На війну легше їхати без почуттів: історії військових про кохання і стосунки на фронті

Чи є сумісними такі поняття як "війна" і "кохання"? Адже здається, що війна – то про смерть, а кохання, навпаки – про життя.

Утім, незалежно від випробувань, які випали на долю українців, зокрема, військових, вони не перестали бути людьми, а отже не втратили здатність любити.

Та як впливає на емоційний стан військових події в особистому житті, наскільки важко втримати стосунки або розпочати нові, коли перебуваєш у зоні бойових дій?

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з військовими не про ситуацію на фронті, а про особисте: кохання та стосунки.

Олексій Скиртач: "Мені на війну легше їхати без кохання"

Олексій Скиртач родом з Луганська. Він – військовий психолог, бере участь у бойових діях з 2014-го. Олексій – затятий холостяк, у нього немає ані дружини, ані постійної партнерки. Утім, він дуже любить знайомитися та має кількох подруг, які, за словами чоловіка, знають, що "моногамія – то не його" та не ображаються.

Створювати серйозні стосунки під час війни Олексій не ризикує. Каже, що не хоче прив’язуватися по-справжньому, хоча у цивільному житті любить закохуватися, навіть якщо кохання – нерозділене.

Олексій Скиртач родом з Луганська. Він – військовий психолог, бере участь у бойових діях з 2014-го

"Іноді хочеться по-справжньому закохатися, але боюсь. Був у мене одного разу такий досвід. Я на війні, далеко, сиджу дивлюсь її фото в Instagram, на яких вона така красива і десь гуляє. Ревнуєш і хочеш бути поруч, але не можеш. Тому мені на війну легше їхати без почуттів", – розповідає військовий.

Нові знайомства з дівчатами у соцмережах та на спеціальних сайтах, переписка та флірт Олексію під час війни допомагають. Тим, хто йому справді подобається, чоловік намагається навіть не писати.

"Важко. Написав, а вона чи не відповіла, або сказала, що щось не так, а у бліндажі, окопі ти все сприймаєш інакше", – говорить Олексій.

Створювати серйозні стосунки під час війни Олексій не ризикує

Військовий також розповів випадок, коли якось жінка писала йому на передову у Бахмут, як кохає, що він – найкращий, і як вона чекає. А коли він приїхав, навіть не зустрілася з ним, сказавши, що писала те все не дуже тверезою.

Олексій Скиртач говорить, що з 2014 року ставлення жінок до військових-чоловіків змінювалося.

"Під час АТО, куди б ти не йшов у формі, жінки тобі посміхалися. Мені дуже подобалося ходити тоді у формі, завів чимало знайомств. Потім все змінилося, і, зокрема, по вині деяких наших військових, які вживали алкоголь та поводилися не дуже правильно. І з’явився стереотип, що якщо військовий – то трохи не в собі", – розповідає чоловік.

За словами Олексія, у 2015-му він взагалі перестав писати на сайтах знайомств, що військовий, і не виставляв фото у формі. Однак після 24 лютого 2022-го чоловіки-військові знову стали користуватися популярністю у жінок.

Олексій говорить, що побратими досить часто звертаються до нього, як до психолога з питаннями про особисте життя. Він також знає декілька випадків, коли зрада партнерок ставала причиною самогубств.

Читайте також: Військовий психолог Олексій Скиртач: Нам усім не можна мовчати та боятися правди про війну, про цю чорноту

"Я працюю слухачем. Моє завдання – ввібрати негатив у пацанів як губка.

Був суїцид, смертельний випадок, коли боєць дізнався, що дружина зрадила йому з рідним братом. Пішов застрелився.

Зрозуміло, що коли чоловіка довго немає, жінка також відвикає, їй також хочеться кохання. А на війні, особливо коли сильно любиш, то переживаєш, нервуєш. Дуже часто приходять хлопці з таким запитом: у мене – красива дружина, я тут бруд мішаю, а вона там напевно з кимось? Хлопці дійсно страждають", – розповідає військовий.

