Жовто-синім по білому: 25 років антарктичній станції "Академік Вернадський" у світлинах і спогадах
25 років тому Україна стала антарктичною державою, однією з усього 30 країн світу.
Це один з тих, на жаль, не дуже багатьох фактів в нашій новітній історії, якими можна справді пишатися і щодо яких певний пафос у риториці цілком виправданий.
6 лютого 1996 року о 18.45 над колишньою британською станцією "Фарадей", а відтак українською "Академік Верандський", був урочисто піднятий жовто-блакитний прапор.
Сьогодні мало хто знає, що через безгрошів’я та бюрократичні перепони Перша українська антарктична експедиція ледь не зірвалася.
Про історії, заховані в цій "круглій" даті, про самовідданість вчених, про ентузіазм чиновників від науки, котрі працювали на громадських засадах, про перші тижні українською антарктичної станції – у фотографіях та спогадах очевидців.
Повернення України в Антарктиду
Антарктичні амбіції, про які було заявлено ще в 1992 році (в указі президента Леоніда Кравчука та в постанові Верховної ради про приєднання до Договору про Антарктиду), мали багато підстав.
З десяток наукових установ Української радянської соціалістичної республіки десятиліттями працювали на радянські антарктичні програми, чимало українців брали участь в полярних експедиціях СРСР, літаки Антонова транспортували вантажі радянських антарктичних експедицій (РАЕ), всюдиходи "Харьковчанка" були розроблені спеціально для підкорення Південного полюсу тощо.
Навіть першою, "сакральною", жертвою радянського народу звабливому крижаному чудовиську був українець – тракторист Іван Хмара з Полтавщини, він загинув 1956 року під час першої РАЕ.
На початку 1990-х Київ сподівався, що все вище перелічене – вагомий аргумент, і Росія як правонаступниця СРСР поступиться часткою активів померлої імперії, зокрема й однією із радянських антарктичних станцій.
Росія ж показала всім екс-республікам Союзу великий "нульовий варіант" і вирішила за краще законсервувати 7 з 12 радянських наукових баз.
 |
| Наукову базу на о. Галіндез Британія передала Україні безкоштовно, хоча були охочі її недорого купити |
У 1993 році, коли Київ був на пів дорозі до усвідомлення, що Росія не збирається нічим ділитися, з’являється звістка про намір Великої Британії відмовитися від однієї зі своїх баз – "Фарадей".
Ця новина, можливо, ніколи б і не призвела до отримання станції, якби на той час послом України у Лондоні був не вчений-біохімік, член-кореспондент НАНУ Сергій Комісаренко, а "звичайний" дипломат.
Комісаренко довів, що інтелігент уміє бути танком.
"Я написав листи у всі впливові державні інституції України з тим, що варто придбати станцію на цьому перспективному континенті.
Та водночас, розуміючи проблеми з українським бюджетом, під час зустрічей з міністром закордонних справ Девідом Девісом, з яким був добре знайомий, почав наполегливо проводити думку про те, чи могла би Велика Британія допомогти молодій країні з придбанням "Фарадея", – пригадує Сергій Комісаренко.
Ставлення британського істеблішменту до України було дуже позитивним, і Лондон почав розглядати таку можливість".
 |
| Лютий 1996 року, перші дні станції "Академік Вернадський" |
Відтак наукову базу на о. Галіндез Британія передала Україні безкоштовно, хоча були охочі її недорого купити, наприклад, Південна Корея.
Якби йшлося тільки про гроші, Київ не витримав би конкуренції, оскільки жорстока системна криза ускладнювала можливість рахувати на місяць наперед, не те що на перспективу.
Мало хто знає, що керівник утвореного в 1993 році Центру антарктичних досліджень, член-кореспондент НАНУ Петро Гожик три роки поспіль працював на громадських засадах, а учасникам Першої української антарктичної експедиції у 1996 року затримували зарплатню більш як на пів року!
Чи були в шляхетному жесті Лондона політичні мотиви?
Напевно, що так. У ті часи Сполучене Королівство, один з найпомітніших в Західній Європі симпатиків незалежної України, було не проти дати штурханця спадкоємиці радянської імперії.
Та головною підставою стала наукова потужність України.
