У США помер чоловік, який 70 років жив в апараті "залізні легені": історія його життя
У США помер юрист Пол Александер, який понад 70 років провів в апараті "залізні легені" через перенесений у дитинстві поліомієліт.
Полу було 78 років. Він був останнім пацієнтом, який жив у "залізних легенях" – металевому циліндрі на все тіло, що забезпечував штучне дихання.
Він дихав за допомогою величезного апарата з шести років. Утім, це не завадило йому вступити до університету, стати юристом і письменником, пише Sky.News.
Звістку про смерть повідомив правозахисник Кріс Ульмер на платформі GoFundMe, де рідні Пола збирали кошти на його лікування після погіршення його стану в останні роки.
"Я вдячний усім, хто пожертвував кошти для мого брата. Це дозволило йому прожити останні кілька років без стресу. Це також допоможе оплатити його похорон у цей важкий час", – сказав брат померлого Філіп.
Історія "чоловіка у залізних легенях"
Пол Александер захворів на поліомієліт влітку 1952 року, коли йому було 6 років, розповідає The Guardian. За кілька днів хлопчик уже не міг ходити й задихався.
Його терміново доставили до лікарні, де один лікар сказав, що допомогти дитині неможливо, а інший – наважився екстрено провести трахеотомію.
Пол прокинувся всередині металевого циліндра, де провів решту свого життя. Протягом 18 місяців хлопчик не міг говорити та рухатись. У відділенні від поліомієліту на його очах померло дуже багато дітей.
Згодом Пол одужав, але вірус залишив його майже повністю паралізованим нижче шиї. "Залізні легені" робили те, що не могла зробити його діафрагма.
Хлопець мав постійно лежати на спині з головою на подушці, а тіло від шиї і нижче було у циліндрі. Коли медики відкривали апарат, щоб помити його, Пол затримував дихання.
Хлопчик займався з фізіотерапевтом, навчився читати, малював за допомогою зубів, а ще поступово зміг самостійно дихати по кілька хвилин.
Уже згодом він міг залишати апарат на кілька годин, використовуючи пластикову паличку і ручку, прикріплену до неї, щоб натискати на клавіатуру.
Батько часто возив Пола до церкви на кріслі колісному, і віра в Бога допомагала хлопцю морально. У підлітковому віці друзі допомагали Полу відвідувати кінотеатри та кафе.
У 21 рік Пол став першим учнем, який закінчив старшу школу в Далласі дистанційно. Опісля – здобув ступінь бакалавра та доктора права в Техаському університеті в Остіні, і протягом 30 років працював адвокатом.
Коли він представляв клієнтів у суді, його тіло вдавалось утримувати у вертикальному положенні завдяки модифікованому кріслу колісному.
Пол розповідав журналістам, що на початку навчання у виші дуже нервував, адже був єдиним студентом з інвалідністю. Друзі по гуртожитку та доглядальниці допомагали чоловіку з побутом.
"У кампусі не було жодної людини з інвалідністю, я був один. Куди б я не пішов, я був один. Я просто прокладав собі шлях. Я завжди боровся", – казав чоловік.
Згодом Пол зустрів дівчину на імʼя Клер. Вони закохались і заручились, але мати дівчини завадила шлюбу.
Коли Пол телефонував Клер, мати не дозволила їм поговорити та сказала, щоб він більше ніколи не спілкувався з її донькою. "Мені знадобилися роки, щоб пережити це", – пригадував Пол.
Коли почали використовуватись більш сучасні апарати ШВЛ, Пол уже звик до життя у своєму циліндрі. Чоловік не хотів знову проходити через операцію та "мати дірку в горлі", тож він залишився у "залізних легенях".
Усі, хто спілкувався з Полом, описували його як дуже говіркого та веселого чоловіка. Він любив жартувати, відповідав на всі запитання про хворобу, а великий циліндр називав "залізним конем".
Історію свого життя Пол згодом виклав у книзі під назвою "Три хвилини для собаки" (Three Minutes For A Dog). На цю книгу чоловіка надихнула його доглядальниця Кеті.
Його головною метою було нагадування про жахи епідемії поліомієліту – він хотів, щоб люди не забували про небезпеку цієї хвороби.
Чоловік прожив довше за багатьох друзів, пережив пандемію COVID-19, та протягом останніх років його стан погіршився. У нього розвинулася хронічна респіраторна інфекція, а під час будь-якого руху боліли ноги.
"Його історія облетіла весь світ, позитивно впливала на людей. Пол був неймовірним прикладом для наслідування, який ми будемо пам'ятати завжди", – сказав правозахисник Кріс Ульмер.
Нагадаємо, "залізні легені" – це механічний респіратор з негативним тиском, який охоплює більшу частину тіла людини та змінює тиск повітря в замкнутому просторі, щоб стимулювати дихання.
Цей апарат вперше зʼявився у 1928 році в Гарварді. Винахідники інженер Філіп Дрінкер та фізіолог Луїс Шоу придумали його після того, як побачили муки дітей у відділенні для хворих на поліо.
"Залізні легені" призначалися для використання протягом максимум двох тижнів, щоб дати організму шанс відновитися. В апараті зазвичай опинялись найважчі пацієнти.
У 1952 році данський анестезіолог Бьорн Ібсен запропонував вентиляцію з позитивним тиском (тоді пацієнтам закачували повітря в легені вручну). Відомі нам зараз системи ШВЛ засновані на принципі позитивної вентиляції.
У 1955 році зʼявилася вакцина проти поліомієліту, яка врятувала тисячі дітей та знизила рівень захворюваності у США. Останні "залізні легені" були виготовлені наприкінці 1960-х років.
