Це священна війна українців, в якій Росія програє з ганьбою – Сергій Бульба, засновник білоруського "Білого легіону"
У 1996 році у Білорусі пройшов референдум. Білоруси проголосували "за" розширення повноважень президента Олександра Лукашенка, зміну державної символіки та надання статусу державної російській мові.
Після цього Лукашенко планував укласти з Росією договір про Союзну державу.
Як наслідок, у березні того ж року Білорусі пройшли протести, які отримали назву "Мінська весна", оскільки перші мітинги почалися в Мінську на Площі Незалежності. Опозиційні партії зібрали тоді на площі в Мінську близько 30 тисяч людей. Закінчились протести традиційно для режиму Лукашенка – побиттями та затриманнями.
Одними з учасників "Мінської весни" була організація "Білий легіон", які під час акцій і мітингів часто проголошували бойовий клич "Слава нації!".
У КДБ одразу зацікавилися червоними полотнища з чорним колом і білим старовинним знаком "споришу" на їхній символіці, а згодом затримали одного з лідерів "Легіону" Сергія Бульбу. Вивезли до лісу та жорстоко побили.
Зараз "Білого легіону" де-факто не існує. Частина його членів виїхали за кордон, інших запроторили до в’язниці.
Чи вступить Білорусь в Україну прямо? Чого чекати від Лукашенка? Чим закінчиться російсько-українська війна і яка доля чекає Путіна, у розмові із Сергієм Бульбою.
 |
| Сергій Бульба, засновник білоруського "Білого легіону" |
"Много читает, политику партии не поддерживает"
– Сергію, звідки ти родом?
– Народився у Мінську, в партизанській сім’ї. Дід у нас був славний радянський партизанин. Покоління з плеяди улюбленця народу Машерова (Петро Машеров – білоруський радянський партійний діяч, Герой Радянського Союзу – ред).
– В якій родині ти виховувався?
– Виховувався в баби Наді Бульби під Бобруйськом. Вона не вміла ні писати, ні читати. Розписувалась хрестиком, але розмовляла мовою, наближеною до теперішньої літературної білоруської. На мене це справило неабияке враження та відклалося.
Але коли я повернувся до Мінська для вступу в школу, мама все ж перевела мене на російську, на жаль. А наше рідне національне почало прокидатися у військовому училищі, в часи перебудови у кінці 80-х. Відкривалося багато нового, що при комуністах було недоступним.
– А звідки черпали? Радіо, самвидав?
– Самвидав "Народного фронту". Аналог вашого "Народного руху". Люди цікавились усім новим. Тоді таке відчуття було, наче довго лежала чорна бетонна плита. Її забрали, і з’явилась купа цікавих людей, цікавої інформації. Ми почали дізнаватися свою історію.
У тих краях де я виріс, була неподалік Рудобєлка (селище в Гомельській області – ред). Згодом вона почала називатись Октябрський. Я дивувався всім цим назвам – Комісаровичі, Дружбовичі.
Виявляється, що під час "Отєчєствєнной" війни там існувала ціла партизанська республіка. Місцевість болотиста і німці, мовляв, сказали: "Ну ладно, сидите там у своєму лісі і сидіть". І не сунулись.
А коли Москва почала наводити порядки у партизанських рухах, то місцеве керівництво відправило столицю туди ж, куди зараз відправляють "русский корабль". Це призвело до печальних наслідків.
На другий день після "радянських освободітєлєй" прийшов полк НКВД, і все керівництво Рудобєлки розстріляли, а особовий склад разом з моїм дідом вислали на Калінінградський фронт, де їх урочисто всіх поклали. Звідти ніхто не повернувся. І увесь регіон, аби нічого ніде не нагадувало – а називали це "профілактикою сепаратизму" – перейменували у всі ці "комісаровичі", "дружбовичі", "октябрьскіє".
– Все, як і у нас...
– Але в Україні існує героїчний пласт УПА, а в Білорусі про свій говорити заборонено.
Мої обидві родові лінії зі Східної Білорусі. І та ж біда – половина служила в німців, половина в "совєтів". Але можна згадувати лише діда, який воював на "правильній" стороні.