Утім, щасливі історії кохання на війні Олексію також відомі. За його словами, чимало хлопців-військових взяли шлюб з дівчатами з Донеччини, де несли службу.

"Якщо б зустрів "ту саму", то одружився б, не чекаючи кінця війни"

"Під Волновахою наші хлопці позабирали майже всіх дівчат заміж. За один рік з 2015 по 2016-й було 14 весілль тільки в одній бригаді. Зазвичай родини – щасливі, дітей народили. А зараз хлопці знову воюють, а дружини чекають", – ділиться Олексій.

Сам Олексій не виключає, що все ж зможе закохатися під час війни. Якщо б зустрів "ту саму", то одружився б, не чекаючи кінця війни, бо насправді втомився і хоче сім’ю, а його батьки мріють про онуків.

Олександр: "Не думаю, що дівчина з інтернету чекатиме мене кілька років"

Військовий Олександр – також родом з Луганщини, його рідне місто наразі окуповане росіянами. Чоловік воює на Авдіївському напрямку. Перед початком повномасштабної війни Олександр розлучився. Перебуваючи на війні, він також спілкується з дівчатами в інтернеті без серйозних намірів.

"Спілкуюсь зі старими подружками, і є одна новенька. Але чогось не думаю, що це – серйозно. По-перше, я не знаю, де буду жити після перемоги, в якому місті. По-друге, я ж навіть не знаю, коли мене відпустять з війська", – говорить він.

Читайте також: "Пишу повідомлення, але не отримую відповіді". Історія кохання, яке розділили окупація та полон

Олександр вважає, що романтичні стосунки через інтернет – безперспективні.

"Не думаю, що якась онлайн-інтрижка може спонукати дівчину чекати якогось інтернетного друга кілька років", – каже військовий.

Ірина Цибух: "На війні треба вижити, а кохання – після перемоги"

Парамедикиня Ірина Цибух вірить в те, що любов може статись будь-де: хоч у кав'ярні у Львові, хоч на війні під Донецьком.

Утім, наразі для неї війна – не те місце, де вона хоче дозволити собі кохання. Однак такий досвід у Ірини був у 2016-му. На пам'ять про палке кохання залишився лише її позивний – Чека.

Парамедикиня Ірина Цибух вірить в те, що любов може статись будь-де

"Він у моїх очах виглядав супергероєм: розвідник, який часто виконував завдання снайпера. Він став моєю головною причиною тренуватись і готуватись до війни, над усе хотіла, щоб він пишався мною", – згадує парамедикиня.

Одного разу коханий подарував дівчині браслет з чек від гранат, а одну повісив їй на шию.

Під час війни Ірина втратила свого хлопця та друзів

"Ці чеки він познімав, розставляючи розтяжки, які, маю надію, забрали не одне життя окупанта. З того часу носила його чеку на шиї, друзі-побратими важко переживали мою надто романтизовану закоханість, тому тролили мене і почали називати Чека", – каже Ірина.

Тепер Ірина вже сьомий рік – Чека, а палка любов минула.

З тих пір дівчина прожила три роки з іншим хлопцем, якого вбили на війні. Під час бойових дій також загинули її найкращі друзі.

То ж до нових стосунків до перемоги Ірина не готова.

"За цю війну не вдалось знайти місця для нового кохання"

"За цю війну не вдалось знайти місця для нового кохання. Думаю, що війна – це криза, яка своїм кінцем принесла б кінець і новим стосункам.

Тож тут, на позиціях, досить чітко розставляю межі і хочу, щоб усі бачили у мені посестру і розуміли, що мій стартлайн для кохання буде після кінця війни, бо треба ж іще вижити", – говорить парамедикиня.

Сергій Братасюк: Одружився під час війни на жінці, яка молодша на 33 роки

Історія військового із Закарпаття Сергія Братасюка – яскравий приклад того, якими несподіваними можуть бути повороти долі.

Сергій у 2014-2015 роках служив в АТО. Його дружина вибір чоловіка не підтримала

Сергій у 2014-2015 роках служив в АТО. Його дружина вибір чоловіка не підтримала, і їхній шлюб розвалився.

