Ні одружитися, ні офіційно працювати. Історія жінки з Київщини, яка майже 30 років жила без паспорта

55-річна Наталя разом з чоловіком живе у мальовничому селі у Київській області. Вона працює на хорошій роботі, щоправда, неофіційно. Бо вже майже 30 років не має паспорта громадянина України.

Жінка народилася в Україні, вчилася на Київщині та працювала на столичному заводі "Більшовик" (Перший київський машинобудівний завод). Мала радянський паспорт, який втратила, а отримати новий так і не змогла, адже інформація про прописку в Києві не збереглася.

Тільки цьогоріч суд підтвердив, що Наталя постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, а отже вона має право на отримання паспорта. Залишилось дочекатися, поки рішення суду набуде сили, – і жінка зможе отримати паспорт.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з Наталею про життя без паспорта і шлях до отримання документа. А керівниця напряму допомоги особам без громадянства БФ "Право на захист" Софія Кордонець пояснила, як діяти людям у схожих ситуаціях та відновити втрачений паспорт.

"Радянський паспорт вкрали у транспорті"

Наталя народилася і здобувала середню освіту у селі Макарівського району на Київщині, а потім ненадовго переїхала до столиці.

Жінка навчалась в машинобудівному технікумі, а з 1986 по 1992 рік працювала на заводі "Більшовик" і проживала в гуртожитку, маючи радянський паспорт.

У 1994 році Наталя вийшла заміж. Тоді ж хотіла змінити радянський паспорт на український, і взяти чоловікове прізвище. Але зробити це не вдалося – у міграційній службі сказали, що немає бланків.

За рік жінка розлучилася з чоловіком і хотіла вдруге спробувати отримати новий документ. Але в той же рік її радянський паспорт вкрали у транспорті.

"Радянський паспорт вкрали у тролейбусі. Це був десь 1995 рік. Я зайнялася цим питанням, прийшла робити новий паспорт, але мені сказали, що не збереглась інформація про мою прописку в гуртожитку. Потім знову щось у паспортному столі було не так, не вистачало якихось документів…

А тоді мені набридло їздити весь час до Києва. Коли постійно працюєш, їздити з області до Києва займає багато часу", – каже Наталя.

За законом, український паспорт можуть отримати всі особи, які постійно проживали на території України на момент здобуття незалежності – 24 серпня 1991 року. Довести це може прописка, документ про навчання або працевлаштування. Однак інформація про прописку Наталі в гуртожитку не збереглася.

Жінка не один рік намагалася отримати паспорт, але їй постійно відмовляли. Тому в якийсь момент Наталя перестала їздити до Києва. Працювала неофіційно – то продавчинею, то бригадиром. У 2012 році Наталя зустріла коханого чоловіка, але пара поки що не оформила шлюб офіційно.

У 2024 році жінка знайшла високооплачувану роботу, на яку дуже хотіла потрапити. Але щоб працевлаштуватися, їй був необхідний паспорт. Тоді у відділенні міграційної служби Наталі дали контакти благодійного фонду "Право на захист".

Адвокатці вдалося зібрати інформацію про працевлаштування жінки та інші відомості. Вона подала заяву до суду про встановлення факту постійного проживання Наталі на території України. Суд задовольнив позов, тож коли рішення набере законної сили, Наталя подасть заяву про реєстрацію її громадянкою України.

"Основне, що мене цікавило, це робота. Я поїхала в Гавронщину (село в Макарівській громаді – ред.), бо наш паспортний стіл у Макарові розбомбили. Мені дали контакт адвоката. Почали підіймати всі документи, виграли суд. Все дуже швидко пройшло. Зараз поїдемо оформлювати тимчасове посвідчення, а потім вже через міграційну службу отримаю паспорт", – каже Наталя.

Після отримання паспорта громадянина України Наталя планує отримати закордонний паспорт, офіційно працевлаштуватись і, можливо, одружитися зі своїм коханим. За 12 років спільного життя він не раз освідчувався Наталі.

"У нас штамп в паспорті ніколи не мав значення, головне – стосунки. Ми разом вже 12 років, працюємо, їздимо на риболовлю, по гриби.

А тут чоловік каже: "Як мене заберуть на війну, треба розписатися. Ти ж знаєш, якщо мені повістка прийде, я вже там". Може й розпишемося", – ділиться Наталя.

Чим унікальний випадок Наталі?

Керівниця напряму допомоги особам без громадянства благодійного фонду "Право на захист" Софія Кордонець каже, що фонд нині працює над близько 2 тисячами випадків, коли люди мають підтвердити, що проживали на території України станом на 24 серпня 1991 року. Але історія Наталі по-своєму унікальна.