Все наше справжнє – вирізане. І все це вирізалося, відстрілювалося або вивозилося до Сибіру, де асимілювалося з часом.
 |
| Одними з учасників "Мінської весни" була організація "Білий легіон", які під час акцій і мітингів часто проголошували бойовий клич "Слава нації!" |
– Політично активним ти був і в радянській армії?
– Так. У 1984-му я вступив у Вище інженерно-ракетне училище у Мінську. У 88-му серед курсантів пробув створити "Білоруське патріотичне об’єднання". Багато курсантів роками не знали замполіта, а я ходив через день на килим. Викликали (сміється).
– Пальцем крутили: "Чимось ви таким займаєтеся"?
– Ага. Обіцяли і звільнити і вигнати. А після завершення навчання сказали "Товариш курсант, ми вас не вигнали з училища лише з однієї причини – аби ви не стали національним героєм".
– На той час це ще була кримінальна стаття за таку активність?
– Ну, антирадянщину приписали б. Все просто. Але відправили мене після навчання на Китайський кордон. Сказали: "Будешь там воспитывать белорусов". Я здивувався "Їх там багато?". – "Их там нет". Жарти у них такі.
Я вже тоді багато читав, виписував газети. Командир ще в характеристиці відмітив: "Много читает, политику партии не поддерживает. Является членом Белорусского Народного фронта из чьих позиций и исходит".
Я писав 5 рапортів, щоб мене перевели служити назад до Білорусі. На що мені постійно відповідали "Мест нет". Останньою краплею було моє прохання про можливість заочного навчання в Білоруському державному університеті, на що мій комбриг мене обматюкав і сказав, щоб я сидів і не випендрювався.
При звільненні зібрали офіцерську нараду. Як зараз пам’ятаю, було нас троє – литовець Бендікас, українець із Західної Климюк і я. Начальник строєвого відділу, сам росіянин, підходить і по-товариськи каже: "Слушай, я все понимаю, ладно Бендикас – фашист, Климюк – бендеровец… Ну ты же наш". "Не ваш". Начальник аж на обличчі змінився. Але, зрештою, всі проголосували звільнити мене нафіг.
– І ти повернувся в Мінськ?
– Так. На дворі був 1991 рік, якраз перед розвалом Союзу. Прозвучало ГКЧП. Коли вони пробували втримати свій СССР. Білоруси вийшли на площу проти. Ми були готові до протистояння, бо вже не хотілося жити при цих комуністах.
Прямо там на площі зібралось кілька офіцерів, і ми проголосили про створення "Беларускае згуртаваньне вайскоўцаў" (Білоруське об’єднання військовиків" – ред) – як ми його назвали. Організація розросталась. В основному займалися тим, що сприяли білорусам, які служили на просторах всього союзу, в їх поверненні служити на Батьківщину.
Згодом організація була заборонена і ліквідована рішенням Верховного Суду. Вони боялися нас, бо нас підтримували десантники. Вони боялися, що ми зробимо переворот. Тим більше, що ми мали авторитет у війську.
 |
| "Легіон" був продовженням "Білоруського об’єднання військовиків" |
– Тоді ж ви створили "Білий легіон". Що це була за структура?
– "Легіон" був продовженням "Білоруського об’єднання військовиків". Створена з молодої частини, яка була найбільш активна та жива.
Колишній керівник "БОВ" Микола Статкевич вирішив, що політична задача (Беларускае згуртаваньне вайскоўцаў – БЗВ) вичерпана, і пора переходити в політику. Він добився того, що очолив Соціал-демократичну партію, пішов туди і пробував нас з собою затягнути. Але нас соціал-демократія зовсім не надихала.
Ми вважали, що це такі ж комуністи, але не червоні, а рожеві. Тому, залишились вірними своїм принципам і в 1995-му оголосили про створення "Білого легіону" і продовжили воєнно-патріотичну та допризовну підготовку.
– Знаю, що ви були знайомі із Захаренком (колишній міністр МВС Білорусі й опозиційний політик, зник безвісти 1999 року – ред).
– Так. І з Віктором Гончаром теж (білоруський політик, безслідно зник в 1999 році – ред), бо охороняли його на певному етапі всього цього протистояння. Поки він сам не прийшов і не сказав: "Я прийняв рішення, що моя популярність є гарантією моєї безпеки".
