Вони не брали до рук зброю, але Росія їх вбила. 20 відомих людей, які стали жертвами війни

Вони не брали до рук зброю, але Росія їх вбила. 20 відомих людей, які стали жертвами війни

Поки російська влада розповідає, що не вбиває цивільних українців, наша країна втрачає талановитих та героїчних людей.

Хоч вони не брали в руки зброю, їхнє життя забрали російські війська. Команда Меморіалу цивільних жертв війни росії проти України зібрала історії 20-ти відомих (у всеукраїнському і локальному масштабах) українців, яких вбила росія.

Меморіал цивільних жертв війни – проєкт Агенції медійного росту "Або", в якому показують обличчя мирних людей, яких вбила Росія. Це важливо для документування військових злочинів і щоб люди – наші українці – не перетворювалися у цифри в статистиці.

Марк Бобровський, освітній експерт, Бородянка, загинув 2 березня

Марк Бобровський

Колеги Марка згадують його як справжнього професіонала своєї справи – справедливого, сильного, з надзвичайним аналітичним мисленням і внутрішнім стрижнем. Він був заступником директора ліцею "Універсум" і викладачем географії. Але насамперед його визначали інші речі – він був людиною відкритого, доброго серця і будь-яку проблему міг вирішити хорошим жартом.

Навіть в статтях блогу Марка на "Освіта.Ua" відчувається його любов до іронії: "Ознайомився з Проектом Положення про науковий ліцей. Резюме – ніякої науковості там нема". У одному з останніх листувань з колегами він також пожартував – написав, що вони "відсвяткують перемогу ванною з шампанським".

ВІДЕО ДНЯ

Чоловік загинув у Бородянці 2 березня, за 14 днів до свого 60-річчя. Російська авіаційна бомба влучила прямо в будинок, в підвалі якого Марк переховувався з дружиною і сином.

"Досі не можу повірити, що та чортова бомба потрапила рівно в той самий будинок, де вони з сім’єю ховались у підвалі. Не можу повірити, що чуда не сталось…", – написала одна з колег Марка – Лілія Дроздик.

Оксана Швець, акторка, Київ, загинула 17 березня

Оксана Швець

Життя Оксани перервалося 17 березня під час ракетного обстрілу Дарницького району. Їй було 67 років,42 з них вона провела на сцені.

У Київському Молодому театрі вона почала працювати фактично одразу після його відновлення у 80-х роках. Там вона зіграла понад 30 ролей у різних виставах: від "Сірано де Бержерак" до "За двома зайцями". За день до своєї смерті мала вийти на сцену у виставі "Зачарований".

Оксану згадує журналіст і театральний критик Олег Вергеліс: "Я бачив її роль в цій п’єсі ["Зачарований"]. Традиційно характерний образ язикатої свекрухи Ганни Оксана грала підкреслено м' ягко, не педалюючи лихий норов лихої свекрухи, а шукаючи навіть у злому щось таке, де навіть тихе зло інколи може бути неагресивним…".

Оксану колеги дійсно згадують як дуже добру і лагідну людину, яка завжди намагалася усім допомогти. А особливо ніжно вона любила котів – за це у театрі її лагідно називали "Кицею".

Олександра Кувшинова, фіксерка, Горенка, загинула 14 березня

Олександра Кувшинова

В останні дні свого життя Олександра допомагала журналістам Fox News висвітлювати військові злочини росії – координувала їхню діяльність і разом з ними їздила Київщиною. З 24 лютого дівчина викладала фотографії зруйнованих будівель, евакуації, постраждалих цивільних. Навіть за таких складних обставин вона знаходила час допомагати людям і разом з командою волонтерів створила бот для тих, хто потребує гуманітарної допомоги.

Друзі Саші кажуть, що вона завжди віддавала себе на максимум у будь-якій справі. Вона була однією із засновників музичної спільноти Fusion Jams, любила кіно, писала поезії. У віці 24 років вона загинула під час обстрілу машини у Горенці. До того дівчина розповідала, що окупанти прицільно розстрілюють автомобілі журналістів.

