Як зрозуміти, чи почне людина вас бити за кілька років? 10 запитань до психолога про домашнє насильство
25 листопада розпочалася Всеукраїнська кампанія "16 днів проти насильства". Статистика свідчить, що саме жінки найчастіше потерпають від домашнього та гендерно обумовленого насильства.
За даними Національної соціальної служби, в Україні за дев’ять місяців 2021 року зафіксовано 205 608 звернень з приводу домашнього насильства, з них: від жінок – 167 900 (82%), від чоловіків – 32 707 звернень (16%), від дітей – 5 001 звернення (2,43%).
Під новинами та статтями про домашнє насильство, яке зазнають жінки, часто можна зустріти однотипні коментарі та запитання, часом саркастичні, такі, що перекладають провину з кривдника на людину, яка зазнала насильства.
Такі коментарі, зокрема, свідчать, що в українському суспільстві й досі побутує думка, начебто домашнє насильство – не насильство в його класичному розумінні, що все це "справи сімейні й самі розберуться", що "не треба було доводити мужика" тощо.
Ми відібрали десять найпоширеніших запитань і тверджень, і попросили прокоментувати їх психологиню Олену Комарову, яка з 2014 року працює з темою насильства, а з березня цього року є штатною психологинею Шелтера Святої Ольги, який допомагає жінкам і жінкам з дітьми, що постраждали від домашнього насильства.
У тексті переважно йдеться про ситуацію, коли кривдником виступає чоловік, а страждає від насильства жінка. Утім, деякі реакції та вчинки характерні як для жінок, так і для чоловіків.
 |
| Психологиня Олена Комарова |
"Хіба не бачила, за якого заміж виходила/з ким вирішила жити разом?"
Чи можна наперед визначити, що людина за кілька років почне тебе бити? Як це зрозуміти?
Ми в принципі не знаємо, якою буде людина через кілька років, зокрема, якими будемо ми самі. Якщо йдеться про вибір партнера, то, якщо він вже не помічений в агресивних діях щодо інших людей, ми ніколи не дізнаємося наперед, яким він буде через два роки, десять чи двадцять.
Навіть якщо відкинути тему насильства, людина просто може проявити якісь нові риси, яких не проявляла на початку спільного життя.
Коли ми лише починаємо жити разом з іншою юдиною, ми поводимося інакше – маємо певні очікування, хочемо показати свої кращі сторони, уникаємо конфліктів тощо.
Потім ми вирівнюємося й стаємо такими, якими є. А коли на спільне життя починають накладатися різні неприємності, розчарування, проблеми, зокрема побутові, люди починають сваритися, часто доходить і до фізичного насильства.
Передбачити, що ця людина за кілька років будете тебе бити – практично неможливо. До того ж це починається поступово, він не з першого дня починає топити тебе у відрі.
Спочатку він підвищує голос, потім принижує тебе словесно, потім замахується, потім дає ляпас, а потім вже починає бити ногами. Тому потрапити в це коло насильства непомітно для себе – дуже легко. І, на жаль, жодна жінка від цього не застрахована.
Є люди, які прожили у шлюбі 20 років, і в якийсь момент чоловік починає бити.
Так, є психологія кривдника, але над цим мало хто замислюється, поки сам не потрапляє в коло насильства.
Йдеться про основні паттерни поведінки людини, схильної до аб’юзу у стосунках, це стосується і чоловіків, і жінок.
Серед моментів, на які варто звернути увагу:
- перебільшена ідеалізація партнерки/партнера на початковій стадії стосунків, оці ці "ти – найкраща, ніколи такої не зустрічав, на твоєму тлі усі меркнуть";
- обіцянка одружитися вже на першому-другому побаченні, бо "ти – та сама" тощо;
- ревнощі, часом патологічні, приховані за такими фразами, як "я так тебе люблю, що просто не можу бачити довкола тебе інших чоловіків";
- Контроль. Будь-який вид залежності. Егоцентризм;
- нав’язування допомоги, навіть якщо про неї не просили;
- перекладання відповідальності за розрив повністю на партнерку/партнера тощо.
А фраза "Хіба не бачила…?" – це перекладання відповідальності на жінку за те, що її б’ють.
"Сама винна. Довела мужика. Що треба було зробити, щоб він її так поколотив?"
Чому не можна перекладати відповідальність за насильство на людину, що його зазнала? І чому немає ніякого "довела", тобто немає жодного виправдання й обґрунтування домашньому насильству?
