"Перервою був полон": історія хорунжого "Спайдера", який 10 років служить в Азові і виховує бійців
5 травня "Азов" відзначив день народження – 10 років тому на підставі рішення МВС офіційно утворився батальйон "Азов". У вересні 2014 року він став полком, а у 2023 році – 12-ю бригадою спеціального призначення у складі Нацгвардії.
Начальник хорунжої служби Андрій Ігнатюк (Спайдер) – один із тих, хто заснував традиції підрозділу.
5 травня було рівно 10 років, як військовий служить в "Азові", а сьогодні – рік, як повернувся з російського полону після оборони Маріуполя.
В інтерв’ю "Українській правді. Життя" "Спайдер" розповів про 10-річний шлях "Азову", традиції та виховання бійців, оборону Маріуполя, рік полону і повернення до служби.
Початок війни. Хорунжа служба
Андрію Ігнатюку невдовзі виповниться 40 років. Він народився у Львові, навчався у Львівському інституті Міжрегіональної Академії управління персоналом. З 14 років був українським націоналістом, тому від початку російсько-української війни у 2014-му став на захист держави.
"Спайдер" шукав, до якого добровольчого підрозділу долучитися. Спочатку їхав до Дніпра, тому що там формувався один із них, але потім зателефонували старі друзі і сказали, що їхній добробат формується у Києві.
"Я знав, на що йду. Я прийшов додому до батька, сказав, що їду на війну. Він обняв мене, ми попрощались, я взяв рюкзак і поїхав. Так вся історія почалась. Я виїхав до Дніпра з компанією хлопців. А потім мені подзвонили і сказали, що в Києві пацани зі спільних компаній теж організовують добробат.
4 травня я приїхав на Деміївську, нас відвезли на "Козацький дім", де я зустрів купу старих побратимів, і далі вже перша частина хлопців поїхала на схід. 5-го ми вже прямували в сторону Бердянська", – розповідає "Спайдер".
Боєць згадує: спочатку служба нагадувала "партизанщину", адже військові не знали, чи їх оформлять. "Азов" спочатку був батальйоном у складі МВС, а наприкінці 2014 – полком у складі Національної гвардії.
"Спайдер" звільняв Маріуполь у 2014 році, брав участь у боях за Широкине, Мар’їнку. Боєць служить уже 10 років – перервою був лише полон.
"Якщо згадати початок у 2014-му, коли половина хлопців була у кросівках, і те, що було перед повномасштабним вторгненням – це абсолютно різні підрозділи", – каже він.
Спочатку "Спайдер" був солдатом-піхотинцем, потім став командиром відділення, командиром взводу, заступником командира роти, а потім – служив в управлінні "Азову".
"Усіх хлопців в управлінні бригади зазвичай намагалися ростити з кадрів, які в нас були. Перший час, звичайно, було важкувато, тому що ніхто не мав ні зарплати, нічого взагалі. У всіх різні ситуації вдома. У деяких добробатах люди могли бути неоформлені роками або приїжджати на кілька місяців, як на сафарі.
Ми собі визначили, що це не для нас. Ми маємо оформлюватись, як має бути за законодавством, і жити в межах правової держави, а не просто анархічного існування. Напевно, так і почалось життя нашого підрозділу. Інші підрозділи або зникали, або кудись переходили, або отримували командирів зовні. А в нас досі командири усі, які були спочатку", – розповідає чоловік.
У 2016 році "Спайдер" долучився до створення хорунжої служби. Хорунжий – це зберігач прапора. Так в "Азові" і називали офіцерів, які замість "замполітів" мали працювати з особовим складом та виховувати моральний дух.
У підрозділу також була своя хоругва, яку берегли і виносили тільки на основні заходи чи найважливіші події в житті полку, як-от день звільнення Маріуполя у 2014 році.