Читайте також: Навколо війна, а він стає на коліно. Історія воєнно-польового кохання

Після і демобілізації чоловік займався реставрацією старовинного закарпатського замку Сент-Міклош, який завдяки легенді називають замком кохання. Поселився у колишній казармі, малював, займався фотографією. У замку познайомився з Анєю, яка працювала екскурсоводом.

У замку познайомився з Анєю, яка працювала екскурсоводом

Спочатку між чоловіком і жінкою зав’язалися дружні стосунки, які згодом переросли у романтичні. Утім, Сергій не був впевнений, чи закінчиться усе шлюбом, адже Аня молодша за нього на 33 роки!

"Для мене родина – це велика відповідальність. Ми три роки думали. Вона була за одруження, а я її стримував. Однак війна спонукала мене ухвалити важливе рішення: жити треба сьогоднішнім днем", – говорить Сергій.

На другий день повномасштабної війни Сергій відправився на фронт.

А 13 грудня 2022-го командир частини, в якій служить Сергій Братасюк, розписав молоду пару. Аня приїхала до нареченого із Закарпаття у деокупований населений пункт на Харківщині, який розташований у кількох кілометрах від лінії фронту.

13 грудня 2022-го командир частини, в якій служить Сергій Братасюк, розписав молоду пару

Для весілля пара замовила вишиванки. У Сергія була особлива – зелена з пікселем.

Аня приїхала до нареченого із Закарпаття у деокупований населений пункт на Харківщині

Наразі у чоловіка чимало планів на після перемоги. Зокрема, він хоче закінчити у замку реставрацію ще однієї кімнати, відновити камін і лицарську залу. Також подружжя планує повінчатися та народити дитину і облаштувати житло.

Окрім дружини, Сергія з фронту чекають четверо синів, один з яких ще неповнолітній, та четверо онуків.

Сергій та Аня: "Життя не варто відкладати на потім"

"За короткий час ми зрозуміли більше, ніж за три роки стосунків. Ми зрозуміли, як сильно кохаємо одне одного, підтримуємо, поважаємо та цінуємо спільно проведений час. Водночас зрозуміли, що не можна відкладати життя "на потім", – каже дружина Сергія Аня.

Юлія Матвієнко: "Він шукав для мене мерзлу картоплю і каву, а також носив мою гвинтівку"

Мешканка Запоріжжя Юлія Матвієнко, яка на війні отримала позивний Білка, у 2014-му займалася волонтерством. У неї був чоловік та двоє дітей. Жінка каже, що кохання у парі вже давно не було, вони скоріш підтримували дружні стосунки заради дітей.

"Я через ПТСР після волонтерства пішла в армію"

У 2015-му році жінка зрозуміла, що дуже втомилася від волонтерства і вирішила піти на війну. Ухвалити це рішення було не легко.

"Я займалася пошуком загиблих. Іноді хлопців знаходили по частинах. Я через ПТСР після волонтерства пішла в армію. Благодійні ярмарки та купівля тепловізорів мене більше не влаштовували. Я обрала професію снайпера, щоб вбивати і зупиняти ворогів. Ані кухарем, ані медиком я на війну б не пішла, не покинула б дітей. Мені важливо було зробити постріл першою", – розповідає Юлія.

Чоловік Юлії пішов на війну разом з нею, а діти лишилися з бабусею. Чоловік став зв’язківцем. Вона виконувала бойові завдання, а він знаходився у штабі. На війні подружжя остаточно зрозуміло, що у їхнього шлюбу немає майбутнього.

Жінка каже, що була противницею кохання на війні, воно – зайве і заважає

"Війна не тільки об’єднує, а і навпаки, там міняються цінності. Можливо, у мирний час ти прожив би з цієї людиною у шлюбі все життя і не замислювався. А коли потрапляєш в умови, в яких тебе може розірвати на шматочки, то з’являється бажання, щоб хтось щиро поплакав на могилі.

Хочеться чогось справжнього і відвертого. Ти думаєш, що краще бути самій, ніж прикидатися чудовою родиною заради дітей. Я відпустила чоловіка, дала йому можливість стати щасливим з кимось іншим", – згадує жінка.

