Блиск і злидні: як зимовий туризм в Карпатах вбивають безсніжні зими, страх чоловіків перед мобілізацією і сміття

У відпустку в гори з донькою їдемо потягом Київ-Ужгород – купейне місце до Воловця в жіночому вагоні коштує 816 грн. Вільні місця у вагоні відсутні: хтось, як ми – на відпочинок , хтось – в гості, а хтось – з гостей.

У день від’їзду, на початку січня, столицю рясно замітало, але вже в Жмеринці немає і сніжинки. Зранку за вікном також пробігають темні рівнини – тільки де-інде промайне клаптик талого снігу. В горах снігу вистачить, думаємо, але у Воловці – кінцевому пункті нашої подорожі поїздом – його теж нема.

За кермом позашляховика нас зустрічає невістка водія, з яким домовлялися про трансфер. Від Воловця до Подобовця, де розташований наш готель – 16 кілометрів. Поїздка коштує 400 грн.

Дорогою жінка розповідає, що теж здає кімнати по 430 грн на добу з людини, і скаржиться, що туристів небагато. Переселенці, які збільшили громаду Славського ОТГ під час великої війни на 50%, потроху асимілювалися.

– Найбільше зараз переселенців в Ужгороді – я туди їжджу в справах. Так там затори на дорогах, майже як в Києві до війни. Багато автомобілів з номерами з Харкова, східних регіонів. А в Ужгороді стало багато російськомовних. Не уявляю, хто кого асимілює – приїжджі ужгородців чи ужгородці їх, – розповідає жінка.

Дорогою на Подобовець зупиняємося біля магазину. "Рукавичка" – місцевий супермаркет, але ціни в ньому київські. У селі, в яке ми прямуємо, немає ні магазинів, ні аптек, ні пошти. Найближчий – в кілометрі від готелю. Але магазином його важко назвати – вузеньке приміщення, в якому продають переважно найдешевші сорти пива, ковбасу, горілку та солодощі.

У "Рукавичці" купуємо цитрусові, печиво до чаю. Обов’язково – негазована питна вода. Там, куди ми їдемо, її можна придбати тільки в ресторанах – 40 грн за літр. До війни на всі покупки в цьому ж маркеті витрачалося до 500 грн, а зараз продавчиня б’є чек – майже 800 грн.

У Подобовці температура плюсова – снігу немає. На верхів’ї гір снігові шапки є, але вже трішки нижче – лише голі схили. Навіть на Пилипці підйомник зупинили, чого раніше майже не траплялося. Через відсутність снігу у селі, де розташований готель, "дороги" перетворилися на суміш з бруду і калюж.

За останні 15 років наш готель "Справжня казка" ґрунтовно змінив своє позиціювання – якщо раніше він орієнтувався на гірськолижників, то його нинішні гості в основному – люди, які приїздять на духовні "ретрити" (усамітнення). Ознаки цього – густий дух ароматичних паличок у всіх приміщеннях, а в ресторані замість традиційної музики – мелодія для шавасана (поза трупа в йозі).

Власне і реклама готелю запрошує на ретрит. Охочим пропонують доєднатися до 4-х денного туру за 6,5 тис. грн. У цю суму входять заняття йогою, лекції з нутріціології та аюрведи, медитації, проживання у двомісному номері і трьох-разове харчування у веган-ресторані готелю.

Для нас 10 днів проживання у двомісному номері в окремому котеджі коштують понаж 12 тисяч грн. В готелі навпроти "Подобовець 2000" адміністратор радо показує приблизно такі ж ціни – доба від 1,2 тис. грн у двомісному номері з душем і туалетом в будівлі колишньої спортивної бази, яка виглядає як типовий радянський санаторій з ремонтом, або ж 1,5-1,7 тис. грн за кімнату в окремому котеджі з дерев’яного зрубу.

Лижні розваги

Найближчі гірськолижні розваги – в містечку Славське, яке пропонує туристам переважно садиби та кімнати у місцевих господарів. Тут ціни на Booking коливаються між 900 грн і 1,5 тис. грн за добу. У приватних власників можна домовитись за 400-500 грн з людини.

Перевага Славського в тому, що це розвинуте містечко з магазинами, не захмарними цінами, безліччю закладів харчування, які постійно конкурують. Для економії можна готувати власноруч – більшість господинь у приватних оселях дозволяють гостям користуватися кухнею і посудом або пропонують недорогі – 200-400 грн (за комплекс) сніданки і вечері.

Для спусків тут є гірськолижні траси з гори Тростян (1235 м): "захід" (для новачків), "північ" (для досвідчених) і "центр" ("чорна" траса для екстремалів). Є ще варіант для тих, хто взагалі вперше стає на лижі – "Політехнік".

Але дістатись до підніжжя гори, де розташований старий підйомник(300 грн з дорослого і 160 грн – з дитини), можна лише на місцевих "таксі" – УАЗиках. Коштує це 800 грн, які, щоправда можна розділити на кілька людей, які теж зі спорядженням тримають курс на Тростян.