"Ми почали з того, що вводили традиції. Кожен підрозділ, який поважають у світі, має свої традиції. У нас почали з'являтись вечори пам'яті полеглих. Ми будували систему, схожу до тієї, що була в українському Війську Запорізькому і пізніше в УПА. Ми брали історичний контекст" – згадує військовий.
"Спайдер" разом з іншими хорунжими готував лекції про історію України, козацтво, військові традиції та військову дисципліну. У 2017 в "Азові" створили школу для хорунжих, а у 2021 році – широку навчальну програму для бійців. Найбільш активних військових, які не пропускали лекцій, намагалися заохочувати. Тільки за 2021 рік хорунжі провели 726 академічних годин роботи.
"Ми розуміли, що насамперед має бути повага до наших загиблих і приклад елітарності. Щоб люди мотивувалися захищати свою країну. Це давало свої результати. Бійці набагато більше розуміли те, чого можливо не знали зі школи чи інституту. І тепер мені просто смішно дивитися російські пропагандистські фільми. У них це рабство, де просто кажуть, що робити.
У нас навпаки людям давали вибір, як розвиватися. Бійці часто підходили після лекцій і питали, що їх цікавило. Це нормальний розвиток для військових, щоб вони вміли думати, контролювати свої емоції та розуміли, заради чого борються", – каже "Спайдер".
Військові розповідали і маріупольцям про видатних українських діячів, якими можна пишатися, зокрема про козаків та діячів ОУН.
"Історія циклічна. Росія сотнями років намагалась нас гнобити і знищити. Ми намагалися навіть у Маріуполі розказувати людям їхню історію, а не ту, яку Радянський Союз намагався навіяти.
От візьмемо нашу територію. Ми назвалися "Азовом" і знаходилися біля Азовського моря. Де були наші бази і полігон – там колись була територія Азовського козацького війська...Була Кальміуська паланка, яка охороняла заплив до порту…Нам було важливо, щоб люди трошки більше розбирались в тому, де вони живуть і за що борються, чому Росія – агресор", – розповідає боєць.
На думку "Спайдера", проблеми з морально-психологічним забезпеченням у деяких інших підрозділах та стандартизований підхід у ЗСУ не завжди працює, бо офіцери з морально-психологічного забезпечення змушені робити багато паперової роботи.
Військовий вважає, що секрет морально-психологічної підготовки простий: з людьми треба спілкуватися, служити пліч-о-пліч і бути відвертим. Сам "Спайдер" присвячував багато часу створенню лекцій, щоб вибудувати правильний формат і подачу. Та оскільки в "Азові" завжди був добровольчий принцип, рекрути вже йшли туди за покликом серця.
Маріуполь. Полон
24 лютого 2022 року Андрій Ігнатюк зустрів у Маріуполі. Боєць згадує: тоді всі хорунжі воювали проти ворога, а один з них – загинув у міських боях.
"Зранку я почав частково вивозити, частково спалювати наше майно. Стяги ми не лишили, а спалили. Тому що було невідомо, чи попадуть вони в руки до ворога.
Потім по Маріуполю моталися, виконували будь-яку необхідну роботу, забирали загиблих хлопців. Дуже багато працювали з цивільними. Ми робили їм укриття, показували, де вони, привозили продукти, підказували, куди їхати. Багато людей, з якими ми тоді спілкувалися, вийшли зі мною на зв'язок, спілкуються, дякують. Ми просто ставилися по-людськи", – розповідає військовий.
Спочатку військові виконували бойові завдання у місті, поки не згоріли їхні автівки. З кінця березня "Спайдер" перебував на меткомбінаті "Азовсталь". Він травмував ногу, тож почав займатися підтримкою третього батальйону, який тоді формувався у Запоріжжі.
Перебуваючи на заводі, "Спайдер" дистанційно шукав їм машини та інше спорядження. Оборона Маріуполя у 2022 році стала важким випробуванням, порівняно з минулими битвами.
