Не лише поглинають: науковці з’ясували, коли чорні дири "відригують" матерію
Науковці розгадали таємницю того, в які періоди чорні діри "відригують" – викидають потужні струмені матерії від зір, яких вони поглинули.
Астрофізики вважають, що такі викиди речовини на величезні відстані трапляються у дві окремі фази циклу живлення космічних "вирв".
Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі Nature Astronomy, інформує The Guardian.
Чорні діри – об'єкти з настільки високою щільністю, що за певною межею їхня гравітація стає занадто сильною, аби світло чи матерія могли її подолати. Ця межа неповернення називається горизонтом подій – точкою, для виходу з-за якої об'єкт мав би рухатися швидше за світло.
Ці об'єкти мають репутацію космічних "ненажер", що все поглинають, однак насправді вони "дуже неохайні їдці", каже астрофізикиня з Університету Кертіна (Австралія) та співавторка роботи Адель Гудвін.
Рідкісні спостереження за тим, як чорні діри розривають зорі, показали вченим: космічі "вирви" поглинають лише близько половини маси зір, які наближаються надто близько. Решта матерії повертається назад у космос у вигляді потужних струменів.
Іноді ці потоки настільки масштабні, що можуть впливати на еволюцію цілої галактики.
"Це можна порівняти з відрижкою чорної діри", – каже Гудвін.
Однак час виникнення викидів раніше залишався загадкою для астрофізиків. Іноді такі "плювки" траплялися через рік після того, як чорна діра знищувала зорю, а деколи – через три чи п'ять років.
У новому дослідженні вчені дослідили 20 випадків приливного руйнування, коли надмасивні чорні діри поглинають зорі. Автори роботи виявили, що гігантські космічні "вирви" викидають потужні струмені у дві окремі фази живлення.
Перший випадок трапляється, коли діра поглинає матерію з дуже високою інтенсивністю. Другий – через сотні або тисячі днів після того, як зорю розірвало на частини. У цей час швидкість поглинання падає приблизно до 2% від максимального показника здатності діри всмоктувати речовину.
За словами Гудвін, відкриття дозволить точно прогнозувати моменти викидів, що дозволить зменшити часові межі спостережень і звільнити цінний час роботи телескопів.
"Ми справді зможемо зрозуміти не лише те, коли саме виникають ці струмені, а й наскільки вони потужні та чи залежить це від характеристик самої чорної діри", – вважає астрофізикиня.
Докторка Сара Вебб з Університету Свінберна (Австралія), яка не брала участі в роботі, каже: дослідження показало, як непередбачувано поводяться надмасивні чорні діри на двох окремих етапах своєї еволюції.
Раніше астрономи в режимі реального часу побачили "пробудження" надмасивної чорної діри.