Невдовзі колишній чоловік Юлії знову одружився з жінкою з Маріуполя, зараз він перебуває в окупованому місті.

Юлія перебувала у зоні бойових дій з 2015-го по 2020-й рік. Жінка каже, що була противницею кохання на війні, воно – зайве і заважає.

У 2018-му Юлія познайомилася з іншим снайпером – Артуром. Колеги спілкувалися про калібри та набої, а невдовзі Артур вирішив перевестися до підрозділу, де служила Юлія.

"Мені був дуже потрібний напарник. Ось він і приїхав, його взяли у наш підрозділ. У першу зустріч він підійшов і при всіх, при командирові обійняв мене і сказав: "Це – моя Білка, вона буде моєю!".

Весь підрозділ знав, що Білка – не по тих справах. Навіть якщо натякнути, що вона дівчинка – буде боляче. Йому сказали: "Ти що дурень? Це – ж Білка! Вона тебе застрелить!" – розповідає Юлія.

Читайте також: Як війна вплинула на стосунки українців – головне зі статті Washington Post

Утім, Артур виявився впертим, і на кожному виїзді піклувався про Юлю. Він ніс її гвинтівку, після ночівлі в окопі зранку шукав для неї мерзлу картоплю та каву, розводив багаття та накривав жінку куртками. Одного разу Артур взяв Юлю на плече і переніс через калюжу на очах у побратимів. Юлія сварилася, протестувала, однак чоловік не здавався.

"Своїм піклуванням він мене спочатку дуже бісив, але працювали ми злагоджено. Навіть наш перший бойовий вихід був комфортний, він ніби читав мої думки. Вів себе так, ніби ми 10 років разом", – каже Юлія.

Сказати Артурові "так" Юлю спонукали трагічні події на війні: загинули її посестри, смерть однієї з них дуже сильно вибила жінку з колії. Саме після цього Юлія І Артур почали зустрічатися.

"Після цього мені захотілося відчути себе живою. Можливо, якщо я комусь потрібна, і не загинула, то, напевно, маю право бути щасливою. Я ганяла цього хлопця, як могла, але не змогла прогнати. Він мене бачив і страшною, і брудною, де ми тільки не були і що ми тільки не робили. Мабуть, він мене по-справжньому кохає, а я без нього вже не можу, не уявляю своє життя без нього. І також дуже його кохаю", – говорить снайперка.

Про вагітність жінка дізналася у відпустці у рідному Запоріжжі. А невдовзі стало відомо, що у неї буде двійня. З війни Юлії довелося піти. Артур дуже зрадів новині про вагітність коханої. Вони одружилися на Хортиці, влаштувавши весілля за традиціями язичництва.

Юлія і Артур

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Артур приїхав у Запоріжжя, де його зустріли дружина і четверо дітей. Діти Юлії від першого шлюбу прийняли і полюбили Артура.

Коли почалася війна, чоловік і жінка знову пішли на фронт, залишивши дітей на бабусю. 17 березня 2022-го меншим дітям пари – хлопчику та дівчинці – виповнилося по два рочки. Юля згадує, як вона з війни дзвонила мамі, щоб дізнатися, як діти.

Вони одружилися на Хортиці, влаштувавши весілля за традиціями язичництва

"Мені сказали, що менша донька уперше сказала слово: "мама". Однак не мені, а іншій рудій жінці, яка допомагала матері з дітьми. Мені було дуже важко це чути", – каже Юля.

Утім, через місяць Юлія повернулася до дітей. Залишитися вдома умовив чоловік.

"Якщо нас в одному окопі вб’ють міною, то кому наші діти будуть потрібні? Ми вирішили, що хтось один мусить залишитися з дітьми. Я поки вдома, а він і досі воює. На мені – діти, а на ньому – хлопці. Він зараз заробляє ордени, творить дива. А я за нього хвилююсь", – говорить жінка.