"Світла, красива, розумна, смішна Саша. З нею завжди було приємно бути поряд і просто робити справу", – написала про дівчину журналістка Марго Гонтар.

П'єр Закржевський, оператор, Горенка, загинув 14 березня

П'єр Закржевський

Легенда і професіонал своєї справи, П’єр Закржевський впродовж своєї кар’єри на FoxNews показував світові війну в Іраку, Афганістані, Сирії та Україні.

"Його талант був величезним, за що б він не брався: від фотографа й інженера до редактора та продюсера. Він був глибоко відданий розповіді історії, а його хоробрість, професіоналізм та трудова етика були відомі серед журналістів у кожному медіа. Усі його знали і поважали", – розповідає генеральна директорка Fox News С’юзан Скотт.

Чоловік загинув 14 березня разом з Олександрою Кувшиновою. А ще у грудні 2021 року на щорічній церемонії вручення премії Spotlight Awards для співробітників Fox News П'єр отримав нагороду "Неоспіваний герой" на знак визнання його неоціненої роботи.

Ольга Сухенко, староста села, Мотижин, загинула 24 березня

Ольга Сухенко

Під час російської окупації села Мотижин Бучанського району пані Ольга взяла на себе не лише забезпечення людей ліками і продуктами, а й допомогу українській армії з інформацією про місцезнаходження та пересування російських військ. Жінка, її чоловік Ігор і син Олександр героїчно загинули за власну позицію – вже після звільнення селища їхні тіла зі слідами жорстоких катувань знайшли у братській могилі.

"Їх убили за нас. Вони могли б виїхати, їм одразу сказали переміститися в безпечні місця. Але вони лишилися допомагати людям. Ольга Петрівна сказала: "Як я можу залишити своїх людей?", – розповідали односельці.

23 березня до родини приїхали російські окупанти. Спершу вони провели обшук, забрали автомобіль і поїхали. Пізніше окупанти повернулись за Ольгою, але Ігор наполіг, що поїде з нею. З рештою, забрали і сина, який був відомим у Київській області футболістом клубу "Кудрівка".

"На прощання люди підходили і підходили, вони повертались щоб проститись зі своєю спасителькою, бо ця сім'я врятувала багато життів.Спочивайте з миром, героїчні Ольга, Ігор та Олександр", – згадує журналістка Анна Цигима про похорон, який відбувся 7 квітня.

Макс Левін, фотограф, Мощун, загинув 13 березня

Макс Левін

Його фото публікували Wall Street Journal, Associated Press,TIME, Reuters, EU AGENDA, World News та інші відомі видання. Та 40-річний фотожурналіст мріяв зробити знімок, який би зупинив війну в Україні. Майже усі його документальні проєкти були пов'язані саме з війною. 13 березня він поїхав до Гути-Межигірської аби документувати наслідки російської агресії.

Зв’язок з фотографом зник в момент, коли він залишив свою машину в селі й пішов у бік села Мощун з українським військовим. Саме в цей момент там почались інтенсивні бойові дії і Марк загинув через 2 постріли зі стрілецької зброї. Його тіло знайшла поліція 1 квітня після тривалих пошуків.

"Макс надавав Reuters захоплюючі фотографії та відео з України ще з 2013 року. Його смерть – величезна втрата для світу журналістики. У цей важкий час наші думки з його родиною", – розповів Джон Пулман, глобальний керуючий редактор Reuters із візуальних матеріалів.

Читайте також: "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну". Пам’яті Макса Левіна

Мантас Кведаравічюс, документаліст, Маріуполь, загинув 2 квітня

Мантас Кведаравічюс

Антрополог і режисер стрічки "Маріуполіс" повернувся до міста після початку повномасштабного вторгнення щоб документувати військові злочини рф. У 2011 році він зняв фільм "Барзах" про тортури та викрадення людей у Чечні, що здобула відзнаку Берлінського кінофестивалю.

