"Не забувати – мало. Я прошу говорити": історія дружини азовця, який пережив теракт в Оленівці

"Востаннє інформацію про коханого я чула минулого року, після обміну 21 вересня. Тоді мені зателефонував звільнений з полону побратим мого чоловіка і сказав, що Сергій вижив під час теракту", – розповідає 25-річна Марія Алєксєєвич з Хмельниччини.

Вона – дружина 29-річного азовця Сергія Алєксєєвича, який обороняв Маріуполь з 24 лютого по 16 травня минулого року.

Боєць отримав поранення ноги і вийшов з "Азовсталі" разом з іншими захисниками за наказом військового керівництва.

Сергія з побратимами утримували в колонії №120 у тимчасово окупованій Оленівці. Але в ніч з 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти влаштували теракт: 193 військовополонених за попередніми списками перевели в ангар, який підірвали вночі.

Сергій вижив, але отримав поранення. Вже близько 17 місяців чоловік перебуває у полоні.

Його дружина працює у "Спільноті родин Оленівки" та нагадує світові про загиблих і поранених внаслідок теракту.

Організація встановлює усі можливі дані про теракт, намагається дізнатися імена всіх 193-х бійців, які були у бараку в ту трагічну ніч, та бореться за початок міжнародного розслідування.

Разом з нідерландською організацією "OSINT For Ukraine" активісти "Спільноти" шукають людей, які можуть взяти участь у OSINT-розслідуванні теракту. Також "Спільнота родин Оленівки" створила бот, у який можна анонімно надати свідчення, фото та відео щодо теракту.

Про російський злочин в Оленівці, історію кохання з чоловіком, інформаційну роботу щодо полонених захисників Маріуполя та взаємодію з міжнародною спільнотою Марія розповіла "УП. Життя".

Далі – її пряма мова.

Коханий у Маріуполі та одруження на відстані

Колаж: Андрій Калістратенко/УП

Мене звати Марія. Я – дружина бійця полку "Азов" Сергія Алєксєєвича. До повномасштабного вторгнення ми 4 роки жили разом у Хмельницькому. Коли мій чоловік перебував в Маріуполі, одружилися дистанційно.

Окрім боротьби за чоловіка, я працюю в ІТ-сфері. Саме Сергій допоміг мені знайти свій шлях у професії, адже до цього я навчалася на практичного психолога в університеті у Хмельницькому.

Про бойовий шлях Сергія я розповісти не можу. Тільки те, що він боєць полку "Азов", який з 24 лютого обороняв місто Маріуполь і вийшов з "Азовсталі" за наказом вищого військового керівництва.

Сергій ніколи не хотів мене засмучувати, завжди намагався підтримати, покращити мій настрій. І особливо це проявилося під час боїв у Маріуполі.

Багато військових, які обороняли Маріуполь, розповідали рідним хоч якусь інформацію про те, що відбувається в місті, як вони себе почувають. А Сергій взагалі нічого про це не казав, просто писав, що живий, здоровий, цілий і кохає мене. Він не розповідав абсолютно нічого про те, що відбувалось в Маріуполі.

26 лютого минулого року Сергій мені освідчився. Ми домовлялися одружитися після перемоги або після його повернення з Маріуполя. Але 20 квітня він написав, що хоче одружитися зі мною дистанційно, якщо я згодна.

Я тоді вже знала, що для військових є можливість одружитися дистанційно. Сергій попросив свого побратима, з яким вони давно знайомі, щоб він допоміг все оформити. Ми тиждень намагалися вирішити це питання, консультувалися з юристами, їздили по місту в різні РАЦСи.

Проблема була в тому, що вони хотіли підтвердження, що Сергій дійсно в Маріуполі. Оскільки звʼязок був поганий і був не завжди, Сергій не знав, чи зможе приєднатися на відеодзвінок в потрібний момент. Тоді нам запропонували варіант, щоб Сергій записав відео, в якому сказав, що він перебуває в Маріуполі та дійсно хоче зі мною одружитися.