Окрема історія – відсутність зручних туалетів на Тростяні і і старе обладнання, яке періодично виходить з ладу.

Ціни на підйомник

Інший варіант відпочинку у Славському ОТО – село Волосянка. Місцева перлина – готель побудований свого часу головою об'єднаної територіальної громади. Поряд – музей УПА, відтворена "Криївка", поле для пейнтболу, "стежина здоров’я". Там же ресторан з вітринами з антикварним посудом зі срібла і фантастично смачними стравами.

Однак цей варіант відпочинку доступний не для всіх. Двомісний стандартний номер обійдеться у 3,63 тис. грн на добу, економ-стандарт – 3,26 тис. грн, мінікотедж – 3,08 тис. грн, "люкс" у котеджі – 7,26 тис. грн, апартаменти – 8,41 тис. грн. За даними Booking, садиби у Волосянці коштують від 900 грн до 3 тис. грн за добу.

На лижах ми так і не покатались. Сніг випав тільки за три дні перед від'їздом. Щодня нам обіцяли, що вночі поїде ратрак, який сформує трасу для лижників, але цього так і не сталося. Підйомник в Подобовцях навіть в останній день нашого перебування не увімкнули.

Харчування

У ресторані готелю очікував неприємний сюрприз – безкоштовні сніданки більше не входять у вартість проживання. Хоча до великої війни частину суми оплати за номер перераховували на карту, якою можна було розраховуватись за сніданки в цьому ресторані.

Йдемо в ресторан нашого готелю. Заклад позиціонує себе як веганський і вже багато років не продає алкоголь. М’ясні страви є в сусідній колибі, яка розташована через дорогу.

Ціни в меню колиби, у порівнянні з довоєнними, якщо і змінились, то мінімально: юшка з білих грибів – 130 грн; борщ український – 130 грн; бульйон – 100 грн; солянка – 150 грн; суп з фрикадельками – 120 грн; бограч – 180 грн. Всі порції по 250 грамів – доволі ситні.

Вибір других страв теж широкий. Тут ціни варіюються від 120 грн за порцію дерунів зі сметаною, до 180 грн за пельмені в соусі з білих грибів чи м'ясне асорті. Традиційний банош з бринзою – 150 грн за 200 грамів. Середній чек за вечерю на двох без алкоголю – 600-700 грн.

Ціни в меню колиби, у порівнянні з довоєнними, якщо і змінились, то мінімально

На відміну від колиби, у веган-ресторані готелю ціни за два роки трохи підвищились. Порція сирників обійдеться у 148 грн, свіжовижатий яблучний сік – 100 грн, вівсянка з фруктами – 128 грн, відварена гречка – 80 грн, запечена картопля – 86 грн, вершкова печеня з грибним асорті – 210 грн, чай (на дві чашки) – 70-90 грн залежно від виду. Ситний сніданок на двох обійшовся у 800 грн.

"Ціни зросли на все, відповідно зросли ціни на послуги в туризмі. Орієнтовно середній чек також збільшився на 25-30%", – пояснює голова Славського ОТО Володимир Бега.

Розваги

Через відсутність снігу і, відповідно, лижних "покатушок" постало непросте завдання – як розважитись з дитиною в Карпатах. Замовляємо сауну – 1 тис. грн дві години. Можна знайти компанію ще з 4-х персон і розділити цю суму, але у готелі зайняті лише кілька номерів. Як і в конкурентів навпроти. Туристів немає.

У сауні замовляємо трав’яний чай за 80 грн, купуємо в ресторані мед – 65 грн за 120 грамову банку. Запарений віник окремо коштує – 60 грн, додаткове простирадло – 10 грн. Сауна гарна – дров’яна з глибокою холодною купіллю просто неба.

При готелі тепер працюють дівчата-переселенки. Дві живуть в кімнатах для персоналу, а одна винаймає з чоловіком і донькою кімнату в будинку в селі. Одна з них пропонує сходити на водоспад Шипіт (екскурсія – 300 грн) і покататись верхи на конях – по 500 грн за годину з кожного коня.

Прогулянка з конем

Наступного дня місцевий Михайло Михайлович приводить пару засідланих коней. Вони старі – 20 років коню і 30-ть кобилці. Збруя годиться лише для музею – стремена іржаві, на різній висоті, а сідло розвалюється. Гуляти ідемо на місцеву рівнину – один з коней намагається зірватись в галоп.

– Не вигуляний. У мене часу немає їм займатись, – пояснює Михайло Михайлович.

Розповідає, що також здає будинок дочки родині ВПО з Києва, які працюють дистанційно. Його ж дочка з чоловіком в Чехії.

– А що це ви самі з дитиною приїхали? Ваш чоловік теж боїться, що його заберуть в армію? – запитує він, наче і не чекаючи відповіді.