"Велика Британія хотіла, щоб наступний власник мав достатній науковий потенціал для того, щоб продовжувати розпочаті на "Фарадеї" ще з 1947 року геофізичні дослідження, – підтверджує Сергій Комісаренко.
Остаточному рішенню щодо долі станції передувала ознайомча поїздка в 1994 році делегацій Британської антарктичної служби в Україну, в інститути НАНУ в Києві та Харкові".
Чому ж британці відмовилися від антарктичної станції?
Справа в тому, що за 360 км на південь вони збудували нову базу, "Розера", а закривати стару, згідно з вимогами Антарктичного договору, значно дорожче, ніж подарувати її іншій країні.
Розбудовувати і масштабувати "Фарадей" не уявлялося можливим – острів Галіндез невеликий, брак місця та особливості ландшафту не дозволяють прокласти злітну смугу (що було зроблено на "Розері").
Спадок Британської імперії
Невідомо, чи в Москві вели організовану медійну кампанію з дискредитації передачі станції "Фарадей", чи спрацювали підсвідомі, звичні для тих часів (та й нинішніх!) зверхність і демонстративна зневага до України, але російська преса зарясніла повідомленнями про те, що британці позбавляються непотребу, вивозять все цінне, лишаючи голі стіни.
Між рядки впліталася іронія про "сало, яке вирощуватимуть на острові Галіндез", та чіткий агітпропівський сумнів у потребі присутності України в Антарктиді.
Насправді попередники здали українцям станцію "під ключ" в ідеальному стані.
"Майже всі наукові прилади були сучасні, надійні і багато з них – дорогі, наприклад, спектрофотометр Добсона 031", – розповідає учасник 1 УАЕ, геофізик Володимир Бахмутов.
До речі, завдяки даним, отриманим саме на цьому спектрофотометрі, у 1985 році британські дослідники відкрили світу явище озонової діри.
 |
| Професор, начальник 1 УАЕ Геннадій Міліневський біля легендарного приладу Добсона, за даними з якого британські вчені в 1985 році відкрили озонову діру |
Англійські джентельмени лишили навіть більше, ніж було потрібно. Так, коли вийшов з ладу один з парових котлів, наші полярники виявили на аварійному складі запасний.
"Які молодці британці! Завезли новий котел цього літа, наче відчували, що старий може зламатися.
Могли і не завозити. Ніхто їх про це не просив", – пригадує у своїх ще не опублікованих щоденниках Геннадій Міліневський, керівник 1 УАЕ та "учень" першовідкривача озонової діри Джона Шенкліна.
Термобілизна, спеціальне взуття та одяг, лижі, ліки, побутова хімія, засоби гігієни, знаряддя праці, продукти, холодильники, верстати, телевізор, музичний центр тощо, – усім цим добром, необхідним для життя в умовах крижаної ізоляції, станція була буквально напакована.
І майже все виявилося не зайвим, оскільки першу українську експедицію споряджали за копійки, переважно спонсорські. Країна тоді жила у злиднях.
 |
| У складі першої української арктичної експедиції був фахівець з виживання Сергій Гордієнко, який провів 2 місяці на острові за 4 км від станції. Така посада була лише під час тієї експедиції. Малюнки Гордієнка |
 |
| До місця Гордієнкового тренінгу з виживання на о. Уругвай завітали колеги зі станції. Зліва праворуч: Віктор Павлик, Павло Крушеницький, Сергій Гордієнко та Роман Братчик |
Якби не благодійники, експедиція б не відбулася і Україна навряд чи "прописалася" в Антарктиді.
Головним спонсором виступив фонд "Відродження", який пожертвував 12 тисяч доларів на проєкт "Повернення України в Антарктику". Решта – внески вітчизняних фірм – вимірювалася переважно "натурою".
"Ми прибули на станцію в сорочках, жилетах, куртках, берцях і зі спальними мішками, – розповідає радіоінженер 1 УАЕ Роман Братчик.
Усім необхідним, зокрема спеціальним одягом, поділилися британські друзі".
Станція ціною в один фунт стерлінгів
Перша п’ятірка учасників 1 УАЕ прибула на станцію 28 листопада 1995 року, щоб перейняти досвід та призвичаїтися до роботи на науковій апаратурі і з системами життєзабезпечення. Друга група дісталася Антарктиди 30 січня 1996 року, третя – 7 лютого.
