Психіатр Галина Пилягіна: Почастішання підліткових самогубств – наслідки пандемії
Останнім часом в Україні сталася низка гучних підліткових самогубств і його спроб.
Через це з'явилися ініціативи заборонити TikTok та продаж лікарських засобів дітям, а батьківські групи рясніють закликами контролювати підлітків.
Але чому ситуація загострилася саме зараз, хоча інтернет існує давно?
Чому одні підлітки схильні до впливу інтернет-челленджів і груп та впадають в депресію від необережного слова, а інші – ні?
Як зробити так, щоб у важкій ситуації дитина прийшла до батьків, а не втягнула в ризиковані ігри ще й своїх товаришів?
І чи дійсно ЗМІ не повинні повідомляти про подібні випадки, щоб не провокувати нові?
ТАКОЖ НЕ ПРОПУСТІТЬ: Як зрозуміти, що близька людина планує самогубство і вчасно допомогти?
Коли ми думали, кому поставити ці питання, то шукали людину, яка у своїй роботі постійно стикається з темою суїцидів і допомагає їм запобігати.
Завідуюча кафедрою психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров'я ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, професор Галина Пилягіна займається суїцидологією вже понад 25 років.
Вона працює як з дітьми, так і з дорослими з суїцидальними нахилами, а також з родичами тих, хто здійснив самогубство чи його спробу.
Теми її кандидатської та докторської робіт були пов'язані з діагностикою та лікуванням саморуйнівної (суїцидальної) поведінки. Галина Яківна не з чуток знає, що думають і відчувають люди, які перебувають на межі, та як їм можна допомогти.
| Галина Пилягіна, професор, доктор медичних наук, завідуюча кафедрою психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров'я ім. П. Л. Шупика |
Коли є нестача спілкування, підлітки йдуть в інтернет
– Ви якось відчуваєте у своїй роботі загострення ситуації з самогубствами?
– Я бачу, що за останній рік ситуація дійсно загострилася, якщо ми говоримо про дітей і підлітків.
Збільшилася кількість всього, що пов'язано з саморуйнівною поведінкою. Але це не статистичні дані, а дані моєї особистої практики.
Наскільки я знаю, статистика спроб самогубства у нас в рамках міста і країни не ведеться, є тільки дані про рівень самогубств. Я думаю, що він теж підвищиться цього року, але наскільки – поки сказати складно.
Взагалі останні 10 років ішла тенденція до зменшення рівня суїцидів у країні. І, за статистикою, найчастіше самогубства скоюють не підлітки, а дорослі чоловіки.
При цьому спроби самогубства зазвичай роблять частіше підлітки. Хоча, знову-таки, спроби у нас не реєструються як належить, тому дослідники і клініцисти не бачать реальної картини.
– Ситуація з підлітками загострилася саме в останній місяць?
– Ні, я б так не сказала. Це наслідки карантину, пов'язаного з пандемією, не самого COVID-19, а специфіки всього року, різкої зміни способу життя.
Є такий термін "депривація" – це обмеження, коли людина позбавлена чогось. "Замкнути" людину в просторі будинку, навіть із благими намірами – це свого роду ув'язнення.
У мене була пацієнтка, 11-річна розумна, хороша дівчинка, у якої різко за 3-4 місяці з початку карантину змінилася поведінка. Тому що вона до цього практично не бувала вдома з ранку до вечора – школа, гуртки, заняття, спілкування. І раптом дитина опиняється весь час удома.
І мама, яка перебуває поруч, виявляється скоріше приводом для конфліктів, тому що жодна мама не може замінити весь спектр різноманітного спілкування. А при цьому ще необхідно принципово перебудувати свою дисципліну, переорганізуватися у зв'язку з новим характером навчання.
| Ситуація з підлітками загострилася не в останній місяць. Фото Valerii_Honcharuk/Depositphotos |
Ще в кінці 70-х років канадські вчені провели експеримент, який називався "Парк щурів". Дві групи щурів поміщалися у різні умови: для одних робили "парк розваг", де вони могли бігати, стрибати, ховатися і т.д., а інша жила в звичайній клітці для лабораторних щурів.
Обом групам давали дві поїлки на вибір – одна з чистою водою, а друга з водою з наркотиком. Більшість щурів із "парку розваг" обирали чисту воду, а зі звичайної клітки, де вони були знерухомлені, без умов для цікавої активності – воду з наркотичною речовиною.
Це, звичайно, експеримент на щурах, але певні паралелі можна провести. Коли у підлітків є нестача пересування, спілкування, вони йдуть в інтернет.