"Повномасштабна війна показала інші реалії життя. Але й Азов показав себе зовсім іншим, ніж він був у 2014 році, коли противник був не таким навченим, і ми не були такі навчені. А в 2022 ми вже були готові до будь-чого, підрозділ і сам командир постійно вдосконалювалися, вели навчання, польові виходи та інше. У нас всі могли заміняти всіх: ми почали тримати позиції як піхотинці", – каже "Спайдер".
Перед виходом з меткомбінату Андрій Ігнатюк намагався врятувати те, що міг. Зокрема, викачав фото і базу лекцій, які були напрацьовані за 2 роки, а також – вивіз хоругву, яку й нині зберігає.
Хорунжий виходив з меткомбінату 20 травня, разом з офіцерським складом. Спочатку "Спайдера" утримували в Оленівці, а потім перевели у Донецьке СІЗО.
"Спайдер" каже, що серед окупантів, які проводили допити, були різні люди: і "неандертальці", і "підковані інтелектуали". На допити азовців росіяни відправили, зокрема, спеціальний відділ ФСБ, який займався українською ідеологією.
Також до азовців приходили російські пропагандисти, які знімали з полоненими відео.
"Їм треба було, щоб я був говіркий, а не мичав, тому вони били. Але били, скажімо так, з перемінним успіхом. Більше погрожували. Вони хотіли витягнути з мене якусь історію про те, які ми всі нацисти, і як ми всіх "прочищали" по ідеології. А я таке не хотів відповідати. Тому я вигрібав, але відповідав так, як усе насправді є.
Скажу, що всі інтерв'ю, які зараз записуються з полоненими військовослужбовцями – це фарс. Наші хлопці робили все для того, щоб зберегти людей", – наголошує "Спайдер".
Про умови утримання в полоні "Спайдер" майже не розповідає, але згадує про катування:
"До всіх азовців ставилось кровожерливо. У всіх місцях утримання ставилися однаково гидко. Всюди були тортури".
Також військовий пригадує, як в Оленівці одного разу його намагалися завербувати:
"Вони "набирали людей в польський батальйон", щоб відвоювати Львів від поляків, бо "поляки вже Львів захопили". Я сказав, ну, давайте, випускайте мене, я там подзвоню комусь. Не випустили. І більше про це не спілкувалися зі мною".
"Спайдер" згадує, як йому допомагав триматися достойний співкамерник – боєць "Азову", який вийшов разом з ним і теж давно повернувся до служби. Військові розмовляли про все на світі, розповідали історії з життя.
У полоні "Спайдер" часто згадував історичних діячів минулого, а ще книгу "Прокляті королі" – історичний роман Моріса Дрюона.
"У книзі Дрюона магістр тамплієрів сидів у темниці після того, як король почав гоніння їхнього ордену. Мені це згадувалося найбільше в контексті утримання, коли людина в одному вбранні проживала декілька років без вікон в темниці.
І я думав, якщо в той час люди могли так бути, значить і зараз я зможу вижити. Але, напевно, злість і розуміння того, що це не кінець, найбільше давало підтримки. Серед постатей я згадував Юрія Шухевича, який багато років просидів у радянських тюрмах, але не відмовився від свого батька. Розуміння того, що боротьба продовжується, найбільше стримує людину від моральних падінь", – каже військовий.
У полоні був і веселий момент – коли росіяни дізналися про деокупацію Херсона і правобережжя Херсонщини.
"Через те, що ми 7 місяців стояли, усі відчуття активізуються. Ти краще чуєш все, що відбувається. І ці "днр"-івці аж верещали: "Что следующее? Донецк сдадут, Крым сдадут?" Оце ржака була.
А так ми займали день, як могли. Дві години в день ловиш вошей на одежі. Раз на три дні вода з’являється, поки помиєшся, попереш щось...Так і чекаєш відбою, щоб лягти спати. Це єдиний час, коли можна було побути зі своїми думками", – ділиться боєць.