Туристів в цьому сезоні ще менше ніж торік, коли відключали світло і періодично не ловив мобільний зв’язок, розповідає співрозмовник. На його думку, причина цього – воєнкоми, які періодично здійснюють рейди з врученням повісток.

– От на Новий рік прийшли в готель – перевіряли документи, а ухилянтам виписали повістки, – розповідає чоловік.

На запитання про воєнкомів, які роздають повістки біля підйомників, голова ОТГ відповів:

"Ми розуміємо страх кожного, але також розуміємо те, що військовослужбовці виснажені і їм потрібне підсилення/заміна".

І його можна зрозуміти – до війни у громаді мешкали 14 тисяч людей, з яких в ЗСУ нині служать 600.

Водоспад Шипіт

Наступного ранку ідемо на водоспад Шипіт – в 3,5 км від готелю. По дорозі заходимо в продуктовий магазин. Продавчиня радо пропонує домашнє вино в пластикових пляшках – 120 грн за "півторашку". Втім, наша супроводжуюча ще раніше попередила – тут не можна купувати алкоголь аби де, без рекомендації.

– Як думаєте, ще приїдуть туристи? – питає вона продавчиню.

– Якщо на Різдво і Новий рік не приїхали, то вже точно цієї зими людей не буде, – знизує та плечима.

Метрів за 500 від водоспаду зупиняємось випити кави у дівчини, яка варить її на розжареному піску – по 70 грн за горнятко. Дівчина теж приїхала сюди під час війни і заснувала цей мінібізнес. Каже, що шукає нове житло. Знайти щось пристойне за невеликі гроші непросто. А місцеві, попри відсутність туристів, ціни не зменшують.

Перед входом на Шипіт жвавий базарчик – торгують всім: ведмежий жир, трав’яні чаї, традиційні карпатські прикраси і вироби, ковдри, іграшки, шапки, вишиванки. На вибір різнокольорові настоянки – від сонячно-жовтої колганівки до яскраво-зелених пляшок з гілочкою з вмістом ялини (200 грн за 0,75 літра).

– Не раджу тут нічого купувати. Переважно на таких точках продають не настоянки, а пофарбований самогон – голова зранку розривається, – попереджає наша супроводжуюча.

За вхід на водоспад просять з двох 30 грн. У супроводжуючої за гроші не питають – її вже впізнають як місцеву.

Водоспад зустрічає нас шумом падаючої води і нечищеними сходами наверх – до оглядового майданчика та купелі. Наша супроводжуюча налаштувалася пірнути в крижану воду з нагоди Водохреща – каже, вода в цей день має особливу енергетику.

Брьохаючись на пекельній суміші з талого снігу, трави і коренів на слизьких сходах, ми ледь долаємо пів дороги. І в цей момент навіть символічна огорожа просто закінчилась. Тому повертаємося назад.

Сходи на оглядовий майданчик водоспаду Шипіт

Вирішуємо, що дівчина скупається у самому водоспаді. Вона роздягається до купальника і стає під потік крижаної води. Це приваблює увагу знімальної групи французького телеканалу – їхній перекладач просить дівчину ще раз стати під холодну воду "на камеру". З нею записують інтерв’ю.

Сміття

По дорозі на Шипіт і назад звертаємо увагу, що коли в Карпатах немає снігу – купи сміття лізуть на очі звідусіль. Майже з кожного другого потічка на нас дивляться різнокольорові плями, що видніються на фоні тутешніх краєвидів немов виразки: потічки закидано горами пластикових пляшок, пакетів, пустих консервних банок, використаними аерозолями.

Чимало сміття валяється обабіч доріг – навіть під ялинками дорогою на озеро Синевир.

– Це справжня біда тутешніх місць! Ми одного разу з учасниками ретриту вирішили прибрати село – взяли пакети і пішли збирати сміття. Назбирали багато. Але куди його викидати? – розповідає дівчина.

Більшість місцевих за вивіз сміття не платять, а його або спалюють, або кидають в гірські річки.

Замерзле озеро Синевир

Підсумок

Залізничний вокзал у Воловці зсередини безлюдний. На дальніх стільцях сидять двоє чоловіків в камуфляжі. Згадую, як багато людей було тут, коли ми їхали сюди вперше 15 років тому. Вільного крісла не було, а вздовж платформи потягу чекали десятки людей.

Зараз же, окрім нас на платформі, ще одна мама з синами та дівчина з собакою.

Засніжені Карпати

Уже в купе скаржусь сусідці: "Ви не повірите, витратила стільки грошей! Близько 40 тисяч гривень за десять днів відпочинку".

– О Боже, вам немає на що скаржитись. Ми в грудні поїхали з чоловіком в Буковель на три дні – майже в усьому собі відмовляючи витратили 25 тисяч, – каже вона.

Замовкаємо і дивимось через вікно на безсніжні Карпатські рівнини.

Олена Манжело, спеціально для УП. Життя