Жертва ніколи не винна, що на неї нападають. І всі спроби зробити її відповідальною – це чисте зло. Навіть якщо жінка кричить чи обзиває партнера, це не дає йому права ані вдарити її, ані скинути на неї відповідальність за те, що перейшов на фізичне насильство.
Для кривдника ці акти насильства – свого роду залежність. І тоді неважливо, що саме ти скажеш і як будеш поводитися – якщо у нього в голові "клацнуло", він буде лупити.
Треба змінювати суспільне ставлення до цієї проблеми. Про те, що саме жінка довела агресора, їй говорить і сам кривдник, і суспільство. Звідки тоді їй знати, що вона справді не винувата і не мусить почуватися винною?
Класичний аб’юзер зробить все, щоб жінка йому вірила і слухала його. Найперше – обмежить її соціальні контакти. Так ніхто не зможе сказати їй: "Слухай, це вже ненормально. Це не ти винувата, це він неадекватно поводиться".
Також йому важливо зберегти цей наратив, що, мовляв, "я не винуватий, це все ти". Ці всі "я тебе люблю, я тобі намагаюся зробити краще, я тебе виховую, а ти ось так мене доводиш" – класична маніпуляція, щоби утримати жертву біля себе.
Кривднику важливо, щоб ця людина була поряд, бо тоді на кому він буде відіграватися і знімати своє напруження? Люди ж зловживають алкоголем не від того, що в них все класно.
Вони п’ють від ломки, це свого роду розрядка. Так і тут. Кривдник не отримує від цього задоволення у прямому значенні слова, це для нього такий короткий шлях скинути свій дискомфорт.
Тому ніякого "довела" тут бути не може. Відповідальність за домашнє насильство несе виключно кривдник.
Це стосується і ситуації, коли в родині аб'юзеркою є саме жінка. В цьому випадку чоловік так само не винен, що став об'єктом агресії.
 |
| Фото: HayDmitriy/Depositphotos |
"З хорошими людьми нічого поганого не стається. Значить, заслужила"
Чому кожен із нас може стати і жертвою насильства, і агресором?
Таку фразу зазвичай говорять люди, яким боляче й страшно дивитися на те, що відбувається в світі. Страшно усвідомлювати, що їхню подругу чи дочку хтось може бити чи ґвалтувати. Що світ такий поганий. Людська психіка шукає захисту від цього жаху й знаходить у такий спосіб.
Коли людина перекладає відповідальність на того, хто зазнав насильства, вона наче говорить собі: "Я не така, тому мене не поб’ють, з хорошими людьми поганого не стається". Так вона позбавляється свого страху перед світом, перед можливістю такої ситуації.
Але треба пам’ятати, що кожен з нас вже завтра може опинитися в такій ситуації.
Ти йдеш вулицею і не знаєш, хто може до тебе зараз підійти і що він може зробити. І це не залежить від того, якою ти вулицею йдеш чи в якій куртці, а лише від того, що в голові у кривдника. Те ж відбувається і в родині.
Ніхто насправді не знає, як реагуватиме чоловік на своє звільнення з роботи, борги або ще якісь неприємності. Почне шукати вихід із ситуації? Захандрить? Почне пити? Чи битиме дружину й дітей?
Що стосується жінок, тут теж важко спрогнозувати їхню реакцію на тривалі проблеми чи негаразди. Переважно люди зриваються на тих, хто психологічно й фізично слабший. Об'єктом агресії може стати і чоловік/дружина (партнер/партнерка), і діти, і батьки.
"Якщо він її б’є, чому вона не піде від нього?"
Що змушує жінок залишатися з агресором й терпіти насильство?
Постраждалі від насильства діляться на два типи. Ті, хто одразу піде, після першого ж випадку насильства. Тоді ми не сприймаємо таку жінку як жертву.
Чоловік підняв на неї руку і вона, попри страх і сумніви, розвернулась і пішла від нього. Це успішна історія.
Інший тип – це жінки, які приховали цей випадок насильства, які взяли провину на себе.
Найчастіше це жінки, яким трапився класичний аб’юзер – він обмежує її соціальні контакти, замикає все на собі, психологічно подавляє, переконує жінку, що вона без нього ніхто й нікому не потрібна. І вона починає вірити в це.
Плюс, якщо жінка перебуває в економічній залежності від кривдника, їй складно одразу піти. А потім це вже як по накатаній – чим більше випадків насильства вже сталося, тим складніше вирватися з цього кола насильства.
Жінка вже розуміє, що треба тікати, але її зупиняє ось це: "А куди я піду? А кому я треба? А він такий хороший батько, це просто я у нього така дружина, доводжу його…".