Уперше він побував на сході України у 2014 році: тоді він зняв стрічку, в якій війна на Донбасі поєднувалась із мистецтвом та архітектурою Маріуполя. У місті біля Азовського моря він мав знімати продовження фільму "Маріуполіс", але 2 квітня чоловік загинув від російської ракети.

Нареченій Мантаса вдалося знайти його тіло у Маріуполі та вивезти до рідної Литви, а разом з ним вона знайшла знятий матеріал для наступного фільму. Із редакторкою Мантаса Дунею Січовою вони змонтували фільм "Маріуполіс 2", який покажуть на Каннському кінофестивалі 19 травня.

"Загалом мої питання до аудиторії будуть такі: В якій прихованій трагедії ми живемо? Звідки береться ця трагедія? Чому ми дозволяємо цій трагедії впливати на своє життя?", – якось сказав Мантас в інтерв’ю.

Читайте також: Матеріальне для нього не означало нічого: пам'яті Мантаса Кведаравічюса

Олександр Ржавський, екснардеп, Буча, загинув 3 квітня

Олександр Ржавський

Олександр – відомий підприємець, який був кандидатом у Президенти України в 1999 році.Після початку бойових дій Ржавський залишився у Бучі, щоб стежити за будинком та домашніми тваринами.

Син чоловіка зазначає, що в один з найперших днів квітня до їхнього дому увірвався п'яний російський солдат, який вимагав алкоголь. Олександр "намагався нормально поговорити", але окупант його застрелив.

Чоловік ніколи не приховував своїх проросійських поглядів і категорично не вірив у збройне вторгнення росії до України, написав журналіст Олександр Швець. Ржавський говорив про "гуманність росіян" і згадував окупацію Криму, запитуючи: "А чому в Криму росіяни не поводились так, як фашисти?".

За словами його доньок, з початком війни батько повністю переосмислив свої цінності. Але навіть коли окупант увірвався до його дому, він "хотів знайти спільну мову".

Віра Гірич, журналістка, Київ, загинула 28 квітня

Віра Гірич

Понад 20 років Віра працювала в різноманітних українських ЗМІ: "1+1", "Еспресо", "СТБ", а у 2018 році доєдналася до київського бюро "Радіо Свобода".

Продюсерка і журналістка загинула 28 квітня внаслідок влучання російської ракети в будинок, у якому вона жила в Києві. Дуже інтелігентна, порядна і чесна – такою її згадують колеги, друзі та знайомі.

"Ми втратили дорогу колегу, яку будуть пам’ятати за її професіоналізм та відданість нашій місії. Ми шоковані та обурені позбавленим сенсу характером її загибелі вдома, в країні та місті, які вона любила. Пам’ять про неї надихатиме нашу роботу в Україні та за її межами на довгі роки", – сказав про Віру Джеймі Флай, Президент Радіо Вільна Європа.

Останній пост Віри в соцмережах – про її батьків, які змогли пережити окупацію без зв’язку, світла і газу в селі під Києвом. До них вона часто їздила на своїй невеликій машині, яку можна побачити на фотографії зруйнованого багатоквартирного будинку.

Ванда Об’єдкова, Маріуполь, загинула 4 квітня

Ванда Об’єдкова

Помираючи в маріупольському підвалі, в холоді і без води, 91-річна вціліла під час Голокосту Ванда Об’єдкова хотіла знати лише одне – чому це відбувається? Вона померла не від старості у власному ліжку, а як жертва жахливої ​​війни 21-го століття.

Їй довелось зіткнутися з подібними звірствами ще в жовтні 1941 року, коли нацисти увійшли до Маріуполя і вбили від 9 до 16 тисячєвреїв включно з її матір’ю. Але Ванду вдалося врятувати і усе своє життя вона провела в Маріуполі, який дуже любила.

"Ванда Семенівна пережила неймовірні жахи.Втім, вона була доброю, радісною жінкою, особливою людиною, яка назавжди залишиться в наших серцях", – розповів про жінку рабин Мендель Коен, який постійно допомагав родині та єврейській громаді Маріуполя.

