"Боялася бути покараною". Дві історії про домашнє насильство та як від нього врятуватися 

5216
5 грудня 2021

У юності чи в дорослому віці, у родинах з дітьми чи без, відкрито чи приховано домашнє насильство чатує у багатьох українських сім'ях. 

Від початку 2021 року до поліції надійшло 267 тисяч звернень щодо таких трагічних ситуацій. 

За словами міністра внутрішніх справ Дениса Манастирського, цьогоріч показник на 53% більший, ніж торік. 

Жертвами домашнього насильства можуть бути всі: жінки, чоловіки, діти, літні люди. 

Проте найчастіше про допомогу в таких випадках звертаються саме жінки. 

Історії можуть відрізнятися одна від одної, проте їх об'єднує один сценарій, де у головних ролях аб’юзер та жертва.

У цьому матеріалі розповімо про досвід Марини та Насті, які потерпали від насильства у стосунках.

Також проконсультувалися із психологами Оленою Кальною-Данилюк та Андрієм Фоменком щодо того, як розпізнати насильство та правильно діяти в такій ситуації.

"Який не є, але ж батько… І я була змушена вертатися"

Марина, 37 років 

Марина завжди мріяла мати щасливу і дружну сім’ю, старалася бути хорошою дружиною. 

17 років жінка перебувала у стосунках, в яких було насильство. Через них зрештою ледь не втратила життя. 

Пригадує, що терпіла заради дітей. 

"Все іде з дитинства", – починає свою розповідь Марина.

Її мама народила трьох доньок, усіх від різних чоловіків. Щоразу, коли жінка знаходила собі нове "кохання", насправді потрапляла до рук нового тирана. 

Марина все це бачила і теж рано подорослішала – у 6 років уже сповивала молодшу сестру, а в 16 – сама стала мамою.

"Я так хотіла піти з того місця, де була нещасною дитиною! Я хотіла щасливу родину, але теж знайшла собі тирана", – зізнається вона.

Чоловік уперше підняв на неї руку, коли та була вагітною. Вона досі не розуміє, чому так сталося, звідки взялась агресія.

У ті часи молода сім’я жила в кімнаті гуртожитку. Майбутній батько ніде не працював, цілодобово вилежувався на дивані і чекав, що хтось прийде і круто змінить його життя на краще. Не було ні роботи, ні грошей, часом навіть їжі.

Коли у Марини народилася донька, жінка зрозуміла, що опинилася на узбіччі життя, бо без освіти вона не могла влаштуватися на хорошу роботу. Тоді дівчина бралася за будь-яку можливість. 

Чоловік теж час від часу мав підробітки. Та всі свої життєві й трудові невдачі виливав на молоду дружину.

"Коли він мав роботу, ми рідше бачилися, менше спілкувалися, і тоді мені здавалося, що життя налагодилося.

Але я помилялася. Згодом він знову бив мене до невпізнання. Навіть мама мене не впізнавала", – плаче Марина.

За 17 років заміжжя дівчина не раз потрапляла до лікарні з вини свого коханого.

Згодом чоловік перепрошував, плакав і в усьому звинувачував алкоголь. Марина мріяла, що той колись кине пити і все у них налагодиться.

Та з’ясувалося, що тверезий чоловік ще гірший за питущого. Одного разу від удару чоловіка головою об асфальт Марина прокусила язика у двох місцях.

 Фото: kmiragaya/Depositphotos 

Чоловік запевняв, що зміниться, коли у них з’явиться ще одна дитина. 

"Я бачила гарний приклад і в сусідів, і в моєї бабусі. Я бачила любов і хотіла теж її мати. 

Дивилася на людей, які мене оточують, і бачила, що можна жити по-іншому", – пригадує Марина.

І її життя дійсно змінювалося з народженням дітей. Вона ставала сильнішою, бо мусила.

"Коли моїй донечці був рік, вона одного дня просто не змогла встати на ніжки. Їй діагностували поліомієліт, але насправді це був тазостегновий підвивих суглобів.

