"Каратєль", який боїться зарубати курку. Справа Сергія Литвинова

Нещодавно в розмові з інформаційним агентством український дипломат визнав, що протягом останнього року статистика затриманих та засуджених у Росії українців б’є всі рекорди.

І в 70% випадків ідеться про "наркотичні" статті, що працівник зовнішньополітичного відомства пов’язує з легкістю фабрикування подібних справ. Цей прийом – відомий. Згадати хоча б одну з найгучніших російських справ останнього часу – справу чеченського політв’язня Руслана Кутаєва.

У сивочолого професора, що наважився організувати конференцію, присвячену депортації чеченського народу, в день, коли всім було категорично наказано радіти життю та святкувати закриття сочинської Олімпіади, – знайшли наркотики. І за це його тепер судять. Зручно, недорого, ефективно.

Це стосується випадків, коли є "проблемна" людина (науковець, продавці булочок із маком, українці), для якої потрібно знайти статтю. Але в Російської держави, де вже стерлися кордони між Лайфньюз і Слєдствєнним комітєтом, виникають й інші потреби.

Ось є сюжет про кровожерливих "бандер", які ґвалтують і вбивають жінок та дітей "Новоросії", є "велика українська справа" про воєнні злочини армії та керівництва країни, якою займається спеціально створене управління по розслідуванню злочинів, пов’язаних із застосуванням заборонених засобів та методів ведення війни. І от під усе це треба знайти "чєловєка".

Саме такою людиною і став Сергій Литвинов, житель села Комишного Станично-Луганського району, в якихось 5 кілометрах від російського кордону. Не герой, не доброволець, не учасник спротиву російській окупації. А чому саме він, спитаєте ви? А тому що його не шкода. Нікому.

У домі з важким відсирілим запахом працює телевізор, на стіні – помітна тріщина. Вікна завішані ганчір’ям. Помешкання родини Литвинова справляє гнітюче враження. Я навіть не знаю, як це назвати коректно-толерантно. Найнижчі верстви населення? Соціальне дно?

Співмешканка Сергія Литвинова Олена Папушина категорично заперечує проти того, щоб її знімали на камеру, але без об’єктивів говорити готова. Кімнатою, доки ми розмовляємо, носяться двоє замурзаних кошенят.

[L]Олена востаннє бачила Сергія 12 серпня 2014-го, майже рік тому, але журиться вона передусім відсутністю дрів та засобів до існування: "Я не знаю, що вони йому "ліплять"… Але в нас тут зима підходить. Ні дровеняки…. Ремонт треба робити. Малу треба годувати. Світло уже рік неплочене."

Олена іронічно реагує на прохання прокоментувати обвинувачення у справі її чоловіка: "Які там "зачистки"?! Він навіть у туалет боявся вночі виходити. Будив доньку, просив, щоб вона постояла на сторожі."

Я вирушила до села Комишного Станично-Луганського району спеціально, аби поспілкуватися з родичами та односельцями Сергія Литвинова, одного з фігурантів так званої "великої української справи". Саме з цієї справи була виділена в окреме провадження справа Надії Савченко.

Зараз до Комишного просто так не потрапиш. На в’їзді – останній український блокпост – прикордонники. Коли ми під’їжджаємо, повз якраз проходять дві зігнуті бабусі, дістаючи з-за пазухи паспорти в одноразових поліетиленових пакетах.

Після перевірки документів вони повільно човгають і зникають за горизонтом, у напрямку Станиці. Нам би не дозволили проїхати, якби не завчасно встановлений зв’язок із місцевими жителями. У Комишному, і без того напівпорожньому, після початку бойових дій взагалі майже нікого не лишилося. Кожна друга хата – порожня.

Востаннє, коли Олена Папушина бачила Сергія влітку минулого року, – його мучив "флюс", ситуація вимагала хірургічного втручання. Саме тому чоловік перетнув українсько-російський кордон: дороги до українських медзакладів були відрізані бойовими діями. У розмові з нами таку причину подорожі Литвинова до Росії підтверджує і сільський фельдшер Галина.

Це вона рекомендувала йому вирушити до Ростовської області.

"У нас у селі є амбулаторія, але тоді навіть лікаря не було, транспорт не ходив, швидка не працювала. Коли Литвинов прийшов до мене з "кам’яною" щокою, я зрозуміла: треба різати. Кажу, давай через "дірку" – і в Тарасівський, там лікарня. І він пішов. Спершу дружина казала, що все добре, йому зробили операцію, а потім приходить і каже "Дайте моєму Серьозі довідку про те, що він дурень, бо він там на себе такого понаговорював...". А як я ту довідку дам? Хоча він і справді з головою не дружить."

Хто такий Сергій Литвинов?

32-річний Сергій Литвинов народився на Луганщині у багатодітній злиденній родині. Має сім класів освіти, стільки ж і дітей у їх сім’ї. На життя заробляв випадковими підробітками: викопування ям, збір металобрухту, випасання худоби, допомога місцевому фермеру.