Тоді в Сергія декілька днів не було звʼязку, але якраз в день нашого весілля зранку він вийшов на звʼязок і надіслав відео. Ми з побратимом Сергія поїхали в РАЦС, показали запис, і через хвилин 40 свідоцтво про шлюб було готове. Сергій був дуже щасливий, і я теж. Цей день дав нам двом багато сил і віри в те, що ми обовʼязково будемо разом.

Про полон Марія дізналася з новин

Сергій Алєксєєвич вижив, але отримав поранення. Вже близько 17 місяців чоловік перебуває у полоні

Мій чоловік виходив з "Азовсталі" у перший день, 16 травня, разом з пораненими захисниками. Зауважу, що з самого початку полону Сергій не був офіційно підтверджений Росією як військовополонений, хоча під час виходу там мали бути присутні представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Сергія підтвердили офіційно тільки 31 серпня цього року. Я сподіваюся, що це хороший знак.

Ми з Сергієм спілкувалися ще 13 травня 2022 року. На той час не було інформації про можливий вихід в полон, і, можливо, Сергій теж цього не знав або не хотів мене засмучувати. Тому не попередив, що вони виходять в полон. Я дізналася з новин. 16 травня були чутки про це, але я не хотіла вірити. Потім почали показувати перші відео захисників, які вийшли з "Азовсталі", як їх везуть в автобусах. Пізніше вже зʼявились офіційні повідомлення від державних органів.

Я переглядала всі відео виходу з "Азовсталі", адже росіяни дуже висвітлювали цей процес у своїх ЗМІ, і 19 травня я побачила відео з колонії в Оленівці, на якому впізнала Сергія. Це не було відео допиту: на відео стояли військові, які вийшли з "Азовсталі", з ними спілкувалися представники Міжнародного комітету Червоного Хреста та народний депутат, який брав участь в перемовинах щодо виходу з Азовсталі.

Я дізналась, що це окупована Оленівка. В кінці травня ще було два відео з Оленівки, на якому я впізнала Сергія. Я знала, що він в Оленівці, але у червні та липні вже не натрапляла на відео і думала, що, можливо, його етапували в іншу колонію.

Про теракт я дізналась так само з російських новин. Я першу годину не могла себе зібрати, боялась за Сергія, але були думки, що може він не там. Не знаю, як в мене вийшло взяти себе в руки так швидко, але я почала телефонувати в державні органи та в МКЧХ.

Тоді не відповідав ніхто, тільки слідчий з Національної поліції, який намагався уточнити інформацію, та все було марно. Пізніше представники МКЧХ відповіли, що вони будуть їхати в колонію, щоб надати медичну допомогу пораненим, ідентифікувати загиблих, встановити обставини цієї трагедії.

30 липня Міноборони РФ опублікувало списки поранених і загиблих. У списку поранених я знайшла Сергія. А третього серпня натрапила на відео з ним з лікарні.

Після обміну 21 вересня його побратим розповів, що Сергій отримав поранення, перебував в лікарні місяць і потім його знову відправили в Оленівку. А в кінці вересня Сергія разом з іншими азовцями перевезли в Росію. Куди саме – поки невідомо.

Я намагаюся встановити, але державні органи не надають відповіді. Треба постійно моніторити російські новини, тому що вони періодично публікують відео з нашими військовими. На жаль, з серпня минулого року росіяни не публікували нічого про нього.

У грудні мені передали, що мого чоловіка бачили на території колонії в Росії, та ця інформація не підтвердилася. Потім були ще обміни, але про Сергія – жодної згадки.

Читайте також: "Інколи думаю, що Олексій лежить хворий у полоні. Надія тліє в душі". Пам'яті загиблих в Оленівці азовців

Спільнота родин Оленівки: хто бореться за загиблих і поранених

Першочергова мета "Спільноти" – це повернення поранених під час теракту захисників, які досі в полоні

"Спільнота родин Оленівки" – це громадська організація, у яку входять рідні поранених і загиблих внаслідок теракту в Оленівці військових.

Я себе не називаю співзасновницею, хоча ми з ініціаторкою Ганною спілкувалися довгий час перед тим, як утворилася наша спільнота. Вона мені написала свою ідею – знайти рідних поранених та загиблих.