І всі мої спроби переконати його в тому, що в державі уже немає жодних правил гри, його не переконала. Він мене вже не чув.
Він зняв охорону, а один із його спонсорів прийшов до мене: "Ти коли востаннє в відпустці був?". "Мабуть років зо 5", – відповів йому. Дістає пачку грошей: "На, бери кілька бійців і йди у відпустку". Це потім стало очевидним, що мене разом з хлопцями просто вивели з гри. Ми поїхали до Криму. І в цей момент пропав Гончар.
– На момент 1996 року скільки нараховувалось членів "Білого Легіону"?
– По всій Білорусі було кілька сотень. Але якщо хтось розуміє, що таке дисципліна, навіть кілька десятків на місто – це значна сила. Крім того, ми розуміли, що ми державоутворююча структура, бо нам не треба ділитися на соціал чи націонал демократів, а тримати планку державних інтересів.
У внутрішніх військах є традиція здачі на краповий берет – серйозні випробування, спаринги, смуга перешкод. У нас такі ж були випробування, але здача – на сталевий берет. Обласні збори проходили раз на місяці в лісах. На відміну від нормативів у внутрішніх військах, у нас, крім фізичних нормативів треба здати історичний мінімум.
– Ідеологічна підготовка?
– Так, звісно. Вважали, що насамперед нам треба виховувати, в правильному римському розумінні, чудових інтелігентів. Римського інтелігента – бійця легіону, розвинутого фізично, людину, на яку можна повністю покластися. Зі стального берету хотіли виростити сталеве братство.
Ми із самого початку зрозуміли, що є нащадками Великого Князівства Литовського і є литвинами. І нам треба повернутися до свого коріння. На відміну від Лукашенка, з його історієтворенням 1917 року.
– Як КДБшна система реагувала на вашу активність увесь цей час?
– Одразу і реагували. Як тільки були підписані Лукашенком домовленості о "Союзном договоре с Россией". В Мінську тоді виходило протестувати по 50-60 тисяч людей. Ми були в авангарді, пробивали міліцейські кордони.
 |
| Сергій Бульба в складі "Білого легіону" |
– До якого часу тривала ваша боротьба в Білорусі і коли вона закінчилась?
– Уже після того, як мене вивозили в ліс, коли ліквідували Захаренка і Гончара, ми зрозуміли, що реально в державі законної влади нема і треба діяти іншими методами.
Ми почали готувати воєнний переворот. Колишній секретар Совбеза Шейман, згадував про це в пресі нещодавно: "150 нескорених в лісі під Слуцьком готують переворот". Нахвалював себе всіляко, що м'яко розрулив ситуацію з нами.
Ні, нас не стали розстрілювати. Мабуть розуміли, що 150 людей, підготовлених, просто так не відстріляєш і тим більше тихо.
– Вас затримали?
– Приїхав начальник УВД: "Мужики, я не поняв, ви що зібрались Лукашенка скидати". Я кажу "Так, а що? Не можна?" Він знітився щось: "Ну ладно, хрін з ним, але перейдіть в сусідній район".
На той час міліція ще була частиною народу. З 96-го, коли пішли перші демонстрації, протести проти "союзного договору з Росією", ми могли з тими ж "краповиками" побитися на демонстраціях, а потім разом на пиво сходити.
Згодом влада взяла на озброєння тактику "ламати волю свого ж народа". Будь-який вихід на мітинг повинен закінчитися втратами. Штраф, строк чи просто дубінками віддухопелити.
– І ви роз’їхалися?
– Вони все вирішили технічно. Деяким офіцерам, які були задіяні в нашій схемі, дали підвищення. Когось залякали. Нам сказали: "Валіть звідси, життя вам більше не буде".
– КДБшники?
– Так. Причому більше московські, ніж наші.
– Розуміли, що втратять з-під впливу Білорусь?
– Так. Вони ж все прораховували і саме тому допомагали Лукашенку, бо розуміли, що він радянський до мозку кісток. І тому гроші давали і на виборах його підтримувалиі.
– І ви покинули Білорусь?