У 16 років я вже знала, як боротися з нашою системою, з державою", – зізнається Марина, яка домоглася встановлення правильного діагнозу і призначення адекватного лікування для своєї донечки. Вона змогла поставити її на ніжки, і та упевнено ходить.

Після цього Марина думала, що її вже нічого не зламає. Та коли з’явився синочок, і йому виповнилося два місяці, світ жінки перевернувся вдруге. Гемофілія. Незгортання крові. Важка ступінь. Жінка шість років училася жити з його діагнозом. 

Тоді, у 2008 році, в Україні ще не було ліків проти цієї хвороби. Лікарі казали, що такі діти довго не живуть, а сину Марини взагалі давали 15% шансів на виживання.

"Я тижнями лежала з синочком у лікарні. Ти живеш, як на бомбі. Ти ніколи не знаєш, де і як почнеться кровотеча і чи це буде востаннє. 

Ти за мить можеш втратити все. Я сказала собі, що зроблю все, щоб мій син жив", – розповідає Марина. 

У боротьбі за життя жінка вступила у пацієнтську громадську організацію і присвятила роки тому, щоб в Україні з’явилися ліки проти гемофілії.

"Я ночами сиділа в інтернеті і шукала розв'язання проблеми на основі досвіду інших країн.  

Шукала, бо хотіла врятувати свого сина, змінити його життя й історію родин, в яких виховуються такі дітки, як він. 

Бо жити з думками, що ти можеш втратити своє дитя в будь-який момент… так неможливо жити", – ділиться жінка.

Та щоразу, коли Марина з сином поверталася додому з лікарні, там її зустрічав той самий чоловік – жорстокий і страшний. Він так і не змінився, попри всі свої обіцянки.

"Я була як тигриця. Я захищала своїх дітей, як тільки могла! Але мені не було куди йти. Навіть мама… Вона мене приймала, а тоді казала "який не є, але ж батько". 

І я була змушена вертатися. 

Часто думала – що буде, коли мене не стане? Знала, що ніхто за моїм сином не догляне краще, ніж я. Ніхто не зможе весь час бути поряд і вчасно допомогти", – говорить Марина.

Відганяючи від себе страшні суїцидальні думки, жінка навіть не підозрювала, що все буде навпаки і син врятує її.

"У 2017 році чоловік на Великдень дуже мене побив. Він був як звір. Він мене душив. 

І лише коли син прокинувся і побачив це все, він відпустив руку. Син мене врятував", – пригадує героїня. 

Тієї ночі Марина зрозуміла, що це вже точно кінець. Їй не було до кого звернутися за допомогою, тому вона просто написала про свою біду у Facebook. 

Вона зізналася, що має пенсію по інвалідності, якої ледь вистачає на життя, але дуже хоче жити, тому шукає будь-який прихисток.

На допис відгукнулася людина, в якої Марина за дуже низькою ціною орендує житло вже чотири роки. 

"Коли в мене опускалися руки, я хотіла піти з життя, не один раз... Я рада, що не зробила цього, що поряд з’являлися люди, які мене підтримували.

Я рада, що нарешті світ звернув на цю проблему увагу. Ніколи в житті не хотіла бути жертвою! Ніколи! Для мене це таке приниження!", – зізнається вона.

Розлучення з чоловіком було важким. Він переслідував, погрожував убити.

Марина знайшла роботу і змогла самостійно забезпечувати себе і двох дітей. 

Її сину вже 13. Більшість життя він провів у лікарні. Тепер завдяки боротьбі своєї мами ходить до школи і живе повноцінним життям. 

А донька виросла і сама стала мамою, має доброго чоловіка, який любить її і їхню дитину. 

Марина розуміє, що роками не могла вирватися з того кола насилля через страшний моральний тиск. Бо чоловік не лише бив, а й вселяв їй думки, що вона самотня і нікому не потрібна зі своїми двома дітьми. Що вона просто не виживе без нього. 

А вона вижила. Голодувала, одягалася в секонд-хендах, просила допомоги у чужих людей, але вижила.