Ванда загинула 4 квітня. Після її смерті Лариса та її чоловік, ризикуючи життям, поховали літню жінку в парку за кілометр від Азовського моря під звуки постійних вибухів – Ванда нерідко говорила, що таких не було навіть під час Другої світової війни.

Андрій Д’яконов, підприємець, Маріуполь, загинув 11 квітня

Андрій Д’яконов

Андрій постійно відмовлявся залишати Маріуполь, допомагаючи місцевим жителям пережити ці складні часи. Підприємець очолював будівельну компанію "Олнайт", завдяки якій в місті з’явилося багато нових споруд. Зокрема, компанія Андрія допомагала металургійному комбінату будувати найбільший критий стадіон України "Іллічівець".

"Я будував у Маріуполі 20 років. Мінялися замовники, мери міста, мінялися директори заводів та порту. Тепер настав час будувати Маріуполь разом", – говорив Андрій у своєму передвиборчому відео за 2019 рік. Тоді він був кандидатом в депутати.

Бачити рідне місто в руїнах йому було надзвичайно важко, але він до останнього допомагав іншим мешканцям Маріуполя. 11 квітня він загинув у Приморському районі, коли підвозив декілька місцевих. Проїжджаючи біля готелю "Турист", підприємець і його попутники побачили гілку з дерева на дорозі й зупинилися її прибрати. Але автомобіль потрапив під обстріл: всі, окрім жінки, яка сиділа на передньому кріслі, загинули.

У одному з інтерв’ю чоловік, який постійно прагнув змін в Україні та рідному регіоні, заявив: "Нам не потрібна ще одна Абхазія чи Південна Осетія поряд. Ми можемо самі побудувати сильну та успішну країну разом із Донбасом".

Олександр Джунківський, тренер із боксу, Ірпінь, загинув 28-29 березня

Олександр Джунківський

Чоловік був чотириразовим призером чемпіонатів світу серед військовослужбовців, переможцем матчевих зустрічей Україна – Росія, США – Україна, Україна – Куба.Та головним для нього було те, що він виховував майбутніх чемпіонів. У березні російські окупанти застрелили його просто в боксерській залі.

У характер своїх вихованців Олександр заклав добро, життєрадісність, патріотизм, відданість і світло. Серед його учнів є чемпіон Європи серед школярів 2016 року Олег Лагута та срібний призер чемпіонату Європи серед школярів 2015 року Владислав Марчук.

Олександра згадує президент Федерації боксу області Сергій Тищенко: "Олексія я знав особисто. Він був харизматичним людиною, людиною зі своєю харизмою, драйвом – він заряджав своєю енергією всіх навколо.Я впевнений, що цій російській нечесті Олексій сказав правду у вічі. А ціна правди — власне життя!".

Віктор Дєдов, фотограф, Маріуполь, загинув 11 березня

Віктор Дєдов

За кілька годин до трагедії син Віктора і його дружини говорив про те, як сильно хоче поїхати до Львова, купити там круасанів і шоколад. Віктор відповів: "Синочку, все обовʼязково буде!", – згадує Наталія Дєдова, якій вдалося вижити разом з дітьми.

"Дві міни. Перша – у нашу спальню. Там я і мама. Друга – в нашу кухню. Там – Вітя… Я кричу: "Саша!", а у відповідь: "Мама, я тут!". І тільки біля ліфта розумію: не бачу і не чую Вітю. Остання його фраза: "Саша, у мене нема світла!" І Саша дає ліхтарик, хоч у кімнаті світло. Сонна артерія. Вітя живе ще кілька хвилин, доходить до коридору і назавжди стає нашим світлим Янголом", – описує деталі цієї трагедії Наталія.

Віктор загинув під завалами внаслідок отриманих травм. Чоловіка навіть не змогли поховати через те, що за 4 дні будинок згорів.

