Режисер фільму "Путінські ігри": Це фільм не про спорт, а про фантазію однієї людини

У найтеплішому місці Росії, у субтропіках, курортній морській зоні постало Олімпійське місто. Місто, в якому пройшла ЗИМОВА Олімпіада 2014-го року.

До її відкриття було побудовано чимало олімпійських об'єктів: готелів, житлових комплексів, санних та лижних трас, льодових стадіонів, ковзанок тощо.

Олімпіада виявилася однією з найдорожчих в усьому світі – на її організацію було витрачено 50 млрд. доларів.

Про ймовірні корупційні схеми, відкати та будівництва у Сочі, людей, яких виселяли на болота, вирішив розповісти ізраїльський режисер Олександр Гентелев. Його фільм "Путінські ігри" присвячений, як він сам каже, не спортові, а фантазії однієї людини, яка вирішила збудувати сама собі такий от величезний пам'ятник.

Аби виграти право на проведення зимової Олімпіади, Путін особисто зустрічався зі всіма членами МОК у Гватемалі і особисто гарантував виконання абсолютно всіх вимог. За словами мера Зальцбурга Габі Бурхшталлер, він їхав у Гватемалу "не для того, аби отримати відмову".

Після старту будівництва Сочі перетворилося на гігантське звалище, домівки людей виявились зруйнованими, а самі вони з сім’ями опинились на вулиці.

Одного разу вподобавши зимовий курорт, Путін вирішив вдовольнити свої амбіції і не зупинився ні перед чим. Що пізніше, до речі, відчула на собі і вся Україна.

Про "владику" та його хоббі, яке виросло до гігантських розмірів та спустошило бюджет країни майже на 50 мільярдів доларів, розповідає Олександр Гентелев та продюсер Сімона Бауман, якій пропонували більше половини мільйона доларів за права на стрічку.

З Сімоною та Олександром ми зустрілися у кулуарах українського Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, у рамках якого у понеділок відбувся показ "Путінських ігор" . До цього стрічку побачили в майже 20-ти країнах світу. Окрім Росії.

Олександр: Ідея була проста. Точніше ідея залишилася ідеєю, а фільм у процесі роботи над ним став іншим. Я задумав створити фарс, шарж, комедію… Але коли ми стали їздити туди (до Сочі – авт.) все змінилося. В нас вийшла трагікомедія. Самої комедії, на жаль, залишилося мало.

Коли ми "захищали" цей проект, говорили, що це буде легко і смішно. Зрештою, вийшло не дуже смішно.

- Для Росії трохи дивно, що люди так відкрито на камеру ділилися своїми думками, розповідали про корупційні схеми з якими їм довелося зіштовхнутися…

Олександр: Ми ставили питання, люди відповідали. Головне правильно спитати і знайти підхід до людини.

Сімона: Тут ще варто додати, що ці люди все втратили. Наші герої втратили майно, бізнес. В них вже не було надії, що вони зможуть повернути свою власність. Вони настільки були розчаровані, що їм хотілося висловитися.

Сімона Бауман: "Наші герої втратили майно, бізнес. В них вже не було надії, що вони зможуть повернути свою власність"

- Ви сказали, що спочатку хотіли зробити комедію. Над чим, власне, хотіли посміятися?

Олександр: Виходить надто смішна ситуація. Росія – зимова країна. Снігу тут круглий рік дуже багато. Я розумію, що у Сибіру робити Олімпіаду не можна, адже дуже холодно, але на Уралі (я там бував), клімат нормальний. У березні і у лютому там клімат нормальний і він цілком підходить для проведення Олімпіади.

Я у спорті мало розбираюся та мало цікавлюся ним, але коли я почув, що вони вирішили зробити Олімпіаду у субтропіках, то це те саме, що зробити її в пустелі, в Ізраїлі. При чому, я ще можу зрозуміти літню... Але тут, в Сочі, роблять зимову Олімпіаду.

Але все, що побудовано, буде покинуто… Це очевидно.

- Вже зараз в інтернеті з'явилися кадри спустошеного олімпійського містечка…

Олександр: Зрозумійте правильно, Сочі – це маленьке місто. Ми там були. У Сочі люди не цікавляться зимовими видами спорту. Всі вони жили там з одного маленького бізнесу. Вони здавали кімнати. Море. Купатися. І люди з цього жили.