А там є як різноманітні можливості для навчання і саморозвитку, так і дуже серйозні небезпеки. Ні для кого не секрет, скільки некоректної і навіть шкідливої інформації там можна зустріти.
І ще більша проблема – це характер спілкування в соцмережах. Це аналог так званого "діалогу з телевізором", який характеризується безпечністю, відстороненістю і неприродністю. Якщо основне спілкування підлітка проходить у соцмережах, то в нього не формуються необхідні навички безпосереднього спілкування з однолітками.
– Як ви вважаєте, яка реальна роль соцмереж, "груп смерті", челенджів у TikTok у самогубствах дітей? Перебільшена ця проблема чи ні?
– Доводити прямий причинно-наслідковий зв'язок – це завдання органів внутрішніх справ.
Історія про "групи смерті" з'явилася кілька років тому, а потім стихла. Я думаю, що зараз це піднялося саме на тлі депривації через карантинні обмеження пандемії.
Напруга в реальному житті приводить дітей у простір, який безпечніший і здається простішим – простір соцмереж. А діти легко піддаються залякуванню, психологічному маніпулюванню – легко йдуть "на слабо", коли їх провокують на дії, можливі наслідки яких вони не можуть оцінити, в силу психологічних особливостей дитячого і підліткового віку.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ ПРО Смертельні ігри: що спонукає дітей на небезпечні вчинки
– Що можна зробити на рівні держави? Забороняти соцмережі?
– Говорити про рівень цілої держави складно. Потрібно будувати серйозну систему, яка має враховувати батьків, дітей (причому різний вік дітей – це різні завдання), школу, позашкільну освіту.
У нас практично немає державної системи позашкільної освіти, як це було в Радянському союзі (хоча я не апологет минулого). Вважаю, що до цього треба прагнути – щоб діти могли бути зайняті, і це не було непосильним фінансовим навантаженням для більшості батьків.
Що стосується подібних сайтів – це інше завдання. У нас є Міністерство культури та інформаційної політики, у нас є Кіберполіція. Вважаю, що це входить у їхні обов'язки – вирішувати такі питання.
Потрібно розуміти, що при будь-якому окремому випадку самогубства або суїцидальної спроби мова йде не тільки про конкретну людину. Це боляче і безпосередньо стосується її сім'ї, друзів, однокласників. Цей випадок зачепить школу, багатоквартирний будинок або навіть весь невеликий населений пункт, наприклад, маленьке містечко. Це зачіпає дуже багатьох людей.
Коли діти говорять: "Я не знаю, навіщо мені жити" – батьки не вірять
– Що можуть зробити шкільні вчителі, щоб вчасно помітити проблему з дитиною?
– Сучасна школа – велике випробування і для дітей, і для вчителів якоюсь мірою. Я собі не уявляю вчителя, який здатен відстежити настрої 30 чи 38 дітей у класі.
Ось сидить спокійний учень або учениця і нічого не говорить. Інша річ, якщо дитина або підліток якось неадекватно поводиться, звертає на себе увагу. А якщо людина спокійно сидить, тихо поводиться, але часто або постійно думає про відсутність сенсу жити – як можна дізнатися про її настрої?
Повірте, я як професіонал теж не вмію читати думки, якщо не бачу ніяких інших проявів у скаргах, поведінці, стилі спілкування, якщо немає ознак, які свідчать про якусь загрозу.
Це не таке просте питання навіть для професіонала – оцінити суїцидальний ризик, особливо з точки зору тривалого прогнозу (дні, тижні).
Проблема дітей і особливо підлітків, починаючи з 11-12 років – це імпульсивність. Ось тут дитина спілкується з друзями, і вчитель, мама або тато бачить, що з дитиною все більш-менш нормально. І тут раптом якесь повідомлення, якась думка – і дитина робить імпульсивний вчинок, на жаль, іноді непоправний.
Але це неможливо при реальному психологічному благополуччі в житті дитини чи підлітка, в його відносинах із близькими. Небажання жити завжди має тривале і часто дуже важке, "сумне" підґрунтя.
| Коли діти говорять: "Я не знаю, навіщо мені жити" – батьки не вірять. Фото govorkov.photo/Depositphotos |
– Наскільки часто буває таке, що дитина не подає якихось ознак, що насторожують?
Адже кажуть, що підліток, який перебуває на межі самогубства, різко змінює свою поведінку – стає дуже сумним або, навпаки, надто веселим, або починає говорити про самогубство.
– Ця так звана "суїцидальна комунікація" присутня в поведінці практично завжди.
Те, що я говорила до цього, стосується, умовно, періоду до кількох годин. І у цього практично завжди є інші провісники.