Віктор був старшим оператором і режисером маріупольського телеканалу "Сігма", де також працювала його дружина. Він був талановитим фотографом і дуже любив своє місто: "Нехай наш Маріуполь, який ти так любив фотографувати, стане твоєю небесною домівкою", – написала Наталія Дєдова.

Євген Баль, письменник, Мелекіне, загинув 2 квітня

Євген Баль

"Мы не воюем с ветеранами флота СССР", – сказали Євгенові російські військові після того, як 3 дні жорстоко знущалися над 78-річним чоловіком. Він був впевнений, що одужає, але 2 квітня його серце зупинилось — за тиждень до дня народження.

Як морський офіцер Євген понад 30 років ніс службу на підводних човнах Північного та Тихоокеанського флотів, а з 2014 року чоловік вів активну патріотичну і волонтерську діяльність у Приазов’ї. Зокрема оперативно організовував збори донорської крові для українських прикордонників. За період російсько-української війни написав чимало художніх творів та журналістських матеріалів про гібридну війну.

"Євген Миколайович, попри поважний вік був енергійною людиною. У нього кожен день був спланований важливими заходами. Він мотивував на службу в Морській охороні Держприкордонслужби велику кількість молодих людей, в тому числі власного онука", – написали про чоловіка на сторінці Донецького прикордонного загону.

А 18 березня у його помешкання увірвалися російські військові. Під час обшуку будинку солдати знайшли фото з українськими захисниками та членський квиток Національної спілки письменників України, після чого викрали його і катували.

Максим Козачин, священнослужитель, Іванків, загинув 26 лютого

Максим Козачин

Коли у 2014 році почалася війна на сході України, отець Максим їздив на передову як капелан, підтримуючи бійців молитвою і словом. Керівник 1-го добровольчого мобільного шпиталю ім. Пірогова Вікторія Крамаренко розповіла про Максима: "Він розповідав, що поки воював тоді, то в Бахмуті збудував невелику церкву. Ми з ним потім їздили туди, дивилися. А от у своєму селі під Іванковим добудувати церкву так і не зміг. Люди чомусь не дуже йому допомагали, він все зробив сам".

Отець Максим служив настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у селі Розважів Іванківського району Київської області. Був у селі шанованою людиною, відгукувався на потреби односельців, виховував двох власних доньок.

26 лютого він повертався до своєї родини в селище Іванків, але на блокпосту його зупинили окупанти – витягли священника з машини і розстріляли, не дивлячись на те, що отець Максим був у рясі та з православним хрестом. За словами очевидців, вони зробили це, щоб відібрати його машину. Тіло священника так і залишилося лежати просто неба, оскільки вбивці не дозволяли нікому наближатися до нього. І тільки через три дні небайдужі таємно вивезли тіло загиблого і поховали.

Ілона Куровська, науковиця-волонтерка, Київщина, загинула 24 березня

Ілона Куровська

До війни Ілона керувала Інститутом законодавства Верховної Ради України і викладала в Академії СБУ. Коли почалось повномасштабне вторгнення, вона могла завчасно виїхати з окупованого селища. Натомість жінка залишилась і допомагала сусідам і військовим. Вона постійно возила ліки і продуктами для людей в Клавдієво-Тарасівську громаду.

23 березня вона збиралася вкотре це зробити, але 24 числа загинула в дорозі. Разом з двома хлопцями вона підірвалася на міні, але після вибуху Ілона ще була жива і навіть з відірваними ступнями змогла накласти джгут хлопцю з відірваною ногою.

Один з останніх постів Ілони в Facebook це картинка з надписом: "Цінності як відбитки пальців. У кожного свої". Її ж цінності були непохитними.

"Ілона Анатоліївна була нашим другом і однодумцем, щирою патріоткою. Вона присвятила себе служінню Праву і Закону. Завжди наголошувала на тому, що ми повинні цінувати й берегти своє національне – українську історію та традиції", – зазначив ректор Академії СБУ Андрій Черняк.