Чоловікам у подібній ситуації легше піти від жінки-абюзерки, адже вони переважно фінансово незалежні й не дуже нечасто йдуть у декретні відпустки. Утім, вони так само можуть бути емоційно залежними від партнерки та відчувати почуття провини перед дітьми.
 |
| Фото: vchalup2/Depositphotos |
"Б’є – значить любить"
Чому насильство і любов – речі непоєднувані? І чи справді можна любити людину, яка ламає тобі руки і вибиває зуби, принижує й контролює?
Це не любов, а елементарна емоційна залежність. Дуже складно піти від людини, яка сьогодні тебе побила, а завтра прийшла з букетом, впала на коліна й каже: "Боже, я такий козел, я такий дурень, я же так тебе люблю і жити без тебе не можу".
Ці емоційні гойдалки, коли то погано, то добре, називаються колом насильства. Після випадку насильства часто наступає ось цей другий "медовий місяць" – увага, квіти, слова любові й захоплення тощо. І чим страшнішим було насильство, тим яскравішим виходить цей "букетний період". І так по колу.
Ми дуже прив’язуємося до людини, з якої спільно пережили сильні емоції, байдуже – погані чи хороші.
Крім того, у таких стосунках емоційно прив’язана до кривдника людина хоча б розуміє, що і як відбувається. Її більше лякає невідомість: "Коли я піду, що зі мною буде?". А тут вона начебто знає, де промовчати, що сказати, як вчасно йому гарячий суп підсунути. Тут страшно, але хоча б зрозуміло. Це теж про емоційну залежність.
Б’є – значить любить? Ні, б’є – значить отримує задоволення від того, що робить.
Він мене б’є, але я його люблю. Ні, ти емоційно залежна від цієї людини. Де є місце насильству, там немає місця любові. Як взагалі можна вдарити людину, яку любиш?
Це стосується і ситуації, коли жінка є агресоркою у родині.
"Якщо бив, чому вернулася?"
Чому жінки повертаються до агресора?
Це так само емоційна залежність. Поки жінка перебуває окремо від кривдника – у родичів, у шелтері, з підтримкою психолога – вона справляється.
Але якщо їй не вдалося повністю вибратися з цієї ситуації, відновити свої втрачені соціальні зв’язки, то вона потрапляє у певний вакуум.
І хто її підхоплює? Або колишній партнер, або хтось схожий. Тут дуже багато залежить від людини: наскільки вона сама хоче і готова вибратися з цього кола насильства.
У чоловіків все так само. Взагалі ми звикли ділити реакції на "жіночі" та "чоловічі", але насправді ми не так вже й відрізняємося. Всім буває важко, соромно, боляче. Всі хочуть щастя, а коли його немає, то хоча б спокою.
"Вдарить раз, вдарить і вдруге"
Так завжди відбувається?
Дуже сильно залежить від реакції жінки на перший випадок насильства.
Важливо показати кривднику: "Ні, зі мною так не можна! Що би я не зробила, як би сильно я тебе не любила, як би я тебе не дратувала і не залежала від тебе – зі мною так не можна. І крапка. Якщо ти мене вдариш іще раз, я піду від тебе і подам на тебе до суду". І тут головне – дотриматися слова.
Це про те, наскільки жінка сама себе поважає і наскільки готова терпіти. Якщо стерпіла перший раз, та ще попросила вибачення за те, що довела його, тоді точно буде і другий раз, і третій, і двадцятий, і лікарня, і шелтер.
Ці ж принципи діють і у випадку, коли чоловік переживає домашнє насильство зі сторони жінки.
"Не б’є – і добре"
Чому економічне й психологічне насильство – це теж насильство? І як жінці зрозуміти, що вона зазнає насильства, хоча її ніхто не б’є?
Перша яскрава ознака того, що щось не так – це відчуття, що ти бігаєш по колу. Тобі весь час неприємно і некомфортно.
Спочатку тебе спитали, чому ти стільки витратила, потім почали контролювати твої витрати, а потім перестали давати гроші – це економічне насильство? Так.
Якщо ти не можеш без дозволу іншої людини щось купити, кудись сходити чи з’їздити, нафарбуватися, поміняти зачіску – це насильство? Так.
Якщо гроші заробляє чоловік, а жінка в декреті, і їй треба купити щось необхідне для неї, а чоловік не дозволяє – це насильство? Так.
Якщо чоловік живе у квартирі жінки і не пускає туди її маму або ж каже жінці: "Не подобається щось – вали" – це теж економічне насильство, бо жінці не дають змоги розпоряджатися своїм майном.