"Коли ти в такому стані, коли згубні думки поглинають тебе, знайди в собі сили зупинитися.

 Зміни щось навколо себе, переключись на щось, щоб побачити усмішки твоїх рідних. І тоді все зміниться. Головне – ніколи не здаватися", – запевняє жінка.

"Я дуже боялася бути покараною"

Настя, 31 рік

Насті було 19 років, коли вона закохалася і відчувала оті заповітні метелики в животі. Вона закінчувала навчання і щойно пішла на роботу. 

"Я тільки згодом зрозуміла, що метелики – це не любов. Так наш організм сигналізує про небезпеку. Попереджає. 

Але тоді я про це не думала. Це було легке знайомство у компанії спільних друзів, якому я навіть не надала значення", – пригадує Настя. 

Від часу тих стосунків минуло уже десять років. Настя озирається назад і не розуміє, як і чим саме привернула увагу такої людини. 

Дівчина думає, що справа була у вихованні. Вона росла у суворій родині зі зразковою дисципліною і з дитинства звикла просто слухатися. У свої 31 

Настя часто ловить себе на думці, що й досі намагається бути слухняною дівчинкою. А для кого?

Авторитарну поведінку свого хлопця вона сприймала як належне і сама не помітила, як потрапила у психологічну залежність від нього.

"Він одразу почав диктувати, як мені одягатися, як виглядати. Ніякого макіяжу чи манікюру, ніякого догляду за собою... 

Я не пам’ятаю, чи мені це подобалося. Але це був якийсь початковий етап страху. І я сприймала це за норму" , – розповідає дівчина. 

Настя не протестувала навіть тоді, коли хлопець заборонив їй спілкуватися з друзями, розповідати про їхні стосунки. "Це наш особливий світ, про який не можна нікому говорити", – казав він.

Спільне проживання теж було його ініціативою. З’явилася ілюзія сімейних стосунків – житло, єдиний бюджет, побут, день і ніч разом.

"Це вже зараз я розумію, що мене обмежували в тому, ким я є, якою мені бути, що робити і як жити. 

Це доходило до абсурду – що говорити, як поводитися, як його можна і не можна називати, на кого дивитися, як сміятися. Бувало, ми йшли додому і я вже знала, за що мені буде "виговор". 

Але, повторюю, тоді я не розцінювала це як тиск. Я бачила в цьому звичайний чоловічий авторитет, піклування, ознаку уваги…", – розмірковує Настя.

Хоч на людях чоловік поводився ідеально, був стриманим і ввічливим, рідні і друзі Насті бачили і розуміли, що з нею відбувається. Та не могли вирвати її з цього полону, бо він доволі швидко заборонив їм спілкуватися, гуляти разом, навіть їздити в гості до батьків. 

У Насті з’явилося нове коло спілкування – його коло. А зі спільним проживанням до психологічного тиску додався ще й фізичний.

"Він бив мене часто і в місця, які не видно під одягом. А якщо хтось бачив синці, то не показував цього. 

Та й це вже були його друзі, його оточення. Він міг сказати наче жартома: "Моя получила, бо не слухалася" – і всі це нормально сприймали. 

Мабуть, і самі такими ж були", – пригадує дівчина.

 Фото: sdecoret/Depositphotos

Насті не раз доводилося переживати приниження на людях. Хлопець навіть змушував її посеред дороги ставати на коліна і просити вибачення. 

Зараз вона сама не розуміє, чому і навіщо корилася, терпіла. Але тоді це здавалося єдиним правильним шляхом. Спосіб виживання. Бо непокора була рівноцінна самогубству. Не слухаєшся – будеш покарана. Сильно. Жорстоко.

"Я дуже боялася бути покараною. У мене був якийсь "пунктик" ще з дитинства. 

Він це швидко зрозумів. І тоді почалися побої. За все. Щось не так сказала чи не з тією інтонацією – і все. 

І бив, і в коморі зачиняв та тримав, доки я не змовкну, – зізнається жінка. –  А я ж кричала, стукала, щоб сусіди почули, щоб допомогли. 