Спочатку Ганна хотіла зібрати тільки рідних поранених під час теракту, щоб зрозуміти взагалі, чи ведеться в Україні якась робота. Я її в цьому підтримала. Потім до нас доєднались сім’ї загиблих.

Ми і "Асоціація родин захисників Азовсталі" – окремі організації. У нас є декілька представників з їхньої організації, які теж є членами нашої спільноти, ми комунікуємо. Але саме по теракту в Оленівці в нас більше інформації.

Ми виділяємо саме бійців, які постраждали від теракту або загинули. Оленівку пройшли тисячі наших військових і цивільних, але в барак на страту все-таки відвели 193 людини.

І, наприклад, коли ми почали свою діяльність, то знали, що в Україні відкрито кримінальне провадження за фактом вбивства військовополонених. Але щодо поранення свідки не опитувалися.

У спільноті я виконую досить багато завдань. Офіційно я менеджерка комунікаційного відділу. У нас досить багато людей, але не у всіх, особливо після річниці теракту, є сили щось робити. Тому є невелика група активістів спільноти, які працюють над тим, щоб Україна не забула, щоб світ не забув, щоб розпочали міжнародне розслідування і притягнули винних до відповідальності.

Першочергове завдання – це повернення поранених під час теракту захисників, які досі в полоні. Ми знаємо, що це приблизно 120 людей. За нашими даними, з них щонайменше 59 – важкопоранені, тому що Росія їх виокремила у список поранених.

Ми самостійно намагаємося знаходити родичів бійців, яких не було в жодному списку. Це переважно ті, які отримали легкі поранення, або їх не направили до лікарень. Ми знаємо, що після теракту цих людей відправили на ДІЗО в Оленівці (дисциплінарний ізолятор – ред.), і вони там сиділи приблизно місяць. Чи надавалась їм медична допомога – я точно не можу сказати. Серед 193 бійців, які були в тому бараку, нам залишається ідентифікувати ще 30-40 людей.

На жаль, з вересня минулого року важкопоранених в Оленівці захисників не обмінюють. 21 вересня минулого року повернули 11 людей з того списку, а доля інших фактично невідома.

Читайте також: "Нам давали 3 книги. Обов’язково одна з них була написана Леніним": азовець Ярослав про Маріуполь, полон і волю

Інформаційна робота і помилки ЗМІ

Наша робота різностороння. Наприклад, це інформаційна діяльність. Ми ведемо соцмережі, публікуємо важливу інформацію про теракт і про нашу роботу, періодично робимо аналіз українських ЗМІ.

Це важливо, тому що були випадки, коли про теракт в Оленівці писали некоректно. Була критична помилка, коли в липні цього року відбувся форум за участі Дмитра Лубінця. На одне із запитань журналістів він відповів, що тіла загиблих в Оленівці повернули і триває їхня ідентифікація. З цього практично всі українські ЗМІ написали, що ось тільки що повернули тіла загиблих в Оленівці. А їх повернули ще 11 жовтня 2022 року.

Ще одна помилка, яку дуже часто зараз допускають представники ЗМІ…Наприклад, у липні цього року ми створили петицію про започаткування днів пам'яті та скорботи за загиблими внаслідок теракту в Оленівці. Авторка петиції – я, дружина пораненого в Оленівці.

Але більшість журналістів писали, що це рідні загиблих створили петицію. У контексті нашої громадської організації все-таки краще говорити, що це "рідні загиблих і поранених під час теракту".

Нас сприймають як родини загиблих, хоча роботу ми робимо спільно. Навіть на зустрічах з представниками різних державних органів до нас часто звертаються як до рідних загиблих захисників, хоча там половина залу – родичі поранених.

Взаємодія з державою

За допомогою Координаційного штабу "родини Оленівки" зустрілися з представниками державних органів, які відповідають за різні напрямки міжнародної діяльності

З часу створення нашої спільноти і до минулого місяця керівництво координаційного штабу не дуже активно з нами зустрічалося. Ми періодично були на зустрічах по теракту в Оленівці, але до нас завжди приходили консультанти, які відповідали те, що ми вже і так знаємо.

Але минулого місяця ми зустрілися з Дмитром Усовим (секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – ред.). Ми обговорили питання започаткування днів пам'яті та скорботи за загиблими під час теракту в Оленівці, обговорили питання обмінів.