Загалом 12 осіб: керівник експедиції, геофізик Геннадій Міліневський, геофізик Володимир Бахмутов, метеоролог Віктор Ситов, радіоінженер Роман Братчик, дизеліст Андрій Сидорівський, електрик Євген Гур'янов, метеоролог Владислав Тимофєєв, лікар Володимир Павлик, кухар Володимир Рязанов.
 |
| Перша група українських науковців, що прибула на станцію у листопаді 1995 року, разом з групою британських полярників |
Через бюрократичну інертність виліт другої групи ледь не зірвався. Кажуть, директор Центру антарктичних досліджень Петро Гожик у відчаї пробився до впливових людей на Банковій і ті донесли цей тривожний сигнал до президента Леоніда Кучми, котрий розпорядився виділити президентський літак.
"Велетенський Ту-154 летів до Аргентини майже порожнім, нас було 18 разом з членами екіпажу.
Один із супроводжуючих не розлучався з валізкою. Як виявилося, там була готівка для сплати витрат за послуги аеропорту, готель тощо", – ділиться спогадами Владислав Тимофеєв.
Кризова ситуація виникла у переддень передачі станції, коли з’ясувалося, що кошти за радіоапаратуру, це пара десятків тисяч доларів, до Британської антарктичної служби не надійшли, що загрожувало 1 УАЕ залишитися без радіозв’язку з "великою землею".
Цю проблему також вдалося залагодити за допомогою "телефонного права", і кошти було переказано всього за кілька годин до відправлення останньої британської експедиції з "Фарадея".
 |
| У верхньому ряду зліва праворуч: дизеліст Андрій Сидорівський, геофізик Володимир Бахмутов, лікар Володимир Павлик, кухар Володимир Рязанов, заступник начальника станції з технічних питань Павло Крушеницький, гляциолог Леонід Говоруха, метеоролог Владислав Тимофеєв, спеціаліст з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко; внизу: електрик Євген Гурьянов, радист Роман Братчик, метеоролог Олександр Янцелевич та геофізик, начальник станції Геннадій Міліневський |
Нарешті прапор України замайорів над станцією. Справедливості заради скажемо, що його було піднято поруч з "Юніон Джеком" ще наприкінці листопада-1995, коли прибула передова група 1 УАЕ.
Але днем народження "Вернадського" вважається 6 лютого 1996 року: прапор Сполученого Королівства урочисто зняли зі щогли, встановленої неподалік метеомайданчика, на ній залишився тільки наш жовто-блакитний.
 |
| 6 лютого 1996 року на щоглі опускають британський прапор, лишається наш |
Відтак усі поспішили до бару "Фарадей", де було підписано акт про передачу станції та випито символічне шампанське.
Між тим бейзкомандер "Фарадея" Данкан Хейг зажадав символічної плати за станцію.
Керівник 1 УАЕ Геннадій Міліневський намацав у кишені монету в один фунт і простягнув її Хейгу.
Той враз побіг до майстерні, вхопив інструменти і "вмурував" монету в дерев’яну стільницю бару "Фарадей".
Вона там і зараз, "окраса столу", яку показували гостям у доковідні часи, коли туристичні лайнери заходили на "Академік Вернадський".
 |
| Полярники і досі жартують, що станцію купив професор Міліневський за власний кошт |
Надвечір гелікоптер доставив останню групу британців на корабель. На станції почалося нове, самостійне життя. Але за старими правилами.
За багато десятиліть британці сформували негласні закони і правила, які допомагають унормувати життя мешканців загубленої серед льодів станції, або розважити їх в умовах ізоляції.
Чіткий розпорядок дня, графік чергувань, щоп’ятниці генеральне прибирання станції, щосуботи урочиста вечеря в костюмах, при краватках, у випрасуваних сорочках – щоб "не здичавіти", святкування Мідвінтер (свято середини зими) з купанням в океані та спортивними змаганнями, серед яких, зокрема і таке екзотичне, як метання китового хребця тощо.
 |
| Британські традиції: по неділях у повара вихідний, а їжу готують по черзі мешканці станції. На фото за кухара керівник експедиції Геннадій Міліневський, поруч – метеоролог Олександр Янцелевич |
Усіх цих традицій дотримуються українські полярники впродовж чверть століття.