"Ми вирішили, що хтось один мусить залишитися з дітьми"

Юлія каже, що не знає, скільки ще витримає, бувають моменти, коли вона дзвонить чоловікові і каже: "Я виїжджаю на фронт". Та з іншого боку, вона згодна з рішенням чоловіка, бо розуміє – якщо близькі люди служать поруч, то будуть думати лише одне про одного, а не про справу.

Як війна впливає на стосунки, і чому боєць може вчинити суїцид після подружньої зради

Психолог, член дивізіону Військової психології Національної психологічної асоціації Артем Осипян пояснює, чому людина, яка перебуває на війні, болісніше реагує на проблеми в особистому житті, ніж у мирний час.

Він вважає, що далеко не кожен боєць готовий жити тільки війною.

"Для більшості опорою залишається саме цивільне життя, відповідно, сім'я, друзі, близькі. Адже більша половина збройних сил – люди, які не планували пов'язувати своє життя з армією", – говорить він.

Артем Осипян: "Особисто я покохав свою дружину ще більше завдяки війні"

За його словами, втома і стрес, які супроводжують тих, хто несе службу, роблять їх вразливими. Підтримка з боку партнерів є вкрай важливою, хоча і не завжди зрозуміло, якою саме вона мусить бути на відстані і в умовах невизначеності.

"Втомлюються як військові, так і ті, хто їх чекає. Це вразливий період для всіх, під час якого легко посваритись, відсторонитися один від одного. Незалежно від того, яка відстань між людьми, важливо пам'ятати про спільні цінності, про те, що вас об'єднувало – не забувати про це і плекати ті невеличкі крихти зв'язку, які залишилися. Особисто я покохав свою дружину ще більше завдяки війні", – каже він.

Ярослав Галас, офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади вважає, що війна змінює людей, бійці починають дивитися на світ у чорно-білих тонах, не помічаючи відтінків.

"Для багатьох існує тільки добре або тільки погане. Тривала розлука й великі відстані далеко не завжди сприяють зміцненню почуттів, які виникли ще у мирному житті. У нашому підрозділі було вже кілька випадків розриву стосунків, які вважалися міцними й надійними. І не кожен боєць переживає їх легко. Знаю, що в інших частинах саме через це сталося кілька самогубств", – говорить військовий.

Ярослав Галас: "Війна змінює людей, бійці починають дивитися на світ у чорно-білих тонах"

Чи є майбутнє у стосунків на війні і чи потрібне бійцям кохання

Артем Осипян вважає, що стосунки, які виникли на війні, дуже часто спонтанні, і у партнерів немає можливості пізнати одне одного.

"Такі стосунки нерідко формуються через сам контекст військової романтики, очікування і суму. Але коли стосунки переходять у режим "рутини", коли ви у цивільному житті, і бачите один одного кожен день, романтичного очікування більше немає", – говорить психолог.

З іншого боку, стосунки, які пройшли всі перепони і складнощі в умовах війни, потенційно здатні здолати і перепони мирного життя.

"Ключова складність стосунків, які з'явилися під час війни – це власне війна. Яка дає відчуття унікальності і "гостроти" емоцій. Коли війна закінчується, цієї гостроти і відчуття унікальності більше нема, тож найважливіше – знайти нові опори для стосунків, дослідити спільні цінності. Але, повторюсь, історії різні, і можливо все", – зазначає Осипян.

Утім, за словами психолога, кохання на війні – це не питання вибору, а потреба, яка нікуди не зникає через бойові дії.

"Навпаки, коли ти ризикуєш своїм життям, перебуваєш в ізоляції і перебуваєш в певному аскетизмі – тобі ще більше хочеться, щоб був хтось, хто на тебе чекає і хто тебе любить. Тому, на мою суб'єктивну думку, варто і треба формувати стосунки під час війни. Інша справа – як правильно і розумно їх розвивати і підтримувати. Це непросто. Але ті, хто досі живий – мусить продовжувати жити. А це означає і закохуватись, і кохати, і дружити", – резюмує психолог.

Читайте також: Як врятувати психіку і стосунки під час війни: важливі психологічні тексти 2022 року

Яна Осадча, "УП. Життя"