Нам всі надають схожу інформацію – що Росія не хоче міняти. З нашої сторони подаються списки на обмін, а Росія кого хоче, того і міняє.

Останні два місяці нам розповідали про змішані медичні комісії, створення яких ініціювала Україна. До них мають бути залучені представники МКЧХ. (Згідно з Женевською конвенцією, змішані комісії складаються з двох лікарів з нейтральних країн і одного лікаря-представника країни, яка утримує полонених – ред.)

Ідея в тому, що там будуть "нейтральні" лікарі, які будуть перевіряти військовополонених. Наприклад, дізнаватись, які є хвороби чи поранення. Таким чином ця комісія може дати якийсь прогрес в обміні.

Мій чоловік був поранений під час оборони Маріуполя в квітні 2022 року і під час теракту в Оленівці 29 липня 2022 року. Тобто більше року пройшло, не зрозуміло, в якому він стані. Я сподіваюся, що змішана комісія зможе якось повпливати, щоб йому хоча б надали медичну допомогу. Але, наскільки мені відомо, Росія поки що не погоджується на це.

Читайте також: "Впадати у відчай стало звичною справою": історії жінок, які чекають чоловіків з полону

Комунікація з ООН і МКЧХ

Іноземні правозахисники самі з нами не комунікують. Ми ініціювали зустрічі з ними декілька разів.

У серпні цього року за допомогою Координаційного штабу з питань повернення військовополонених ми змогли зустрітися із представниками державних органів, які відповідають за різні напрямки міжнародної діяльності.

Ми розробили невеликий план, як нам діяти, щоб за справу теракту в Оленівці взявся Міжнародний кримінальний суд, інші уповноважені органи.

Наші представники їздили в Женеву. Спілкувалися із представниками МКЧХ в головному офісі, були в офісі ООН.

На той момент нам не надавали інформації про теракт. Вони тільки сказали, що знають про нього. Але, до прикладу, Міжнародний комітет Червоного Хреста не може розслідувати будь-які воєнні злочини, тому що в них це не розписано в мандаті. І вони повідомляли, що Росія не допускає до колонії в Оленівці.

Нам сказали, що була започаткована місія зі встановлення фактів вбивства військовополонених. Вона проіснувала декілька місяців, і її просто розформували, бо Росія не надавала доступ до місця злочину.

Ми не бачимо сенсу її відновлювали, тому що вона мала на меті тільки потрапити в Оленівку. Вони не планували відвідувати поранених, надавати їм допомогу. Це абсолютно безглуздо, тому що понад рік пройшов, і ми абсолютно впевнені в тому, що там вже немає ніяких доказів проти Росії.

Учасники "Спільноти" працюють над тим, щоб зібрати докази для Міжнародного кримінального суду в Гаазі

У вересні представники нашої організації знову їздили в Женеву. Ця поїздка вже була більш насичена зустрічами, ми змогли виступити в парламенті Швейцарії, відвідати Міжнародний комітет Червоного Хреста, захід ООН щодо теракту в Оленівці, прослухати засідання ООН.

Ми змогли вкотре розповісти, що Росія не виконує взагалі ніяких норм міжнародного гуманітарного права, вбиває і катує наших людей.

Звичайно, ми не маємо великої надії на міжнародні організації. Але все одно ми маємо їм доносити, що Росія – це країна-агресор, країна-терорист, яка постійно коїть воєнні злочини.

На початку вересня ми передали в Міжнародну комісію з розслідування фактів воєнних злочинів ООН наш лист, написаний спільно з правозахисними організаціями України, які нам допомагають (Регіональний центр з прав людини, Медійна ініціатива за права людини і Українська Гельсінська спілка з прав людини).

Зараз ми спрямовуємо сили на те, щоб зібрати докази для Міжнародного кримінального суду в Гаазі і для Міжнародного суду ООН. Шукаємо шляхи, як надавати свідчення не тільки по теракту в Оленівці, а взагалі по різних воєнних злочинах.

Читайте також: Ми не можемо бути впевнені, що інші полонені не постраждають – дружина морпіха, якого утримують в Оленівці

Чого вимагають рідні загиблих та поранених?