Вчитель веде урок, і ніяких принципових змін у поведінці цієї дитини немає. Або мама або тато приходить з роботи, бачить – ну нормально, повечеряли, поспілкувалися, нічого незвичайного.
Але далі дитина заходить в кімнату, сідає в телефон, батьки займаються своїми справами (а батьки і не повинні 24/7 бути з підлітком, він цього і не допустить) – і далі може статися все що завгодно.
А ось у перспективі хоча б декількох днів, а зазвичай це набагато довше, можна помітити зміни. Для того, щоб було імпульсивне, зовсім раптове рішення, має відбутися досить гостра і дуже серйозна психотравмуюча ситуація, на яку дорослі зазвичай звертають увагу. Але найчастіше це не проблема, яка сьогодні виникає і сьогодні вирішується.
Є таке поняття "антивітальні переживання" – відсутність сенсу жити, почуття безперспективності в житті зазвичай на тлі депресивних станів, почуття незмінності психотравмуючих обставин – і я, на жаль, все частіше чую це саме від підлітків.
У цьому віці біологічно і психологічно в нормі повинна бути, навпаки, потенційність і відчуття "ого-го, що я можу, ого-го, як всього багато, життя попереду!". Повинна бути скоріше якась бравада і тонус, спроба братися за все що завгодно, підвищена пошукова активність.
А тут – підлітки абсолютно усвідомлено, без маніпуляцій, без демонстрацій говорять: "Що на мене чекає в житті? Навіщо жити?". Це вже дуже серйозно, і це не формується за 5 хвилин.
На жаль, такі настрої не залежать від рівня і умов життя, зустрічаються в зовнішньо досить благополучних сім'ях.
Коли підлітки на консультації кажуть: "Та я вже півроку хочу померти, ніж так жити, я не знаю, що мені робити і як з цим усім справлятися", а потім при спілкуванні з батьками виявляється, що вони навіть не підозрювали про те, в якому стані перебуває їхня дитина, а іноді й не вірять, тому що "Ну як це? У тебе ж все є – дім, хороший одяг, вчишся, репетитори, секції. Що за питання?".
– Які основні причини цих "антивітальних переживань", якщо це не явне психічне відхилення?
Що відбувається з дитиною, особливо якщо вона з благополучної сім'ї, що основний інстинкт – інстинкт самозбереження – дає збій?
– Найчастіше біда полягає в тому, що називається "невідповідність форм і часу вираження любові". Я маю на увазі любов у всіх формах – дружба, розуміння, прийняття, співпереживання.
Світ дорослого і світ дитини – це різні речі. У розумінні дорослої людини її любов до дитини часто закінчується забезпеченням умов життя – житло, їжа, одяг, і забезпеченням освіти – школа, секції. А ось далі...
Одна з моїх пацієнток сказала про свого сина: "Я ж не знала, що я повинна думати про те, що у нього в голові". До речі, часто це стосується людей, які не дуже розуміють, що у них самих у голові, точніше в душі.
Головне – щоб дитина захотіла прийти до батьків
– Давайте тоді змоделюємо позитивну ситуацію – як потрібно. Як батьки мають поводитися з дитиною, щоб у неї не виникало суїцидальних думок?
– Кожен конкретний випадок вимагає своїх конкретних форм вирішення, і я не можу дати панацею для всіх можливих варіантів.
Важливо, щоб був діалог. Не монолог батьків по відношенню до дитини або дитини по відношенню до батька чи матері (буває й таке, коли дитина виховується за принципом кіндер-центризму).
Часто дорослі не розуміють, що дітям іноді дуже важливі серйозні щирі розмови, розмови "по душах".
Але буває ще одна біда – батьки, коли дізнаються, що в душі у підлітка, лякаються, сердяться, починають потім йому докоряти цим, і замість того, щоб дати можливість пережити і впоратися, скоріше відвертаються від нього і залишають наодинці зі своїми переживаннями.
І потрібен не діалог "різновікових подружок або дружків". Тому що дуже багато батьків зараз, особливо у великих містах, у вихованні дотримуються стилю псевдо-рівності, а реально – це лише імітація, гра у псевдодемократію, коли 7-8-річній дитині говориться: "Ти ж сам відповідаєш, ти ж все повинен зрозуміти, тому що вже дорослий".
Це дурниця. Навіть 12-ти і 15-річна дитина не вирішує сама всі питання організації свого життя, а критично залежить від близьких дорослих.
ТАКОЖ ВАРТО ПРОЧИТАТИ ПРО ТЕ, Коли батьки перестають бути супергероями. Психолог про 7 завдань підліткового віку
Крім діалогу, є ще поняття захисту, а його дає адекватна сімейна ієрархія.