Анатолій Казанцев, лікар, Маріуполь, загинув 20 березня

Анатолій Казанцев

Останні 20 років чоловік обіймав посаду завідувача відділення міської лікарні № 4. Коли почалися найперші обстріли, Анатолій не залишив свого робочого місця. Пацієнтів він лікував до останнього. У найскладніші часи окупації він виїжджав у місто, шукаючи свердловини та пальне для генератора під постійними обстрілами.

Загинув чоловік 20 березня, коли його відкинуло через вибухову хвилю від авіаудару. Йому зламало шийні хребці – він помер у колег з лікарні на руках.

Анатолій родом з Росії, але у 1986 році його було направлено до Маріуполя, де він влаштувався на роботу дитячим інфекціоністом.

"За весь час роботи батько врятував тисячі дітей. У вихідні, свята, ночами – він нікому не відмовляв. Він практично не мав вихідних. Два роки тому вперше побував за кордоном, в Австрії. І після тієї поїздки тато сказав, що знаходитиме час для себе та подорожей. Його мрією був музей Прадо…", – розповів син Анатолія.

Євген Обедінський, спортсмен, Маріуполь, загинув 17 березня

Євген Обедінський

Він був чуйним сином, братом, батьком. Відмінним спортсменом, майстром спорту, неодноразовим чемпіоном України у складі команди "Іллічівець" і капітаном національної збірної України. До повномасштабного вторгнення Євген боровся з раком головного мозку, але він ні на мить не втрачав своєї життєрадісності.

"Він ніколи не здавався, ніколи не скаржився на життя, як би йому не було важко. У нього завжди була одна відповідь: Не хвилюйся тато, я впораюся", – написав батько і тренер Євгена Олександр Обедінський.

Йому було 39, коли він загинув у блокадному місті, але про його смерть близькі дізнались лише через 12 днів після загибелі. У чоловіка залишилось троє дітей.

Людмила Чернецька, віце-чемпіонка з бодібілдингу, Одеса, загинула 23 квітня

Людмила Чернецька

Вбивши Людмилу Чернецьку з Одеси та її чоловіка, окупанти вбили і їхню ненароджену дитину. Напередодні Великодня, 23 квітня, російські терористи обстріляли мирну Одесу. На містом випустили відразу кілька ракет – одна з них потрапила в багатоповерховий житловий будинок ЖК "Тірас", де і проживала молода родина.

Людмила Чернецька була чемпіонкою Одеси та віце-чемпіонкою Південного регіону з бодібілдингу. Цілеспрямовану жінку згадує Її тренерка Наталія Дічковська: "Людмила була дуже вольовою дівчиною. Вона ставила собі мету і завжди йшла до неї. Говорила, що "я так хочу, а значить так і буде". Для бодібілдингу вона була зависокою, проте їй це не заважало успішно тренуватися та займати призові місця".

У щасливої молодої пари було дуже багато планів на життя, але всі вони були зруйновані Росією.

Ганна Оліна, модель, Маріуполь, загинула 28 березня

Ганна Оліна

У відкритому доступі доволі важко знайти інформацію про Аню, окрім сухих деталей про її параметри: зріст, вагу, розмір одягу тощо. Натомість все заповнене фотографіями гарної, молодої дівчини, всередині якої був складний і не менш красивий світ.

Вона захоплювалася психологією і поезією, писала картини, займалася музикою. Також дівчина закінчила педагогічний університет в Мелітополі і займалася науковою діяльністю. Та найбільше 28-річний Ганні подобалось фотографуватись.

У одній зі своїх поезій вона написала:

"Жизнь многогранна, как хрустальный шар,

Одна грань – просто радость, вторая – лишь удар.

У подлеца в глазах, порою, может быть темно,

Ему о гранях жизни ведать не дано".

Ганна загинула 28 березня, коли в її будинок в поселенні "Мирне" в Маріуполі прилетів снаряд. Її поховали просто посеред двору.

Реклама:

Головне сьогодні