Може, вони і чули, але ніколи не допомагали, не намагалися. Та я й не розмовляла з ними. 

Якби він дізнався, що я з кимось говорила, я точно знала, що він мене поб’є. Покарає".

В аб’юзивному колі є таке поняття, як "медовий місяць". Це коли тирани (аб’юзери) нагнітають атмосферу, виплескують негативні емоції, а потім переходять у стадію затишшя і навіть просять пробачення.

"Він часто вибачався. Навіть його мама дзвонила і вибачалася, що він ось не стримався, зірвався. 

І я думала: о, це ж мама дзвонить, вона визнає, вона мене підтримує, значить, і в ньому є частина хорошого", – переконувала сама себе Настя.

Розуміння, що все це не правильно і так не повинно бути в нормальних, здорових стосунках, прийшло до дівчини тоді, коли вона нарешті отримала можливість усамітнитися. Минуло три роки її життя.

"Коли він почав їздити у відрядження, мені вдавалося побути наодинці з собою, і я просто думала: Господи, хай мені зустрінеться якийсь добрий хлопець, який просто забере мене звідси. Я так боялася!", – розповідає дівчина.

У ці короткі періоди самотності у Насті визрів план втечі.

Дівчина стала тихою і покірною – такою, як він вимагав. Робила все можливе і неможливе, щоб у них панувала максимально спокійна атмосфера, щоб він нічого не запідозрив.

"Я дочекалася, коли він був у від’їзді. Подзвонила батькові. Ми похапцем абияк зібрали мої речі і просто втекли. 

Сама не знаю, як це вдалося! – досі радіє жінка, але попереджає: – Я боюся радити комусь, бо у всіх це проходить по-різному. У когось добре, а комусь не так щастить".

Коли він побачив, що Настя втекла, дзвонив, погрожував, чатував під будинком. Потім просив вибачення і клявся у коханні. Дівчина тижнями не виходила з дому, не відповідала на дзвінки і намагалася не боятися.

"Я щаслива, що у нас не було нічого спільного – ні офіційного шлюбу, ні дітей, і мене нічого не тримало біля нього, було легше вирватися. Бо коли жінка вже з дітьми, їй набагато важче піти.

А ще мені пощастило, що він швидко переключився на іншу.

Думаю, вона була і раніше – він мені зраджував. Але я дуже щаслива, що він знайшов, на кого переключитися, і я звільнилася", – полегшено зітхає Настя і намагається не думати про долю тієї, іншої його "коханої".

Сьогодні Насті 31. Вона заміжня за добрим хлопцем, має міцну щасливу родину і кохання, яке не принижує.

"Після таких аб’юзивних стосунків у багатьох дівчат залишається почуття страху. Я раджу тільки одне – не бійтеся змін, не бійтеся свободи.

Коли я відчула свободу, то вирішила, що буду просто жити і радіти життю. Головне вірити, сподіватися і ніколи не переносити той страшний досвід у своє нове життя.

 Бо якби я тягнула за собою весь отой вантаж, то ніколи не була б щасливою.

А тепер я просто живу і насолоджуюся своїм чоловіком і нашим життям", – зізнається дівчина.

 Як розпізнати насильство і з чого воно починається

Психологиня Олена Кальна-Данилюк розповідає, що насильство – це дії, які переходять межі іншої людини та змушують відчувати дискомфорт.

"У близьких стосунках повинно бути безпечно.

Зазвичай насильство починається з критики, коли одна людина починає дозволяти собі вимагати змін від іншої. 

Коли регулярно розповідає, якою вона повинна бути, критикує інтелектуальні, фізичні та емоційні особливості.

Після цього жертва часто відчуває себе поганою, недостойною, думає, що вона повинна дотягнутися, виправитися, заслужити любов", – пояснює експертка. 

Психологи зазначають, що традиційно розрізняють психологічне, економічне, сексуальне та фізичне насильство. Проте на практиці всі ці прояви часто супроводжують одне одного.

