Вивезли із шостої спроби: як волонтери зберегли життя 15 маленьких онкопацієнтів чернігівської лікарні

8806
6 травня 2022

Вивезти маленьких пацієнтів з небезпечної зони планували у перші години повномасштабного вторгнення Росії. Але попри алгоритм, який медичні працівники розробили разом з волонтерами, зробити швидко це не вдалося: п’ятьох дітей через важкий стан здоров’я не можна було перевозити.

Тільки через тиждень поневірянь у лікарняному сховище під потужними обстрілами хворих малюків з батьками вдалося вивезти до Києва.

Завдяки цій успішній операції з порятунку зараз вони продовжують лікування, більшість – в європейських клініках.

"Українська правда. Життя" розповідає, через що пройшли волонтери та діти, щоб потрапити у безпечні місця.

"Спрацювали три страшні сценарії одночасно"

Сергій Зосименко – один з засновників благодійної організації Evum, котра займається підтримкою орфанних та хворих з онкогематологічною патологією дітей з Чернігівської області.

У волонтерство він прийшов майже випадково: дружина розповіла про трагедію у родині подруги, де на гострий лейкоз захворіла маленька донечка. Для її порятунку були потрібні волонтери, тож Сергій допомагав робити відеоролики, бо за фахом – телевізійний оператор. На жаль, маленька Анна програла битву з хворобою, але Сергій впевнений – цей досвід для багатьох став найважливішим у житті.

"Цей мій ранок, мабуть, як і у всієї країни, розпочався фразою: прокидайся, почалася війна". Відправивши дружину з сином до рідних ближче до околиці міста, я поїхав до лікарні. Вже знав, що відбулися перші напади на військові об’єкти по країні. І відчував, що події розгортатимуться швидко. Але тоді ще сподівався: у цивільних ще є час, щоб виїхати.

Тому був рішуче налаштований виконувати план, про який ми домовлялися заздалегідь з лікарями. В лікарні нас чекало 15 дітей, ще в області – понад 40 родин, яким потрібна медична допомога після або перед інтенсивним лікуванням", – згадує Сергій.

Але все пішло геть не за планом. Перші складнощі були з транспортом: в хаосі перших днів війни не спрацювали попередні домовленості. А на звичайних легкових авто дитину з реанімації не вивезеш.

 Сергій Зосименко з друзями на складі з медичною допомогою, яка їде до Чернігова

Побачивши на порозі свого кабінету Сергія, лікар Єгор Павленко, що опікується цим відділенням та є керівником організації Evum, захитав головою: ми не можемо зараз нікуди їхати. Виявилося, що п’ять найважчих дітей потребують певного часу для стабілізації, бо просто не переживуть дорогу.  

"Ми домовлялися, що починаємо евакуацію, якщо бачимо один з трьох сценаріїв: російські війська переходять кордон Чернігівської області, існує реальна загроза безпеці персоналу та дітей або ризик залишитися без потрібних препаратів для лікування. А виявилося, що одночасно спрацювали всі три страшні сценарії", – каже Сергій. 

Сергій, який має військовий досвід та знаходився в оперативному резерві другої черги, розумів: Чернігів стає плацдармом для захоплення Києва. І щоб врятувати дітей, яких через сильні бомбардування поки неможливо було вивезти з міста, потрібний був вже зовсім інший план. Тож певний час вирішили чекати моменти затишшя та стабілізацію стану здоров’я дітей у сховищах. Тоді вони з лікарем вперше спустилися у лікарняних підвал. І зрозуміли – це завдання, як то кажуть, із зірочкою...

 Певний час вирішили чекати моменти затишшя та стабілізацію стану здоров’я дітей у сховищах

"Розумію, що на війні є більш важливі справи, ніж порятунок важкохворих дітей"

"Досвід перебування на сході був корисним. Я знав, на що чекати перші дні, перші тижні, перші місяці. Тому ми розпочали облаштовувати сховище. Можливо, воно за якимись паперами там й було облаштовано, але ми побачили брудне приміщення, без світла, запасу води, меблів та будь-яких зручностей", – говорить волонтер.

Для облаштування сховища шукали допомогу у місцевих підприємців та просто мешканців міста. Про ці спецоперації з пошуком та перевезенням ліків та медичного обладнання, генераторів, меблів чи ковдр можна було б написати цілу пригодницьку історію.

Згодом вдалося більш-менш облаштувати приміщення, поставити ліжка та перевести у безпечне місце пацієнтів. Щоб привернути увагу та акумулювати більше допомоги, зверталися до іноземних ЗМІ, які писали про ситуацію в Чернігові. 