– Організатори переворту змушені були покинути країну і залягти на дно. Я теж виїхав. Жив у Латинській Америці, Тибеті. Аби де, лише подалі від тогочасної Білорусі.
 |
| Сергій Бульба виїхав у Тибет |
– Чому Тибет?
– Через досвід клінічної смерті. Такі люди інакше ставляться після такого до життя. Я втратив тоді стільки крові, що життя було на волоску (робить паузу) Ну, важко...
Мені колись здавалося, що має бути лише націоналізм і нічого крім нього. А коли прожив 50 років і поїздив по всьому світу, зрозумів, що держава – це всі ми разом: білі, червоні, зелені.
Це досвід. У Тибеті зрозумів найважливіше: "Кожен коваль свого щастя і нещастя. Все всередині нас".
"Терпіть Сашу, бо прийде Вова і буде гірше"
– А як потрапили в Україну?
– Приїхав у 2013-му році з Америки. Слідкував за країною здалеку давно. Ми тоді перебували в такій невдалій як на мене ілюзії, що краще потерпіти Лукашенка, жити під червоно-зеленим прапором, ніж під російським триколором. І так би мовити, активно не виступали, не лізли проти нього, бо нам видавався переконливим аргумент "Терпіть Сашу, бо прийде Вова і буде гірше".
Другий аспект: ми бачили як в Україні розвиваються події, і хотілося вірити, що Україна стане тим місцем, де народяться нові підходи в планах управління державою.
– Були такі відчуття?
– Так. Я розумів, що держава з одного боку деградує, але росте активність громадянського суспільства, і я розумів, що в цьому є зараз своя цінність – на цьому переломі, дуалізмі, може народитися нова форма державного управління. І мав ілюзію, що повернемося до Вічевих республік (загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ – ред).
У статуті Великого князівства Литовського були закладені норми "Право шляхти на рокош" (заколот, бунт – ред). Коли князь починає зловживати владою, шляхта збирається і оголошує "Друже, збирай манатки і вали звідси, ти нам більше не до душі"
– Імпічмент сучасною мовою?
– Так, по суті Майдан. Право нації на Майдан було закладене в статуті Великого князівства Литовського, у редакції 1488 року.
– А Революцію Гідності ви зустріли у Києві?
– Так. У мене офіс був в одному кварталі від Майдану на Дмитрівській. Все відбувалося на моїх очах. Я щиро вірив, що якщо у нас в Білорусі це не втрималося, то Україна реалізує. Вірили, допомагали, координували волонтерили. А коли почалася війна, я закинув свій айтішний бізнес.
Найсильніше враження – мій сябр з Горлівки, Микола Дроздовий, високий був хлопець, під два метри. Навіть позивний був Вежа. Микола загинув під Іловайськом. "Вежа моя, витєк (переходить на білоруську – ред), от маленькой дурочки снайпера".
У нас було багато планів, і по Білорусі теж, бо розуміли, що після України нам треба буде визволяти ще й Білорусь. З тих пір допомагав чим міг на фронті. Возили аптечки і все, що можна було.
– Уже розуміли, що Україна скидає це російське ярмо?
– Та це було очевидно одразу. Ще коли російська пропаганда кричала про "биндеравцев", а я бачив "Правий сектор", де 90% говорили російською мовою і їм це аж ніяк не заважає валити цих вражин.
Питання не в націоналізмі, а в свободі. Те, чого росіяни ніяк не хочуть допустити, бо їхній націоналізм – це типу нормально, а чужий – ні.
Україна бореться за свободу і новий стиль державного управління. Україна залишається єдиною на усьому пострадянському просторі де є зміна влади. Чого собі не може дозволити ні Росія, ні Білорусь.
 |
| Сергій Бульба в АТО |
– Де вас застала велика війна 24 лютого?
– У Києві. Думав, максимум введе війська в ОРДЛО і заспокоїться. Але до кінця не вірив у повномасштабне вторгнення. В голові Путіна все погано. Замість того, щоб вирішувати питання у політичній площині чи шукати інші варіанти. Такі війни в XXI столітті – феодалізм.