Ну, не поїдуть в Сочі навіть найвідданіші громадяни Росії кататися на лижах. Вони поїдуть в Австрію. Там все десь вдвічі дешевше, як мінімум. І готелі, і ресторани, і підйомники. Підйомники надзвичайно дорогі в Сочі. Я не пам’ятаю скільки коштує один підйом, але це було дуже дорого, не порівняти з Австрією…

Потанін побудував Роза Хутір. Інші організації побудували свої канатні дороги. Всі сподіваються хоч трохи заробити, аби відбити вкладені гроші. Але це нереально.

Ми говорили із Потаніним, хоча це не увійшло до стрічки. Вони сказали, що спочатку планували витратити 230-300 мільйонів доларів. В результаті сума склала майже 3 мільярди.

Уявіть, це тільки Потанінська Роза Хутір. Ці три мільярди він де взяв? Державний "Внешэкономбанк" дав позику. Нині Дерипаска, Потанін не збираються повертати ці гроші банку. Тривають суди.

Тож коли кажуть, що в Олімпіаду вклали свої гроші бізнесмени, то оце "свої гроші" треба брати в лапки.

90% побудованих об’єктів було побудовано державним коштом. Хто дійсно вклав гроші, то це Іскандер Махмудов. Він побудував ту будівлю "шайбу", і сказав, що то – подарунок. Але нині до нього приходять і кажуть, що він ще має все це утримувати.

- А як ви думаєте, чому все ж таки вирішили будувати в Сочі?

Олександр: Володимир Володимирович дуже любить відпочивати в Сочі. Питання вирішувалося так, я це достеменно знаю, з перших вуст. Путін поїхав покатався з Тягачовим у Красній Поляні. Йому сподобалося. Він спитав свого особистого тренера із лижного спорту Карла Шанца. Карл Шранц сказав, мовляв там море, який же тут може бути лижний спорт. На що Путін відповів, що це не проблема і "все побудуємо".

Далі викликав декілька міністрів – фінансів, економіки – і ті сказали "да"!

І будівництво почалося.

- Цікавою здалася історія з отриманням права на проведення Олімпіади в Гватемалі. У фільмі ви натякаєте на те, що не просто так Росія отримала право проведення ігор…

Олександр: Ми не були присутні, коли носили валізи із грошима.

- Так, але ж готовий Зальцбург, із підйомниками, з розвиненою інфраструктурою, готовими трасами програв. При чому там не порушували екологію, не перетворювали місто на звалище як у Сочі.

Сімона: Я думаю, там є дві причини. З приводу корупційних схем ми можемо лише здогадуватися. Не обов’язково туди заносили валізи із грошима. Це могли буди якісь лобістські речі. Хтось комусь, можливо, дав дозвіл на будівництво тих чи інших об’єктів. Це також грало велику роль.

Путін, як це сказано у фільмі, зустрічався із кожним членом МОК особисто і обіцяв, що будь-які умови МОК будуть виконані. Неважливо, скільки це буде коштувати. Він давав гарантію абсолютно на все.

МОКу, звичайно, дуже зручно працювати з такими країнами, які кажуть "не важливо скільки це коштує, ми все зробимо". Це був дуже вагомий аргумент.

Крім того, важливо враховувати кількість бажаючих розпочати будівництво у Сочі. В якомусь сенсі, це була слабкість Австрії. В них все було побудовано, але австрійські компанії і спеціалісти були більше зацікавлені у Сочі, а не в Зальцбургу. Вони тому може і не отримали ту підтримку у себе в дома, яка була необхідна для перемоги.

"Люди раніше заробляли на морі, а їх вивезли бозна куди. В Сочі немає роботи. Там немає заводів, фабрик, там немає нафти. Там нема нічого…"

- Розкажіть про історію із забороною стрічки.

Сімона: Це була не зовсім заборона. На телевізійному ринку у Каннах я представила проект рік тому. І перемогла – про це писали всі, навіть росіяни.

Потім до мене стала надходити велика кількість запитів із Росії, в тому числі, з російського Олімпійського комітету та інших організацій. Вони вимагали подивитися те, що ми там знімаємо.

В мене ж не було жодних зобов’язань, адже всі наші партнери – це австрійці і німці, і ми з ними разом дороблювали картину. Я сказала, що коли вона буде готова – ви зможете її подивитися.