Крім цього, важливі адекватні відносини всередині сім'ї між дорослими, причому це стосується не тільки батьків, а й "великої родини" – бабусь, дідусів, тіток, дядьків. Підлітки дуже критично чутливі до брехні, коли дорослими говориться одне, а реально робиться інше.
Крім діалогу й ієрархії, важлива адекватна різноманітність. Прогулятися разом у парку грошей не потребує, але часу й бажання – так.
Або просто поговорити за чашкою чаю, розповісти дитині про свої труднощі або поділитися чимось своїм – це теж не фінансові витрати.
Або зрозуміти, що іноді підлітку потрібно витратити гроші не на репетитора, а на поїздку з друзями.
Батьки мають розуміти, що довіра народжується і підтримується у тривалій перспективі. Якщо в очах підлітка батьки втрачають довіру внаслідок докорів, відвертаються від нього, підліток вдруге не підійде з питанням про допомогу.
І тоді куди йому йти? Знову в соцмережі? Чи до друзів, які часто самі перебувають не в кращому стані, і вже точно не можуть змінити позицію або поведінку батьків свого друга, подруги?
Навіть якщо це близькі друзі, то дуже часто групуються люди зі схожими інтересами. "Групи смерті", де є якийсь ведучий – це кримінальний злочин. А коли збираються підлітки з однаковим нерозумінням як жити – це не питання підбурювання до самогубства.
У якійсь складній ситуації головне – щоб дитина захотіла прийти до батьків, щоб вона в першу чергу подумала про близьких дорослих, а не почала шукати якісь інші незрозумілі способи вирішення своєї ситуації.
Якщо дитина розуміє, що батьки перебувають поруч із нею, і це люди, які піклуються, забезпечують безпеку і допомагають розвитку – повірте, довіра буде.
Все це не такий простий шлях, але, звичайно, це можливо – у нас багато підлітків, з якими все в порядку і буде все в порядку. Треба розуміти, що, незважаючи на проблеми, на те, що ця пандемічна депривація дала всьому людству, не з усім населенням все погано.
| Поняття захисту дає адекватна сімейна ієрархія. Фото vadimphoto1@gmail.com/Depositphotos |
– Чи потрібно зараз батькам говорити з дітьми про ті самогубства, які відбуваються? Як це робити правильно?
– Говорити можна, починаючи з віку 6-7 років. Але найчастіше маленькі діти не цікавляться такими речами.
А вік 11-12 років і старше – це вже інша справа. Тут потрібно говорити прямо і щиро.
В тому числі, не боятися говорити про свої страхи. Не в наказовому порядку: "Ти повинна зрозуміти, як я хвилююся...", тобто "роби так, щоб мені (дорослому) так було простіше", а говорити щиро про те, що в житті бувають дуже різні та складні ситуації, з яких завжди можна знайти вихід або почекати, коли будуть сили його шукати.
Дуже важливо довіряти своїй дитині в тому сенсі, що вона здатна багато чого зрозуміти, але й не перекладати свої батьківські страхи, амбіції, відповідальність на дитину чи підлітка.
Стигматизація психіатрії все ще існує
– Самогубство чи саморуйнування не обов'язково пов'язано з психічними порушеннями?
– Це складне питання. Як фахівець я вважаю, що в момент скоєння самогубства людина в будь-якому випадку перебуває у зміненому стані свідомості, нехай і короткостроковому.
У кожному разі ми повинні зрозуміти, з чим маємо справу – поведінкою, яка дійсно направлена на власну смерть або все-таки якимись іншими формами саморуйнування – піти від обставин, домогтися бажаного таким неадекватним способом або щось іще.
І найчастіше це інші форми поведінки. Тому що поведінка, яка реально викликана бажанням власної смерті, далеко не часто зустрічається. Вона зазвичай розвивається на тлі важкої депресії або якихось важких психотравм – але це вже психопатологія.
А може бути не тривала депресія, а просто якась гостра ситуація. Причому для підлітка іноді такою гострою ситуацією може бути якась, з точки зору дорослого, дуже незначна сварка, непорозуміння зі значущими людьми або образа. Діти, в ланцюжку інших подій, можуть відреагувати на це психологічно дуже важко, в тому числі у вигляді імпульсивної суїцидальної поведінки.
Саморуйнівна поведінка – це не діагноз (хоча в новій класифікації її вводять саме як діагноз), тому що вона зустрічається як форма поведінки при досить великій кількості розладів.