Імперія цікава, коли вона генерує якісь смисли, новий стиль життя. А що Москва може запропонувати нам з вами? Нічого. І оце "нічого" починає агресивно давити, щоб ми стали таким же "нічим", як вони. А викликає лише внутрішнє неприйняття: "Я не хочу бути сірістю".
– Росія себе ненавидить?
– Злий за сутністю народ, який не вміє жити. Свого часу в лейтенантські роки, об’їздив всю Росію від Чити до Смоленська. Я ж бачив як усе це живе. Розумів, що Москва і Пітер – Росією назвати не назвеш.
Я розумію, що всі мегаполіси такі інтернаціональні. Але вони ж не називають себе так, як Москва – центром слов’янства і ще й нав’язують щось комусь.
– Місяць війни. Який був план у Путіна на 24-25 лютого?
– Так очевидно ж. Везли з собою мало не парадну форму. Явно розраховували на те, що Зеленський і вся влада сядуть на літаки і повтікають. Думали, що через три дні крокуватимуть Хрещатиком.
Я вчергове, що у 2014-му, що зараз, зрозумів: Путін не може збагнути, що народ – це щось дуже впливове. Він настільки задавив його у себе в Росії і в нас у Білорусі, що не може зрозуміти, що народ може мати якусь свою думку і найголовніше – відстоювати її.
– Вони не знають Україну?
– Це трансляція прямої неповаги свого народу, бо не вважають свій народ достойним уваги і відповідно ставляться так і до нас. "Наc", маю на увазі і Україну і Білорусь, бо це дві частини моєї Батьківщини.
– Який зараз стан в путінської армії?
– Швидше за все шок. Демотивовані психологічно і не розуміють, як таке могло трапитися. Вони ж коли заїхали в ту ж Білорусь і з одного боку побачили організовані для них білорусами концерти "наши братья", а з другого – їдуть по місту, а їм "факи" показують." Як так?", думають. Але думали, що це максимальний вид несприйняття з боку народу.
І після того, як в'їхали в Україну, очікуючи на хліб з сіллю, тут їм не факи показують, а відверто б’ють. Повний дисонанс і розрив усіх стереотипів з разом взятими архетипами.
– Яка це війна за формою та змістом?
– Знаєте, я дуже горджуся, що в цей історичний момент зараз з українцями. Всі ці люди, які щиро готові захищати свій дім, свою країну.
Особливо надихає, що в перші тижні війни в Україну повернулися понад 300 тисяч людей. Цей народ непереможний, і цього не розуміє Росія. Народ має свою волю і її демонструє. Подобається це Росії, чи не подобається – не відіграє ролі.
– Ця війна росії проти України на знищення чи окупація?
– Пряма окупація, нічим не обгрунтована. Лише бажанням старіючого маразматика, якому хочеться увійти в історію, як збирачу земель. Щоби бути таким збирачем земель, треба генерувати якісь смисли, пропонувати нові ідеї. А тут відрижка позавчорашнього дня. Неприємно пахнуча і претендуюча на главенство над усім.
– Що далі?
– Я розумію, що на другу хвилю, аби взяти Київ, нашкребти людей не вдається.
– Білорусь в особі Лукашенка вступить у війну прямо?
– Ні. Давайте реально дивитися на речі. Якщо він не вліз з першого дня, а надіявся, що через три дні Росія маршируватиме Хрещатиком, і думав, що забіжить разом з Путіним.
Зараз, після місяця війни, прекрасно розуміє, що росіяни отримують в гарбуз з усіх сторін, і про ніяку перемогу тут говорити вже не можна.
Тому на такому етапі ввести ще свої війська – це налаштувати збройні сили Білорусі проти себе ж. По суті, це відправити неготових, невмотивованих людей на смерть. Людей, які щиро не розумітимуть, чому вони змушені будуть воювати з братською Україною.
Будь-яка сухопутна операція на сьогоднішній день для України не страшна. Ні російська, ні тим більш білоруська.
– Лукашенко схитрив?
– Не схитрив, а сам створив таку ситуацію. Якби не його бездарна політика і потакання всій цій російській фігні. По суті, з 1996 року, коли вони підписали з Єльциним Союзний договір, пішло поступове поглинання Білорусі. Треба визнати, що Росія вміє прийняти концепцію і послідовно її реалізовувати. Крок за кроком.