Сергій – не єдиний у сімействі має проблеми розвитку.

Сільський лікар ставить йому діагноз - "3-тя група дебільності": "Хоча в школу ходив, але гроші рахувати не вміє, іде і меле собі хтознащо. У старшого в їх родині 3-тя група по дебільності. Усі в сім’ї такі. Ними ніхто не займався. Сергій ніколи ніде не працював офіційно, тому жодних довідок про стан здоров’я не має, обстежень ніколи не проходив."

В армії Литвинов не служив, у збройний конфлікт на сході залучений не був. Але в матеріалах справи Слєдствєнного комітету Росії він стає "каратєлєм" батальйону "Дніпро".

У постанові про його обвинувачення СК стверджує, що Литвинов вчинив злочини, передбачені пп. "а", "ж", "л" ч. 2 ст. 105 КК РФ (вбивство двох або більше осіб, здійснене групою осіб за попередньою змовою, з мотивів політичної ненависті), а також ч. 1 ст. 356 КК РФ (жорстоке поводження з цивільним населенням, а також застосування в збройному конфлікті засобів і методів, заборонених Женевською конвенцією).

Про справу Сергія Литвинова в Україні стало відомо після появи сюжетів на російському телебаченні минулого літа.

У них розповідається про "вбивцю" з батальйону "Дніпро", який позбавляв життя жінок і дітей на "юго-востокє" України.

МВС відразу заявило, що ніякого Литвинова в "Дніпрі" не було. Згодом з’явилося кілька публікацій російських правозахисників (1, 2), яким вдалося потрапити до камери Литвинова в московському "Лефортово" та розпитати його про те, як він втрапив у це місце із дуже поганою славою.

Усі родичі та односельці Литвинова, з якими мені вдалося поспілкуватися, констатують, що, окрім недорозвиненості, Сергій має ще одну проблему – любить вихвалятися.

Вважають, що саме це і спричинило катастрофічні для нього наслідки. Найпоширеніша версія подій, що розгорталися після його зникнення, звучить так: перебуваючи в лікарні в поселенні Тарасівський Ростовської області разом із бойовиками, Литвинов хильнув зайвого і почав переповідати сюжети з російського ТБ про українських "каратєлєй", приписавши все побачене собі.

"Він любить похизуватися, весь час розповідав якісь небилиці. Він міг десь почути, а потім переповісти. Він ще й випивав, не те щоб сильно, але було," – розповідає сільський фельдшер.

Саме сусіди по палаті Литвинова начебто доповіли компетентним органам про розповіді прибульця з Комишного. Так Литвинов і опинився у відділі міліції в Міллерово Ростовської області, де відбулися перші його допити, винесення постанови про притягнення в якості обвинуваченого, звідти – сюжети на російських каналах. Потім – етап до Лефортово.

Не вгадали з географією

Просто посеред вулиці в Комишному я зустріла маму Сергія Литвинова Любов Петрівну. Жінка зі сльозами розповідає про сина, що "крім молота та сокири він нічого не знає, навіть курці голову не відрубає. Будь-кого запитайте, будь-хто вам скаже!" – переконує вона так, наче це я – Слєдствєнний комітєт і від мене щось залежить.

Односельчани Литвинова справді наперебій розповідають про те, що Литвинов – абсолютно мирна людина. Одна з жительок Комишного, яку я зустріла в сільмазі, сплеснувши долонями, вигукує: "Бідне дитя!", вона вже готова їхати в Росію і доводити слідчим, що Литвинов не міг вчиняти того, що йому інкримінують.

"Все село стояло на вухах, коли Сергія показали по телебаченню. З того боку кордону почали дзвонити родичі, запитувати, що це за "каратель" у нас у селі живе," – каже жінка, додаючи, що для всіх тут цей сюжет був повною несподіванкою.

У матеріалах кримінальної справи №201/837072-14 – гори трупів, яких насправді не існує, стверджує захист Литвинова.

Мабуть, слідчі дуже поспішали "розкрити світові правду", бо в документах, які потрапили нам до рук через російських правозахисників, є й інші дуже очевидні промахи. Батальйон "Дніпро" в матеріалах справи "здійснює каральні операції" в районі Станиці, де насправді ніколи не діяв, а в селищі Широкий, в якому начебто перебувала його база – українські військові не базувалися.

Це смт перебуває обабіч основних військових артерій, кажуть місцеві.

"В Широкому не було ніде ніякої бази. Нижня Вільхова, Тепле – то так. А в Широкому не було ніколи ніяких формувань та розташувань. Коли ми там проїздимо, таке враження, що в Широкому - взагалі інший світ, немає військових, усе спокійно," - пояснює одна з мешканок Комишного.

Та передусім сумніви викликають протоколи допиту самого Литвинова, наповнені такими деталями як, наприклад, шеврони з написом "Каральний батальйон Дніпро", а також згадками про те, як Коломойський особисто привозив "каратєлям" гроші під покровом ночі.