БІЛЬШЕ ПРО ПІДЛІТКІВ ТУТ: Як курять, п'ють та "залипають" у соцмережі українські підлітки: дослідження
– Не секрет, що деякі люди бояться звертатися до психіатрів, бо думають: "Що я, божевільний?" або бояться: "Мене таблетками накачають, у психушку закриють".
Розкажіть, як взагалі проходить робота психіатра з пацієнтом, що з людиною будуть робити?
– Та нічого страшного не будуть робити, для початку з нею розмовлятимуть. А далі це буде залежати від того, в якому стані, в якій ситуації перебуває людина.
Допомога полягає не просто у призначенні якихось медичних препаратів. Дуже часто саморуйнівна поведінка пов'язана саме з психологічними проблемами, які препарати як такі не вирішують. Це питання психологічної корекції, психотерапії.
Стигматизація психіатрії дійсно все ще існує, хоча ситуація потихеньку й змінюється.
Насправді, у нас дуже хороший закон про надання психіатричної допомоги. За цим законом, нікого просто так не хапають на вулиці, не кладуть до лікарні. Є чітко прописана процедура, коли є необхідність у примусовій госпіталізації, причому це вирішується не лікарем, а судом.
– Скоріш за все, серед наших читачів будуть близькі людей, які скоїли самогубство або його спробу.
Як їм жити, якщо хтось із їхніх близьких покінчив життя самогубством? Або, якщо це була спроба, як далі вибудовувати відносини з цією людиною?
– У разі спроби треба звертатися по допомогу, оцінювати ситуацію. І розуміти, що в житті людини можуть бути найрізноманітніші вчинки, помилки, дурниці, ситуативні неадекватні рішення. Але це тільки період життя, ситуація – це далеко не все життя.
Якщо, на жаль, у родині сталася трагедія, звичайно ж, родичам доцільно звернутися по допомогу до фахівців.
Втрата близької людини – це дуже серйозна проблема. Головне – не замикатися у власному горі.
Замикання в горюванні, особливо надовго (а іноді це роки) можна уявити собі як певну "душевну смерть", в якій обнулюються або різко зменшуються можливості, які дає життя кожній людині, навіть тій, що пережила трагедію втрати.
Але, звичайно ж, людині потрібен час і дуже часто підтримка, щоб психологічно впоратися з переживаннями.
Потрібно показувати людей, які вміють долати
– Як правильно висвітлювати тему самогубства у ЗМІ?
З одного боку, є "ефект Вертера", коли інформація про самогубства підвищує кількість нових самогубств, і начебто не треба писати про кожний випадок, тим більше докладно.
З іншого боку, якщо проблема є, замовчувати її теж не можна.
– Не плутайте, будь ласка. Подача інформації – це не смакування інформації.
Не можна приховувати, по-перше, тому що зараз і приховати щось практично неможливо: завдяки інтернету ми можемо отримувати інформацію практично в реальному часі.
Біда, коли ЗМІ подають самогубство як інформаційний привід і починають смакувати подробиці, "копатися у брудній білизні". Це соціальна відповідальність журналіста, це стосується всіх складних ситуацій.
А друге – важливо не вигадувати, не додавати гіпотез, припущень, фантазій. Тому що кожен конкретний випадок треба аналізувати окремо.
У кожному випадку може бути ледь не протилежна причина, ситуації абсолютно різні, і узагальненню вони піддаються досить складно.
– Я зустрічала інформацію про "ефект Папагено", протилежний "ефекту Вертера" – коли історії про людей, які були на межі самогубства, але подолали життєві труднощі, можуть сприяти зниженню рівня суїцидів.
Що ви про це думаєте?
– Дуже часто це не працює, з моєї точки зору, навіть навпаки.
Якщо людина перебуває на межі суїцидального рішення, вона входить у певний стан, який називають "егоцентризм невротика", коли їй говорять: "Ось дивись, Вася такий, Петя такий, Маша така", вона скаже: "Ну і? А мені гірше, а в мене погано, а в мене чоловік пішов або дружина пішла, мама не розуміє, двійку поставили, айфона немає і т.д.".
Тут важливо вміння подавати матеріал не як історію і контр-історію, а в принципі націленість на те, як люди вміють долати, безвідносно якоїсь конкретної ситуації.
Катерина Тищенко, УП
Титульна світлина HayDmitriy/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
Як попередити підліткові самогубства: дієві кроки для побудови довіри між батьками і дітьми
Як зрозуміти, що близька людина планує самогубство і вчасно допомогти? Пояснює ЦГЗ
Не хорор, а реальна статистика ВООЗ: кожні 40 секунд людина вчиняє самогубство
Як це – бути за крок до самогубства: розповідь дівчини, яка це пережила і тепер допомагає іншим
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".