У Генпрокуратурі відкрили кримінальне провадження "за фактом загибелі та отримання поранень різного ступеня тяжкості" військовополонених внаслідок вибуху в Оленівці (за статтею 438 Кримінального кодексу України "Порушення законів та звичаїв війни" – ред).

Але за цим кримінальним провадженням слідчий працював і зараз працює тільки по загиблих. Ми, як спільнота, намагаємося це питання вирішити, щоб теракт розслідувався комплексно, зокрема і щодо поранених.

Я хочу, щоб люди не думали, що теракт в Оленівці пов'язаний тільки із загиблими захисниками. Звичайно, 54 загиблих в теракті – це дуже страшна цифра.

Але потрібно розуміти, що є живі люди, які вижили під час цього теракту, і їм досі може загрожувати небезпека. Тому що логіку переведення саме цих людей в окремий барак ми досі не встановили.

Ми сподіваємося, що обміни відновляться і ми зможемо дізнатися, в якому стані наші рідні. Тому що навіть список загиблих до кінця не підтверджений, не всі тіла ще ідентифіковані, розслідування триває.

Читайте також: "Йшов підлітком, повернеться чоловіком". Розповідь матері про 21-річного сина, який потрапив у полон

"Я просто не маю права опускати руки"

Рідні військовополонених сподіваються, що обміни відновляться

Зараз мені допомагає триматися тільки Сергій. Я постійно передивляюсь наші діалоги, фотографії, згадую життя разом.

Сергій – дуже цікавий співрозмовник, з яким можна поговорити на будь-які теми. Дуже начитаний. Він цікавився не тільки військовою службою, а вивчав програмування, навчався на психолога.

Минулого року він мав закінчити бакалаврат. Зараз його чекають в університеті, щоб він склав останні інспити. Він навіть хотів йти на магістратуру з психології. Сергій постійно читав книжки, проходив курси, любив саморозвиток і хотів дізнаватися щось нове.

Також Сергій дуже любить тварин. Він раніше лікував безпритульних тварин, носив їх додому, щоб погодувати, відігріти. Він і мені привіз кота, якого забрав з вулиці. Він вже живе з нами 5 років – теж чекає Сергія з полону.

Я думаю про те, що в нас із чоловіком має бути майбутнє. Щоб воно було, я повинна боротися за нього всіма силами, наскільки це можливо, і я просто не маю права опускати руки.

Сергій у повному оточенні обороняв Маріуполь майже три місяці, і вже майже 17 місяців перебуває в полоні. Це близько 20 місяців в жахливих умовах, під постійним стресом і тиском.

Звичайно, бувають такі моменти, що вже не знаєш, що робити, ніби вже зробив усе, що міг. Але треба боротися далі. Буде все, коли він повернеться додому.

Говоріть про захисників Маріуполя!

"Спільнота родин Оленівки" закликає говорити про полонених захисників Маріуполя

Дуже важливо говорити про військовополонених, допомагати їхнім рідним. Вони виходили з "Азовсталі" за наказом вищого військового керівництва країни. Державні органи мають за них боротися.

Так само українське суспільство не має забувати про них. Потрібно писати про них або не ігнорувати, коли побачите ці пости, інтерв'ю. Намагайтеся поширити їх, або хоча б прочитати і зрозуміти, в якому жаху живуть рідні військовополонених, які абсолютно нічого не знають про своїх коханих, батьків, чоловіків.

Наших військових у полоні "судять" за вигадані злочини практично кожен день, але не всі такі процеси висвітлюють. Це військові з абсолютно різних підрозділів.

Не можна мовчати, тому що оборонцям Маріуполя було обіцяно, що 3-4 місяці, і їх обміняють. Але наразі це абсолютно не дотримано. Рік тому про них говорили всі – і українці, і закордонні партнери.

Зараз, на жаль, зацікавленість трохи спала, хоча захисники Маріуполя обороняли нас всіх. Вони пожертвували собою, своєю свободою для того, щоб російська армія не пішла далі.

Не забувати – це, на жаль, вже дуже мало. Я прошу говорити про них.

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"