Цей епізод описаний, наприклад, у протоколі допиту, який начебто проводився в населеному пункті Міллерово Ростовської області ще 29 серпня 2014 року, тобто невдовзі після затримання.

Захист обвинуваченого ставить під сумнів автентичність цих протоколів, де допитуваний однаковісінькими словами описує близько десятка зґвалтувань та вбивств.

Окрім того, від Литвинова, який не вміє грамотно писати і говорити, навряд чи можна очікувати висловлювань, що нагадують уривки підручника з криміналістики.

До речі, цікава деталь. Під час розмови з мамою Литвинова жінка показує мені телефон сина, мимохідь звертаю увагу на те, що всі імена в телефонній книзі, за винятком хіба слова "мама", написані з помилками. Навіть у цьому фрагменті протоколу допиту помітно, як складно Литвинову дається кілька простих слів, і навіть їх він пише з помилками.

Російські правозахисники, які відвідували Литвинова в СІЗО Москви та Ростова-на-Дону, підтверджують враження про Литвинова як про не зовсім здорову людину.

І тільки відомий інститут імені Сербського в Москві, який проводив, згідно з матеріалами справи, експертизу, авторитетно заявляє: Литвинов – абсолютно здоровий.

Ну звісно, інакше справа розвалилася б.

Таке враження, що саме через свою беззахисність Литвинов і був обраний. Хто його захищатиме? Хто через нього здійматиме галас? Кому він потрібен? Додаткове підтвердження тому – ще один фігурант, що проходить по справі – Юрій Шелепов, також мешканець Комишного.

Фельдшер Галина, зачувши це прізвище, пирхає: "Шелепов? Це такий самий як і Литвинов. Працює нічним сторожем на свинарнику. Який там батальйон? Він навіть розмовляти нормально не може."

Не все так просто

Щоправда, картина зі справою Литвинова може виявитися складнішою, аніж вона видається на перший погляд. Сам Литвинов може виявитися не таким простим – правда, не в тому сенсі, в якому хотілося б Бастрикіну. Зокрема, є підозра, що житель Комишного в Росії опинився все ж таки невипадково, а, наприклад, з метою отримання статусу "біженця", який йому був обіцяний, а натомість отримав небо в клітинку і справу, що тягне на пожиттєве.

Хто і як його туди привів – це вже окрема тема, якою має займатися СБУ.

А нам варто прийняти те, що не всі з тих українських в’язнів, яких утримує Росія, є героями.

Серед них є ті, кому хочеться співати оди – такі як Надія Савченко і Олег Сенцов, а є ті, кого зовсім не варто возводити в культ, але це не означає, що їхнього звільнення не треба вимагати.

Це українські громадяни, які незаконно арештовані та утримуються в країні-агресорі, і що найхарактерніше – цими громадянами Кремль проти нас і воює. Про справу Литвинова треба говорити гучно. Як не парадоксально, вона додає оптимізму – бо свідчить про неефективність та недолугість правоохоронної системи РФ, яка працює за принципом Лайфньюз, поступово втрачаючи зв'язок із реальністю.

А ще нам варто подумати про те, чому в країні є гроші на "виборчу гречку", але немає коштів на допомогу співгромадянам – ні мертвим, ні живим.

Захисник Литвинова, російський адвокат Віктор Паршуткін працює на ентузіазмі. Українська держава на захист своїх громадян, захоплених країною-агресором, коштів знайти не може. Хоча йдеться не про такі вже й значні суми. Відкуповуються внесенням в’язнів Кремля до списків на обмін, які у випадку з офіційно затриманими на території РФ людьми навряд чи спрацюють. Їх єдине призначення - щоб відчепилися родичі.

Нещодавно Сергія Литвинова етапували до Ростова-на-Дону, де з ним проводяться слідчі дії.

Російські правозахисники, які відвідували його в СІЗО, кажуть, що умови утримування – нормальні, жодного тиску на обвинуваченого не чиниться. Він навіть навряд чи усвідомлює, що означає той факт, що до першопочаткового переліку статей його обвинувачення слідство додало ще одну – розбій.

Як не дивно, цю новину варто сприймати як позитивний сигнал: обвинувачення у викраденні авто могло з’явитися в справі через брак доказів по основній частині. Немає не лише тіл начебто вбитих Литвиновим людей.

Навіть свідків "каральних акцій" у Слєдствєнного комітєта не знайшлося. Очні ставки, за інформацією видання "Коммерсант" – провалилися. А виправдати тривале перебування Литвинова за гратами треба, так і з’явився "розбій".

Очікується, що слідство триватиме до кінця осені цього року. Тоді Литвинову буде висунуте остаточне обвинувачення та розпочнеться розгляд справи по суті. А тоді вже… Влаштовуйтесь зручніше. LifeNews та Слєдственний комітєт РФ представляють…

P.S. Ще кілька цитат із начебто протоколу допиту Литвинова – для поціновувачів таланту російських слідчих.