З білоруських спецслужб виростили окрему касту, і міліція – вже не частина народу, а окремі небожителі які плювати хотіли на народ. Народ – це ті, над ким вони можуть знущатися, бити і їм за це нічого не буде.
Що трапилося потім? Важливим було, щоб не було яскраво вираженого моменту до окупації і після. І вони постаралися його розмазати таким чином, щоб він був непомітний. Росія, по суті, провела кримський сценарій в Білорусі.
Звичайно, Лукашенко зрозумів, що Росія опозорилась. По-друге, якщо вторгнеться, не факт, що його ж війська будуть йому вірні і його наказам.
Ми маємо контакти з офіцерами білоруських силових структур, і йде розмова про те, що якщо будуть заганяти на війну в Україні, то закликатимуть здаватися цілими підрозділами з бойовою технікою в полон.
 |
| Сергій Бульба: Лукашенко зрозумів, що Росія опозорилась |
– Як би ви описали Лукашенка? Що це за людина?
– Совок. Абсолютний диктатор. Є в нього особливість сільського мужика – розвинута інтуїція. Це інтелігент себе замучить переживаннями з приводу і без. А це інтуїтивна тварина, яка завжди відчуває, де можна продавити, а де зламають зуби.
Ця політична інтуїція допомагала Лукашенку завжди. Окрім російської підтримки і фінансування, бо спонсор тероризму і спонсор усіх страждань білорусів – безумовно Росія. Що він вміє, скажіть мені? Залиш цього мужика завтра без доходу, він же не вміє ні пиляти, ні стругати, ні створювати, ні програми писати. Ні-чо-го.
– Так картоплю ж садить у резиденції.
– Ну який з нього городник, облиште.
– А Путін?
– Я схиляюсь до версії, що їх декілька, а першого вже давно нема в живих (сміється). А якщо без жартів. З моєї точки зору це вже давно не людина. Там вже давно нема ніякої душі. Демон. Істота. Алгоритм.
Скільки Путін при владі з парадигмою війни? Згадайте Росію при Єльцині. Ціни на нафту низькі, все погано і потім раптом ціни піднімаються і всі думали Росія от зараз підніматиме освіту своїх громадян, дороги будуватиме. Фігушки.
Росія почала займатись зброєю і підкупом західних чиновників. Кдбшний западлізм – це все, що путінський демон уміє. Воювати і підкуповувати.
"Путін – вже давно не людина, а алгоритм"
– Як він закінчить?
– В Москві на Червоній площі є дивна будівля, де Володя Ленін лежить, так званий зікурат. Я б половину цього "доміка" відрізав, зробив би скляну стінку. А за стінкою поселив би Вову Путіна і Сашу Лукашенка. Щоб вони знали, що народ думає про них, коли вони перестануть бути при владі.
При Гітлері теж усе було законно, більшість німців теж підтримували його дії та рішення. А коли Гітлера не стало, що вони сказали? "Ні, це не ми, як ви могли подумати".
Росіян чекало б таке ж отверезіння з Путіним. Я думаю, що коли б таке скло розбили, народ порвав би їх на шматки. Я не кровожерливий, але хотілося б, щоб вони отримали такий зворотний зв'язок від свого народу.
– Що найважливіше винесли з цієї російсько-української війни?
– Україна з радянських стандартів ведення війни, тактики, підготовки підрозділів, перейшла на натівські стандарти. Це важливо і для білоруських формувань, які формуються зараз, щоб це проходило під егідою натівських інструкторів. Щоб наші офіцери тут в підрозділах стали майбутніми офіцерами в новій армії Білорусі.
– Білоруси в бою такі ж, як українці?
– Я би так не сказав. Якщо подивитися на статистику СРСР, в переліку найбільшої кількості героїв СРСР, українці і татари посідають ключові місця. Українці на відміну від білорусів здатні на більш яскраві подвиги і більш схильні до живих емоційних проявів. Я це бачив у своєму ІТ-бізнесі.
Українці дивовижні, коли є якийсь стартап, горіти ідеєю, коли можна днями не спати, рухати, шевелити. А коли результату досягнуто, все, українцю нудно. І на цьому етапі потрібні білоруси. Монотонно, послідовно, з дня в день доводити справу до кінця. Ми дуже б гарно доповнювали одне одного в результаті якогось україно-білоруського союзу.