При цьому потрібно розуміти, що у стосунках також можуть траплятися конфліктні ситуації – це нормальна практика. Проте важливо розпізнати межу між ними та початком насилля. 

"Конфлікти мають вирішувати розбіжності між людьми та емоційно розряджають обидві конфліктуючі сторони.

Насильство – це контроль та переслідування людини іншими. Кривдник не визнає права своєї жертви на опір і захист власних інтересів. 

Він вважає, що має право контролювати, перевіряти, позбавляти свободи вибору, права на захист, обмежувати дії, утримувати, застосовувати силу", – пояснює різницю кризовий психолог Андрій Фоменко.

Аб’юзивні стосунки характеризуються певним розподілом ролей, коли є агресор та жертва

 Фото: karich/Depositphotos

За словами психолога, найчастіше серед жертв домашнього насилля опиняються жінки, люди похилого віку, діти – всі, хто не має сил і ресурсів протистояти грубій силі або жорсткому контролю.

"Серед кривдників трапляються різні люди – від імпульсивних, нестриманих осіб до маніпуляторів та психопатів. 

Вирізнити тип кривдника – справа психологів. Від цього й залежатиме стратегія вирішення життєвої ситуації жертви насилля", – додає Андрій Фоменко.

Причини, чому жертви підпадають під агресивний вплив, можуть бути різними. 

Часто це стосується тих меж і тих рамок, які формуються у дитинстві та у юнацтві. Коли людина бачить певне ставлення до себе і те, що допустиме в сім'ї.

"Все залежить від того, що було нормою, яка планка була поставлена ​​на період нашого формування, яка поведінка була допустимою. 

Все, що роблять батьки, дитина вважає нормою. Тому, якщо в сім'ї у людини було заведено кричати, і якщо на неї буде регулярно кричати чоловік чи дружина, то для цієї особи це буде чимось буденним", – пояснює Олена Кальна-Данилюк.

При цьому психологиня наголошує, що стати свідком насильства може бути травматичніше, ніж опинитися в такій ситуації. Тому, якщо дитина спостерігає насильство в родині, це може негативно вплинути на її поведінку у майбутньому.

"Для дитини ситуація, коли один із батьків б'є іншого, або вони б'ють один одного – це дуже травматично. 

Потім є різні варіанти розвитку ситуації: від бажання проявити агресію на іншій людині до відчуття, що вона гідна такої агресії, тоді людина дозволятиме над собою знущатися як завгодно", розповідає психолог.

Детальніше про те, як розпізнати ранні ознаки насильства у партнера, читайте в нашому матеріалі.  

Як розірвати коло насильства

Насамперед, щоб вирватися з аб’юзивних стосунків, жертва має зрозуміти, що така модель поведінки є неправильною і не вважається нормою. 

Для цього вона повинна отримати таку інформацію ззовні, наприклад, побачити приклад іншої поведінки та усвідомити, що має право на інше ставлення. 

"Коли людина зростала і виховувалась з батьками, де насильство було нормою, в бабусі та дідуся теж було таке ставлення, і незрозуміло, як живуть сусіди та родичі, їй  дуже складно уявити, як мають виглядати нормальні стосунки, – пояснює Олена Кальна-Данилюк.

Саме тому експертка наголошує на важливості урегульованих правил в суспільстві та державі, а також доступі до такої інформації. 

За словами Андрія Фоменка, якщо людина розуміє, що над нею чинять насильство, варто почати з вибору довіреної особи, з якою можна обговорити ситуацію.

При цьому найскладніше – приборкати почуття сорому і визнати перед іншими свою слабкість. На заваді часто стають  складні почуття жертви.

"Під впливом насильства людина водночас може відчувати злість й образу на кривдника, а також простимульовані адреналіном відчуття, що можуть сприйматись як вдячність, любов або навіть пристрасть до нього.

Цей справді вибуховий "коктейль" емоцій може скріплюватися нав'язаним почуттям провини у постраждалої особи і перетворитись для неї на неймовірний тягар. 