"Наталя дійсно народилась і проживала на території України, її батьки мають паспорти громадян України, але жінка дуже довго не могла отримати паспорт. Наталя не сиділа 30 років без діла, вона дійсно періодично зверталася до Державної міграційної служби та інших відомств, щоб вирішити свою ситуацію.

Але хтось, можливо, не знав, як це вирішити, хтось не хотів розбиратися чи просто радив звертатися до адвоката, що є платною послугою. Жінці також не вдавалося самостійно зібрати пакет документів. Наш фонд працює над викоріненням безгромадянства та безкоштовно допомагає людям, які опинились під ризиком безгромадянства, тому дуже добре, що вона звернулася до нас", – коментує Софія Кордонець.

У випадку Наталі найважливішим для суду був документ про те, що вона працювала на заводі "Більшовик" протягом періоду, який охоплює 24 серпня 1991 року. Свідками були родичі Наталі, які підтвердили її особу та факт проживання в Україні.

Певною мірою Наталі пощастило. Єдиним недоліком життя без громадянства для неї була неможливість офіційно влаштуватися на роботу та відкрити банківський рахунок.

Жінці не доводилося лікуватися у державних медичних закладах, оформлювати спадок, отримувати пільги, купувати житло, виїжджати за кордон чи навіть показувати документи на блокпостах.

"Документів на блокпостах у мене не перевіряли. Ми нікуди не виїжджали навіть на початку повномасштабного вторгнення. Слава Богу, наше село не було в окупації. Танки стояли на Житомирській трасі, обстрілювали дуже, але в наше село не зайшли", – розповідає Наталя.

Утім, у багатьох людей без громадянства виникає значно більше труднощів, особливо якщо у них є діти. Софія Кордонець наголошує, що відсутність паспорта дуже ускладнює життя багатьом українцям.

Людина без громадянства не має права на гуманітарну допомогу від міжнародних організацій чи будь-які виплати від держави, не може вступити до закладу освіти, офіційно працевлаштуватись, відкрити бізнес, отримати безоплатну медичну допомогу, брати участь у політичному житті країни.

Тому, на думку Софії Кордонець, держава має ефективніше взаємодіяти з людьми, які мають труднощі з оформленням паспорта.

"Ми не можемо звинувачувати людей, що вони живуть, наприклад, 30 років без документа. Досить часто навіть наші органи державної влади не знають, що робити, не завжди хочуть розбиратися в ситуаціях. Якщо необхідне рішення суду, людина має знайти адвоката, і це також фінансове навантаження. Допомога благодійного фонду безоплатна, але люди не завжди поінформовані про таку можливість.

Органи державної влади, міграційна служба, органи соціального захисту мають відповідати на запитання людей, роз'яснювати важливість документування, щоб люди дійсно знали, куди піти. Цей обов'язок має бути розділений між людиною і державою", – вважає Софія Кордонець.

Що робити людям у схожих ситуаціях, якщо немає українського паспорта?

Відповідно до статті 3 закону України про громадянство, громадянами України є особи, які постійно проживали на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Доказом цього може бути прописка, довідка про навчання або працевлаштування. Також адвокати можуть звертатись по довідку до лікарень, якщо людина у цей час перебувала на обліку чи проходила лікування. У суді має бути також встановлена особа людини.

"Якщо у людини є радянський паспорт і можливо дістати форму 1 (заяву про видачу радянського паспорта), то особу можна встановити за цим документом, навіть якщо паспорт не дійсний.

Якщо такого документа немає, збираються інші документи з фотокартками – довідка зі школи, сільської ради тощо. Зазвичай потрібні ще свідки, які підтвердять особу в суді, – можуть бути близькі родичі або сусіди", – пояснює Софія Кордонець.

Якщо ж людина не проживала на території України станом на 24 серпня 1991-го, але народилась на території України, вона має право на отримання українського громадянства.

"Іноді ми звертаємось до консульських установ, щоб підтвердити громадянство тієї чи іншої держави, де людина проживала в період 1991-1992 рр. (залежно від законодавства тієї чи іншої держави). Якщо людина народилася на території України або її батьки є громадянами України, то вона має право на отримання громадянства України, але спершу отримує паспорт країни походження або довготривалого проживання, якщо така держава визнає її своїм громадянином.

Якщо ж таку особу через ті чи інші підстави жодна країна не визнає своїм громадянином (не було зареєстроване місце проживання, дискримінація за етнічним походженням), така людина з допомогою експертів Фонду подає заяву про визнання її особою без громадянства", – каже Софія.

Також, відповідно до статті 7 Закону про громадянство України, громадянином України є особа, у якої хоча б один з батьків є громадянином України.

Труднощі можуть виникнути у разі, якщо людина народилася на території України, яка була окупована у 2014-2015 роках. Тоді їй доведеться підтверджувати факт народження на території України та громадянство батьків.