Психологічне насильство розпізнати найважче. Як можна зрозуміти, що воно є? Це коли людина змінилася.
Якщо раніше вона була відкрита, ходила з друзями на вечірки, могла з ночівлею лишитися у подруги, була активною на роботі, а в певний момент всі довкола помічають, що жінка нікуди окрім роботи не ходить, що вона перестала фарбуватися, що вона говорить інакше – це вже показник, що може мати місце психологічне насильство.
Наприклад, я хочу зайти в двері, а хтось не дає цього зробити, утримує двері, штовхає мене – це насильство? Так. Просто коли ми бачимо фізичні двері, то це легко визначити як насилля. А коли кордони емоційні, їх дуже легко проломити – і ніхто не помітить.
Тож важливо пам’ятати, що коли інша людина контролює і обмежує, тисне й порушує твої кордони – це насилля.
Це стосується і чоловіків, утім, варто пам'ятати, що вони значно рідше переживають економічне насильство.
 |
| Фото: HayDmitriy/Depositphotos |
"Така хороша родина, хто б міг подумати!"
Чому жінки не розповідають друзям, що переживають насильство, не викликають поліцію? І чому важливо це робити?
Часто жінки не вірять, що можуть отримати допомогу. У нас поліція сміється з жінок, які її викликали: "Це ж чиста битовуха, нема що робити – нас викликати?" Після того, як поліція поїде, ця жінка отримає вдвічі більше від кривдника за цей виклик.
По-друге, коли жінка розповідає про насильство друзям, то найчастіше чує у відповідь не "Давай ми тобі якось допоможемо", а "Як ти могла таке допустити? Йди від нього негайно". Ці всі лозунги не допомагають, а навпаки змушують жінку закритися в собі.
Важливо розуміти, що більшість і жертв, і кривдників вийшли з подібних родин. Коли тато бив маму, дідусь бив бабусю, а дівчинка росла, все це бачила і сприймала як норму. Навіщо шукати допомоги, коли ж не відбувається нічого такого? Це ж норма.
А ось якщо це трапляється з людьми, які виросли в благополучних родинах, то вони приховують акт домашнього насильства вже з інших причин.
Жінка тоді думає: "Що зі мною не так? Як я взагалі могла потрапити в таку ситуацію? Може, це я винна?".
Є родини, які керуються принципом "а що люди скажуть?". В таких родинах теж не розповідають про випадки домашнього насильства, аж поки вони не стануть дуже явними.
Це помилкове відчуття провини, що сама довела чоловіка, і сором зупиняють жінку від розмов про пережите.
Розповідати треба обов’язково. По-перше, це можливість врятувати себе і дітей. По-друге, ти підеш, а кривдник знайде іншу жінку, яку битиме.
Треба докласти всіх зусиль, щоб ця людина зрозуміла – так не можна. Щоб у кривдника не виникало відчуття, що це норма. Для цього мають говорити не лише журналісти, правозахисники, психологи, а й самі жінки – що з ними так не можна.
Мені подобається, що зараз у Тік-Току з’явилися ролики про насильство, що з’являються флешмоби тощо. Що про це почали говорити.
Говорити про насильство більше почали саме жінки. Чоловіки досі не говорять публічно про те, що переживають чи пережили домашнє нсильство, адже бояться бути висміяними суспільством.
Мовляв, що ти за мужик, якщо тебе жінка бє. Тут знову йдеться про те, що варто змінювати саме сприйняття проблеми домашнього насильства, боротися зі стереотипами та відкрито про це говорити.
"Чужа сім’я – самі розберуться"
Чому у суспільстві й досі панує уявлення, що якщо жінку б’є чи ґвалтує чоловік, то це справа виключно сімейна і не злочином? Як переломити таке сприйняття?
Говорити про це. Не проходити повз, включатися.
Чим більше разів ми проходимо повз, тим більше кривдник упевнюється в думці, що йому все можна і нічого за це не буде.
Не можна давати кривднику відчуття, що це допустимо – говорити йому про це, викликати поліцію, звертати увагу. Тоді кривдник зрозуміє, що його насильство – не винятеово його сімейна справа.
Марія Семенченко, спеціально для УП. Життя
Вас також може зацікавити:
В Україні запустили мобільний додаток для жертв домашнього насильства
Захист від домашнього насильства: що потрібно знати про Стамбульську конвенцію
Як правильно сваритися і вирішувати конфлікти з коханою людиною: 10 порад
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.