Розділити його з кимось – це перший важливий крок до зміни ситуації на краще", – запевняє психолог.

Експерт переконує, що довірена особа не повинна засуджувати та давати прямі поради чи вказівки, як діяти.

 Фото: [email protected]/Depositphotos

Її завдання – проявити співчуття й продемонструвати чуйність до чужої біди.

Рішення вийти з-під контролю кривдника має бути прийняте постраждалою людиною самостійно.

Психолог розповідає, що жертва насильства перебуває у постійних сумнівах і тривозі, часто не готова до дій кривдника, тому діє стихійно. Проте вихід з таких стосунків потрібно спланувати. 

"Вихід з ролі жертви лежить через планування свого захисту – формування власних правил безпеки, планів захисту або й відступу.

Підготовка резервного помешкання, акумулювання грошових активів, збір тривожної валізки з документами та речами першої потреби – лише один з алгоритмів дій на крайній випадок.

Жертва, яка планує спротив, договір або відступ у складній ситуації, – вже не зовсім жертва, це скоріш опонент кривднику, навіть якщо вона ще не готова дати йому пряму відсіч", – розповідає Андрій Фоменко. 

Саме на етапі планування у людини, що постраждала від насильства, виникає потреба у консультації  психолога. 

За словами Олена Кальни-Данилюк, консультація з фахівцем допоможе зрозуміти, як у людини виникло відчуття, що з нею можна поводитися таким чином і як це виправити.

Часто жертви не можуть розірвати подібні стосунки через відчуття провини.

"Коли людина перебуває у таких стосунках, вона прив'язується, спрацьовує закон збереження енергії. 

Вона багато разів "ковтає" образи, переконує себе, що все добре, витрачає величезну кількість енергії, щоб сподобатися, виправитися, витримати... І потім не так просто піти від тієї людини, над якою витрачено стільки душевних сил. 

За цим стоїть  також почуття провини, думка, що людина недостатньо хороша, не красива, не сексуальна, страх бути покинутою тощо", – розповідає психолог.

Психологічна підтримка потрібна також після розірвання стосунків, щоб вирішити конфлікт із самим собою і відійти від звичної моделі поведінки.  

"Якщо людина має довгостроковий приклад, як із нею тривалий час поводилися, в неї мають бути передумови, щоб вона на це погодилася. 

Повинна бути певна картинка цього світу, розуміння "добре-погано", або певні дефіцити, що змушують закривати очі.

Щоб людина переглянула цю позицію і змогла уникнути повторних ситуацій, у неї має виникнути глибокий діалог із собою. 

Адже після таких ситуацій залишається глибокий конфлікт у стосунках із самим собою. Коли є відчуття, що сам себе зрадив", – пояснює експертка.

Психологиня зауважує, що жертви насильства першочергово звертаються із запитом, як допомогти своєму партнеру, або ж підлаштовуватися до таких стосунків. 

При цьому  допомогти можна лише тій людині, яка сама розуміє проблему і потребує змін. У таких випадках можна звернутися за сімейною терапією, наголошує спеціалістка із сімейної психології.

"Не завжди агресор – це аб'юзер, якщо людина яскраво виявляє свої емоції і тисне на іншого в якийсь момент, це не завжди свідчить про складову частину особистості. Іноді це питання надмірної напруги, певної травматизації. 

Якщо людина це розуміє і хоче змінити, то, звичайно, це можливо, знаходяться причини та наслідки, змінюються патерни поведінки. 

Але, якщо людина не вважає себе винною, не бачить проблеми, то ми це ніяк не змінимо", – наголошує психолог. 

Дарія Поперечна, УП.Життя

Титульне фото: lofilolo/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

В Україні запустили мобільний додаток для жертв домашнього насильства

Захист від домашнього насильства: що потрібно знати про Стамбульську конвенцію

Ґвалтував, бив кілька годин, підпалював ноги, проломив череп: 5 моторошних історій домашнього насильства

Як правильно сваритися і вирішувати конфлікти з коханою людиною: 10 порад

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті