Блукаючий осколок, тіла мертвих ворогів: історії буднів українських бойових медиків

Якось під час чергування бойовому медику привезли військового з пораненням в районі лопатки. Травма розміром з насіння, без кровотечі, стан – стабільний.

"Повезли, до лікарні відправили, думаємо – через тиждень повернеться точно. Вже 2 місяці минуло, а уламок ніяк дістати не можуть. Він якийсь блукаючий і неметалічний – дерево чи скло, на рентгені не видно", – розповідає медик Микола.

Він щодня стикається з бойовими травмами. Зазвичай вони легкої або середньої важкості. Проте у його практиці були й складніші поранення, бійці з шизофренією та досвід "виколупування" тіла мертвого ворога з трофейної техніки.

"УП.Життя" розпитали як виглядають будні бойових медиків, хірургів та медичної інструкторки під час війни.

Ілюстративне фото: trybex/Depositphotos

"Відновити відірвану на війні руку неможливо через специфіку бойових травм"

Богдан, судинний хірург, Миколаїв

Богдан вже кілька років працює судинним хірургом у Миколаєві. До повномасштабного вторгнення він працював на 3 роботах, тому звик до шаленого темпу без відпочинку. Проте, кількість роботи та її психологічна вага значно збільшилась з 24 лютого.

"Вражає жорстокість росіян до цивільних. Вони знають, куди від артилерії прилетить. Був день, коли вони о 10 ранку завдали удару по площі біля базарчика, біля онкологічної та офтальмологічної лікарень. Було багато постраждалих. Везли в усі лікарні.

У приймальному відділенні лікарі відчували себе як на конвеєрі. Привезли 5 людей, оглядаєш їх, привозять одразу ще – йдеш до них. В цей час – нова партія поранених. І один за одним…" – розповідає судинний хірург.

Він каже, що ці жахіття вражають, але "доганяють" лише ввечері, коли вертаєшся додому.

Фото ілюстративне: Aleksashka_/Depositphotos

Богдан згадує вкрай важкого пацієнта-військового. Його привезли з множинними травмами, а одна рука трималась на шкірному лоскуті у кілька сантиметрів.

"В мене друг – теж лікар, кардіохірург. Ми з ним обговорювали випадки. Коли він побачив фото травм того пацієнта, то здивувався: "Ого, то вам стільки попривозили!". Але це була одна людина", – ділиться досвідом медик.

Він зазначає, що пацієнт – дуже бойовий хлопець – вижив!

"Під час війни "пришити" кінцівку частіше за все це неможливо через дефекти в кістках, в м’язах, артеріях. Якщо просто відрубати руку, грубо кажучи, або циркулярною пилою відрізати і швидко поїхати в лікарню, можна це все відновити. Але через специфіку бойових травм це неможливо", – додає хірург.

Богдан розповів про ще один цікавий клінічний випадок, який трапився у його практиці.

"Привезли людину після обстрілу з діагнозом: тромбоз ліктьової артерії. Під час операції знайшли уламок в артерії. Але вона не була пошкоджена, бо не було вхідного отвору.

Потім, як виявилося, у нього поранення грудної клітини (там знаходився вхідний отвір). Звідти уламок потрапив у вену, а тоді – в артерію", – згадує судинний хірург.

Читайте також: "Військовими" мізками розумієш те, що не зміг би прийняти "цивільними". Історії травматолога з військового госпіталю

Лікар і сам кілька разів потрапляв під обстріл у рідному місті. Один раз поруч з машиною прилетіла міна, яка, на щастя, не розірвалась.

А інший пам'ятний епізод – коли Богдан мав їхати бусом у Камянець-Подільский за гуманітарною допомогою. Але неочікувано місто опинилось під обстрілом.

"В мене над головою розірвалася ракета РСЗО і звідти повилітали міни. Слава Богу, я був біля під’їзду, заховався швиденько. Сказати, що гриміло сильно – це нічого не сказати, бо трясло будинок, металеві двері теж. А що робити? Миколаїв – таке місто. Коли ти лікар, ти маєш бути готовим до того, що ти будеш їхати в лікарню під час обстрілів, щоб рятувати життя іншим людям", – додає хірург.

Операційна, відірвані кінцівки та трагедія у Вінниці

Богдан, бойовий медик

Пластичний хірург Богдан у війську дуже сумує за операційною. Через відсутність військового звання він не може працювати у військовому госпіталі.

"Я від скальпеля не відвикаю, але, звичайно, хотілося б оперувати набагато більше. Для себе вирішив: спершу корисно побачити війну зблизька, отримати досвід.

Такі амбулаторні втручання, як-от дрібні поранення, побутові травми, врослі нігті тощо – їх вистачає. Якихось значних бойових травм, відірваних кінцівок у моїй службі не було", – розповідає хірург.

Колеги Богдана, які працюють у військових госпіталях, кажуть, що наші бійці доволі оптимістично ставляться до втрати кінцівки. Це ті військові, які пішли на фронт свідомо, з вірою у перемогу.

Лікар каже, що "буденними" є крики "Я не бачу ваших рук" у відділенні травматології, які військовослужбовці самі собі кричать в коридорах. Або, наприклад, відділення травми кисті вони називають "Ансамбль "Руки догори".

Натомість Богдан за збігом обставин опинився у Вінниці 14 липня та допомагав евакуйовувати постраждалих після ракетної атаки по центру міста.

Фото з місця події у Вінниці

Того дня евакуаційний екіпаж виконував роль медичної машини: вони возили хворих на обстеження у Вінницю. Екіпаж вже мав вертатися, але хтось зі знайомих Богдана проговорився, що лікар приїхав у місто зі служби. Він погодився заїхати до лікарні, де працював, і побачитися з колегами. Як тільки він ступив за поріг альма-матер, пролунали вибухи.

Секунд за 30 після того Богдан отримав наказ про масовий збір усіх, хто може надати допомогу.

"Через півтори хвилини ми вже топили на сиренах в епіцентр, я висунувся з вікна і гавкав на всіх водіїв-перешкод. На швидкості ми влетіли в димову завісу. Якщо чесно, переоцінили свої сили, бо вже по хвилині я трохи блюванув через тряску в бобіку, дим і мерзенний запах спалених тіл. Довелось проковтнути, бо часу випльовувати не було", – розповідає він.

Одразу після прибуття команда піднялась у знищений будинок побуту "Ювілейний" у надії відшукати вцілілих.

Читайте також: Тільки чорний гумор і рятує. Будні бойової медикині "Мами Ріти"

На думку лікаря, найпроблемнішим був етап сортування: перші кілька хвилин після вибуху була сильна паніка.

"На полі бою рідко трапляються такі ситуації, коли одразу величезна кількість поранених. Це більше стосується цивільної медицини катастроф.

Ми тренувалися, як поводитися в ситуації 1-2-3-х, ну 10 поранених. А коли їх 100-200, то запанікували, але сконцентрувалися і почали працювати, як треба", – каже хірург.

До евакуаційної машини Богдана скерували кілька легкопоранених. Лікар надавав допомогу безпосередньо в машині. Коли повернувся назад, інших поранених уже розвезли. Залишилися тільки трупи, в одному зі згорілих авто був дитячий скелет.

Богдан був приємно вражений, що попри гонитву за сенсаціями та продукуванні контенту для соцмереж, очевидці трагедії не фотографували понівечені згорілі тіла.

"Я бачила лише пораненого, а весь світ мав почекати"

Міла, медична інструкторка

Коли почалось вторгнення, Міла вирішила лишитись вдома, у Києві. Її квартира розташована у північній частині міста, де були обстріли.

"Коли я йшла у військкомат, мною керувала ненависть. Я хотіла вбивати, брати до рук зброю. Але коли розказала, що вмію, мені сказали, що моя функція вже визначена – буду медиком.

Я зрозуміла, що не буду ходити по лісах з автоматом – і заплакала. Бо так хотіла мочити росіян! А довелось знову сидіти в медпункті", – розповідає Міла.

Тактичною медициною вона займається з 2014 року. Більшість часу присвятила викладанню знань та навичок бійцям різних підрозділів.

"Моє бойове хрещення у реальних військових умовах було успішним. Від командної роботи залежала швидкість евакуації пораненого. Я переживала, але все, що 8 років викладала військовим, спрацювало на рівні м'язової пам'яті", – каже медикиня.

Міла з версня 2022 року пеербуває на службі в медпідрозділі

Із собою до медпункту Міла прийшла зі своїми правилами і купою класного спорядження. Але, як зазначає медикиня, що у бойових умовах усі рівні: будь-хто зможе врятувати життя, правильно наклавши турнікет.

"Був черговий обстріл, росіяни працювали по наших позиціях – танки, гради, кулемети. Я отримала інформацію, що у нас поранений. В команді був лікар, який працював з бойовими травмами, але цього пацієнта дали мені.

У пораненого було видно масивну яскраво-червону кровотечу в районі паху. Все було залито кров'ю", – розповідає Міла.

Бойова медикиня по кольору крові припустила, що у бійця пошкоджена артерія у паховій зоні, тому залучила помічників, які мали з усієї сили притискати стегнові артерії.

"Я зрізала одяг, щоб дістатися до поранення, і розуміла: щось не те. У бійця було кілька осколкових поранень живота, які відкривалися одне за одним і влаштували грандіозну яскраву кровотечу", – згадує вона.

Мілі довелось зрізати весь одяг з пораненого. Він дуже соромився бути голим перед медикинею, але від цих думок відволікала розмова.

"Таким чином контролювала, що боєць у свідомості. А ще підбадьорювала, що він робить мене щасливою, коли розказує бодай щось", – каже медична інструкторка.

Вона додає, що поранення було дуже обширним і викликало критичну крововтрату.

Медінструкторка під час роботи на Харківщині

Швидка допомога приїхала вчасно: військового забрали до госпіталю та зберегли його життя.

"Для мене все відбувалось у режимі повного включення, коли весь світ навколо тебе сповільнений, а ти встигаєш все побачити та зреагувати.

В тому приміщенні було багато людей, але коли я надавала допомогу, вони усі були десь на задньому плані. Я вже потім, коли прокручувала в голові, подумала" ого, тобто я бачила лише пораненого, а весь світ мав почекати", – зазначає Міла.

Медикиня каже, що попри досвід та злагоджені дії команди, з першим пораненим наробили помилок. Наприклад, усі в медпункті кинулись оглядати пацієнта, хоча для того потрібен лише один парамедик або бойовий лікар. Деякі медики були без рукавичок і могли спровокувати зараження крові. Але, на щастя, усе обійшлось.

"Після того пораненого у нас було прибирання. Тоді ми сформували дуже важливе правило: залучати не більше 2 хлопців з не-медиків, які не бояться крові. Бо довелось кількох відкачувати", – зі сміхом згадує Міла.

Мертвого ворога довелось "виколупувати" з підбитої броні

Микола, бойовий медик

"Звичайна робота, звичайні пацієнти, всіх довезли", – цими словами починає свою розповідь Микола.

До війни він працював верстальником поліграфії. У 2014-му пішов на фронт, а за два роки перекваліфікувався у бойового медика. Через кілька років звільнився зі служби, повернувся у цивільне життя у Харкові та навіть отримав новий фах – перевчився на програміста.

"Ще 22 числа військкомати почали "смикати" людей з бойовим досвідом. Зважаючи на те, як розподіляють бійців за спеціальностями, мені так служити не хотілося. Подзвонив своїм: сказали: "давай до нас".

А потім президент видав указ, що можна одразу призиватися до частин: я приїхав у 93 бригаду 24 лютого. Вже розбивали колону росіян під Охтиркою на Сумщині на наступний день", – каже Миколай.

Миколай на ротації

Зараз 93 бригада працює на другій лінії, тому усі пацієнти, які потрапляють до медика, – мають вижити. До лікарні – лише 15 хвилин.

"Як кажуть: евакуація пріоритетніша за маніпуляцію", – пояснює бойовий медик.

Переважно привозять бійців з легкими або середніми пораненнями, максимум – з контузіями.

Читайте також: Стягувала мертвих з машини, щоб допомогти живим. Фронтові історії бойової медикині

Одного разу медику привезли бійця з пораненням в районі лопатки. Травма розміром з насіння, без кровотечі, стан – стабільний.

"Повезли, до лікарні відправили, думаємо – через тиждень повернеться точно. Вже 2 місяці минуло, а уламок ніяк дістати не можуть. Він якийсь блукаючий і неметалічний – дерево чи скло, на рентгені не видно", – розповідає медик.

Він зазначає: пацієнти бувають дуже різні – хтось мовчить і тримається, а хтось готовий плакати через подряпину.

"Особливо шкода пацанів, які начебто здорові, але спеклися. Нерви не витримують. Ніхто не готує до таких ситуацій, що на нулі піхота постійно сидить під обстрілами. Психологічне навантаження таке, що бійці ламаються", – ділиться Микола.

Лист оцінки стану пораненого

Інший боєць мав осколкові травми рук та ніг, а ще кульове поранення в живіт, практично в сонячне сплетіння. Болю майже не відчував. Лікар припускає, що ворожа куля пошкодила хребет.

Поранених ворогів, до слова, Миколі не траплялось.

А от мертвого ворога навіть довелось "виколупувати" з підбитої броньованої машини, бо на ній вціліла гармата.

"Тіло там було не свіже: синє, рот відкритий, черв'ячки у нього в череві бовтаються. Я думав, що терплячий, але запах такий, що блювати хотілось. Треба було все ж таки одягати маску.

Незрозуміло було, куди його дівати. Керівництво теж не знало, тож я виколупав і лишив удобрювати наші землі. Цікаво, він насіння поклав, як було заповідано?", – жартома питає медик.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: "Часом краще зробити ампутацію і швидко "поставити на ноги": історії травматолога з військового госпіталю

Реклама:

Головне сьогодні