"Морфій": під кайфом

Створена вона на студії "СТВ" Сергія Сєльянова і є досить вільною екранізацією автобіографічного циклу оповідань Міхаїла Булгакова "Записки юного лікаря". Сценарій до картини написав Сергій Бодров-молодший.

У своїх інтерв'ю режисер "Морфію" Балабанов розповідає, що стрічка зафільмована у пам'ять Бодрова-молодшого, з яким постановник "Брата" дружив. Зрештою, Балабанов доволі істотно змінив первісний задум, залишивши тільки структуру написаної Бодровим історії.

"Морфій" розповідає про одну осінь та зиму з життя лікаря Михайла Полякова, який приїздить у російську глибинку, де не тільки лікує селян, але й стає морфіністом. Від своєї залежності доктор Поляков намагається позбутися, проте залежність перемагає.

Головну роль у картині виконав Леонід Бічєвін, який у "Вантажі 200" зіграв одягнутого у футболку СССР Валєру. У ролі фельдшера Анатолія Лукіча - Андрій Панін, сестер милосердя зіграли Інґеборґа Дапкунайте та Світлана Пісьміченко. У ролі поміщика Василя Осіповіча - Сергій Гармаш.

"Морфій". Фото з сайту kino-teatr.ua

Фільм густо заселений персонажами і сам він "густий" через свою надзвичайну фактуру. Балабанов щиро прагнув автентики і йому це вдалося - російський побут початку століття достовірний в усьому. "У нас були справжні костюми, справжні речі", - каже режисер. У фільмі звучить музика того часу.

Стрічку поділено на безліч коротких розділів, які структурують картину. Цього разу Балабанов остаточно позбавляється звичних драматургічних ходів. Його історія про одержимість людини морфієм і про її безпорадність перед залежністю - повністю позбавлена психологічних підпірок.

Лікар Поляков, рятуючи хворого на дифтерію, робить пацієнту штучне дихання. Потім вводить собі ліки проти дифтерії, а вже алергічну реакцію на них знімає морфієм. З того часу починається його залежність. Подальша історія - тільки розвиток хвороби з марними спробами виправити ситуацію

Олексій Балабанов знову розповів відому з його картин історію про героя, який потрапляє у зачароване місце, з якого він не має жодного шансу вибратися. Вже у першій своїй картині "Замок" режисер позначив свою тему і впродовж дев'яностих та тисячних тільки розвивав її.

Усі його герої так чи так, але наближалися до певної межі патології. З часів "Брата" відстань все скорочувалася і вже у "Вантажі 200" вона стала мінімальною.

Створений Балабановим образ міліціонера-перевертня Журова вражав не стільки патологічною жорстокістю, скільки повною відсутністю найменшого співчуття до своєї жертви. Журов був схожий на ляльку, якою керує невидимий механізм.

У "Морфії" такими ляльками є усі герої картини. Вони підпорядковані одвічному руху, механізму якого ніхто з них не знає. Тому все у фільмі фатально та безнадійно.

Фото з сайту kino-teatr.ua

"Морфій" наповнений шокуючими епізодами, проте цей фільм важко порівнювати з "Вантажем 200" чи, скажімо, з картиною "Про виродків та людей" - іншими контраверсійними стрічками Балабанова.

Відвертість "Морфію" - це докладність медичного звіту про хворобу. Режисер не відводить камеру під час медичних оглядів та операцій, вдивляється в епізоди вживання наркотиків та сексуальних утіх. Він стежить за фізіологічними реакціями, не випускаючи нічого зі свого погляду. І це також одна з особливостей поетики пізнього Балабанова.

Людське тіло все більше місця займає у його картинах. Це насамперед оголене, травмоване тіло, яке переживає момент страждання.

Відмовившись від традиційної драматургії, саме тілу, а не слову Балабанов довіряє розповісти історію доктора Полякова. І з цього погляду "Морфій" можна вважати шедевром.

Картина абсолютно не потребує слів. Тіло сильніше за слово, тілесні страждання нестерпніші за страждання моральні. Людина довіку перебуватиме у в'язниці тіла, з якої неможлива втеча.

Власне до усіх цих ідей кінематограф звертався не раз, проте Балабанов зумів надати ідеям переконливого чуттєвого втілення.

"Морфій" - водночас красивий і макабричний, гіпнотичний та відразливо-брутальний, у ньому переплелися безліч значень та асоціацій. Це саме той фільм, який свідчить, що кінематограф все ще залишається мистецтвом.

Оцінка фільму "5" з "5"

Автор - Ігор Грабович