старі й збудували нові тротуари.

Біля всіх шкіл поновили розмітку і встановили знаки, а біля трьох з них облаштували освітлення.

"Треба розуміти, що все це робилося набагато довше, ніж звичайно, коли сама влада приймає рішення, – зауважує Борис Пахолюк.

Тобто, якщо треба відремонтувати дорогу біля школи, не треба скликати комітети мобільності – влада просто бере і ремонтує.

Ми ж запитували користувачів цієї дороги, чи вона їм зручна, чи є у них зауваження, потреби. Рішення з залученням всіх сторін не можуть бути швидкими".

Але цей час (майже два роки) в проєкті "TUMI: шлях до школи" використовували з користю: провели для дітей велошколи, встановили перші у Житомирі велопарковки критого типу біля шкіл, що беруть участь у проєкті, встановили першу в місті станцію самообслуговування (ремонту) велосипедів, влаштували акцію з тактичного урбанізму разом із художницею Анастасією Сладковською.

Аліна Кундіч та Анастасія Сладковська, художниця і авторка ескізу малюнку на проїзді

"Головне, щоб діти самі навчалися культурі мобільності та навчали інших дітей, а ще дорослих, раз в рік наново проводили аудит. Щоб вони самі намагалися вирішувати свої проблеми, – мріє Аліна Кундіч.

Для всіх інших, кому цікава ця тема, ми робимо брошуру шкільної мобільності, де розповідаємо покроково про досвід проєкту. І як можна на рівні дитини, учня, батька, вчителя, адміністрації щось змінити у себе в місті, в селі".

За словами Бориса Пахолюка, цей посібник стане інструментом для шкіл, який допоможе організувати роботу комітетів з мобільності, навчить впливати на прийняття рішень про невеличкі інфраструктурні рішення навколо навчальних закладів, а також знаходити фінансування для цих рішень.

Деякі з них навіть не потребують коштів: житомирські школярі, наприклад, відправили результати досліджень в адміністрацію міста й повідомили про будівельний мотлох, який діти обходили кожного ранку, та гілки, які заважали їхати на велосипеді – комунальні служби оперативно протягом тижня прибрали сміття та підрізали гілки в межах операційної діяльності.

Велошкола в ЗОШ №36. Учасники перед стартом велозаїзду

"У нас є декілька варіантів подальшого поширення набутого досвіду. Ми можемо звернутися до депутатів і запросити бюджетне фінансування на продовження роботи з іншими школами.

Але вже без грантових коштів, лише за бюджетні. Або звернутися по технічну і фінансову допомогу до міжнародних програм, які доступні для України.

Ми зацікавлені в розвитку сталої міської мобільності в місті Житомирі і будемо шукати можливості для реалізації подібних проектів", – обіцяє директор комунальної установи "Аґенція розвитку міста" Житомирської міської ради.

Координаторка "TUMI: шлях до школи" в захваті від дітей-учасників проєкту.

"Вони класні. Видно, що вони загорілися, вникають в тему сталої мобільності, відповідальності за зміни, – розповідає Аліна Кундіч.

Якщо інші діти будуть такі ж, то через 10-15 років Україна зміниться".

Діти готові долучатися до реалізації подібних проектів

Одна з учасниць проєкту Олеся Расквасова з ліцею №24 зізнається, що проєкт змінив її сприйняття рідного Житомира.

"Намагаюся донести це моїм батькам, і разом, можливо, ми зможемо доносити це далі.

Мені здається, найбільше на спосіб пересування дітей впливають саме батьки, бо вони завжди переживають про безпеку своїх дітей, – вважає школярка.

Потрібно розвивати інфраструктуру і ввести, можливо, нові предмети у школі. Хотілося б, щоб на заняттях із фізкультури нас навчали правильно і безпечно їздити на велосипедах, скейтах, роликах. Бо це зручно і екологічно.

Нам розповідають про здоровий спосіб життя, про переваги ходіння пішки, про екологічність велосипедів. Але ж треба змінювати інфраструктуру, щоб вести такий стиль життя було зручно".

Денис Куклін, спеціально для УП.Життя

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".