"Спайдер" повернувся додому в рамках обміну 6 травня 2023 року. Зробив дві операції, відновив вагу і знову повернувся до служби. Майже рік полону та надто швидке повернення з реабілітації, звісно, залишили відбиток на здоров’ї бійця, але він хотів взятися до роботи.
"Так, є багато проблем зі здоров'ям, які треба підліковувати, і наслідки полону даються взнаки, але у нас люди на "Азовсталі" тричі після поранення в стрій ставали, то чого я маю вдома сидіти. Мені навіть було якось соромно… Що подумають хлопці, якщо сидітиму на реабілітації місяцями?Треба ж приклад показувати. Я вважаю, що обов'язок чоловіка — захищати свою родину і країну", – говорить Андрій.
10-річчя Азову
Озираючись назад, Андрій Ігнатюк каже, що 10 років служби були недаремними. А остаточно він відчув, що діяльність хорунжої служби дала плоди, коли під час оборони Маріуполя інші підрозділи просили дати "азовця" на позиції, щоб допомогти стримувати противника.
На його думку, якби захисники Маріуполя не тримали місто майже 3 місяці, лінія фронту вже б пролягала через Запоріжжя.
"Азов" показав усьому світу, як можна завдяки самовіддачі, самовдосконаленню і відсутності радянського підходу вистояти проти у десять разів переважаючих сил, без ППО, корабельного озброєння, підкріплення.
У нас був момент підвозу за рахунок вертолітних операцій ГУР, але ця крапля в морі просто допомагала нам відтягнути час для України", – каже "Спайдер".
З 2014 року РФ поширювала дуже багато пропаганди про "Азов", яка навіть зараз поширена серед іноземців. Але "Спайдер" каже, що старався не звертати увагу на пропаганду та ІПСО:
"Ми не слухали тих, хто правив байки про те, які ми погані. Ми – структурний підрозділ Національної гвардії, Сил оборони. Звинувачення проти нас, як на мене, це звинувачення держави Україна в якихось поганих речах. Це, знову ж таки, російський наратив.
Росія вкладала скажені гроші, щоб розвивати пропаганду про "Азов". Я питав у росіян: ми чомусь "нацисти" з присутністю у підрозділі вірмен, азербайджанців, євреїв, а ви нормальні, виходить? Відповіді я не почув, як завжди. Вони не можуть змиритися з тим, що вони диктатори і загарбники. Вони, я думаю, навіть перевершили радянську владу початків її становлення у жорстокості та своїх збочених бажаннях".
Андрій Ігнатюк розповідає, що "Азов" завжди готувався до оборони України. І вкотре наголошує на важливості підтримки підрозділу зброєю. Зокрема, на його думку, держава має донести західним партнерам, що "Азов" необхідно прибрати з "чорних списків" для отримання західного озброєння.
Адже з 2017 року і досі у низці законів про консолідовані асигнування США є поправка, що забороняє передавати військову допомогу "Азову".
"Азов став таким, яким він є, далеко не у 2022 році. Ми завжди робили те, що мали робити. Для цього ми розвивалися, тренувалися.
Можливо, трохи неприємно, що нас не завжди розуміють. Але ми справно служимо своїй країні. І будемо це робити ще не 10 і не 20 років", – ділиться чоловік.
Військовий з 10-річним досвідом планує й надалі служити в "Азові", поки не повернеться в український Маріуполь. Найбільше він цінує побратимство, своєрідне поєднання родинних зв'язків і служби. Тому продовжує боротися за полонених побратимів.
"Сумно зараз згадувати хлопців, яких нема. І дуже сумно за тих хлопців, які в полоні. Ми занадто близькі, щоб забувати одне одного. У мене є мотивація залишатися на службі, щоб з почестями були поховані всі, хто загинули в Маріуполі.
Я чекаю, поки їх можна буде поховати. Хочу у військовій формі повернутися в Маріуполь. І мрію, щоб всі наші побратими повернулися з полону".