"Спершу здавалося, що треба щось змінити в укладі життя станції, привнести щось своє, що є зручнішим і ближчим слов’янській душі…
Проте невдовзі ми відмовилися від намірів бути "оригінальними", адже багаторічний досвід життя британців на цій станції сформував найоптимальніші "закони", – пригадує Володимир Бахмутов.
Головне – всі міцно увібрали британський дух станції, дружній дух допомоги не за проханням, а за внутрішньою потребою".
"Ми працювали з великим ентузіазмом і зробили значно більше, ніж передбачала наукова програма.
Команда була сильна – з шести науковців один професор і три кандидати наук", – каже Владислав Тимофеєв.
 |
| Місце, в якому відійшли від традицій. Неподалік станції спорудили маленьку сауну, яка діє і понині |
Погляд у майбутнє
"В останньому звіті міжнародних інспекторів, які відвідували "Вернадський", для опису будинків станції вжито слово "antic", і цим все сказано.
Будівлі дуже старі – зведені в 1970-х роках. Починаючи з 2019-го, проводимо перший за українську історію станції капітальний ремонт, – розповідає директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.
На жаль, модернізація співпала із коронавірусним карантином, вся логістика вкрай ускладнилась".
На "Вернадському" вже встановили новий опріснювач (станція живе на морській воді), повністю замінили енергетичну систему, в тому числі дизель-генератори, які прослужили з 1980-го, котли опалення, почали встановлення підйомного крану.
А ще змінено "тисячу дрібниць" на кшталт нових душових кабінок та ремонту даху, що роками протікав.
 |
| Геофізик, керівник 25 УАЕ Юрій Отруба на метеомаданчику, який, як завжди, окупували охочі до фотосесій пінгвіни |
"Модернізуємо також базу приладів: обладнали біологічну лабораторію, де можна працювати з ДНК та РНК безпосередньо на станції, а не возити "сирий" біоматеріал через півсвіту; встановили новий комплекс метеорологічних приладів із майже повною автоматизацією, включно із вимірювачами сонячної активності, радаром для вимірювання опадів тощо.
На сьогодні краща українська метеостанція не "вдома", а в Антарктиді", – перелічує директор НАНЦ.
Дикий сподівається, що завдяки модернізації ресурс антарктичної станції можна продовжити на 10-15, максимум до 20 років.
Але далі не витримають будівлі, адже вони постійно перебувають під дією екстремальних кліматичних умов, які їх невблаганно руйнують: майже весь час 100% вологість (адже 270 днів на рік опади), сильні вітри до 40 м/с, і на додачу дошкуляють не так зимові морози, як літні постійні, ледь не щоденні, переходи через "нуль" від мінуса до плюса і назад.
 |
| Україні варто вже сьогодні замислюватися про перспективи станції "Академік Вернадський" |
"Жодна інша станція, крім деяких російських, не має такого віку споруд, – стверджує Євген Дикий.
На всіх без винятку інших вже давно відбулась (або відбувається, як у поляків зараз) заміна споруд покоління другої половини ХХ ст. на корпуси ХХІ ст.".
Україні варто вже сьогодні замислюватися про перспективи будівництва нової станції, щоб через менш ніж чверть століття не залишити антарктичні дослідження та свій міжнародний престиж у цій царині в "антикварних" стінах, подарованих нам у 1996 році.
Олена Зварич, Національний антарктичний науковий центр, спеціально для УП.Життя
Світлини авторства Євгена Прокопчука, з архівів полярників та НАНЦ
Вас також може зацікавити:
Як "роблять погоду" на станції "Академік Вернадський"
Як вивчають озонову діру над Антарктидою та чому вона небезпечна
"Там не нудно!" Як це – провести вісім років на Антарктиді
Пінгвіни, діри та туристи. Чим займаються на станції "Академік Вернадський"
Весна в Антарктиді: кам’яні гнізда люблячих пінгвінів
Як вивчають озонову діру над Антарктидою та чому вона небезпечна
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.