За деякий час у Німеччині до мене звернулися люди, яких я не дуже добре знаю, але я знаю, що вони співпрацюють з росіянами. І стали запитувати, який бюджет фільму, чи окупається він. Я чесно сказала, що бюджет складає 300 тисяч євро і всі зароблені гроші ми витрачаємо на проект.

Вони одразу запропонували 600 тисяч євро (викупити права – авт.). Я ледь не впала. І одразу зрозуміла, що щось тут не так. Тож вибачилася та відповіла, що нам немає про що говорити. Питання було закрите.

За тиждень вони знову зателефонували та сказали: "Назви хоча б суму". Думали, що запропонували мені мало грошей (сміється – авт.). Утім я одразу припиняла всі ці розмови, бо знала – це спроба викупити стрічку та закрити її.

Одразу згадався схожий випадок. Мій німецький колега 5-6 років тому знімав фільм про Рубльовку. Там також прийшла якась невідома компанія, яка дала йому доволі високу мінімальну гарантію і викупила права. Він підписав, а вони зняли стрічку з ринку. Не пускали навіть на фестивалі в Китай.

Всі гроші вкладені у наш проект – це фінанси європейських громадських телеканалів та фондів. І ми все робили чесно. В нас завжди були дозволи на зйомки, ми не порушували і букви закону. Тож до нас не мого бути претензій.

Якщо хтось не хоче, аби цю стрічку показували, то єдиний шанс – це викупити права і ніде не показувати.

Звичайно, в Росії її не покажуть по телебаченню. Але заборонити польському чи чеському телебаченню показувати її, вони не можуть.

- Де вже показали її?

Сімона: Канада, Німеччина, Франція, Швейцарія, Швеція, Данія, Фінляндія, Чехія, Польща, Боснія та Герцеговина, Румунія. Всі були дуже зацікавлені. Навіть Ізраїль показав, незважаючи на те, що вони не дуже цікавляться зимовими видами спорту. Але рейтинг був хороший.

- А в Україні?

Сімона: В Україні – це буде українська прем’єра. Є вже зацікавленість українських телеканалів. Зокрема "1+1".

- У стрічці видно, наскільки роздратовані місцеві.. Яким було загальне тло під час зйомок?

Олександр: Справа в тому, що у фільм увійшло лише 40% матеріалів. Ми знімали величезну кількість протестів і демонстрацій. Там відбувався жах. Людей виселяли. Всередині житлового району почали будувати теплову станцію – це і радіація, і бруд. В центрі житлового району!

Крім того, люди розуміли, що вони втратили роботу, своє місто. Місто, яке було маленьке, провінційне, але воно було їхнє. Там була своя культура.

- А як там справи зараз? Чи щось компенсували людям?

Олександр: Геніальну світлину зняв німецький фотокореспондент. В Сочі було побудовано гігантські новобудови, незважаючи на те, що законом заборонено будувати будинки вище 3-го поверху – через зсуви. І він зняв вечірнє місто. У великих будинках не світилося жодне вікно, а поруч розташовані маленькі будиночки, в яких світяться вікна. Дуже сильний кадр, який пояснює все.

Навіщо були побудовані ці будинки?! Ніхто там купувати квартири не буде!

Сімона: З приводу компенсацій… Може вони і сплатили якісь компенсації, але вони абсолютно не відповідають реальній вартості.

Олександр: Сочі – маленьке місто, яке потребувало розв’язок напередодні Олімпіаду. Вони не змоги вирішити це питання і людей пересилили з центру міста на болота, за Імеретинську долину. Повірте мені, туди дуже далеко їхати. Вони, до речі, не встигли побудувати там містечко для преси, бо туди прийшла вода.

Тим людям, яких вони переселили, вони поставили на цих болотах маленькі будиночки по сорок метрів. Вони навіть не зробили там нормальну каналізацію. Там – жах.

Люди раніше заробляли на морі, а їх вивезли бозна куди. В Сочі немає роботи. Там немає заводів, фабрик, там немає нафти. Там нема нічого…

- Чи будете ще знімати в Сочі? Подивитися, що там сталося через рік?

Сімона: Я думаю, що треба знімати. Ми вважаємо, що ми праві з нашими прогнозами.

- Над чим працюєте? Які плани?

Сімона: Ми працюємо над новим проектом. Про рейдерство у Росії. Магнітський, Чичваркін…про великі рейдерські захоплення. А ще готуємо новий проект, про який ми не будемо поки що говорити.