За оману та кров

Війну, як би це парадоксально не звучало, можна порівняти з будівництвом, війна так само жере гроші, під нею ховаються ті, хто ці гроші краде, відтискає, псує найкращі наміри.

Ніщо так надійно не ховає корупцію, - від початкової до вищої, - як будівництво та війна. Я вже чула з вуст одного східноукраїнського підприємця, що говорив телефоном: "Дела сейчас не очень, сам понимаешь, во всех этих военных схемах я не при делах, но отстраиваться будем – свое отожму". Він – "отжиматиме" потім, але є ті, хто "жме" саме зараз. Бо вони "прі дєлах".

Мої родичі, майже всі друзі, колеги перераховують частину своїх коштів на підтримку наших військових та переселенців. Йдеться про різні грошові суми, ліки, речі, військову амуніцію і багато чого іншого. Люди дотують державу і не тому, що держава традиційно їх доїть, а за власним свідомим бажанням.

Боляче читати повідомлення, що надходять систематично з різних джерел, і вказують на те, як багато чого розкрадається на різних рівнях і не доходить до бійців. Розпатраними доїзджають аптечки. Крадуться харчі та камуфляж. Нахабно розкрадаються гроші. Випливають історії про корупцію на рівні державних тендерів та закупівель. Випливають підпільні торгові схеми: відкриті кордони для тих, в кого відкриті кишені тощо. Рояться країною різного штибу ґешефт-винюхувачі.

Анекдотичні образи жадібного та підприємливого армійського "прапора" і крадійкуватого шахрая-виконроба: фактично, є нашою класикою.

Один краде та перепродає сантехніку, патрони та тушонку, інший – бетон, фарбу та цеглу. Але за цими образами ховаються люди, що роблять те саме, але масштабніше: вони на державних постах, під їхнім наглядом виносять крадені лантухи умовні та численні "виконроби" та "прапорщики".

Нашим людям давно було зроблене корупційне щеплення.

Я не хочу дякувати корупційним оборудкам, але саме це рятує нас від люті та тотального розчарування. Ми звикли відкладати умовну гривню на відкат.

Навіть ті, хто цього ніколи не робив, навряд чи будуть подивовані тим фактом, що це робиться постійно, повсякденно незалежно від Сходу, Заходу, центру, Півдня або ж Півночі. Розцінки можуть бути різними, підхід – єдиний. Замість єдиного вікна – купа бездонних чиновницьких й не тільки кишень.

Власне, в тому числі завдяки "корупційній звичці" ми не зупиняємося, а продовжуємо збирати гроші, прориватися в зони військових дій, підтримувати наших хлопців та дівчат, дотувати державу.

Але це не означає, що ми сліпі, що нічого не бачимо, або ж відкладаємо "розбори польотів" на мирний час.

Я розумію, що Генеральній прокуратурі, Міністерству оборони, як і Міністерству охорони здоров’я, зараз є чим займатися, але ми, люди, повинні чути про те, що карні справи порушуються, факти зловживань розслідуються, корупційні схеми ламаються.

Люди стають відповідальнішими, і держава також має відповідати, зокрема, і за тих людей, котрі продовжують розкрадати, розтягувати, набивати свої кишені, і неважливо, хто це робить – генерал або ж дрібний приватний підприємець: відповідальність мають нести всі.

Мій тато сказав, що він все одне буде переказувати пенсійні гроші на потреби наших військових, попри те, що крадуть. "Правда переможе", - сказав. Наші військові продовжують захищати мир та цілісність країни. Лікарі чесно роблять свою роботу. Волонтери всіма способами допомагають державі забезпечувати боєздатність військових і допомагати тим, хто був вимушений залишити домівки.

На таких людях, загалом, дійсно тримається правда, але й утримуються безліч безсоромних, нахабних та мерзенних потвор з липкими рученятами.

Бог вам за суддю, не шановні, за оману та кров рано чи пізно доведеться платити страшну ціну. І ви її заплатите, хоча більшість, ймовірно, думає, що такі хитруни – не попадуться, що все схоплено, всім – заплачено.

Я тільки хочу нагадати вам ще про одну річ, котра існує на наших землях давніше за корупцію, давніше за кримінальну відповідальність. Це - прокляття матерів, дружин, доньок, наречених та сестер.

Містична та велика сила жіночих прокльонів. Звучить моторошно, не цивілізовано, поза правового поля, в це не хочеться вірити, але воно – працює.

Коли все це обрушиться на вас, ви, можливо, будете лежати під крапельницею в онкологічному центрі, і будете розуміти, що зараз головнішим для вас є не набити розтягнутий до неможливості шлунок машинами, дачами, землею, купюрами, а врятувати хоча б частину його, а потім до вашої палати зайде волонтерка.

Вона прочитає щось у ваших очах та піде геть, і ваше життя почне стрімко розмотуватися як кінострічка з початку на кінець.