Кияни просять назвати вулицю ім’ям загиблого на війні краєзнавця Миронова: збір підписів триває

ОНОВЛЕНО 02.12.2022

На сайті Київської міської ради 21 листопада з'явилося звернення про перейменування однієї зі столичних вулиць на честь Сергія Миронова – київського краєзнавця й автора блогу "Зникаючий Київ", який нещодавно загинув на війні.

Відповідну петицію на сайті Київради зареєстрував Сергій Слабінський.

Автор аргументує необхідність назвати одну із вулиць ім'ям Миронова тим, що він – "один із видатних, закоханих в Київ краєзнавців та патріотів".

"Популярний блогер, який розповідав нам про історію Києва та нашу історичну спадщину, талановитий письменник, автор багатьох книг. Людина, яка з душею і неймовірною самовіддачею організувала і фінансувала реставрацію і відновлення первісного вигляду вхідний дверей старовинних будівель в історичному центрі нашого міста", – наголошує Слабінський у зверненні.

Сергій Миронов загинув на війні, захищаючи Батьківщину

Водночас автор петиції не називав конкретної вулиці, яку варто було б переназвати ім’ям краєзнавця.

Станом на 2 грудня за перейменування однієї зі столичних вулиць ім’ям Сергія Миронова проголосували понад 4 тисячі киян. Для того, щоб звернення розглянула Київрада, необхідно щонайменше 6 тисяч підписів. Петицію можна підписати протягом наступних 49 днів.

Сергій Миронов – автор блогу "Зникаючий Київ", реставратор історичних дверей міста. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну краєзнавець пішов добровольцем захищати Київ у складі 241 бригади територіальної оборони.

Краєзнавець та реставратор Сергій Миронов

За словами засновниці тревел-блогу Veter do it Альони Дєньги, Миронов отримав бойове поранення під Бахмутом, захищаючи своїх побратимів. Внаслідок цього чоловік помер у шпиталі.

За її словами, Сергій знав ледь не напам’ять коди до під’їздів усіх старих будинків Києва і навіть мав окремі ключі від деяких дворів – настільки він любив місто.

"Він знав, у якому під’їзді стоїть 100-літня щітка для взуття з кінського волосу, а де за "совєтів" законсервували цілі пожежні сходи, й тепер це наче музейний експонат", – говорить Дєньга.

Ось що писав про себе Миронов 8 жовтня, перебуваючи на фронті:

"Отже, мене звати Сергій і мені тридцять п'ять років. У мене немає сім'ї, немає хронічних захворювань та інколи совісті. А ще постійного підпису – його в мене теж немає. Скільки б не тренував, він чомусь весь час змінюється.

У мене чорне волосся і в армії воно почало випадати. Це мене турбує більше, ніж я коли-небудь міг собі уявити і вже точно більше, ніж мені б того хотілося. Якщо сила чоловіка у волоссі – то сила покидає мене. А якщо ні – то мене покидає волосся. Що б мене не покидало – мене це до біса турбує..."

Фото: Instagram Сергія Миронова

Пізніше, 10 жовтня, Миронов поділився історією про те, які він потрапив до війська. Додав, що йому довелося "добряче постаратися".

25-го лютого він цілий день провів у Печерському військкоматі, а потім уночі ходив від одного штабу тероборони до іншого. Після цього, писав Сергій, відбувалися дивні речі, сповнені протиріч:

"Далі відбувалися дивні речі: сотні людей, ночівля в "Сільпо" (відділ сирів), очікування видачі зброї. Будівництво барикад, істерія, вимерле місто. Усе було як уві сні і... мені це подобалося. У тому, що ми тоді робили (як нам тоді здавалося), був і сенс, і щирий, нехай трохи істеричний, порив. Тоді, в ті холодні ночі, я любив своє місто як ніколи – темне, перелякане, наїжачене їжаками, але сміливе, до біса сміливе місто.

Я любив людей, які, зустрічаючи нас – брудних, замурзаних і змучених хлопців з автоматами, з яких ми ніколи не стріляли, козиряли, обіймали, дякували і бажали всього найкращого. Розкислі сльозливі жінки Бальзаківського віку кидалися на наші шиї, красиві дівчата приносили печиво, а худорляві хлопці – роздобували сигарети. Цілими днями ми чекали на російські танки і опрацьовували смертовбивчі способи зупинки колон за допомогою автоматів... Тепер, з висоти досвіду і знань, усе це – приємний і дурний спогад. Добре, що танки до нас не доїхали. Здорово, що нас не відправили до танків".

На момент написання цих рядків Сергій уже сім довгих місяців захищав країну, утім публічно задавався питанням "навіщо я пішов на війну?". Краєзнавець тоді зізнався, що, ймовірно, якби він залишився у тилу, то "приніс би країні значно більше користі" як волонтер.

"Минуло сім довгих місяців. Я згадую дзвінок мами о п'ятій ранку; черги до давно спорожнених банкоматів; радість від гівняного ліхтарика, який приніс незнайомий мужик на блокпост. Навіщо я пішов на війну?", – написав тоді Сергій Миронов.

Нагадаємо, раніше у Києві пропонували перейменувати вулицю біля Протасового Яру на честь загиблого столичного активіста Романа Ратушного.

Читайте також: Пам'яті Романа Ратушного: у КНУ Шевченка заснували стипендію для громадських активістів