– Яке майбутнє в України та Білорусі після цієї війни?
– Доля Білорусі теж вирішується зараз в Україні. Я і раніше постійно займався пропагандою ймовірного україно-білоруського союзу ще з 2013 року.
Можемо доповнювати одне одно в економічному секторі, в системі освіти, аби білоруси могли навчатися і працювати в Україні та навпаки. Ми близькі ментально, у нас і подієвий історичний ряд був схожий. Зараз для Білорусі Лукашенка слова Майдан і Свобода страшніші ніж російська окупація.
 |
| Сергій Бульба: Доля Білорусі теж вирішується зараз в Україні |
– Ми бачимо колосальну підтримку держав України. Хто тебе найбільше вразив?
– Як не дивно, німці, а саме їхнє рішення надавати зброю. Якщо вже і вони готові давати ППО та ПЗРК, то означає, що увесь світ задумався і зрозумів: Росія – це проблема.
Звичайно Європа боїться закрити небо, щоб не увійти в прямий клінч з Росією і не викликати вогонь на себе. Щоб Путін не вліз зі своїми ядерними цяцьками.
– Чим це загрожує світу?
– Останнім часом говорять, що Путін може вдарити ракетами по Польщі. Це звучить як самогубство. Але ж він до цього іде і веде свою країну до цього самогубства.
Чесно, не знаю, реалізує чи ні, вистачить у нього духу чи ні. Але я я не здивуюсь, якщо Москву 2022-2023 року чекає доля Берліна 1945 року. Не хотілося б, бо буде багато жертв.
Хочу, щоб у російського народу щось прокинулося і вони посадили Путіна на вили. Та скинули всю цю воровську аристократію, яку вони виховали за останні роки. Але дивлячись на сьогоднішніх росіян, надія ця згасає. Я вже вірю більше в білорусів, що зможуть щось зробити, ніж росіяни.
"Це Священна війна для українців"
– Як тобі президент Зеленський?
– Не нам білорусам вирішувати, як вам вибирати. Я розумію, що багато хто був за Порошенка і все інше, але не обрали його у 2019-му через свої причини. Що підкуповувало в Зеленському? Так, він несистемний не з цієї сфери, але щирий. Я не те щоб у захваті, але те що я бачу, мені подобається.
Інколи президентом можна поставити людину, заради якоїсь однієї важливої події в житті і ключового рішення, яке він готовий ухвалити. Це історичний момент, і заради тільки цього Зеленський на тому місці. Вже ні у кого, я так розумію, не буде питань щодо того, хто буде наступним президентом України.
– Яка найбільша перевага українського війська проти російського?
– По-перше: захист свого дому, відстояти свій дім. По суті, це – Священна війна для українців. І не лише для українців, а й білорусів. Тому що доля Білорусі та всієї Європи вирішується зараз в Україні. Я впевнений, що Україна переможе, і це великий шанс зробити вільною Білорусь. Інших варіантів нема. Що у вас, що у нас.
– Твій найближчий прогноз по війні?
– Росія зараз почне заговорювати ситуацію. Повторюсь, не бачу, що вони можуть нашкребти людей на другу хвилю, і щоб вона була сильнішою ніж перша. Росія з цим своїм внутрішнім паскудством не відступить. Ну не скажуть же вони: "Ми були неправі, усвідомили". Затягуватимуть час домовленостями і постійно паскудитимуть – пускатимуть ракети і бомбитимуть.
– Росія програє цю війну?
– З ганьбою. Ви ж бачили, як "друга армія світу" оснащена. Це явна ознака корумпованості Росії і низість падіння, бо розікрали все, що можна. Все це очковтирання і мультики, які робили для Путіна про те, що вони з космосу будуть всіх громити і бомбити. Закінчиться все перемогою. Історичною, концептуальною перемогою України. Свобода і Світло все таки переможуть.
Ельдар Сарахман, спеціально для УП. Життя
Вас також може зацікавити:
Як вибрати бронежилет, плитконоску, плити та шолом на війну. Інструкція
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.