У цей час в лікарню вже почали потрапляти поранені. І шок був навіть у персоналу: вони раніше не бачили таких важких травм та поранень. Особливо страшно було під час авіаудару у сусідній з лікарнею будинок: медсестри непритомніли, побачивши тіла людей, яких приносили з місця вибуху.

Але пори шалене навантаження та погіршення безпекової ситуації, персонал онкогематологічного відділення намагався не просто турбуватися про пацієнтів, а продовжувати лікування, від послідовності та безперервності якого залежить життя малюків.

"Розумію, що війна – ситуація критична. І, хоч і не можу це навіть вимовити одразу, є справи більш важливі, ніж порятунок важкохворих дітей. Але ми вирішили, що для нас – це найголовніша справа. Коли хтось звертався до нас, щоб приєднатися, я попереджав, що ми залишимося з дітьми до кінця розв’язання ситуації. І, знаєте, ніхто з добровольців не втік", – розповідає Сергій.

Пацієнти відділення. Більшість з них після евакуації зараз лікуються в європейських клініках

Дітей охороняли батьки, кілька самооборонівців і волонтер з рушницею

Навряд чи можна сказати, що перебування у лікарняному підвалі було насправді безпечним для дітей. Офіційної охорони в лікарні ніхто не надав, тому Сергій вирішив взяти з дому власну рушницю. Потім долучилися ще кілька воїнів місцевої самооборони.

"Але як ми могли б зарадити російським військовим, якби вони прийшли в цей підвал вбити наших дітей? То розуміли, що треба готуватися до найгіршого. Водночас намагалися постійно слідкувати за поточною ситуацією в місті, щоб не пропустити слушний момент для евакуації, у яку ми все ж продовжували вірити. Бо це ясно, що довго в цих умовах діти з таким діагнозом не протримались би", – згадує Сергій. 

Але для дітей, які лікуються від онкологічних хвороб, був ще один дуже великий ризик. Дізнавшись про облаштоване сховище, у підвал почали приходити мешканці сусідніх будинків, де не було зручних приміщень для перебування під час обстрілів. А через те, що бомбардування майже не припинялося, люди просто залишалися там жити. 

 Бомбосховище стало прихистком для цілого району

В антисанітарних умовах, з дефіцитом води та відсутністю туалетів люди почали масово хворіти. А будь-яка інфекція для дітей, що лікуються від онкології, навіть у тій "стерильній" частині підвалу, яку відділили плівкою, могла стати фатальною. Тож проаналізувавши данні від військових, зваживши всі за та проти, вони нарешті призначили дату евакуації.

 Лікарі у бомбосховищі

Через обстріли завантажували та розвантажували дітей п’ять разів

Разом з пацієнтами та їхніми батьками вирішили їхати лікарі з родинами та волонтери. Тільки-но вони вперше винесли дітей з підвалу та завантажили для евакуації, розпочався обстріл. Довелося терміново заносити назад. Наче стихло – знов завантаження. І одразу вибухи. Так довелося робити п’ять разів. Того дня вони все ж ризикнули виїхати, хоч чули постріли трохи далі. Але на одній з вулиць далі їх не пропустив військовий: яка евакуація, які діти – там йде танковий бій!

"А коли ми почали розвертатися, щоб їхати назад у лікарню, побачили, що за нами вже прилаштувалися понад 50 автівок... Мабуть, побачили червоні хрести на машинах, подумали, що за нами їхати безпечно", – зітхає волонтер, згадуючи невдалу спробу.

Та наступного дня все вийшло. Діти доїхали до столиці, де після стабілізації стану 13 малюків з батьками відправили до Львова. А звідки – у лікарні Європи, де вони всі зараз. продовжують лікування.

"Ми були такі щасливі, що я навіть не можу згадувати це без сліз. Але вже наступного дня було відчуття, що ми зробили так мало. Бо в місті залишалися люди, яким була потрібна допомога", – каже Сергій.

За цей час Сергій разом з друзями десятки разів возив гуманітарну допомогу в рідне місто та населені пункти поруч. Навіть коли підірвали міст, який з’єднував Чернігів за іншими містами, волонтери знаходили можливість доставляти адресну медичну допомогу та продукти в оточені населені пункти.

Також волонтер постійно підтримує зв’язок зі своїм підопічними, які після такого дивовижного порятунку мають обов’язково перемогти у своїй особистій війні з хворобою.

Єлизавета Гончарова, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити

Долати рак у воєнних умовах – майже вирок: історії евакуації онкохворих дітей з України

Як онкопацієнтам отримати допомогу під час війни? Консультації, лікарні, медикаменти

Народжені під обстрілами: як у блокадному Чернігові медсестра виходжувала немовлят

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті